28 листопада 2025 рокусправа № 380/9404/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної-особи підприємця ОСОБА_1 до Львівської митниці про визнання протиправним і скасування рішення про коригування митної вартості товарів, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Львівської митниці (далі - відповідач, митний орган), у якій просить визнати протиправним і скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900220/2 від 09.04.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою виконання умов зовнішньоекономічного договору здійснив поставку й подальше митне оформлення товару, митну вартість якого задекларував за основним методом (за ціною договору (контракту)), на підтвердження чого надав митному органу належний та достатній пакет документів. Натомість відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач переконаний, що надані документи підтверджують заявлені числові значення складових митної вартості товарів, не містять ні розбіжностей, ні ознак підробки, а сумніви відповідача - безпідставні та необґрунтовані.
Ухвалою від 19.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
На адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 42666 від 22.05.2025) у якому проти позову заперечив. В обґрунтування такого вказав, що документи, що були подані до митного оформлення містили розбіжності та відсутність всіх відомостей щодо обставин купівлі-продажу товару, у зв'язку з чим у митного органу виникли обґрунтовані сумніви у правильності визначеної декларантом митної вартості, про що зазначено безпосередньо і в рішенні про коригування митної вартості. Також наголосив на тому, що необхідність витребування документів є передусім способом упевнитися в тому, що декларант правильно визначив митну вартість. Повідомив, що обов'язок доведення ціни товару лежить на декларанті, і саме декларант має довести, що ним правильно здійснено розрахунки митної вартості, в т.ч. обрано метод визначення митної вартості товарів. Натомість митний орган має довести обґрунтованість сумнівів.
На підставі цього вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів прийняті з дотриманням вимог чинного законодавства та не підлягають скасуванню. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Суд всебічно і повно з'ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
20.12.2024 позивач уклав із китайською компанією Shijiazhuang Xinyi Mineral Products Co., LTD зовнішньоекономічний договір (контракт) №XY2024122011 від 20.12.2024 (надалі - Контракт № XY2024122011)
Відповідно до Рахунку-фактури (інвойсу) № XY2024122011 від 20.12.2024 позивач придбав у продавця товар. З метою митного оформлення позивач подав до Львівської митниці митну декларацію № 25UA2091170030552U3 від 04.04.2025, відповідно до якої було заявлено до митного оформлення імпортний товар з найменуванням, описом та характеристикою, зазначених у графі 31 митної декларації (вироби зі скла, кускове скло, у вигляді блакитного каменю).
Разом із згаданою митною декларацією як підставу для застосування основного методу визначення митної вартості товару позивач до митного контролю надав наступні документи, які містять відомості щодо ціни товару та дають можливість обчислити її, зазначені у графі 44 митної декларації:
Пакувальний лист №XY2024122011 від 20.12.2024; рахунок-фактура (інвойс) № XY2024122011 від 20.12.2024; автотранспортна накладна № б/н від 01.04.2025; сертифікат про походження товару № 25C620000412/022246 від 21.01.2025; банківський платіжний документ, що стосується товару № СНК:534BE50F423C від 30.12.2024; зовнішньоекономічний договір (контракт) № XY2024122011 від 20.12.2024; договір (контракт) про перевезення № 2503-2025 від 25.03.2025; договір (контракт) про перевезення № 2703-2025 від 27.03.2025; Інші некласифіковані документи «Довідка 0404/25» від 04.04.2025; «Заява 01» від 04.04.2025; Копія митної декларації країни відправлення № 25UA209170028815U1 від 04.04.2025.
За наслідками опрацювання поданих документів митний орган надіслав повідомлення декларанту з вимогою надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості. На вказану вимогу позивач надіслав: «скриншот переписки, комерційну пропозицію, висновок експерта», а також № б/н від 31.03.2025 про транспортні витрати по маршруту м Гданськ - Львів.
За результатами розгляду митної декларації № 25UA2091170030552U3 від 04.04.2025 та доданих документів митний орган прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900220/2 від 09.04.2025.
У гр. 33 вказаного рішення митний орган зазначив такі зауваження:
- Поставка товару, здійснювалась на підставі контракту від 20.12.2024 № XY20241220116 (далі - Контракт), укладеного між Shijiazhuang Xinyi Mineral Products Co., LTD (постачальник) та Фізична особа- підприємець ОСОБА_1 (покупець), згідно з яким, зокрема: продавець продає, а покупець купує техніку, супутнє обладнання та комплектуючі в кількості, за цінами і на умовах викладених в інвойсі. Відповідно до інвойсу 20.12.2024 № XY2024122011 товар є скляним камінням, а не тим, який передбачений в п. 1 «Предмет контракту». Таким чином імпортований товар не відповідає предмету контракту, що в свою чергу впливає на визначення митної вартості, бо відповідно до контракту мав бути проданий зовсім інший товар.
- Крім того, відповідно до п. 10.2 контракту, контракт діє до 30.04.2024. Таким чином на момент подання митної декларації від втратив чинність. Відповідно до ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України контракт є основним документом, який підтверджує митну вартість товару і є обов'язковим до подання.
- В рахунку-фактурі від 20.12.2024 № XY2024122011 зазначено умови поставки FOB Gdansk. Відповідно до Incoterms 2020 термін FOB Free on Board (Назва порту відвантаження) який означає, що продавець виконав постачання, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту. Це означає, що з цього моменту усі витрати і ризики чи втрати ушкодження товару повинен нести покупець. Таким чином при умовах поставки FOB зазначається порт відправлення, а не порт призначення, як зазначено в інвойсі. Таким чином не зрозуміло, які умови поставки мають бути. Ця ситуація має прямий вплив на складові митної вартості, так як всі витрати понесені покупцем до митного кордону України повинні включатися до митної вартості товару.
- Виходячи з аналізу зовнішньоекономічної операції товар постачався морським судном з Китаю до Польщі (Gdansk) проте транспортний документ (Коносамент) до митного оформлення не подано.
- Договором про експедирування від 25.03.2025 № 2503-2025 п. 3.3 передбачено додатки, заявки, рахунки та що вони є невід'ємними частинами договору. Проте жоден з перелічених документів до митного оформлення не поданий. Також пунктом 3.1. передбачена 100 % передоплата. Банківських, платіжних документів за даним договором не подано, що унеможливлює перевірку складових митної вартості товару.
- Договором транспортного експедирування перевезення вантажу від 27.03.2025 № 27.03.2025 передбачено подання заявки, яка є його невід'ємною частиною. А також ціни на перевезення вантажів замовника зазначаються в замовлені, яке є невід'ємною частиною контракту. Заявка до митного оформлення не подана. Таким чином у митного органу немає можливості перевірити числове значення складових митної вартості.
Позивач в порядку ч. 7 ст. 55 МК України подав митного оформлення нову митну декларацію № 25UA209170030729U8 від 10.04.2025 згідно з якою сплатив заставу грошових коштів у відповідності до відкоригованої митної вартості товару.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з цим позовом до суду.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Спірні правовідносини врегульовані приписами МК України, який визначає засади організації та здійснення митної справи в Україні, регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, спрямований на забезпечення додержання законодавства України з питань митної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Митне оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення здійснюється митними органами на підставі митної декларації, до якої декларантом залежно від митних формальностей, установлених цим Кодексом для митних режимів, та заявленої мети переміщення вносяться, зокрема, відомості про фактурну вартість товарів; митну вартість товарів та метод її визначення (п.п. «є» та п.п. «ж» п. 5 ч. 8 ст. 257 МК України).
Згідно ч. 1 ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (ч. 2 ст. 57 МК України). Згідно ч. 4-5 ст. 58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари - тобто загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Відповідно до ч. 2-3 ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу, а саме: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (ч. 1-3 ст. 57 МК України). Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом (ч. 4 ст. 57 МК України).
Декларант який заявляє митну вартість товару, зобов'язаний, зокрема подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (п. 2 ч. 2 ст. 52 МК України).
Приписи ст. 53 МК України визначають вичерпний перелік документів, що подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості. За змістом ч. 2 вказаної статті документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант на письмову вимогу митного органу зобов'язаний протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Відповідно до ч. 5 ст. 53 МК України забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (ч. 1 ст. 54 МК України).
За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу (ч. 3 ст. 54 МК України).
Положення ч. 2 ст. 55 МК України визначають, що письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 55 МК України вказане рішення про коригування митної вартості товарів приймається митним органом у письмовій формі якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Такими випадками згідно ч. 6 ст. 54 МК України є: 1) невірно проведений декларантом розрахунок митної вартості; 2) неподання декларантом документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідність обраного декларантом методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.
У випадку незгоди декларанта з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів митний орган за зверненням декларанта випускає товари, що декларуються, у вільний обіг за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю цих товарів, визначеною декларантом, та забезпечення сплати різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, шляхом надання забезпечення сплати митних платежів відповідно до розділу Х цього Кодексу на строк 90 днів з дня випуску товарів (ч. 7 ст. 55 МК України).
Системний аналіз наведених вище норм МК України дозволяє зробити такі висновки:
- основним методом визначення митної вартості товарів є метод «за ціною договору щодо товарів, які імпортуються (вартість операції)»;
- МК України визначає вичерпний перелік документів, що подаються декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення, а також забороняє вимагати будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в статті 53 цього кодексу;
- митний орган має повноваження витребувати додаткові документи лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;
- МК України визначає чіткий перелік обставин, які зумовлюють виникнення обґрунтованого сумніву щодо визначеної декларантом митної вартості товару.
Предметом спірних правовідносин є законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів. Позивач вважав, що зауваження, які висловив митний орган - безпідставні, а другорядний метод визначення митної вартості товарів - застосований незаконно.
Щодо обґрунтованості й законності оскаржуваного рішення суд зазначає таке.
Дослідивши зміст гр. 33 оскаржуваного рішення суд наступним чином узагальнює зауваження митного органу, які стали підставою для коригування митною вартості товарів:
1) предмет товару згідно зі інвойсом не збігається з предметом контракту;
2) дія контракту закінчилась на момент митного оформлення;
3) в рахунку-фактурі невірно зазначені умови поставки;
4) позивач не надав до митного оформлення коносамент; заявки на перевезення товару згідно з двома договорами на перевезення; банківські платіжні документи за договорами перевезення.
Надаючи правову оцінку аргументам митного органу у цій частині, суд виходить з такого.
В частині зауваження про предмет поставки суд з'ясував, що, справді, відповідно за п. 1.1 Контракту № XY2024122011 «продавець продає, а покупець купує техніку, супутнє обладнання та комплектуючи (в подальшому Продукція) в кількості, за цінами і на умовах, викладених в Інвойсі № XY2024122011, які є невід'ємною частиною цього Контракту». Згідно п. 2.1. Контракту № XY2024122011 продавець поставляє Продукцію, що вказується в Інвойсі № XY2024122011. В той же час з рахунку-фактури № XY2024122011 від 20.12.2024 слідує, що позивач придбав товар «скляний камінь блакитний».
Суд зазначає, що формулювання предмету поставки в п. 1.1 Контракту № XY2024122011 - достатньо загальні, оскільки передбачають окрім техніки, «супутнє обладнання та комплектуючі». Крім цього, самі положення вказаного контракту містять пряме посилання на реквізити рахунку-фактури, на підставі якого позивач й придбав ввезений товар. Отже, наявні докази підтверджують, що сторони за Контрактом № XY2024122011 дійшли згоди про те, який саме товар поставити, й що такий товар - «скляний камінь блакитний». Відсутність у контракті чітких й дослівних формулювань про предмет поставки не можуть тлумачитися на користь невиконуваності чи недійсності цього контракту. Тому, подібне зауваження митного органу ґрунтується на припущеннях і є безпідставним.
Зауваження митного органу про дію контракту суд відхиляє, як очевидно безпідставні. Згідно з п. 10.2 Контракту № XY2024122011 вказаний договір діє до 30.04.2024, однак суд зазначає, що Контракт № XY2024122011 укладений значно пізніше - 20.12.2024. Таким чином, контракт не міг завершити свою дію до його підписання, а отже п. 10.2 містить очевидну випадкову описку в частині року дії договору.
Стосовно зауваження митного органу про умови поставки суд встановив, що згідно з Інвойсом № XY2024122011 від 20.12.2024 поставка товару мала здійснюватися на умовах FOB Gdansk.
За правилами FOB згідно Incoterms 2020 відповідальність за вантаж переходить від продавця на покупця після розміщення вантажу на борту судна, основне перевезення (морський фрахт) оплачує покупець. При цьому продавець товару зобов'язаний надати рахунок-фактуру за договором та забезпечити експортне оформлення вантажу. Отже, в цьому випадку саме продавець здійснював оформлення рахунку-фактури, в якій міг в частині умов поставки товару помилково вказати замість порту відправлення, порт призначення товару. Однак, позивач не може нести відповідальності за подібні описки. Врешті, така описка не впливає на числові значення складових митної вартості товарів.
Зауваження про ненадання до митного оформлення коносаменту суд відхиляє, оскільки вказаний документ лише засвідчує факт прийняття вантажу не борт судна й не містить числових значень складових митної вартості товару. Крім цього, надання коносаменту не передбачене приписами ст. 53 МК України. З аналогічних підстав суд відхиляє зауваження митного органу про заявки до договору експедирування від 25.03.2025 №2503-2025. Суд встановив, що відповідно до п. 3.1 вказаного договору послуги експедитора клієнт оплачує на підставі рахунку на умовах 100% передоплати. Отже, саме рахунок експедитора є тим документом, що містить числові значення складових митної вартості товару.
У п. 4.1-4.5 іншого Договору транспортного експедирування перевезення вантажів №27.03.2025 від 27.03.2025 сторони визначили, що оплата за виконані перевезення відбуватиметься на підставі Акту наданих послуг. Справді п. 4.4 вказаного договору визначає, що ціни на перевезення вантажів визначатимуться у замовленнях.
Суд також звертає увагу, що позивач надав до митного оформлення довідки про розмір транспортних витрат. Суд враховує правову позицію Верховного Суду від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14 у якій зазначено, що «закон не визначає доказ/докази, яким/-ми має бути підтверджений розмір витрат на перевезення, то такі витрати можна підтвердити будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид таких доказів (не вказано, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом для підтвердження витрат на перевезення товарів».
Врешті, суд погоджується із аргументами позивача про ненадання до митного оформлення банківських платіжних документів про оплату витрат на транспортування товару може свідчити лише про неналежне виконання відповідних договірних відносин із сторони позивач, однак не може створювати обґрунтований сумнів у дійсності заявлених числових значень складових митної вартості товару, зокрема, в тому випадку, коли відсутні підставні недоліки та зауваження стосовно інших документів.
Судом встановлено, що зауваження митного органу до документів, які підтверджували числові значення витрат на транспортування товару були формальними та безпідставними: митний орган вимагав надання тих документів, надання яких не передбачене приписами ст. 53 МК України.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги відсутність будь-яких належних доказів на підтвердження позиції митного органу, суд вважає, що позивач для митного оформлення надав всі документи, необхідні для підтвердження заявленої митної вартості імпортованих товарів, які містили необхідні числові показники митної вартості. Тому, відповідач безпідставно застосував інший (другорядний) метод визначення митної вартості товару.
Суд також наголошує на тому, що митний орган має повноваження вимагати додаткові документи лише у разі, коли подані для митного оформлення документи, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, містять розбіжності, ознаки підробки або відсутні відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Однак зі змісту вимоги митного органу неможливо встановити недоліки, які не дозволили погодитися із заявленою митною вартістю та яким чином ці недоліки можливо усунути. Отже, митний орган на стадії витребування додаткових документів не забезпечив позивачу належне розуміння, з яких причин та які саме документи необхідно додатково надати.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень не надав переконливих доказів, які б підтверджували правомірність прийняття оскаржуваних рішень щодо коригування митної вартості товарів. Тому, таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити повністю.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Оскільки суд вирішив задовольнити позов повністю, отже судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - в частині 3361,30 грн. з наступних причин.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».
Приписи ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» передбачають, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою - підприємцем складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028,00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В цій ситуації суд з'ясував, що позивач в порядку ч. 7 ст. 55 МК України після прийняття оскаржуваного рішення подав до митного органу нову митну декларацію № 25UA209170030729U8 від 10.04.2025 згідно з якою сплатив різницю між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом, та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. Так за кодом 020 вказана різниця становила 131300,81 грн, а за кодом 020 - 288861,80 грн. Отже, разом позивачу слід було заплатити різницю між обсягом митних платежів у розмірі 420162,61 грн., що і є ціною позову.
Отже, позивачу слід було сплатити судовий збір у розмірі 3361,30 грн. (420162,61 * 1% * 0,8). Натомість з платіжної інструкції № 12 від 07.05.2025 слідує, що за подання позовної заяви позивач сплатив 5051,95 грн. Таким чином, позивач сплатив судовий збір в більшому розмірі.
Суд зазначає, що позивач має право відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» подати клопотання про повернення судового збору у зв'язку з внесенням його в більшому розмірі.
Стосовно заявлених витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. ч. 3-4 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивач надав суду наступні документи:
1) Договір №220-МВ про надання правничої допомоги від 09.04.2025;
2) Рахунок на оплату №045 від 09.04.2025 на суму 10 000 грн.;
3) Платіжну інструкцію №11 від 22.04.2025 на суму 10 000 грн.;
4) Акт (звіт) прийому наданих послуг до договору №220-МВ про надання правничої допомоги від 09.04.2025 від 06.05.2025 із додатком, з якого вбачається, що для надання правничої допомоги в межах цієї справи адвокат витратив 10,5 год.;
Суд вважає, що визначена сума понесених витрат на професійну правничу допомогу, за результатами розгляду цієї справи не є належним чином обґрунтованою та завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг і витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 19.09.2019 у справі № 826/8890/18.
Ураховуючи, що вказану справу розглянуто в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справу незначної складності, з огляду на наявність усталеної судової практики у цій категорії спорів, суд вважає, що зазначений гонорар не є співмірним з обсягом проведеної роботи і вважає за можливе стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 4000,00 грн.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295 КАС України, суд -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати Рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2025/900220/2 від 09.04.2025.
3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3361 (три тисячі триста шістдесят одна) грн 30 коп.
4. Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп. понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Позивач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 )
Відповідач: Львівська митниця (79000 м. Львів вул. Костюшка 1; код ЄДРПОУ 43971343).
Суддя Р.П. Качур