28 листопада 2025 рокусправа № 380/6975/25 м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Полтавській області), у якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо неврахування в страховий стаж роботи ОСОБА_1 періодів роботи на території російської федерації з 05.04.2001 по 30.06.2004; Республіки Білорусь з 01.01.1992 по 01.09.1995;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоди роботи на території російської федерації з 05.04.2001 по 30.06.2004; Республіки Білорусь з 01.01.1992 по 01.09.1995.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 18.03.2025 звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області з заявою про призначення пенсії по інвалідності, до якої додав необхідні документи. За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ в Полтавській області та прийняло рішення від 25.03.2025 №135050018181 про відмову в призначенні пенсії. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу. Не погоджуючись із таким діями суб'єкта владних повноважень та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 14.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. ГУ ПФУ у Львівській області запропоновано надати у 15-денний строк з дня вручення ухвали належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 18.03.2025 про призначення пенсії по інвалідності із доданими до неї документами.
30.04.2025 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказує, що позивач звертався до ГУ ПФУ у Львівській області із заявами про призначення пенсії по інвалідності. За результатами розгляду заяви від 18.03.2025 та наданих документів, за принципом екстериторіальності, ГУ ПФУ в Полтавській області прийняло рішення про відмову в призначення пенсії по інвалідності. Підставою для відмови слугувало відсутність необхідного страхового стажу, зокрема не зараховано періоди роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 до 01.09.1995 та в росії з 05.04.2001 до 30.06.2004, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, Республіки Білорусь стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Стверджує, що за наданими документами страховий стаж, обчислений відповідно до вимог чинного законодавства, становить 13 років 09 місяців 03 дні, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності у віці 62 роки. Зважаючи на викладене, просить відмовити у задоволенні позову.
05.05.2025 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Стверджує, що за принципом екстериторіальності заяву з доданими документами розглянуло ГУ ПФУ в Полтавській області та прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу. Зазначив, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 до 01.09.1995, в росії з 05.04.2001 до 30.06.2004, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, Республіки Білорусь стаж можливо зарахувати по 31.12.1991. Відтак, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 06.03.2025 №1/25/219/Р позивачу з 26.02.2025 встановлено ІІІ групу інвалідності.
Згідно з записами трудової книжки від 05.06.1981 серії НОМЕР_2 позивач, зокрема, у спірні періоди має такий трудовий стаж:
- 14.02.1985 - прийнятий помічником (бурильника) бурування експлуатаційного та розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду (наказ №114-к від 06.02.1985);
- 07.02.1994 - переведений помічником бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду районної інженерно-технологічної служби №2 для роботи в Білоруському районі (наказ №219-к від 04.02.1994);
- 01.04.1995 - переведений помічником бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду в районну інженерно-технологічну службу №3 (наказ №100 від 04.04.1995);
- 01.09.1995 - звільнений за власним бажанням (наказ №300-к від 01.09.1995);
- 05.04.2001 - прийнятий помічником бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду Державного підприємства «Сибірське управління по будівництву свердловин» (наказ №214-к від 05.04.2001);
- 26.04.2001 - переведений помічником бурового майстра (наказ №258-к від 25.04.2001);
- 30.06.2004 - звільнений у зв'язку із закінченням строкового трудового договору (наказ №74-к від 23.06.2004).
Факт роботи позивача, зокрема з 01.01.1993 до 01.09.1995 на посаді помічника бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ підтверджується довідкою №8, виданою Концерном «Белнефтехим» від 17.01.2020. Про працевлаштування позивача за період з 05.04.2001 до 30.06.2004 свідчить довідка № 276 від 23.06.2004, видана ВАТ «Сибірське управління по будівництву свердловин».
Крім того, довідкою Концерну «Белнефтехим» від 17.01.2020 №13 про заробіток для нарахування пенсії та довідками про доходи фізичної особи за 2001-2004 роки, виданими ВАТ «Сибірське управління по будівництву свердловин», підтверджується факт нарахування позивачу заробітної плати.
18.03.2025 позивач звернувся до ГУ ПФУ у Львівській області із заявою про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення визначено ГУ ПФУ в Полтавській області.
За результатом розгляду заяви відповідач-2 прийняв рішення від 25.03.2025 №135050018181 про відмову у призначенні пенсії.
За змістом рішення «Особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності залежно від групи інвалідності за наявності страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, зокрема по ІІІ групі інвалідності від 60 років - 15 років.
Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 18.03.2025 із заявою про призначення пенсії по інвалідності, надавши наступні документи:
- паспорт, код;
- диплом;
- військовий квиток;
- трудову книжку;
- виписку з акту огляду МСЕК про встановлення інвалідності.
Аналіз наданих документів показує, що страховий стаж гр. ОСОБА_1 складає 13 років 09 місяців 03 дні, якого недостатньо для призначення пенсії по інвалідності.
До загального страхового стажу, згідно трудової книжки, не враховано періоди роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 по 01.09.1995, в росії з 05.04.2001 по 30.06.2004, оскільки при призначенні пенсії громадянам, які працювали на території російської федерації, Республіки Білорусь стаж можливо зарахувати по 31.12.1991 р.
Управлінням прийнято рішення: відмовити гр. ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, підтвердженого в установленому законодавством порядку».
Не погоджуючись із такими діями відповідача-2 та вважаючи їх протиправним, позивач пред'явив цей позов до суду.
Спірні правовідносини між сторонами склалися у зв'язку із прийняттям рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюється Законом України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
За дефініцією, закріпленою у ст. 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За змістом ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії по інвалідності визначено ст. 30 Закону №1058-IV.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Статтею 32 Закону №1058-IV регламентовано, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:
для осіб з інвалідністю II та III груп:
до досягнення особою 23 років включно - 1 рік;
від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 2 роки;
від 27 років до досягнення особою 28 років включно - 3 роки;
від 29 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;
від 32 років до досягнення особою 33 років включно - 5 років;
від 34 років до досягнення особою 35 років включно - 6 років;
від 36 років до досягнення особою 37 років включно - 7 років;
від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років;
від 40 років до досягнення особою 42 років включно - 9 років;
від 43 років до досягнення особою 45 років включно - 10 років;
від 46 років до досягнення особою 48 років включно - 11 років;
від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років;
від 52 років до досягнення особою 55 років включно - 13 років;
від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
За правилами абз. 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Приписами ст.1 Закону №1058-IV унормовано, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до ч.1 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За правилами ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Як вбачається з оскаржуваного акту індивідуальної дії до страхового стажу не зараховано періоди роботи в Республіці Білорусь з 01.01.1992 до 01.09.1995 та в російській федерації з 05.04.2001 до 30.06.2004 згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 05.06.1981.
У контексті зазначеного суд звертає увагу на таке.
Згідно зі ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Частинами 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV унормовано, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.
Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (чинна на час виникнення спірних правовідносин; далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 5 Угоди визначено, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Приписами ст. 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Положеннями ст. 3 Угоди передбачено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.
Згідно з абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації «Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» від 14.01.1993 (яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Частиною 2 ст. 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачали, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з п. 1-2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 порядку №637 для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, прийняття на підтвердження стажу роботи, зокрема довідок, застосовується тільки в тому випадку, коли відсутня трудова книжка, або відсутні відповідні записи чи містяться неправильні чи неточні записи в трудовій книжці.
Записами трудової книжки позивача від 05.06.1981 серії НОМЕР_3 підтверджуються такі періоди роботи позивача на території Республіки Білорусь: з 14.02.1985 до 01.09.1995 - на посаді помічника бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду та на території російської федерації: з 05.04.2001 до 26.04.2001 - на посаді помічника бурильника експлуатаційного і розвідувального буріння свердловин на нафту та газ четвертого розряду; з 26.04.2001 до 30.06.2004 - на посаді помічника бурового майстра Державного підприємства «Сибірське управління по будівництву свердловин».
Суд установив, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи, які дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивача прийнято на таку роботу, такі записи засвідчені чітким відтиском печатки підприємств та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших неточностей, які б давали підстави сумніватись у їх достовірності. Автентичність записів у трудовій книжці позивача у спірні періоди відповідачами не оспорюється.
Крім того, довідкою Концерну «Белнефтехим» від 17.01.2020 №13 про заробіток для нарахування пенсії та довідками про доходи фізичної особи за 2001-2004 роки, виданими ВАТ «Сибірське управління по будівництву свердловин», підтверджується факт нарахування позивачу заробітної плати.
Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території російської федерації або Республіки Білорусь, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії чи Республіці Білорусь. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі №676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а.
Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Сама лише несплата страхових внесків або неможливість отримання таких відомостей, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.
Верховний Суд у постанові від 28.01.2025 у справі № 620/3530/22 сформував правовий висновок, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до пенсійного фонду російської федерації та неможливість їх підтвердження не може бути підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу для призначення пенсії за віком стажу роботи, набутого на підприємствах російської федерації, який підтверджений належними доказами, зокрема записами трудової книжки.
Крім того, суд зазначає, що відповідно до ст. 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 №1328 Кабінет Міністрів України постановив: вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві; Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Угода припинилася через шість місяців з дня отримання депозитарієм повідомлення України про вихід з Угоди, що сталося не раніше, ніж 30.05.2023.
Згідно з приписами п. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, до набрання чинності постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно з Угодою.
Позиція органу Пенсійного фонду суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин.
Окрім цього, відповідно до ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської соціальної хартії та ст. 46 Конституції України, працівники у старості мають право на пенсію, що є основним джерелом існування, яка має забезпечувати достатній життєвий рівень.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду №1-рп/99 від 09.02.1999 щодо тлумачення частини першої вказаної статті 58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України). Проте, Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 19.06.2018 у справі №820/5348/17, розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується з принципом правової визначеності.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки позивач працював на території російської федерації та Республіки Білорусь, коли вищевказані міжнародні договори були чинні, у пенсійного органу не було підстав не зараховувати спірні періоди до його страхового стажу.
Так само не є підставою для відмови у зарахуванні спірного стажу роботи позивача до стажу, який враховується для призначення пенсії і припинення участі російської федерації в Угоді, адже такий стаж ним набутий до прийняття відповідних нормативних актів.
Крім того, надана позивачем трудова книжка не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу лише з тих міркувань, що у зв'язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з пп. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Оцінюючи рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідного страхового стажу за періоди роботи позивача на території російської федерації та Республіки Білорусь, суд дійшов висновку, що воно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.
У позовній заяві позивач просить визнати протиправними дії органу пенсійного фонду, проте саме актом індивідуальної дії позивачу відмовлено у призначенні пенсії, тому вимога немайнового характеру підлягає задоволенню шляхом визнання рішення відповідача-2 від 25.03.2025 №135050018181 протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З урахуванням встановлених обставин справи та проведеного аналізу норм чинного законодавства України, з метою поновлення порушеного права позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача-2 після зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.01.1992 до 01.09.1995 та з 05.04.2001 до 30.06.2004 повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання здійснити зарахування до страхового стажу періодів роботи на території російської федерації та Республіки Білорусь, адресованої до ГУ ПФУ у Львівській області, суд враховує таке.
Відповідно до п. 4.1, 4.2 порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Суд установив, що у межах спірних правовідносин заява позивача розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Полтавській області та за результатом її розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Тому дії зобов'язального характеру щодо зарахування до страхового стажу має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що прийняв рішення - ГУ ПФУ в Полтавській області.
Наведена правова позиція корелюється з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, від 18.09.2024 у справі №240/6201/23.
ГУ ПФУ у Львівській області не розглядало заяву позивача, не приймало рішення, а тому відсутні підстави для покладання на нього обов'язку щодо зарахування до страхового стажу відповідних періодів трудової діяльності позивача. Тому позовна вимога в частині покладення на відповідача-1 зобов'язання здійснити зарахування до страхового стажу спірних періодів роботи задоволенню не підлягає.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на суб'єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про правомірність його діянь (дій чи бездіяльності).
Відповідач-2 як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своєї поведінки, пов'язаної з прийняттям рішення про відмову у призначені пенсії. Доводи відповідачів, викладені у відзивах, спростовано наведеним вище аналізом чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та правовими позиціями Верховного Суду.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі письмові докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково, водночас обравши ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, незалежно від формулювання позовних вимог, яке зазначене у позовній заяві.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керувався таким.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Приписами ч. 1 ст. 139 КАС України унормовано, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду з цим позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Отже, понесені позивачем документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.
Водночас суд зауважує, що відшкодуванню підлягає сума судового збору у розмірі 1211,20 грн. Оскільки, незважаючи на часткове задоволення позову, суд установив порушення прав позивача внаслідок протиправних дій суб'єкта владних повноважень і спір по суті вирішено на його користь.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії від 25.03.2025 №135050018181.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.03.2025 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-VІ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.01.1992 до 01.09.1995 та з 05.04.2001 до 30.06.2004.
4. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ).
Відповідач-1 - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016; ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (місцезнаходження: вул. Гоголя, буд. 34, м. Полтава, 36000; ЄДРПОУ 13967927).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна