01 грудня 2025 року Справа № 280/8636/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Тетерюк Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м. Чернівці, вул. Кобилянської Ольги, буд. 1 / пл. Центральна, буд. 3, ЄДРПОУ 40329345)
про визнання протиправними та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Чернівецькій області), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 22.09.2025 №084750011745;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити ОСОБА_1 з 10 вересня 2025 року пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу періодів: з 01 червня 1983 року по 10 грудня 1993 року; з 06 лютого 2001 року по 19 серпня 2002 року; з 05 вересня 2005 року по 18 лютого 2011 року.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Звонарьовим В.В., який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серія АН № 1716158 від 25.09.2025.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 14.09.2025 позивач звернуся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням №084750011745 від 22.09.2025 у призначенні пенсії за віком відмовлено у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу внаслідок не зарахування періодів роботи з 01.06.1983 по 10.12.1993, оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі, з 16.02.2001 по 19.08.2002, оскільки некоректно зазначено місяць наказу про звільнення та в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату внесків, та з 05.09.2005 по 18.02.2011 згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки в довідці про присвоєння ідентифікаційного номера прізвища заявника НОМЕР_2 не відповідає паспортним даним НОМЕР_3 . Також до страхового стажу позивача не зараховано період навчання у 1984-1985 роках, оскільки у свідоцтвах № НОМЕР_4 та № НОМЕР_5 не зазначено дати початку навчання. Позивач з рішенням відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком не згоден, вважає його таким, що прийняте всупереч норм чинного законодавства. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 06.10.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази по справі.
22.10.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що 14.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно нормам Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Заява позивача, за принципом екстериторіальності, була передана на розгляд до ГУ ПФУ в Чернівецькій області. За результатами розгляду заяви відповідачем прийнято рішення за № 084750011745 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За нормами ст. 26 Закону 1058-ІV, починаючи з 01.01.2025 по 31.12.2025 року зазначеного страхового стажу, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу від 22 до 32 років. Так, при опрацюванні наявних документів встановлено, що вік заявника 63 роки, страховий стаж позивача становив 9 років 3 місяці 17 днів, в той час як необхідний страховий стаж становить 22 роки. До страхового стажу не зараховано: період роботи в колгоспі з 01.06.1983 по 10.12.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 10.03.1985, оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі; період навчання у 1984-1985 роках, оскільки у свідоцтвах № НОМЕР_4 та №001916 не зазначено дату початку навчання; період роботи з 16.02.2001 по 19.08.2002, оскільки некоректно зазначено місяць наказу про звільнення та в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату внесків; період роботи з 05.09.2005 по 18.02.2011 згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки в довідці про присвоєння ідентифікаційного номера прізвища заявника НОМЕР_2 не відповідає паспортним даним НОМЕР_3 . Враховуючи вищенаведені факти та норми чинного законодавства відповідач вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача. Просить відмовити у задоволенні позову.
27.10.2025 представник позивача подав клопотання, в якому зазначив, що підтримує свою позицію, викладену первісно в позовній заяві, та наполягає на задоволенні позову. Вважає, що будь-яких додаткових пояснень або доказів відповідачем до відзиву не надано. Відповідачем лише повторно зазначено причини відмови, які містились в оскаржуваному рішенні.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 14.09.2025 звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком.
У відповідності до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою управління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (із подальшими змінами та доповненнями) (далі-Порядок 22-1) передбачено, що з 01 квітня 2021 року органи Пенсійного фонду України застосовують принцип екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунки пенсій в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяву та де проживає пенсіонер.
Враховуючи наведене, заява позивача від 14.09.2025 про призначення пенсії за віком в порядку екстериторіальності розглянута ГУ ПФУ в Чернівецькій області.
Рішенням від 22.09.2025 №084750011745, прийнятим ГУ ПФУ в Чернівецькій області, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком. В обґрунтування рішення зазначено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності, зокрема, страхового стажу з 01.01.2025 по 31.12.2025 - від 22 років до 32 років. Вік заявника 63 роки. Страховий стаж заявника становить: 9 років 3 місяці 17 днів. До страхового стажу не зараховано: період роботи в колгоспі з 01.06.1983 по 10.12.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 10.03.1985, оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі. Для зарахування даного періоду роботи необхідно надати уточнюючу довідку про фактично відпрацьований мінімум роботи в колгоспі, видану архівною установою на підставі первинних документів; період навчання у 1984-1985 роках, оскільки у свідоцтвах №001845 та №001916 не зазначено дату початку навчання; період роботи з 16.02.2001 по 19.08.2002, оскільки некоректно зазначено місяць наказу про звільнення та в реєстрі застрахованих осіб відсутня інформація про сплату внесків; період роботи з 05.09.2005 по 18.02.2011 згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки в довідці про присвоєння ідентифікаційного номера прізвища заявника НОМЕР_2 не відповідає паспортним даним НОМЕР_3 . Прийнято рішення у призначенні пенсії відмовити в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Не погодившись з рішенням про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 вказаного Закону, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами 1- 3 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.
Частиною 2 статті 26 Закону №1058-ІV передбачено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі з 01.06.1983 по 10.12.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 10.03.1985, суд зазначає таке.
Порядок ведення трудових книжок колгоспників визначався постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (далі - Постанова № 310).
Згідно п.п. 1, 2 Постанова № 310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.
Відповідно до п.п. 5, 6 Постанови № 310, до трудової книжки колгоспника заносились наступні дані, зокрема: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства в колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання; причини невиконання річного мінімуму трудової участі в громадському господарстві; на підставі чого внесено запис (дата і номер), відомості про нагородження та заохочення.
Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.
Відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладено на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасність та правильність заповнення трудових книжок несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа (п. 13 Постанови № 310).
Згідно з пунктом 14 Постанови правління колгоспів вживають заходи щодо строгого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, забезпечення кадрів працівників, які ведуть трудові книжки, підготовленими до такої роботи особами, забезпечують належне зберігання архівних документів, які стосуються трудової діяльності колгоспників.
Отже, виходячи з наведеного можна дійти висновку про те, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімуму трудової участі).
Згідно із записами №1-9 трудової книжки колгоспника НОМЕР_6 від 10.03.1985 позивача, встановлено:
- 01.06.1983 прийнятий до членів колгоспу «Зоря комунізму» (Протокол №6 від 20.06.1983), прийнятий на посаду тракториста (протокол №6 від 20.06.83);
- 11.12.1993 колгосп «Зоря комунізму» реорганізований у КСП «Зоря» Розівського району Запорізької області. (протокол №12 від 11.12.1993);
- 29.02.2000 припинено членство в КСП «Зоря комунізму» Розівського району Запорізької області у зв'язку з реорганізацією господарства. п. 1 ст. 40 КЗпП України. (протокол №1 від 25.02.2000);
- 06.02.2001 прийнятий в члени КСП «Зоря» Розівського району Запорізької області та призначений на роботу енергетиком. (протокол №4 від 06.02.2001);
- 19.08.2002 звільнений з роботи за згодою сторін. ст. 36 п. 1 КЗпП України та виключений із членів КСП «Зоря» у зв'язку з ліквідацією господарства. (протокол №5 від 19.08.2002);
- 03.09.2002 розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». (наказ №1043 від 03.09.2002);
- 28.08.2003 закінчена виплата допомоги по безробіттю відповідно до п.п. 12 п. 1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття»;
- 05.09.2005 прийнятий на посаду санітарки Урицького ФП з оплатою згідно штатного розпису. (наказ №60-о від 05.09.2005);
- 18.02.2011 звільнено за угодою сторін (ст. 36 п. 1 КЗпП України). (наказ №15-о від 18.02.2011)
Отже, за даними трудової книжки колгоспника НОМЕР_6 від 10.03.1985, у спірний період з 01.06.1983 по 10.12.1993 позивач працював у колгоспі «Зоря комунізму».
За змістом спірного рішення, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи позивача у колгоспі з 01.06.1983 по 10.12.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 10.03.1985, оскільки відсутня інформація про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі.
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно із записами, внесеними до трудової книжки колгоспника НОМЕР_6 від 10.03.1985 (аркуші 18-19), наявна інформація про трудову участь позивача у громадському господарстві, зокрема:
- за 1983 рік: 225 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 270;
- за 1984 рік: 218 відроблених трудодні при встановленому мінімумі трудоднів 280;
- за 1985 рік: 290 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 300;
- за 1986 рік: 300 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 300;
- за 1987 рік: 317 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290;
- за 1988 рік: 307 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290;
- за 1989 рік: 310 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290;
- за 1990 рік: 306 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290;
- за 1991 рік: 310 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 270;
- за 1992 рік: 364 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290;
- за 1993 рік: 333 відроблених трудоднів при встановленому мінімумі трудоднів 290.
Отже, позивачем надано трудову книжку колгоспника, в якій містяться відомості про трудову участь в громадському господарстві, прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі та обсяг його виконання.
Суд звертає увагу на те, що вказані записи в трудовій книжці зроблено у хронологічній послідовності, відсутні ознаки підчисток та підробок, у відповідній графі наведені підставу для внесення відповідних записів, які завірені печатками та підписами уповноваженої особи.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині означеного спірного періоду) містять неправдиві або недостовірні відомості, а тому посилання відповідача на відсутність інформації про встановлений та вироблений мінімум роботи в колгоспі не відповідає фактичним обставинам справи.
Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 44 Закону України №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною першою статті 101 Закону України № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Відтак, враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності. Однак, Управління таким правом не скористалося.
Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні до страхового стажу позивача часу роботи позивача у період з 01.06.1983 по 10.12.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_6 від 10.03.1985, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Водночас, відсутні підстави для зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.06.1983 по 10.12.1993 у колгоспі «Зоря комунізму» у повному обсязі, як просить позивач, оскільки наданими до матеріалів справи письмовими доказами не доведено факт виконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві в повному обсязі.
Зокрема, трудова книжка колгоспника позивача містить інформацію, що за 1983 рік відроблено 225 трудоднів при встановленому мінімумі 270, за 1984 рік відроблено 218 трудоднів при встановленому мінімумі 280, за 1985 рік відроблено 290 трудоднів при встановленому мінімумі 300, що свідчить про невиконання позивачем встановленого мінімуму трудової участі.
Враховуючи наведене, час роботи позивача у колгоспі «Зоря комунізму» у період з 01.06.1983 по 10.12.1993 може бути зарахований до страхового стажу позивача лише за фактичною тривалістю, а тому в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 06.02.2001 по 19.08.2002, суд зазначає таке.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93, № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Пунктом 1.2 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
Пунктом 2.1 Інструкції № 58 передбачено, що трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Згідно з п.2.6 Інструкції № 58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
За приписами п.2.8 Інструкції № 58 якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м.Києва, держархівом м.Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця.
За змістом оскаржуваного рішення, періоди роботи позивача, згідно трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_6 від 10.03.1985: з 16.02.2001 по 19.08.2002, не враховано до страхового стажу позивача, з посиланням на некоректне зазначення місяця наказу про звільнення та відсутність в реєстрі застрахованих осіб інформації про сплату внесків.
Водночас, така інформація суперечить змісту розрахунку страхового стажу для призначення пенсії, з якого вбачається, що до страхового стажу позивача не зараховано весь період роботи у КСП «Зоря» з 06.02.2001 по 19.08.2022, а не з 16.02.2001 по 19.08.2002, к вказує відповідач у спірному рішенні.
До матеріалів справи надано копію трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_6 від 10.03.1985, відповідно до якої позивач:
- 06.02.2001 прийнятий в члени КСП «Зоря» Розівського району Запорізької області та призначений на роботу енергетиком (протокол №4 від 06.02.2001);
- 19.08.2002 звільнений з роботи за згодою сторін. ст. 36 п. 1 КЗпП України та виключений із членів КСП «Зоря» у зв'язку з ліквідацією господарства. (протокол №5 від 19.08.2002).
Слід врахувати, що записи щодо прийняття та звільнення з роботи в оскаржуваний період, які містяться у вказаній трудовій книжці, містять номер та дату наказу на підставі яких такі бути внесені, засвідчені підписом уповноваженої особи, яка здійснила такий запис та печаткою підприємства та не містять виправлень або ознаки підчисток.
Суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Верховний Суд в постанові від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а зазначив, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист.
При цьому, слід зазначити, що ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV наділяє органи Пенсійного фонду правом вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Втім, до матеріалів справи не надано доказів того, що відповідачем вчинялись будь-які дії, спрямовані на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити або спростувати страховий стаж позивача.
Крім того, зміст трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_6 від 10.03.1985 спростовує твердження відповідача щодо некоректного зазначення місяця наказу про звільнення, оскільки наказ про звільнення винесений датою звільнення позивача.
Водночас, як визначено ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, яке діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з ст. 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.
За змістом вищезазначених норм можна дійти висновку, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за період з 1 січня 2004 року по 1 квітня 2005 року не може бути підставою для позбавлення позивача права на пенсійне забезпечення.
Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.
Цей правовий висновок підтримано у постанові Верховного Суду від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21.
Суд зазначає, що порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати недоїмки, штрафних санкцій та пені) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи страхові внески не були зараховані на відповідні рахунки або зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Крім того, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача як застрахованої особи, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 30 вересня 2019 року у справі №414/736/17, від 20 березня 2019 року у справі №688/947/17, від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а.
З цих підстав, суд вважає що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 06.02.2001 по 19.08.2002 в КСП «Зоря», адже підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та належне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 05.09.2005 по 18.02.2011, суд зазначає таке.
Відповідач в оскаржуваному рішенні зазначив, що вказаний період не зарахований до страхового стажу позивача згідно даних персоніфікованого обліку, оскільки в довідці про присвоєння ідентифікаційного номера прізвища заявника РукавЄЦ не відповідає паспортним даним НОМЕР_3 .
Суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 28 Цивільного кодексу України фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм ім'ям.
Ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить.
Так, судом дійсно встановлено наявність розбіжності в особистих даних ідентифікаційного номера та паспорту особи, у написанні прізвища позивача.
Водночас, судом встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , при цьому, згідно Довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, яка видана на ім'я ОСОБА_1 , вказано такий самий реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Разом із тим, суд звертає увагу, що, зараховуючи позивачу страховий стаж за період з 11.12.1993 по 29.02.2000 та з 03.09.2002 по 28.08.2003 за відомостями Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 (який виданий на особу з прізвищем « ОСОБА_2 » 01.03.1999), відповідач при цьому відмовляється зараховувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 05.09.2005 по 18.02.2011 за тим самим реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_1 , з посиланням на розбіжності у написанні прізвища позивача у паспорті та довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру, що суд вважає непослідовним, суперечливим та безпідставним.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган при здійсненні адміністративного провадження повинен діяти, керуючись здоровим глуздом, логікою та загальноприйнятими нормами моралі, з дотриманням вимог законодавства.
Частина 2 статті 11 Закону України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний акт повинен прийматися з дотриманням необхідного балансу між несприятливими наслідками для права, свободи чи законного інтересу особи і цілями, на досягнення яких спрямований адміністративний акт. Негативні наслідки для особи та публічних інтересів повинні бути найменшими.
Оскільки відповідач необґрунтовано допустив вибірковий та непослідовний підхід, по різному застосовуючи при обчисленні страхового стажу позивача обставини, пов'язані із наявністю розбіжностей у написанні прізвища позивача у паспорті та довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру, суд дійшов висновку, що у відповідній частині спірне рішення не відповідає принципам адміністративної процедури, що суттєво впливає на правомірність такого рішення та має наслідком його скасування.
При цьому, оскільки щодо інших період роботи позивача розбіжності у написанні прізвища позивача у паспорті та довідці про присвоєння ідентифікаційного номеру не були для органу Пенсійного фонду України перешкодою для їх зарахування до страхового стажу позивача, суд дійшов висновку, що відповідач таким чином фактично визнав належність позивачу реєстраційного номеру облікової картки платника податків НОМЕР_1 , а тому не мав підстав не зараховувати до страхового стажу позивача спірний період з 05.09.2005 по 18.02.2011.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права у спірних правовідносинах, суд враховує таке.
За змістом частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Адміністративний суд надає оцінку рішенню суб'єкта владних повноважень на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, виключно з огляду на зміст такого рішення.
Суд враховує, що обчислення стажу відноситься до компетенції органів Пенсійного фонду, і суд не може перебирати на себе таку функцію та здійснювати розрахунок страхового стажу особи та визначати його достатність для призначення пенсії.
За встановленими обставинами справи, позивач на момент звернення за призначенням пенсії за віком мав вік 63 роки, а тому за наявності страхового стажу від 22 років до 32 років мав право на призначення пенсії за віком.
Слід зазначити, що за встановленими обставинами справи відповідач зарахував до страхового стажу позивача 9 років 3 місяці 17 днів.
Водночас, безпідставно незарахований період роботи з 01 червня 1983 року по 10 грудня 1993 року; з 06 лютого 2001 року по 19 серпня 2002 року; з 05 вересня 2005 року по 18 лютого 2011 року, не є очевидно достатнім для висновку про те, що позивач мав необхідний страховий стаж не менше 32 років, передбачений ч.1 ст. 26 Закону №1058-IV.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з дати звернення до органу Пенсійного фонду є передчасним.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права є зобов'язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за віком, періодів роботи з 01.06.1983 по 10.12.1993 (за фактичною тривалістю), з 06.02.2001 по 19.08.2002 та з 05.09.2005 по 18.02.2011 згідно трудової книжки колгоспника серія НОМЕР_6 від 10.03.1985, а також повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Частинами 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що з урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст.2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення №084750011745 від 22.09.2025, прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 час роботи за фактичною тривалістю у період з 01.06.1983 по 10.12.1993 відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_6 від 10.03.1985.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 06.02.2001 по 19.08.2002 та з 05.09.2005 по 18.02.2011 згідно трудової книжки колгоспника НОМЕР_6 від 10.03.1985.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 14.09.2025, подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області судові витрати зі сплати судового збору сумі 968,96 грн (дев'ятсот шістдесят вісім гривень 96 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, місцезнаходження: 58002, м. Чернівці, вул. Кобилянської Ольги, буд. 1 / пл. Центральна, буд. 3, ЄДРПОУ 40329345.
Повне судове рішення складено 01.12.2025.
Суддя М.О. Семененко