01 грудня 2025 року Справа № 280/3932/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 23.01.2023 по день фактичного розрахунку 13.03.2025;
- стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2023 по 12.03.2025 включно в розмірі 401 714, 32 грн. (чотириста одна тисяча сімсот чотирнадцять гривень тридцять дві копійки);
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 23 січня 2023 року до 12 березня 2025 року включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати й виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати з 24 січня 2023 року до 12 березня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на підставі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року у справі №280/6439/24 відповідач здійснив перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за 2020-2023 роки, на картковий рахунок позивача у розмірі 188 147,80 грн. 13.03.2025. З огляду на те що остаточний розрахунок при виключенні з ІНФОРМАЦІЯ_1 повинен проводитись не пізніше останнього дня перебування на військовій службі позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 23.01.2023 по 13.03.2025.
Ухвалою судді від 20.05.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмовому відзиві відповідно до якого зазначено, що на цей час позивач продовжує проходити військову службу, з лав Збройних Сил України не звільнявся, що він сам підтверджує у своєї позовній заяві. В контексті КЗпП України його перевід на інше місце проходження служби слід розуміти, як переведення на підприємстві до іншого цеху, підрозділу, бригади та тому подібне, у залежності від структури та специфіки підприємства. Відповідач не видавав наказу про звільнення позивача. Отже у даному випадку застосування вказаних статей КЗпП неприпустимо. Просить відмовити у задоволенні позовної заяви.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
З рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 по справі №280/6439/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії вбачається, що :
«…Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу.
Позивач у період з червня 2018 року по січень 2023 року проходив військову службу у відповідача на посаді начальника відділу офіцерів запасу і кадрів. Наказом командувача СВ ЗСУ від 18.01.2023 № 52 позивача призначено на посаду начальника відділу комплектування офіцерським складом управління персоналу штабу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » СВ ЗСУ. Зазначене підтверджується наявною у матеріалах справи копією Витягу з особової справи позивача (а.с.8).
24.06.2024 позивач в особі свого представника звернувся до відповідача з запитом, в якому просив:
- надати інформацію про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення із зазначенням розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та інших видів надбавок, доплат та премій за період його служби у ІНФОРМАЦІЯ_4 з 01.01.2020 по січень 2023 року, з помісячним розрахунком;
- надати інформацію про те, чи проводилось нарахування позивачу грошового забезпечення за період служби з 01.01.2020 по січень 2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 , з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (а.с.10).
Листом від 28.06.2024 № 4632/с відповідач надав позивачу довідки про нараховане грошове забезпечення позивача за період його служби з 01.01.2020 по січень 2022 року. Додатково відповідач поінформував позивача про те, що грошове забезпечення у вказаний період нараховувалось з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (а.с.15).
Зокрема, згідно з довідкою відповідача від 27.06.2024 № 400/1/ВФЗ загальний розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за 2020 рік склав 262 489,51 грн., розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за 2020 рік склав 258 552,17 грн. (а.с.12).
Відповідно до довідки відповідача від 27.06.2024 № 400/2/ВФЗ загальний розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за 2021 рік склав 248 182,05 грн., розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за 2021 рік склав 244 459,32 грн. (а.с.11).
Згідно з довідкою відповідача від 27.06.2024 № 400/3/ВФЗ загальний розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за 2022 рік склав 659 187,59 грн., розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за 2022 рік склав 650 736,87 грн. (а.с.17).
Відповідно до довідки відповідача від 27.06.2024 № 400/4/ВФЗ загальний розмір нарахованого позивачу грошового забезпечення за 2023 рік склав 41 067,80 грн., розмір виплаченого позивачу грошового забезпечення за 2023 рік склав 40 451,78 грн. (а.с.9)…».
Також з рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 по справі №280/6439/24 вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності суб'єкта владних повноважень та зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії - задоволено повністю.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за 2020-2023 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500,00 (дві тисячі п'ятсот гривень 00 копійок).
Вказане рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13.09.2024 по справі №280/6439/24 набрало законної сили 11.12.2024.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі вищевказаного рішення відповідач 13.03.2025 здійснив перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за 2020-2023 роки, на картковий рахунок позивача у розмірі 188 147,80 грн. Вказане підтверджується банківською квитанцією (а.с. 13) та відомістю №23/13 від 11.03.2025 (а.с. 30).
Оскільки виплату належних позивачу сум відповідач провів не в день звільнення позивача то позивач вважає, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за період з 23.01.2023 по 13.03.2025 та на компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши наявні у справі матеріали, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно частини 1 пункту 20 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 р., затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022 р., введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 р. продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, що триває по даний час.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі Закон №2232-XII).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Стаття 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі - Закон України № 2050-ІІІ) визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону України № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону України № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З аналізу норм Закону України №2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі - Порядок №159) слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
Системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону України №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 та 3 Закону України №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11 липня 2017 року №21-2003а16, Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17.
Верховний Суд неодноразово розглядав справи за подібними правовідносинами і у постанові від 15 серпня 2018 року у справі №653/3356/17 дійшов наступного висновку:
Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону України № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України №2050-ІІІ та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
За правилами ч. 1 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Водночас, з витягу з особової справи позивача (а.с. 9) вбачається, що:
10.20р. - 01.23р. позивач проходив військову службу на посаді начальнику відділу персоналу ІНФОРМАЦІЯ_5 оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » СВ ЗСУ (на підставі наказу командувача СВ ЗСУ №301 від 31.10.2020);
01.23р. - 04.23р. позивач проходив військову службу на посаді начальнику відділу комплектування офіцерським складом управління персоналу штабу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » СВ ЗСУ (на підставі наказу командувача СВ ЗСУ №52 від 18.01.2023);
04.23р. - т.ч. позивач проходить військову службу на посаді заступника начальника управління персоналу штабу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » СВ ЗСУ (на підставі наказу командувача СВ ЗСУ №383 від 26.04.2023).
Суд наголошує на тому, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків.
Тобто позивача не було звільнено з військової служби в розумінні чинного законодавства.
При цьому, станом на день звернення позивача до суду не було жодного документу чи іншого доказу, який би підвтерджував факт звільнення позивача.
Суд наголошує, що переведення до нового місця служби не є тотожнім поняттям із звільненням з військової служби.
Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
З огляду на те, що позивача не звільнено з військової служби, а переведено до нового місця служби, у відповідача не виник обов'язок з проведення з ним розрахунку при звільненні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що в межах спірних відносин відповідачем не допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в період з 23.01.2023 по день фактичного розрахунку 13.03.2025 та не нарахування компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати, у зв'язку із чим позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.
Не можуть бути і задоволені судом позовні вимоги в частині стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_6 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.01.2023 по 12.03.2025 включно в розмірі 401 714, 32 грн. та зобов'язання здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за час затримки виплати.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, на підставі та у спосіб встановлений чинним законодавством, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України судом не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова