01 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/5569/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - адвоката Овсепян К.А. (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2), в якому просить:
1) поновити строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, як такий що пропущено з поважних причин;
2) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.05.2025 року (відомості про інші реквізити станом на момент пред'явлення позову, позивачу невідомі) в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації;
3) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , на посаду водія-електрика;
4) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби;
5) стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2025 року №596 позивача призвано на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 .
Позивач вважає не розгляд заяви про надання та оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», поданої особисто 01 липня 2024 року безпосередньо до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що в подальшому призвело до прийняття відповідачами незаконних наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та про зарахування його до списків особового складу військової частини. Представник позивача вказує на те, що згідно з пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560, до ухвалення комісією рішення за результатами розгляду заяви про надання відстрочки військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 10 липня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
25 липня 2025 року представник відповідача 1 подав до суду відзив на позовну заяву в якому заперечує проти позовних вимог, вказав, що оскільки позивач був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, то відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_2 від 18.05.2025 року за №142 його було зараховано до списків особового складу. За таких обставин вважає дії командування військової частини правомірними, вчиненими в межах та в спосіб, визначений законодавством. Також представник відповідача зазначає, що при вирішенні питання про звільнення з військової служби підлягає застосуванню Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині підстав для звільнення зі служби, вказує на відсутність правових підстав для звільнення ОСОБА_1 . За таких обставин в задоволенні позову просить відмовити повністю.
Представник відповідача 2 відзив на позовну заяву до суду не подав.
31 липня 2025 року представник позивача скористався своїм правом та подала до суду відповідь на відзив.
Також, 31 липня 2025 року представник позивача надіслав до суду через підсистему «Електронний суд» заяву про зміну предмету позову в якій просить суд розглянути позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, з урахуванням змін, наведених в даній заяві, а саме:
1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №596 від 18.05.2025 року в частині призову солдата ОСОБА_1 , 1982 р.н. ВОС НОМЕР_3 на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 з 18.05.2025 року;
2) визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , на посаду водія-електрика;
3.) зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби;
4) стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судовий збір.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 01.07.2024 року з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_1 для уточнення даних та подання заяви для оформлення відстрочки. Відповідальним працівником територіального центру позивачу було повідомлено про велику кількість звернень, що спричинило велике навантаження та комісію та запропоновано звернутися в порядку черговості на дату 07.08.2024 року та надано перепустку. Позивач 07.08.2024 року прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 для уточнення своїх персональних даних, а також для реалізації права на отримання відстрочки шляхом особистого подання відповідної заяви з доданими документами, а саме: копію паспорта ОСОБА_1 , копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_4 , акт про встановлення факту догляду від 09.07.2024 року, витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_2 , заяву ОСОБА_2 від 07.08.2024 року, копію довідки до акта огляду МСЕК №292598 від 21.03.2023 року, копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 , копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_2 від 10.05.2024 p., копію витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00045840064. Вказана заява була зареєстрована у автоматизованій інформаційно-пошуковій системі.
Відповідальною особою ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу надано повістку №28985, датовану 07.08.2024 року, на 09.09.2024 року, видану з метою уточнення персональних даних та роз'яснено, що до вказаного часу, з урахуванням великого навантаження, питання оформлення відстрочки буде вирішено.
09.09.2024 року позивач по повістці від 07.08.2024 року, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де йому повідомлено, що в системі оберіг міститься відмітка про здійснення ним догляду за матір'ю інвалідом II групи, однак довідку із зазначенням строку відстрочки за відповідною формою не надано, через наявність на розгляді декілька тисяч заяв та фізичною неможливістю їх своєчасного виготовлення.
Через відсутність будь-яких відомостей щодо розгляду заяви, позивач 24.10.2024 року, засобами поштового зв'язку, рекомендованим листом з повідомленням про вручення, на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 надіслано заяву, з посиланням на відповідні норми Порядку №560, та повторно порушувалось питання розгляду, поданих ним 07.08.2024 року заяви та документів, що підтверджують право на відстрочку, а також повідомлення позивача про прийняте рішення, за наслідками такого розгляду. До вказаної заяви додано копію заяви позивача від 07.08.2024 року про надання відстрочки. Однак, 18.11.2024 року, вказане поштове відправлення позивачу повернуто, з довідкою про причини повернення - «адресат відмовився».
16.05.2025 року, проїжджаючи блок-пост між населеними пунктами м. Тячів - селище Буштино, автомобіль позивача було зупинено працівниками поліції, які після пред'явлення позивачем документа, що посвідчує особу та військово-облікового документа в паперовому та електронному виді, повідомили позивача про порушення ним правил військового обліку та затримавши позивача доставили до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Позивач звернувся до уповноваженого працівника ІНФОРМАЦІЯ_3 та пред'явив копію заяви про оформлення відстрочки та оригінали всіх документів доданих до неї, але остання залишилась без реагування.
Пройшовши ВЛК за результатами медичного огляду позивача було визнано придатним до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв'язку, оперативного забезпечення, охорони. Позивачу було вручено повістку з метою призову на військову службу під час мобілізації, а також мобілізаційне розпорядження. Однак позивач відмовився від підписання зазначених документів та було складено відповідний Акт про відмову від підпису.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2025 року за №596 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи» ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_2 з 18.05.2025 року.
Наказом командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 18.05.2025 року за №142 позивача з 18.05.2025 зараховано до списків особового складу військової частини, справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою водія-електрика електротехнічного відділення силових станцій інженерно-технічного взводу інженерно-технічної роти 3-го інженерного батальйону.
Вважаючи протиправними накази відповідачів про призов його на військову службу по мобілізації та зарахування до особового складу військової частини, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з частиною сьомою статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
За нормами частини третьої статті 1 Закону № 2232-ХІІ військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Пунктом 12 частини першої статті Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ № 69/2022).
Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Статтею 1 Закону «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Так, зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону № 3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Цей порядок визначає: механізм реалізації повноважень та взаємодію між місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від підпорядкування і форми власності, органами військового управління, органами та підрозділами, що входять до системи поліції, та посадовими особами територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки з організації проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період; порядок оповіщення військовозобов'язаних та резервістів, їх прибуття до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, військових частин Збройних Сил України, інших військових формувань, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України чи відповідного підрозділу розвідувальних органів України; процедуру перевірки військово-облікових документів громадян, уточнення персональних даних військовозобов'язаних та резервістів та внесення відповідних змін у військово-облікові документи; порядок надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення; організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів; процедури оформлення призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період; механізм відправлення військовозобов'язаних та резервістів до місць проходження військової служби.
Військовозобов'язані та резервісти, які перебувають на зборах, у разі оголошення мобілізації продовжують перебувати на зборах. За необхідності зазначені особи призиваються на військову службу командирами відповідних військових частин за розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 6 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі - Порядок№ 560) призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачено перелік підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ (в редакції станом на момент призову позивача на військову службу) призову на військову службу під час мобілізації, не підлягають особи, зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду.
Згідно з частиною сьомою статті 23 Закону №3543-XII перевірка підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Частиною восьмою статті 23 Закону №3543-XII визначено, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлюватися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на одну з вищезазначених відстрочок. Порядок оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за допомогою цього реєстру визначається Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 8 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154 (далі - Положення №154) завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів з приписки громадян до призовних дільниць, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.
Відповідно до абзацу дев'ятого пункту 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Разом з тим згідно з пунктом 58 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації може оформлятися за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз даних, які підтверджують, що військовозобов'язаний має право на відстрочку з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 59 Порядку №560).
Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Поряд з цим згідно з пунктом 63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.
Відповідно до пункту 64 Порядку №560 заяви військовозобов'язаних про надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та підтвердні документи зберігаються у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки протягом п'яти років.
Пунктом 65 Порядку №560 визначено, що у разі втрати (зміни) підстав щодо надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період комісія може скасувати (змінити) раніше прийняте нею рішення, про що повідомляється заявнику письмово не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення за формою, визначеною у додатку 10.
Отже, Порядком №560 визначено чіткий алгоритм вчинення дій військовозобов'язаним та прийняття рішень територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в процесі надання відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, військовозобов'язаний має право на особисте подання на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку. При цьому обов'язок щодо перевірки наявності відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу та підстав для її надання покладено на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Разом з тим у разі подання військовозобов'язаним до територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації такий військовозобов'язаний не підлягає призову до ухвалення комісією рішення за результатами розгляду цієї заяви.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 повторно звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою від 24.10.2024 року про розгляд поданої 07.08.2024 року заяви з долученими до неї документами, що підтверджують право на відстрочку, яку 24.10.2024 року засобами поштового зв'язку через поштового оператора АТ «Укрпошта» рекомендованим листом з оголошеною цінністю скерував до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно наявної в матеріалах справи копії трекінгу (відстеження) поштового відправлення №9050001895524 таке 31.10.2024 року не вручено одержувачу з відміткою «за відмовою адресата».
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов'язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 01.10.2024 у справі №160/10728/23, від 01.10.2024 у справі №200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина п'ята статті 242 КАС України).
В спірному випадку, направлення позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9, 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ є проявом активних дій позивача для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, скерувавши заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, позивач розпочав процес реалізації права на отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Конституційний Суд України, розвиваючи практику застосування статті 8 Основного Закону України, вказав, що верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій держави. Верховенство права як нормативний ідеал, до якого має прагнути кожна система права, і як універсальний та інтегральний принцип права необхідно розглядати, зокрема, у контексті таких основоположних його складових: принцип законності, принцип юридичної визначеності, принцип справедливого суду. Верховенство права означає, що органи державної влади обмежені у своїх діях заздалегідь регламентованими та оголошеними правилами, які дають можливість передбачити заходи, що будуть застосовані в конкретних правовідносинах, і, відповідно, суб'єкт правозастосування може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат (абзаци третій, четвертий, шостий пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (законні очікування). Таким чином, юридична визначеність передбачає, що законодавець повинен прагнути до чіткості та зрозумілості у викладенні норм права. Кожна особа відповідно до конкретних обставин має орієнтуватися в тому, яка саме норма права застосовується у певному випадку, та мати чітке розуміння щодо настання конкретних правових наслідків у відповідних правовідносинах з огляду на розумну та передбачувану стабільність норм права (абзаци четвертий - шостий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.06.2019 №6-р/2019).
Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості у особи передбачати дії цих органів (абзац третій підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 №1-2/2016).
В спірному випадку після направлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 9, 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ, ОСОБА_1 мав легітимні очікування не лише щодо вчасного прийняття суб'єктом владних повноважень за результатом розгляду його заяви рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, але й щодо забезпечення дотримання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки встановлених Порядком №560 заборон щодо його призову до прийняття такого рішення.
Натомість наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18.05.2025 року за №596 ОСОБА_1 призвано та направлено для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період до військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, на момент призову позивача на військову службу 18.05.2025 року та видачі оскаржуваного наказу останній не підлягав такому призову на підставі пункту 9, 13 частини першої статті 23 Закону №3543-ХІІ.
Однак, ІНФОРМАЦІЯ_4 не було перевірено, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та не було вжито жодних заходів щодо з'ясування таких обставин.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 18.05.2025 року за №596 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи» в частині призову солдата ОСОБА_1 , 1982 р.н., ВОС 901 074А.
Суд зазначає, що в даному випадку, з огляду на очевидну незаконність оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов'язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову.
Щодо позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) про зарахування солдата ОСОБА_1 до списків особового складу та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу суд та звільнити його з військової служби, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону №2232-ХІІ початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Для громадян України, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період їх правовий статус змінюється на правовий статус військовослужбовця з дня відправлення громадянина у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто з дня, який встановлений у наказі про їх призов на військову службу.
Наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 №280, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.11.2022 за №1407/38743, затверджено Інструкцію з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, яка визначає організацію і порядок обліку військовослужбовців та працівників в органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах та організаціях Збройних Сил України.
Відповідно до пункту 2 розділу XII Інструкції №280 військовослужбовці військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період зараховуються в день прибуття до списків особового складу військової частини в порядку, установленому пунктами 30-32 розділу II цієї Інструкції.
Первинне призначення на посади військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також призначення (переміщення) військовослужбовців, які перебувають на військовій службі, відповідно до їх мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом, здійснюються наказом командира військової частини по стройовій частині незалежно від номенклатури посад для призначення. Накази по стройовій частині видаються всіма військовими частинами, що формуються та утримуються на окремому штаті.
Пунктом 32 Розділу ІІ Інструкції №282 встановлено, що зарахування до списків особового складу військової частини здійснюється у день прибуття військовослужбовців (прийому на роботу працівників) до військової частини.
Підставою для видання наказу про зарахування особового складу до списків військової частини (про прийом на роботу працівника) є, зокрема, для військовослужбовців - іменні списки команд, приписи і документи, що посвідчують особу військовослужбовця.
Суд зазначає, що організація обліку та призову громадян в особливий період, в тому числі щодо перевірки наявності підстав для відстрочки від призову під час мобілізації на військову службу, покладена на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Разом з тим, зарахування до штату військової частини та виключення з нього здійснюється наказами по стройовій частині відповідної військової частини. Відповідне зарахуванням здійснюється не на власний розсуд, а на підставі іменних списків команд, які надходять від територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Видаючи наказ від 18.05.2025 року за №142 про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини командир в/ч НОМЕР_2 не мав підстав піддавати сумніву, що направляючи позивача до військової частини районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснив всі передбачені законом заходи, спрямовані на встановлення наявності/відсутності законних підстав для його мобілізації на військову службу.
В той же час прийняття ІНФОРМАЦІЯ_4 наказу від 18.05.2025 року за №596 в частині призову та направлення для проходження військової служби ОСОБА_1 , який судом визнано протиправним, мало наслідком прийняття військовою частиною наказу від 18.05.2025 року за №142, яким позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
Таким чином, прийнятий внаслідок реалізації наказу від 18.05.2025 року за №596 наказ від 18.05.2025 року за №142 про зарахування позивача до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 є похідними від наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 , а тому теж підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право конкретизоване у законах України.
Аналогічну ідею закріплено Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 13 Конвенції «Право на ефективний засіб юридичного захисту» проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у пункті 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 за №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9).
Водночас, способи захисту права це передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності із захисту прав. Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист одним із способів, передбачених цією статтею. Частиною другою цієї статті встановлено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Подібні положення містить стаття 245 КАС України, яка врегульовує повноваження суду при вирішенні справи.
Застосування конкретного способу захисту права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оскарження. Тобто суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оскарження та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об'єктивно неможливо буде виконати.
Завданням адміністративного судочинства згідно із частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. При цьому, захист прав здійснюється у разі їх порушення, і звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Тобто, рішення суду про задоволення позову повинно мати наслідком відновлення тих прав або інтересів, на порушення яких вказує позивач.
Разом з тим рішенням суду у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їх власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Суд вказав, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Отже, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Повертаючись до обставин справи, що розглядається, суд звертає увагу, що хоча Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте, проходження військової служби позивачем є безпосереднім наслідком від наказу про мобілізацію, а, отже, з метою ефективного захисту порушеного права позивача та повного його відновлення слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права та принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн., який в силу вимог статті 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 90, 139, 243, 246, 249 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №596 від 18.05.2025 року в частині призову солдата ОСОБА_1 , 1982 р.н. ВОС НОМЕР_3 на військову службу за призовом під час мобілізації до військової частини НОМЕР_2 з 18.05.2025 року.
3. Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №142 від 18.05.2025 року, яким солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , на посаду водія-електрика
4. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код НОМЕР_5 ) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець