28 листопада 2025 року м. Житомир справа № 240/6247/25
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправним та сксування наказу, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №02-38-к від 10.04.2023 за підписом Голови Комісії з реорганізації управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області Барановського Олександра Володимировича, яким вирішено звільнити ОСОБА_1 18 квітня 2023 року у зв'язку зі скороченням чисельності і штату працівників відділень управління відповідно до п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України;
- поновити ОСОБА_1 в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області на рівнозначній посаді;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу, а саме з 19.04.2023 по дату поновлення позивача на посаді виходячи з розрахунку 520,17 грн середньоденної заробітної плати позивача.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України є правомірним лише у випадку, якщо працівника неможливо з його згоди перевести на іншу роботу або якщо працівник відмовився від такого переведення.
Вказує, що пунктом 2 Розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 21.09.2022 № 2620-IX, який набирав чинності 1 січня 2023 року) встановлено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. А відтак, для дотримання гарантій прав позивача перед звільненням Фонд соціального страхування України мав запропоновати їй переведення на відповідні посади в Пенсійному фонді України (його територіальних органах, відокремлених підрозділах) та з урахуванням вимог статті 42 КЗпП України призначити на відповідну посаду.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-263 КАС України.
Відповідач подав відзив, в якому просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зазначає, що відповідно до частини другої статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у підпунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу на тому ж підприємстві.
Посилання позивача на те, що їй не запропоновано вакантні посади у межах строку попередження про наступне вивільнення (з 23.01.2023 по 18.04.2023), в управлінні Фонду є необґрунтованими, оскільки всі посади управління Фонду підлягали скороченню так само як і посада позивача.
Прийнявши рішення про припинення ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
За таких умов, переведення працівників ФСС України та управлінь виконавчої дирекції Фонду, посади яких не належать до посад державної служби на посади державної служби у апараті Пенсійного фонду України чи його територіальних управліннях суперечить Закону України від 10 грудня 2015 року №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Враховуючи викладене, суд розглядає справу за наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
У відповідності до положень частини п'ятої статті 262, частини першої статті 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що з 01.03.2022 ОСОБА_1 обіймала посаду начальника відділу медичних та соціальних послуг Бердичівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області, з якої була звільнена 18.04.2023 у зв'язку з скороченням чисельності і штату працівників на підставі п.1 ст.40 КЗпП України відповідно до наказу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області №02-38-к від 10.04.2023.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 №2620-IX «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі -Закон №2620), яким Закон України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №1105-XIV) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105-XIV (в редакції Закону №2620-IX, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 1 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2022 року № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», 16.01.2023 головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. видано наказ №9-ОД «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в. областях та м. Києві, з 18.04.2023.
Відповідно до п.1.6. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) - Управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.
Безпосереднє управління Фондом здійснюють його правління та виконавча дирекція.
Робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що створюються за рішенням правління Фонду на підставі затвердженої ним структури органів Фонду.
Відповідно до статті 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Частиною другою статті 65 Господарського кодексу України передбачено, що власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.
Відповідно до абз. 7, пп. 4.9.9, п. 4.9. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України (із змінами та доповненнями) Правління Фонду затверджує структуру органів Фонду, граничну чисельність працівників, схеми їх посадових окладів, видатки на адміністративно-господарські витрати Фонду (за погодженням із центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення);
Відповідно до абз. 3, 4, п. 7.4. статуту Фонду соціального страхування України затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування України від 03.04.2015 № 8 "Про затвердження Статуту Фонду соціального страхування України" (із змінами та доповненнями) - Директор виконавчої дирекції Фонду затверджує штатний розпис виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.
Штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, за поданням начальника відповідного відділення виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення та за погодженням з директором виконавчої дирекції Фонду.
Штатний розпис документ, що визначає структуру штатного складу працівників підприємства (установи, організації), найменування професій (посад), чисельність персоналу й оклади для кожної професії (посади).
Постановою Правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10.10.2017 (із змінами та доповненнями), а саме згідно пп. 1.1., та пп. 1.2., п. 1 цієї постанови затверджено та введено в дію структуру робочих органів виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови), Структуру виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (згідно з додатком 1 до цієї постанови). Виконавчій дирекції Фонду відповідно до пп. 2.1.1. та 2.1.2., п. 2 постанови Правління Фонду соціального страхування України № 50 від 10.10.2017 року (із змінами та доповненнями) затвердити - штатний розпис виконавчої дирекції Фонду відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників виконавчої дирекції Фонду, штатні розписи управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та місті Києві відповідно до затвердженої структури та граничної чисельності працівників робочих органів виконавчої дирекції Фонду.
Таким чином, штатні розписи Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також штатні розписи відділень виконавчої дирекції Фонду в районах і містах обласного значення затверджуються начальниками відповідних управлінь виконавчої дирекції Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, складаються на підставі структури та в межах граничної чисельності затвердженої Правлінням Фонду соціального страхування України.
Пунктом 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105 (далі - Закон №1105) визначено припинити Фонд соціального страхування України (далі - Фонд) та управління виконавчої дирекції, реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01 січня 2023 року. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень. Кабінету Міністрів України у встановленому порядку вжити заходів, що випливають із цього Закону.
На виконання п. 2 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1105 Кабінетом Міністрів України 27 грудня 2022 року було прийнято Постанову №1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України».
Відповідно до п. 1 вищезгаданої Постанови, Кабінет Міністрів України вирішив припинити з 1 січня 2023 pоку, реорганізувавши шляхом приєднання до Пенсійного фонду України: Фонд соціального страхування України, управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, у т.ч. управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області.
Абзацом 2, п. 6 Постанови установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь виконавчої дирекції Фонду переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь виконавчої дирекції Фонду на період до завершення їх реорганізації.
Відтак, наказ від 16.01.2023 №9-ОД прийнятий головою комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України Бахматським О.О. в межах його законних повноважень.
У свою чергу, згідно з позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Частиною 2 ст. 2 КЗпП України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст. 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Частиною 3 ст. 36 КЗпП України передбачено, що у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників. Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Приписами ч. 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 передбачено, що суди, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України повинні з'ясовувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджений він за два місяці про наступне вивільнення.
У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП України).
При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
Тобто, звільнення, у зв'язку з реорганізацією, може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. В іншому випадку - дія трудового договору працівника продовжується.
З 01.01.2023 набрав чинності Закон України від 21.09.2022 № 2620-ІХ року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 2620), яким Закон України від 23.09.1999 року № 1105- XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105) викладено в новій редакції.
Пунктом 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 (в редакції Закону № 2620, що діє з 01.01.2023) передбачено припинити Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду реорганізувавши їх шляхом приєднання до Пенсійного фонду України з 01.01.2023. Пенсійний фонд України та його територіальні органи є правонаступниками Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень.
Таким чином, законодавцем в особі Верховної Ради України прийнято рішення про припинення ФСС України, а тому, як наслідок, виникли законні підстави для проведення заходів з реорганізації ФСС України.
Вказане рішення є чинним та у встановленому порядку неконституційним не визнавалося.
Верховний Суд у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 826/9815/18 виходив із специфіки публічно-правових відносин, а саме тієї обставини, що повноваження відповідних державних органів не є статичними i можуть передаватись від одного органу до іншого у випадку зміни законодавства. Суд наголосив, що такий перехід може не збігатися у часі з юридичним припиненням суб'єкта владних повноважень унаслідок реорганізації чи ліквідації.
Також, у постанові від 09 грудня 2024 року у справі № 712/4776/23 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду виклав правовий висновок про те, що внаслідок реорганізації Фонду та Управління шляхом приєднання до Пенсійного фонду України відбулося специфічне правонаступництво, за якого згідно з ухваленим Верховною Радою України Законом № 2620-ІХ Фонд як юридична особа приватного права припинився, однак його повноваження, що стосувалися чутливої для держави сфери загальнообов'язкового державного соціального страхування, набув Пенсійний фонд України як юридична особа публічного права та центральний орган виконавчої влади, що також був наділений функціями у сфері загальнообов'язкового державного страхування (пенсійне страхування).
Тобто, внаслідок передачі Пенсійному фонду України та його територіальним органам функцій Фонду соціального страхування України, його виконавчої дирекції, управлінь виконавчої дирекції Фонду та їх відділень з 01 січня 2023 року виникло специфічне публічне правонаступництво, тобто передання адміністративної компетенції одного суб'єкта приватного права до іншого суб'єкта публічного права внаслідок припинення виконання першим суб'єктом покладеної на нього функції. За часткового правонаступництва від одного до іншого суб'єкта переходять лише окремі права i обов'язки.
При цьому, повне (універсальне) правонаступництво передбачає перехід до правонаступника всіх прав i обов'язків (у тому числі майнових) того суб'єкта, якому вони належали раніше. Це має місце, зокрема, у разі припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення). Підстави для повного (універсального) правонаступництва виникають з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, що реорганізується.
Пунктом 12 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 Верховна Рада України зобов'язала Кабінет Міністрів України: забезпечити передачу коштів Фонду соціального страхування України до Пенсійного фонду України; привести нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом; забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону; забезпечити набрання чинності нормативно-правовими актами, зазначеними у підпунктах 2-4 цього пункту, одночасно з набранням чинності цим Законом тощо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України» (далі - Постанова № 1442), зокрема: утворено комісію з реорганізації ФСС України та комісію з реорганізації управлінь виконавчої дирекції ФСС України (далі - управління ВД ФСС України); установлено, що до голови комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України переходять повноваження щодо управління справами Фонду та управлінь ВД ФСС України на період до завершення їх реорганізації; зобов'язано голову комісії з реорганізації Фонду та голів комісій з реорганізації управлінь ВД ФСС України здійснити заходи з припинення Фонду та управлінь ВД ФСС України у чотиримісячний строк з дня набрання чинності Законом № 2620.
На виконання п. 2 Розділу VII Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2022 № 1442 «Питання припинення Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», видано наказ комісії з реорганізації Фонду соціального страхування України № 9-ОД від 16.01.2023 «Про скорочення чисельності та штату працівників Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та працівників управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України», пунктом 1 якого передбачено скоротити увест штат та усю чисельність працівників, визначених штатними розписами виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та управлінь виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в областях та м. Києві, з 18.04.2023.
19.01.2023 позивача повідомлено про наступне звільнення 18.04.2023 на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.
18.04.2023 Управлінням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області видано наказ №02-38-к про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: попередження від 19.01.2023.
Відповідно до ч.6 ст. 36 КЗпП України у разі зміни роботодавця, а також у разі їх реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділенні, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи роботодавця можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що спірний наказ про звільнення позивача видано саме у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників, його положення не суперечать чинному законодавству.
Також, суд вважає, що оскільки позивач була за два місяці попереджена про наступне вивільнення та про те, що інша робота у виконавчій дирекції Фонду соціального страхування України їй не пропонується, оскільки скороченню підлягає увесь штат та чисельність працівників, тобто відбулося скорочення і посади, яку обіймала позивач, то звільнення позивача із займаної посади відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства України.
Також суд враховує, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 21 Закону №889-VIII вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина Україна на посаду державної служби за результатами конкурсу. Прийняття громадян України на посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Прийнявши рішення про припинення Фонду соціального страхування України, законодавець не передбачив спеціального механізму переведення працівників Фонду соціального страхування України, на яких поширюється законодавство про працю, на посади державної служби у Фонді чи його територіальних управліннях.
В силу положень пунктів 1 i 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII без обов'язкового проведення конкурсу переведений може бути лише державний службовець: на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення; на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та cyб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Поняття рівнозначна посада закріплено на законодавчому рівні та визначено у пункті 6 частини першої статті 2 Закону № 889-VIII, згідно з яким, це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.
Прирівняння посад державної служби проводиться Кабінетом Міністрів України під час затвердження схеми посадових окладів на посадах державної служби за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері трудових відносин, погодженим із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Отже, саме Закон № 889-VIII визначає поняття рівнозначної посади, як посади державної служби, що належать до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу. Натомість, КЗпП України такого поняття як рівнозначна посада не містить.
Розмежування сфер застосування принципів та норм публічного i приватного права є одним із ключових принципів, який реалізовано шляхом регламентування Законом про державну службу вcіx питань вступу, проходження та припинення державної служби (зокрема, оформлення прийняття на службу та звільнення, надання відпусток, встановлення соціальних гарантій тощо).
Необхідність розрізнення у законі проходження державної служби та звичайної трудової діяльності зумовлена тим, що державні службовці, виконуючи завдання i функції держави, мають особливий статус, забезпечують права та свободи громадян, захист публічного інтересу.
Крім цього, на державного службовця поширюються обмеження, запроваджені для уникнення конфлікту інтересів, суміщення державної служби з іншими видами діяльності.
Отже, чинним законодавством України не передбачено можливості переведення працівника, який обіймав посаду, що регулювалася нормами загального трудового права, на посаду державної служби, для якої встановлено спеціальний правовий режим та особливий порядок призначення.
За таких умов переведення працівників Фонду соціального страхування України, які перебували у трудових відносинах на підставі норм загального трудового права, на посади державної служби у Пенсійному фонді України чи його територіальних управліннях суперечить вимогам Закону № 889-VIII.
Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, наведеною Верховним Судом у постанові від 10.05.2023 у справі №640/19908/20.
Посада позивача у Бердичівському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Житомирській області не належала до посад державної служби.
З огляду на зазначене вище, суд вважає помилковими доводи позивача щодо обов'язку правонаступника роботодавця запропонувати вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України (ст.49-2 КЗпП України) та вимоги позивача на поновлення на іншій рівнозначній посаді в Пенсійному фонді України, оскільки відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються саме Законом № 889-VIII, якщо інше не передбачено цим же законом (ч.2 ст.5 Закону № 889-VIII), тобто, для їх зайняття посад державної служби кандидат повинен відповідати вимогам викладеним в Законі України «Про державну службу».
Крім того, суд зауважує, що позивач не подавала до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області заяву та необхідні документи для вирішення питання про призначення її на вакантні посади.
Також, суд відхиляє наведені позивачем посилання на висновки Верховного Суду як такі, що не є релевантними обставинам у цій справі.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та необхідність відмовити у їх задоволенні в частині визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, а також решти позовних вимог як похідних.
Згідно з частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем доведено правомірність своїх дій, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд
вирішив:
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.А.Шуляк
Повний текст складено: 28 листопада 2025 р.
28.11.25