01 грудня 2025 року м. Житомир справа № 240/18515/25
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, стягнення коштів,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 суму невиплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році у розмірі 2700,00 грн.
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 суму заподіяної моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн.
В обґрунтування позову вказує, що з 22.09.2022 отримує пенсію за вислугу років та перебуваю на обліку у Головному управлінні пенсійного фонду в Житомирській області, а також має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, оскільки з 05.02.2021 є особою з інвалідністю 3-ї групи внаслідок війни. Позивач вказує, що звернувся до відповідача із заявою про виплату разової грошової допомоги та яку отримав відповідь вих. №14645-11388/т-02/8-0600/25 від 18.03.2025, що виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 не проводилась, оскільки відповідне посвідчення було надано 19.12.2024». У зв'язку із невиплатою разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 та рядом інших питань до роботи відповідача, звернувся до Урядового контактного центру, однак звернення було скеровано до Пенсійного фонду України, який у відповіді від 14.07.2025 взагалі упустив питання виплати разової грошової допомоги. Станом на 18.07.2025 разова грошова допомога до Дня Незалежності України у 2024 році залишається не виплаченою, чим порушено право позивача на соціальний захист. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 25.07.2025 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідачем відзиву у встановлений судом строк не надано, а тому в силу приписів ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У період із 06.08.2025 по 26.08.2025 та із 29.10.2025 по 13.11.2025 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що ОСОБА_1 має статус інваліда третьої групи внаслідок війни, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 25 квітня 2024 року.
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2024 року позивач звертався до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із зверненням щодо виплати разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році.
Листом від 19.09.2024 №23312/21108/Т-02/8-0600/24 відповідач повідомив позивача, що у зв'язку з неподанням посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни третьої групи з продовженим терміном, разова грошова допомога до Дня Незалежності України у 2024 році не була виплачена.
У листі від 18.03.2025 №14645-11388/Т-02/8-0600/25 Головне управління пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило ОСОБА_1 : "Оскільки відповідне посвідчення було надано 19.12.2024, виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 не проводилась."
Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права на нарахування та виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році порушеними, позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-ХІІ).
Згідно з абз. 2 ст. 4 Закону №3551-ХІІ, до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону №3551-ХІІ установлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №367-XIV від 25.12.1998 статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" №79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
Разом з тим, 27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, у зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) стаття 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має застосовуватися у такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком".
15.04.2023 набрав чинності Закон України від 20.03.2023 №2983-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань", яким частину п'яту статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" викладено в такій редакції: "Щороку до Дня Незалежності України особам з інвалідністю внаслідок війни виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 №369 "Про встановлення розмірів разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році" встановлено порядок та розміри, категорій осіб, яким здійснюється виплата разової грошової виплати до Дня Незалежності України.
Вказаною постановою встановлено, що разова грошова виплата до Дня Незалежності України виплачується до 24 серпня 2024 особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаних особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин в таких розмірах:
I групи - 3100 гривень;
II групи - 2900 гривень;
III групи - 2700 гривень;
учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень;
особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 3100 гривень;
членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, статус яким установлено згідно з пунктом 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, дружинам (чоловікам) померлих осіб з інвалідністю внаслідок війни, які не одружилися вдруге, дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни та жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге, - 650 гривень;
учасникам війни та колишнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, яких було насильно вивезено на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 450 гривень.
Порядок здійснення разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань", у 2024 році, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2024 № 369.
При цьому суд зауважує, що механізм її виплати аналогічний тому, що діяв у 2023 році.
Відповідно до п. 4 Порядку використання коштів державного бюджету для забезпечення соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2023 р. № 754, отримувачі грошової допомоги, зокрема ті, що набули відповідного статусу згідно із статтями 6, 7, 9, 10, 10-1, 11 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до 24 серпня поточного року включно, яким грошову допомогу не виплачено станом на 1 жовтня, мають право звернутися щодо її виплати до Пенсійного фонду України (його територіального органу за задекларованим/зареєстрованим місцем проживання (перебування) та отримати її до 1 листопада поточного року.
З матеріалів справи вбачається, що позивач у серпні 2024 року звертався до відповідача із заявою про виплату разової грошової виплати до Дня Незалежності України
Листом від 19.09.2024 Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області відмовило позивачу у виплаті разової грошової допомоги та зазначило: "У зв'язку з надходженням до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторної виписки з акта огляду медико-соціально експертною комісією щодо продовження терміну визнання Вас особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, був здійснений перерахунок Вашої пенсії без врахування підвищення до пенсії особі з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, оскільки не було надано Вами відповідного посвідчення з продовженим терміном. В зв'язку з неподанням вищезгаданого посвідчення, не була виплачена разова грошова допомога до Дня Незалежності України у 2024 році. Отже, з питання перерахунку пенсії та здійснення виплати разової допомоги, Вам необхідно особисто надати заяву у відділ обслуговування військовослужбовців та деяких інших категорій громадян (сервісний центр)".
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що у період із 07.08.2024 по 10.11.2024 позивач проходив військову службу по мобілізації.
Відповідач у листі від 18.02.2025 зазначає, що посвічення особи з інвалідністю третьої групи було надано позивачем 19.12.2024.
На переконання суду, такі доводи відповідача слід оцінити критично, адже саме по собі невчасне звернення особи до пенсійного органу із заявою про виплату разової грошової допомоги до Дня Незалежності України не може бути підставою для позбавлення права особи на отримання такої допомоги, оскільки таке право особи безпосередньо пов'язане з її статусом (особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи), а не зі строком звернення до пенсійного органу із заявою щодо її виплати.
Іншими словами, якщо законодавством передбачена виплата разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, то саме лише звернення особи з пропуском строку, що передбачений Порядком здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України не може бути підставою для невиплати такої допомоги або ж відмови у її виплаті.
Більше того, приписи Порядку здійснення у 2024 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України не містять такої підстави для відмови у виплаті грошової допомоги до Дня Незалежності України, як звернення особи із пропуском строку щодо її отримання, а єдиною підставою для невиплати грошової допомоги є смерть її отримувача.
За наведених вище обставин суд доходить висновку, що відповідач протиправно відмовив позивачу у виплаті разової грошової допомоги до Дня Незалежності України як (особа з інвалідністю внаслідок війни третьої групи, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Окрім того, суд звертає увагу, що позивачу посвідчення видано Департаментом соціальної політики Житомирської міської ради у квітні 2024 року.
Окрім того, відповідач у листі від 19.09.2025, у відповідь на заяву позивача від 22.08.2024, повідомляє про надходженням до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторної виписки з акта огляду медико-соціально експертною комісією щодо продовження терміну визнання Вас особою з інвалідністю внаслідок війни 3 групи.
Отже, станом на дату надання відповіді, у розпорядженні відповідача була наявна інформація, що позивач є особою з інвалідністю третьої групи.
З огляду на те, що суд дійшов висновку задовольнити позовну вимогу про визнання протиправними дій пенсійного органу щодо відмови у виплаті позивачу разової грошової допомоги до Дня Незалежності України у 2024 році.
Разом з тим, суд вважає за необхідне відмовити у заявленій позовній вимозі позивача щодо стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь позивача недоотриману суму щорічної разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік, оскільки стягненню підлягають вже нараховані суми, тоді як в межах спірних правовідносин відповідачем належний позивачу розмір щорічної грошової допомоги ще нарахований не був.
Щодо позовних вимог в частині стягнення моральної школи в розмірі 2000 грн, суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
У справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Разом з цим, матеріали адміністративної справи не містять доказів, які свідчили б про душевні страждання позивача, які полягають в негативних емоціях та підтвердження причинного зв'язку і завданням позивачеві від цього моральної шкоди.
Суд наголошує, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами, тому суд доходить висновку про необґрунтованість вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Частково задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7,м. Житомир, 10003, ЄДРПОУ: 13559341) про визнання дій протиправними, стягнення кошті.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2024 рік як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову грошову виплату до Дня Незалежності України у 2024 році, як особі з інвалідністю внаслідок війни третьої групи.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук
01.12.25