Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 грудня 2025 року Справа№200/2461/25
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )
про визнання протиправними бездіяльності та дій, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військова частина НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.06.2021 по 08.12.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 сум складових грошового забезпечення за період проходження служби з 03.06.2021 по 08.12.2022 всупереч чинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.17 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 за 2022-2023 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2021, 2022 роки станом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 03.06.2021 по 08.12.2022 з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 03.06.2021 по 08.12.2022 всі суми, що не було виплачено через помилкові нарахування, всі складові щомісячного грошового забезпечення, на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 - за 2021 - 2022 роки;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2021 - 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та множенням на відповідний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
08 квітня 2025 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 по 08.12.2022 року, надано позивачу строк не більше десяти днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху на усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин його пропуску.
14 квітня 2025 року ухвалою суду в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою відмовлено, прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/2461/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині позовних вимог про: визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.06.2021 по 18.07.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 сум складових грошового забезпечення за період проходження служби з 03.06.2021 по 18.07.2022 всупереч чинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.17 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб"; згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 за 2022-2022 роки; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 , здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2021, 2022 роки станом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 03.06.2021 по 18.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 03.06.2021 по 18.07.2022 всі суми, що не було виплачено через помилкові нарахування, всі складові щомісячного грошового забезпечення, на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 - за 2021 - 2022 роки; зобов'язання військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно на 01 січня 2021 року та множенням на відповідний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог позовну заяву повернуто позивачу.
24 квітня 2025 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
У період з 12 травня 2025 року по 19 травня 2025 року, з 22 серпня 2025 року по 12 вересня 2025 року суддя знаходився у щорічній відпустці, з 22 жовтня 2025 року по 24 жовтня 2025 року суддя знаходився у додатковій відпустці, 21 листопада 2025 року суддя перебував у відпустці, з 22 листопада по 28 листопада 2025 року суддя перебував у відрядженні.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Позивач в обґрунтування позовної заяви зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та перебував на грошовому забезпеченні.
Під час ознайомлення з інформацією про грошове забезпечення та інші доходи за 2021 - 2022 роки позивач дійшов висновку, що не вірно нараховано оклад за військовим званням, посадовий оклад та інші складові грошового забезпечення, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.20 р. у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 Постанови КМУ № 103 від 21.02.18 р., яким були внесені зміни до п. 4 Постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.18 р.), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тому, відповідач мав визначати розмір посадового окладу позивача та його окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14,15,16.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2021 року дорівнював 2270 грн, на 1 січня 2022 року дорівнював 2481 грн, однак з довідки про грошове забезпечення наданої Відповідачем вбачається, що для підрахунку суми складових грошового забезпечення застосовувалось саме прожитковий мінімум встановлений на 1 січня 2018 року, що у свою чергу є помилковим.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 .
Відповідач проти задоволення адміністративного позову заперечує та зазначає, що 03 червня 2021 року матроса ОСОБА_1 було призначено на посаду навідника 1 відділення морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_1 . Встановлено посадовий оклад в розмірі 2730 гривень на місяць.
13 липня 2022 року матроса ОСОБА_1 було призначено на посаду навідника 1 комендантського відділення комендантського взводу військової частини НОМЕР_1 . Встановлено тарифний розряд №4 з посадовим окладом в розмірі 2730 гривень на місяць.
14 жовтня 2022 року матроса ОСОБА_1 було призначено на посаду бухгалтера фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 . Встановлено тарифний розряд №7 з посадовим окладом в розмірі 3000 гривень на місяць.
08 грудня 2022 року матроса ОСОБА_1 було виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 .
Відповідач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року залишено без змін. Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 було визначено: «Внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються».
У той же час, підпункт 1 пункту 3 вказаних Змін у постанові Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Офіційний вісник України, 2017 р., N 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165) пункт 4 викладено в такій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14."
Отже предметом спору у вказаній справі були питання пенсійного забезпечення позивача, питання визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями діючих військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу судом не досліджувалось.
Відповідач зазначає, що у даному разі виникла правова колізія, яка полягає в тому, що пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 скасований в повному обсязі за рішенням суду, в тому числі і пункт 3 Змін, яким були внесені зміни в пункт 4 Постанови № 704. У свою чергу, Кабінетом Міністрів України за наслідками скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 не було внесено зміни в пункт 4 Постанови № 704 та фактичне правозастування вказаного пункту відбувалось в редакції, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14, тобто в розмірі 1762 гривні.
За вказаних обставин, відповідач вважає доводи позивача, що з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін, такими що не відповідають дійсності.
Також відповідач зазначив, що у період з 08 березня 2022 року по 01 травня 2023 року військова частини НОМЕР_1 знаходилась на фінансовому забезпечені у військових частинах НОМЕР_5 та НОМЕР_6 та не здійснювала нарахувань та розрахунків у зазначений період.
Відповідно до абз.5 п. 8. Розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказ Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, - грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Отже, на думку відповідача Військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у справі за період з 08.03.2022 року по 08.12.2022 року (момент переведення Позивача). Належними відповідачами по справі є військова частина НОМЕР_6 та військова частина НОМЕР_5 за відповідні періоди.
Водночас, клопотання про залучення співвідповідачів у справі відповідачем не заявлено.
Також відповідач зазначає, що позовні вимоги за період з 29.01.2020 по 08.12.2022 повинні бути обмежені тримісячним строком звернення до суду з позовною заявою. При цьому, до суду позивач звернувся 07.04.2025 року, тобто із пропуском строку звернення до суду щодо позовних вимог, які стосуються періоду з 29.01.2020 по 08.12.2022.
Водночас, клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду не заявлено.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, обставини справи щодо невиплати грошового забезпечення позивачу виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021 року та 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків 1-14 до постанови КМУ “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, визнаються відповідачем, тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Щодо доводів відповідача відносно строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає, що оцінка питанню дотримання строків звернення до суду з позовною заявою вже була надана в ухвалі про залишення позовної заяви без руху та ухвалі про відкриття провадження в адміністративній справі, якою у задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою відмовлено та повернуто позивачу позовну заяву в частині позовних вимог за період з 19.07.2022 року по 08.12.2022 року.
Поряд із цим, суд зазначає, що згідно статті 233 Кодексу Законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022 року, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Таким чином, законодавцем встановлено єдиний строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору (окрім справ про звільнення) до суду, у тому числі для спорів щодо порушення законодавства про оплату праці - тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Аналізуючи питання дотримання строків звернення до суду в спірних правовідносинах, суд встановив, що відповідно до п. 1 Глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпПУ (чинного на дату набрання чинності Законом № 2352-IX та подання адміністративного позову в даній справі), під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на території України встановлено карантин.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» продовжено з 19 грудня 2020 р. по до 28 лютого 2021 р. карантин, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р.№ 211Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
В подальшому вказаний карантин неодноразово продовжувався Кабінетом Міністрів України.
Востаннє Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 р. № 383 внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 від 09.12.2020 р. № 1236», карантин продовжено до 30 червня 2023 року.
З 01 липня 2023 року карантин не продовжено.
Верховний Суд вирішуючи питання щодо застосування строків звернення до суду у рішенні від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22, яке набрало законної сили на підставі постанови Великої палати від 21 вересня 2023 року дійшов наступних висновків щодо строків звернення до суду: «…до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Таким чином, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п'ятою статті 122 КАС України...».
Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 дійшов висновку, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»). З урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Ураховуючи викладене, в спірних правовідносинах строк звернення до суду із позовними вимогами за період з 03.06.2021 по 18.07.2022 жодним строком не обмежено, натомість до позовних вимог за період з 19.07.2022 по 08.12.2022 застосовується тримісячний строк звернення до суду, який станом на момент звернення до суду позивачем пропущено, тому позовні вимоги в частині, що стосується періоду з 19.07.2022 по 08.12.2022.
Відтак, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовною заявою за період з 03.06.2021 по 18.07.2022 є необґрунтованими.
Щодо доводів відповідача відносно його неналежності.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 46 КАС України, сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.
Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 4 КАС України установлено, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.
Згідно п. 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 р. № 260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністра оборони України від 22.05.2017 р. № 280 (далі - Правила).
Відповідно п. 1.1., 1.2., 1.4., 1.5., 1.8. цих Правил, вони визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Фінансове забезпечення - система заходів, що включає фінансове планування, отримання, зберігання, економне, ефективне і цільове використання коштів відповідно до вимог чинного законодавства України, організацію обліку та звітності з метою виконання військовою частиною покладених на неї завдань.
Забезпечувальний фінансовий орган згідно зі своїми повноваженнями здійснює координацію діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України, видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, органів військового управління, які в установленому законодавством порядку визначені відповідальними виконавцями (співвиконавцями) бюджетних програм (підпрограм) (далі - служби забезпечення) щодо забезпечення військових частин бюджетними асигнуваннями та коштами за напрямами відповідальності цих служб забезпечення.
Військова частина має право отримувати бюджетні асигнування на утримання тільки від одного забезпечувального фінансового органу.
Усі отримані кошти військова частина зберігає на відповідних реєстраційних (спеціальних реєстраційних) рахунках, які відкриваються в органі Державної казначейської служби України.
Основними завданнями фінансового забезпечення військової частини є: […] своєчасна та повна виплата грошового забезпечення військовослужбовцям та заробітної плати працівникам та інших, передбачених законодавством виплат; […].
Військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини - розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з чинним законодавством України коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов'язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальність за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов'язань, доходів і видатків.
Командир військової частини зобов'язаний: організувати фінансове забезпечення згідно з вимогами чинного законодавства України та цих Правил, забезпечити своєчасне витребування і одержання від забезпечувального фінансового органу належних військовій частині коштів, їх облік і подання фінансової звітності; організувати ведення бухгалтерського обліку у військовій частині з урахуванням особливостей її діяльності; особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.
Згідно наказу Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.06.2021 № 106 з 03 червня 2021 року позивача зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Ураховуючи викладене, позивач перебував на грошовому забезпеченні відповідача.
В свою чергу, саме на відповідача покладено обов'язки щодо обчислення, нараховування та виплати грошового забезпечення позивачу, незалежно від того чи перебуває сам відповідач на фінансовому забезпеченні іншої військової частини.
Таким чином, саме Військова частина НОМЕР_1 є належним відповідачем в адміністративній справі.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст. 17 Конституції України, Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII установлено, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно ст. 16 Закону України «Про Збройні Сили України» від 06 грудня 1991 року № 1934-XII, держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, та військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов'язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час виконання службових обов'язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов'язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов'язки служби у військовому резерві, військовозобов'язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) і спеціальні збори, та членів їх сімей здійснюється відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та інших нормативно-правових актів.
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно ст. 1-2 Закону № 2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону № 2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова №704) (набрання чинності 01.03.2018 року) затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; […] схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; […].
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до Постанови № 704 установлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Згідно п. 4 Постанови № 704 в редакції чинні на момент її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, згідно яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Згідно з п. 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), пунктом 6 якої внесено зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374; 2018 р., № 4, ст. 165), виклавши пункт 4 Постанови № 704 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Таким чином п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції від моменту набрання чинності.
Поряд з цим, текст примітки, додатків 1 та 14 до Постанови № 704 у зв'язку з прийняттям Постанови № 103 не змінився, що зумовило невідповідність тексту примітки положенням пункту 4 Постанови № 704 в редакції, викладеній зі змінами внесеними пунктом 6 Постанови № 103.
Водночас, Кабінет Міністрів України Постановою від 28 жовтня 2020 року № 1038 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2006 р. № 1644 і від 30 серпня 2017 р. № 704» виправив означену невідповідність, виклавши, примітку до додатку 1 до Постанови № 704 в новій редакції: «1. Посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704. У разі коли розмір окладу визначено у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище заокруглюються до 10 гривень».
В аналогічній редакції викладена також і примітка додатку 14 до Постанови № 704.
В подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 жовтня 2019 року в частині відмови в задоволенні позову до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 та прийнято в цій частині нову постанову, якою позов до Кабінету Міністрів України, треті особи: Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103.
Таким чином, з 29 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням суду у справі № 826/6453/18, п. 6 Постанови № 103 втратив чинність та відновила дію первісна редакція п. 4 Постанови № 704, якою встановлено визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Отже, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до ч. 5 чт. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 зазначив, що застосування згаданих нормативних актів вже було предметом розгляду Верховного Суду у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій суд виснував, що: «на думку колегії суддів зазначення у пункті 4 Постанови № 704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ.
Разом з цим, колегія суддів наголошує на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
При цьому колегія суддів зазначає, що пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Так, частина третя статті 1-1 Закону № 2262-XII містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Ураховуючи наведену правову позицію Верховний Суд у постанові від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22 виснував, що з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 1082-ІХ із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:
(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом також у постанові від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, у постанові від 16 листопада 2022 року у справі № 120/648/22-а, у постанові від 4 січня 2023 року у справі № 640/17686/21, у постанові від 10 січня 2023 року у справі № 440/1185/21, у постанові від 2 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у постанові від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21, у яких викладено висновок стосовно того, що з 01 січня 2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року.
Поряд з цим, суд зауважує, що у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704», яка набрала чинності 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови № 704 викладено у наступним чином: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року № 1082-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року № 1928-IX, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710-IХ не встановлюють застережень відносно застосування як розрахункової величини для визначення грошового забезпечення прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого для визначення посадових окладів працівників державних органів на відповідний рік, та водночас з 29.01.2020 року відновлено дію первинної редакції п. 4 Постанови № 704, то визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців з 29.01.2020 року по 19.05.2023 року (включно), здійснюється відповідно до п. 4 Постанови № 704, в редакції чинній на момент прийняття означеної постанови, тобто із застосуванням у якості розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову у цій частині.
Щодо перерахунку грошової допомоги на оздоровлення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджено Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (надалі - Порядок №260).
Відповідно до п. 1 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Цей Порядок розроблено відповідно до Законів України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» […] та постанов Кабінету Міністрів України […] від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до п. 2 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: […] допомоги.
Відповідно до п. 3 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; […].
Відповідно до п. 4 розділу I. «Загальні положення» Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: […] одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; […].
Відповідно до п. 6 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до п. 1, абз. 1 п. 2 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Відповідно до п. 3 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, які прибули для подальшого проходження військової служби і зараховані до Збройних Сил України з інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, а також інших державних органів, грошова допомога для оздоровлення виплачується за умови ненадання цієї допомоги за попереднім місцем служби за рік, у якому вони прибули.
Відповідно до абз. 2 п. 2 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відповідно до п. 6 розділу XXIII. «Виплата грошової допомоги для оздоровлення» Порядку №260, розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно довідки про грошове забезпечення позивача від 19.03.2025 року № 740/33/2271, у жовтні 2021 року позивачу було виплачено грошову допомогу на оздоровлення, яка також підлягає перерахунку у зв'язку зі зміною розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.
Ураховуючи викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню у повному обсязі у межах прийнятих до розгляду позовних вимог.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту свого порушеного права, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі № 160/6762/21 дійшов висновку, згідно якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов'язком суб'єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.
В постанові від 22.09.2022 року у справі № 380/12913/21 Верховний Суд сформулював визначення «ефективного правосуддя» та зазначив, що комплексний аналіз приписів КАС України дає суду підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб'єктів. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки також відповідають позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.
Надавши оцінку встановленим судом обставинам справи на підставі наданих сторонами доказів в контексті правових норм, якими врегульовано спірні правовідносини, суд дійшов висновку, про задоволення адміністративного позову.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Задовольнити адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_3 ), про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у нарахуванні складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 03.06.2021 по 18.07.2022, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, та невжиття заходів щодо перерахунку грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 сум складових грошового забезпечення за період проходження служби з 03.06.2021 по 18.07.2022 всупереч чинної редакції пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.17 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 за 2022-2022 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату (доплату) ОСОБА_1 розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та відсоткової ставки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме Законом України “Про Державний бюджет України на 2021, 2022 роки станом на 01.01.2021, 01.01.2022 на відповідний тарифний коефіцієнт за період з 03.06.2021 по 18.07.2022 з урахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 за період проходження військової служби з 03.06.2021 по 18.07.2022 всі суми, що не було виплачено через помилкові нарахування, всі складові щомісячного грошового забезпечення, на підставі чинної редакції пункту 4 зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 - за 2021 - 2022 роки.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 суму грошової допомоги для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення за 2021 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року та множенням на відповідний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 з урахуванням раніше виплачених сум.
Повний текст рішення складено та підписано 01 грудня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до ст. 297 КАС України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя О.М. Кониченко