Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 грудня 2025 року Справа№200/6225/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Голошивця І.О., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування пенсії позивачу за період з 01 січня 2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відновити нарахування та виплатити заборгованість по пенсії позивачу, яка виникла за період з 01 січня 2024 року по даний час;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонеркою за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та є внутрішньо переміщеною особою й перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач). Позивач зауважила, що з 01.01.2024 року їй було припинено виплату пенсії без повідомлення причин та у зв'язку з цим адвокатом позивача були надіслані на адресу відповідача запити щодо письмової інформації з приводу того, на якій правовій підставі було припинено нарахування та виплату пенсії. Позивач зазначила, що згідно з листом відповідача від 14.08.2025 року, з якого було встановлено, що згідно наявних даних в ЄІБВПО, станом на січень 2024 року, скасовано дію її довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в зв'язку з чим виплату пенсії призупинено з січня 2024 року, про що було повідомлено листом №2600-0307-8/20528 від 31.01.2024. Позивач вважає такі дії відповідача з приводу припинення нарахування пенсії незаконними та такими, що порушують її конституційні права на соціальний захист.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Головне управління на адвокатський запит представника позивачки від 07.08.2025 повідомило наступне. Згідно наявних даних в ЄІБВПО, станом на січень 2024 року, скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивача в зв'язку з чим виплату пенсії призупинено з січня 2024 року, про що було повідомлено листом № 2600-0307-8/20528 від 31.01.2024. Інформація щодо суми заборгованості з пенсії по позивачу відсутня. Відповідач вважає, що дії Головного управління є правомірними, оскільки у спірних правовідносинах Головне управління діяло у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції. Отже, немає жодних підстав для визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 27.08.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Ухвалено питання дотримання позивачем строків звернення вирішити після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті. Встановлений відповідачу строк для надання на адресу суду: відзиву на позовну заяву та усіх наявних доказів на підтвердження зазначеного у ньому; копію пенсійної справи позивача; рішення, яким було вирішено припинити виплату пенсії позивачу; підстави які слугували прийняттю рішення про припинення виплати пенсії позивачу; довідку, в якій зазначити з якої саме дати було припинено виплати пенсії позивачу та окремо зазначити суму заборгованості та період, за який виникла дана заборгованість з нарахування та виплати пенсії; копію листа №2600-0307-8/20528 від 31.01.2024.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, про що свідчить наявність реєстрації кабінету електронного суду у представника позивача - адвоката Гуревича Р.Г. та відповідача із відповідною відміткою в графі «доставлено» та графі «дата встановлення статусу» зазначено - 27.08.2025.
Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд, -
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є громадянкою України, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією паспорта серії НОМЕР_2 виданим Калінінським РВ Горлівського МУ УМВС України в Донецькій області від 12.08.1997 року.
Позивач є отримувачем пенсії за віком призначену у відповідності до Закону України №1058-ІV та підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійного посвідчення виданого Пенсійним фондом України від 08.09.2015 року серії НОМЕР_3 та перебуває на обліку як отримувач пенсії у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві як внутрішньо-переміщена особа з 06.05.2015 року, що не заперечується учасниками справи та підтверджується наявною в матеріалах справи копією пенсійної справи позивача.
Наявність статусу внутрішньо переміщеної особи позивача підтверджується довідкою від 23.06.2015 №3003009068.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) в даних правовідносинах є суб'єктом владних повноважень у відповідності до приписів п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що представник позивача звернувся з адвокатським запитом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, на який отримав відповідь від 14.08.2025 року наступного змісту: - «Згідно наявних даних в ЄІБВПО, станом на січень 2024 року, скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), в зв'язку з чим виплату пенсії призупинено з січня 2024 року, про що було повідомлено листом № 2600-0307-8/20528 від 31.01.2024. Інформація щодо суми заборгованості ОСОБА_1 відсутня.».
При цьому, матеріали справи не містять доказів прийняття відповідачем рішення про припинення виплати позивачу пенсії з 1 січня 2024 року, посилання на прийняття такого рішення в листі відповідача від 14.08.2025 року відсутнє.
Відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 27.08.2025 року було надано копію листа №2600-0307-8/20528 від 31.01.2024, наступного змісту: - «Ви перебуваєте на обліку в Головному управлінні та отримуєте пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» як внутрішньо переміщена особа з 06.05.2015 року. За результатами перевірки виявлена невідповідність персональних даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 23.06.2015 року №3003009068, що привело до призупинення виплати пенсії з 01.01.2024. Просимо Вас терміново звернутися до Управління соціального захисту населення Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації для перевірки даних та оновити довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Для поновлення виплати пенсії згідно з п.1.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, Вам необхідно подати заяву про поновлення пенсії (Заява про призначення/ перерахунок пенсії - додаток 1), звернувшись до територіальних органів Пенсійного фонду особисто, при собі необхідно мати паспорт, документ, що засвідчує реєстрацію у державному реєстрі фізичних осіб-платників податків та нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.».
Отже вищезазначеним підтверджується те, що до 31.12.2023 року позивач отримував щомісяця раніше призначену йому пенсію у відповідності до Закону України №1058-ІV та яку з 01.01.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві було припинено оскільки довідка внутрішньо переміщеної особи позивача за даними ЄІБВПО була не діюча.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державою і за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 3 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 1 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Особливою формою здійснення права на пенсію є пенсійні правовідносини, які водночас виступають як один із видів суспільних відносин. Пенсійні правовідносини розглядаються як особлива форма соціальної взаємодії, що об'єктивно виникає в суспільстві відповідно до закону, учасники якої мають взаємні кореспондуючі права та обов'язки і реалізують їх з метою задоволення своїх потреб та інтересів в особливому порядку, який не заборонений державою чи гарантований і охороняється нею в особі певних органів.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Крім того, суд зазначає, що пенсії за віком відповідають ознакам такої категорії як власність, а тому не залежать від місця проживання особи пенсіонера, а її протиправне позбавлення буде порушенням гарантій, передбачених частиною четвертою статті 41 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Поряд з цим, відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-VI (далі - Закон № 1058).
Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року №16/98-ВР, право на забезпечення за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням згідно з цими Основами мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно із пунктом 1 частини першої та частиною четвертою статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Аналізуючи зазначені норми права, суд доходить висновку, що, за загальним правилом, право на призначення (перерахунок, поновлення) пенсії мають громадяни України незалежно від місця проживання та іноземці і особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, на умовах та порядку, передбачених законодавством або міждержавними угодами.
Зазначений підхід узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 30 січня 2020 року у справі №489/5194/16-а та від 30 вересня 2021 року у справі № 540/4060/20.
Згідно статті 85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії виплачуються за місцем проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання.
Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV (у редакції чинній станом на час припинення позивачу виплати пенсії), виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ч. 2 ст. 49 вказаного Закону, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що пенсійний орган має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав, передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення.
Як вбачається з наданої відповіді відповідача від 14.08.2025 та його же відзиву на позовну заяву, підставою припинення виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 року є: - «Згідно наявних даних в ЄІБВПО, станом на січень 2024 року, скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), в зв'язку з чим виплату пенсії призупинено з січня 2024 року, про що було повідомлено листом № 2600-0307-8/20528 від 31.01.2024. Інформація щодо суми заборгованості ОСОБА_1 відсутня.».
Слід зауважити, що статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 49 Закону № 1058, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати пенсії, при чому з матеріалів справи судом встановлено, що рішення про припинення нарахування та виплати пенсії позивачу з 01.01.2024 відповідачем не приймалося, що не відповідає вимогам наведеного вище законодавства.
Головним управлінням під час розгляду справи не подано належних доказів, що б свідчили про наявність підстав для припинення виплати пенсії позивачу та не доведено правомірності таких дій.
Суд вже зазначав, що згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.
Суд наголошує, що Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
При цьому, жодного рішення про призупинення виплати пенсії позивачу з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідачем не приймалось.
Суд зазначає, що конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Будь-які мотиви з посиланням на встановлену законом підставу для припинення, зупинення чи призупинення виплати позивачу пенсії, пенсійним органом не наведені та в матеріалах справи відсутні.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
При цьому, згідно з преамбулою Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII, цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» № 1706-VII).
У постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок згідно з яким пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни. В той же час якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон №1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Відповідно до встановлених у справі обставин, суд доходить висновку, що нездійснення відповідачем виплати позивачу раніше призначеної пенсії є безпідставним.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).
У рішенні у справі "Суханов та Ільченко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).
Припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення відповідачем нарахування та виплати позивачу пенсії починаючи з 01.01.2024 року.
Судом також встановлено та підтверджено матеріалами справи, що зупинення нарахування та виплати позивачу пенсії відбулось з 01.01.2024 року по теперішній час. Ці обставини доведені та підтвердженні наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем по справі.
Відповідно до приписів ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із ч. 1 і ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Приписами ч.1 ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Водночас, надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов до висновку, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01 січня 2024 року, та як похідна вимога, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити позивачу нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 січня 2024 року та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі починаючи з дати припинення.
Щодо позовних вимог позивача в частині допустити негайне виконання рішення суду у межах стягнення суми за один місяць, то суд зазначає таке.
Так, відповідно до положень ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов'язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.
Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Таким чином, рішення суду про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії та її виплату, в контексті норм ст.371 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягає негайному виконанню, позаяк у даному випадку судом не присуджена конкретна сума пенсії, яка підлягає стягненню з державного бюджету, а зобов'язано відповідача поновити її нарахування та виплату з часу припинення, тобто з 01.01.2024 року.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Стосовно строку звернення з даним адміністративним позовом, суд в своїй ухвалі від 27.08.2025 року зазначив: питання дотримання позивачем строків звернення вирішити після отримання відповідних доказів наданих відповідачем по справі під час розгляду даної справи по суті.
В даному випадку слід звернути увагу на приписи ст.46 Закону України №1058-ІV, в якій визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Судом під час розгляду справи по суті спірних правовідносин було встановлено протиправність саме дій відповідача щодо призупинення нарахування та виплати позивачу пенсії, з урахуванням наведеного суд констатує відсутність порушеного строку звернення позивачем з даним адміністративним позовом до суду.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до приписів ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..
Відповідно до приписів ч.8 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Судом встановлено, що позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн., що підтверджується квитанцією від 22.08.2025 року.
Суд повертає позивачу судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у розмірі 968,96 грн.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Керуючись ст.ст. 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257-263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) пенсії з 01 січня 2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (ЄДРПОУ: 42098368) поновити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком з 01 січня 2024 року та виплатити заборгованість з пенсії, яка утворилась за період її несплати у повному обсязі, починаючи з дати припинення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16, ЄДРПОУ: 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 968 (дев'ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
В решті позовних вимог відмовити.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 01 грудня 2025 року.
Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Голошивець