Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 листопада 2025 року Справа№200/7477/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації її грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі її місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі її місячного грошового забезпечення;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2025р. по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців із застосуванням середньоденного заробітку у розмірі 1 967,97 грн.
В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що вона з 05 вересня 2019 року проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . Як слідує з Витягу з наказу відповідача № 242 від 27.08.2025р., позивача - старшого радіотелефоніста відділення зв'язку ремонтно-відновлювального батальйону військової частини НОМЕР_2 було звільнено у запас з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992р. (через сімейні обставини, або інші поважні причини, а саме якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу) (дружина, якщо обоє із подружжя проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років) та з 28.08.2025р. виключено з усіх списків особового складу та видів забезпечення.
За весь час проходження військової служби грошове забезпечення позивача не індексувалося; не було сплачено їй індексацію грошового забезпечення і при звільненні з військової служби. Крім того, позивачу не сплачено за 2025 рік матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року. Також, при звільненні з військової служби, позивачу не сплачено одноразову грошову допомогу відповідно до вимог статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Крім того, представник позивача вважає, що з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 29.08.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш ніж за шість місяців.
Ухвалою суду від 06 жовтня 2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідач заперечував проти задоволення заявлених позивачем вимог, просив суд відмовити в задоволенні позову. Щодо вимог позивача зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно зазначив, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходила військову службу у відповідача та не отримувала доходу, а отже в спірних правовідносинах неможливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми грошового забезпечення позивача (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року йому не нараховувалось і не виплачувалось. Отже вважає, що підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплатити індексації-різниці грошового забезпечення за період з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, відсутні.
Стосовно тверджень позивача про його право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, зазначив наступне. Як вбачається з витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27.08.2025 №242 календарна вислуга років позивача складає 5 років 11 місяць. Відповідно, відповідач вважає необґрунтованими заявлені позивачем вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Відповідача щодо невиплати позивачеві одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, та власне щодо зобов'язання Відповідача нарахувати та виплатити Позивачеві одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Відповідач зауважив, що стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку є можливим лише у разі, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким буде встановлено обов'язок нарахувати та виплатити спірні суми, відповідач допустить затримку у виконанні цього судового рішення. Наразі ж, коли судове рішення ще не ухвалене, вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки є юридично передчасною.
Крім того, відповідач зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення. Разом з тим, відповідач зауважує, що матеріали справи не містять доказів, що позивач протягом 2025 року і до моменту звільнення з військової служби, зверталася до командира військової частини НОМЕР_2 із відповідним рапортом та наданням необхідних доказів про виплату матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, у військовій частині НОМЕР_2 також відсутній рапорт Позивача. Зазначив, що матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, яка виплачується військовослужбовцю, тобто громадянину України, які проходять дійсну військову службу, виключно за наявності бюджетних асигнувань та за їх заявою (рапортом), що подається в період проходження служби.
У відповіді на відзив на позовну заяву представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у період з 05 вересня 2019 року по 27 серпня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи та не є спірним між сторонами.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27 серпня 2025 року №242 старший солдат ОСОБА_1 , звільнена на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року - через сімейні обставини, або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (перебування на утриманні військовослужбовця трьох та більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), справи та посаду здала та вибула для зарахування на військовий облік. З 28 серпня 2025 року виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 05 років 11 місяців 25 днів, пільгова - 09 років 00 місяців 12 днів, загальна - 15 років 00 місяців 17 днів. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» за 2025 рік не отримувала.
17 вересня 2025 року представник позивача звернувся до Військовій частині НОМЕР_2 із адвокатським запитом №109, в якому серед іншого просив:
1. Повідомити, з яких правових підстав, ОСОБА_1 протягом військової служби не нараховувалася та не сплачувалася індексація її грошового забезпечення.
2. Надати довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 протягом всього періоду її служби у військовій частині НОМЕР_2 до дня звільнення із зазначенням окремих видів грошового забезпечення помісячно за кожний рік служби.
Відповіді Військової частини НОМЕР_2 на зазначений адвокатський запит матеріали справи не містять.
Згідно з довідкою-розрахунком Військової частини НОМЕР_2 від 14 жовтня 2025 року грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06 вересня 2019 року по 28 серпня 2025 року індексація грошового забезпечення у період з вересня 2019 року по вересень 2019 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, у жовтні 2019 року-квітні 2020 року - 206,72 грн. на місяць, у травні-липні 2020 року - 216,51 грн. на місяць, у серпні-грудні 2020 року - 226,29 грн. на місяць, у січні-березні 2021 року - 331,42 грн. на місяць, у квітні-червні 2021 року - 415,41 грн. на місяць, у липні -листопаді 2021 року- 540,03 грн. на місяць, у грудні 2019 року - січні 2022 року - 563,19 грн. на місяць, у лютому-квітні 2022 року - 672,35 грн. на місяць, у травні 2022 року - 913,01 грн., у червні 2022 року - 1071,21 грн., у липні 2022 року - 1066,00 грн., у серпні-жовтні 2022 року - 1281,80 грн. на місяць, у листопаді 2022 року - 1424,80 грн., у грудні 2022 року - 1470,83 грн., у січні 2023 року-липні 2024 року не нараховувалась та не виплачувалась, у серпні 2024 року - 16,80 грн. на місяць, у вересні -листопаді 2024 року - 130,20 грн. на місяць, у грудні 2024 року - 254,35 грн., у січні-червні 2025 року не нараховувалась та не виплачувалась, у липні 2025 року - 133,23 грн. на місяць, у серпні 2025 року - 120,34 грн. на місяць.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року № 1282-ХІІ визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
На підставі частини першої статті 4 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Відповідно до статті 6 Закону № 1282-ХІІ у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок № 1078 (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
На підставі пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.
Таким чином, місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (далі Постанова № 1294), яка набрала чинності 01.01.2008 року та втратила чинність 01.03.2018 року, встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені, зокрема, Додатками № 1-7 до Постанови № 1294.
01 березня 2018 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою було затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
В постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 Верховний Суд сформував висновок, згідно якого внаслідок внесених змін Порядок проведення індексації грошових доходів населення у редакції, що застосовується з 1 грудня 2015 року, не містить поняття базовий місяць і передбачає уніфікований підхід до обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації всіх працівників. Для проведення індексації з 1 грудня 2015 року замість терміну базовий місяць використовується поняття місяць підвищення доходу, яке має інший зміст.
Місяць підвищення доходу це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Місяць підвищення доходу при зростанні заробітної плати визначається тільки в разі, якщо підвищена тарифна ставка (оклад).
Тож з 1 грудня 2015 року зростання заробітної плати за рахунок інших постійних її складових, без підвищення тарифної ставки (окладу), не призводить до визначення нового місяця підвищення доходу.
У цьому полягає одна з основних відмінностей поняття місяць підвищення доходу від терміну базовий місяць, позаяк визначення останнього залежало також від факту зростання заробітної плати за рахунок будь-якої її постійної складової.
Водночас вилучення терміну базовий місяць та запровадження поняття місяць підвищення доходу не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у базовому місяці, так і у місяці підвищення доходу індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Отже, з урахуванням наведених нормативних положень, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача як військовослужбовця з 1 грудня 2015 року не прив'язаний до місяця прийняття (виходу) на військову службу.
Відправною точкою для визначення місяця підвищення доходу позивача та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком є місяць останнього підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку він займав.
Таким чином, для обчислення поточної індексації грошового забезпечення позивача за період з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно місяцем підвищення доходу є березень 2018 року.
В постанові від 29.11.2021 року по справі № 120/313/20-а Верховний Суд зазначив, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу), є базовим для проведення індексації (пункт 26 постанови від 5 лютого 2020 року у справі № 825/565/17) та за змістом пункту 5 Порядку № 1078, підставою для встановлення чи зміни базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення є підвищення тарифної ставки (окладу) військовослужбовця, отже, базовий місяць для такої індексації визначається нормативно і відповідач не наділений повноваженнями діяти на свій розсуд, обираючи інакший місяць базовим, ніж той, у якому відбулося підвищення тарифної ставки (окладу).
Тому у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний вчинити конкретну дію на користь позивача - провести індексацію його грошового забезпечення, враховуючи нормативно визначений місяць підвищення доходу. Якщо відповідач цієї дії не вчиняє, останнього можна зобов'язати до її вчинення у судовому порядку.
Згідно абзаців 4, 5 пункту 5 Порядку № 1078, у разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Верховний Суд в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 400/3826/21 дійшов висновку, що Закон № 1282-ХІІ і Порядок №1078 не містять терміну фіксована індексація, тому з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не)нараховується, а саме: сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3); сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково указує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки. Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає суду підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантується законом і є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 військовослужбовець має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року. Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Отже, буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить, що для їхнього застосування суд повинен встановити: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А); суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б); чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзацу 5 пункт 5 Порядку № 1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Аналіз вищезазначених нормативно-правових актів свідчить, що грошове забезпечення військовослужбовця має персоналізований, суб'єктивний характер, а його постійні складові залежать від низки факторів, зокрема, військового звання, вислуги років, кваліфікації, характеру умов служби, наявності певних навичок, знань, звань, особистого внеску в загальні результати служби тощо.
Таким чином, для обчислення індексації-різниці підлягає порівнянню та аналізу грошове забезпечення конкретного військовослужбовця, а обчислення індексації-різниці за певною посадою, тим більш за вакантною, є неможливим.
Поряд з цим, для військовослужбовців, які станом на дату підвищення посадових окладів (01 березня 2018 року) проходили службу, обчислення величини приросту індексу споживчих цін здійснювалось з місяця наступного після останнього підвищення окладу, тобто з лютого 2008 року і нараховувалось наростаючим підсумком до наступного підвищення посадового окладу, тобто до березня 2018 року.
Таким чином, величина приросту індексу споживчих цін нарахована на момент підвищення тарифних ставок у березні 2018 року припиняє свій розрахунок та на підставі неї обчислюється фіксований розмір індексації-різниці для кожного військовослужбовця, який на час підвищення тарифних ставок проходив військову службу та отримував грошове забезпечення, за умови якщо розмір підвищення його доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 року № 58/0/66-17 порівняння суми підвищення грошового забезпечення із сумою індексації здійснюється в умовах місяця, у якому відбулося таке підвищення (тобто, порівнюються не попередні місяці нарахованого грошового забезпечення з поточним місяцем нарахованого грошового забезпечення, а в умовах місяця підвищення грошового забезпечення, в якому враховані всі його складові, встановлені з 01.03.2018 року для посадового окладу до 01.03.2018 року та для посадового окладу з 01.03.2018 року (приклад обчислення індексації зазначений в додатку № 4 до Порядку).
Надалі, відповідно до абз.1 п. 5 Порядку № 1078, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, тобто у березні 2018 року, приймається за 1 або 100 відсотків та обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу, тобто з квітня 2018 року.
Матеріали справи свідчать, що на момент підвищення тарифних ставок в березні 2018 року позивач не проходила військову службу у відповідача та не отримувала доходу, а отже в спірних правовідносинах неможливо розрахувати розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року (А) та дослідити перевищення розміру підвищення доходу (А) суми можливої індексації (Б), оскільки розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року має обчислюватись виходячи з суми грошового забезпечення позивача (включно зі всіма складовими грошового забезпечення, які не мають разового характеру), яке в лютому та березні 2018 року їй не нараховувалось і не виплачувалось.
В свою чергу, підвищення посадових окладів відповідно до Постанови № 704 в березні 2018 року не вплинуло на розмір грошового забезпечення позивача в контексті його зменшення або збільшення по відношенню до розміру грошового забезпечення у попередньому місяці, оскільки по-перше, позивач станом на березень 2018 року не проходив військову службу, по-друге, на момент початку військової служби позивача означена постанова вже була чинною та підлягала застосуванню до позивача, підвищення посадового окладу під час проходження служби внаслідок підвищення тарифних ставок у нього не відбулось.
Поряд з цим, слід врахувати, що Постанова № 1294, з набранням чинності якою пов'язано початок обчислення величини приросту індексу споживчих цін (січень 2008 року) для обчислення індексації-різниці у березні 2018 року, була чинною у період з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, що виключає можливість будь-якого її застосування до спірних правовідносин з з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно.
Отже, застосування положень абз. 4-6 п. 5 Порядку № 1078 можливе тільки у разі якщо підвищення тарифних ставок (посадових окладів) відбулось під час проходження служби військовослужбовцем, якщо розмір підвищення його доходу дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Враховуючи викладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню тільки приписи п. 10-2 Порядку № 1078, згідно яких для новоприйнятих військовослужбовців обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає військовослужбовець.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно.
Щодо вимог про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, суд зазначає наступне.
За змістом підпункту 3 пункту 5 Постанови №704 надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260 (надалі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 4 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 8 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.
Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).
Розділом XXIV Порядку №260 визначена процедура здійснення виплати військовослужбовцю матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Так, відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Абзац третій пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 передбачає, що до місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Абзацом першим пункту 7 розділу XXIV Порядку №260 визначено, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони Україні.
Згідно з пунктом 9 розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З аналізу вищевикладеного слідує, що розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань знаходиться в залежності від розміру посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення на момент надання вказаних видів допомог.
Крім того, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється на підставі наказу командира, а рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Перелік обставин, коли військовослужбовцю надається матеріальна допомога на вирішення соціально-побутових питань у 2025 році, встановлюється окремим дорученням Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року.
Згідно окремого доручення Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
1) у військовослужбовця є інвалідність, отримана внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини;
2) сім'ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;
3) внаслідок події, яка сталась у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, таких як:
смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;
4) порушення стану здоров'я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма №027/0), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:
захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ /СНІД, вірусний гепатит В , С;
перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов'язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;
перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;
5) поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов'язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
6) поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов'язаного з військовою агресією російської федерації проти України.
Із наведеного вбачається, що матеріальна допомога для вирішення соціально- побутових питань є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який виплачується один раз на рік за рапортом військовослужбовця, який проходить службу, на підставі наказу командира військової частини, у разі наявності фонду грошового забезпечення.
Як встановлено з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27 серпня 2025 року №242, позивач не отримував матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Водночас, в матеріалах справи відсутні докази, що позивач звертався до командира Військової частини НОМЕР_2 з рапортом, в якому просив виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, із зазначенням відповідних підстав, передбачених окремим дорученням Міністра оборони України №156/уд від 09 січня 2025 року, та наданням підтверджуючих документів, що жодним чином не спростовується представником позивача.
Отже, у зв'язку з неотриманням рапорту на виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році, у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати такої допомоги позивачу у 2025 році.
Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем не допущено протиправної бездіяльності (дій) щодо не нарахування та невиплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році.
Оскільки, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати позивачу спірної допомоги, розрахунок суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2025 році не здійснюється.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік.
Щодо вимог про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги, суд зазначає наступне.
Статтею 15 Закону № 2011-XII врегульовані питання щодо пенсійного забезпечення і допомоги.
Згідно із підпунктом 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби: у зв'язку із закінченням строку контракту; за віком; у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця); у зв'язку із виявленням однієї з підстав, зазначених у пунктах 1 і 9 частини другої статті 31 Закону України "Про розвідку"; з підстав, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку"; у зв'язку з неможливістю призначення на іншу посаду в разі прямого підпорядкування близькій особі; у зв'язку з відкликанням мандата на право здійснення військової капеланської діяльності; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", під час дії особливого періоду та воєнного стану; за угодою сторін - у разі набуття військовослужбовцем права на пенсію за вислугу років; у зв'язку з обранням народним депутатом України, депутатом Верховної Ради Автономної Республіки Крим; у зв'язку з призначенням (обранням) на посаду судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.
Відповідно до пункту 1 розділу ХХХІІ Порядку №260 у редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі під час дії воєнного стану, зокрема, перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
У наказі командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 27 серпня 2025 року №242 серед іншого зазначено, що позивача звільнено на підставі підпункту «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25 березня 1992 року - через сімейні обставини, або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (перебування на утриманні військовослужбовця трьох та більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці). Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна - 05 років 11 місяців 25 днів, пільгова - 09 років 00 місяців 12 днів, загальна - 15 років 00 місяців 17 днів.
Згідно з підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
При вирішенні питання щодо наявності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, суд звертає увагу на те, що умовою набуття такого права відповідно до абзацу 10 підпункту 2 пункту 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ є наявність «вислуги 10 календарних років і більше».
Тобто, у вказаній вище нормі міститься пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Оскільки наявними у даній справі матеріалами підтверджується, що вислуга років позивача у календарному обчисленні становить 05 років 11 місяців 25 днів, тобто, становить менше 10 років календарної вислуги, то суд приходить висновку про помилковість тверджень представника позивача про наявність у позивач права на виплату спірної одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та, відповідно, про протиправну бездіяльність відповідача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у даних спірних відносинах відповідач, не виплативши позивачу при звільненні одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Водночас, суд вважає безпідставними посилання сторін на правові позиції Верховного Суду у справі №822/3008/17, оскільки спірні відносини у цій справі вирішувались судом із застосуванням (аналізом) положень законодавства, яке вже втратило чинність. Відтак, правові позиції суду касаційної інстанції у вказаній справі не є актуальними до спірних відносин у цій справі, що виникли при звільненні позивача з військової служби у сепні 2025 року та регулюються приписами статті 15 Закону №2011-ХІІ в редакції, відмінній від тієї, що діяла на час виникнення спірних відносин у справі №822/3008/17.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2025 по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців із застосуванням середньоденного заробітку у розмірі 1 967,97 грн., суд зазначає наступне.
Відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.
У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону - виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навівши у рішенні відповідні доводи.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
В силу вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Встановивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі не проведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Водночас, за змістом ч. 2 ст. 117 КЗпП України за наявності спору щодо розміру належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Таким чином, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли цей спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити відшкодування, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України. Якщо ж спір вирішено частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті.
Зазначені правові висновки щодо застосування статті 117 КЗпП України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.
Враховуючи, що судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача в частині невиплати належних сум при звільненні працівника, правові підстави для застосування статей 116, 117 КЗпП України відсутні.
З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Згідно частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Оскільки адміністративний позов задоволенню не підлягає, то відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації її грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно; зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період військової служби з 05.09.2019 по 31.12.2022 включно, та з 01.01.2024 по 28.08.2025 включно; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі її місячного грошового забезпечення; зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік у розмірі її місячного грошового забезпечення; визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги; зобов'язання військової частини НОМЕР_2 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за вислугу років при звільненні з військової служби у розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожен з 15 років вислуги; стягнення з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 29.08.2025р. по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців із застосуванням середньоденного заробітку у розмірі 1 967,97 грн. - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 28 листопада 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя К.Е. Абдукадирова