про повернення позовної заяви
28 листопада 2025 року ЛуцькСправа № 140/13006/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., одержавши позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Лавренчук Олександр Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладеної письмово у листі командира військової частини ОСОБА_2 від 29.04.2025 № 7/1388 згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ), та зобов'язання повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 29.11.2024 та звільнити з військової служби на підставі абзацу 10 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 позовну заяву було залишено без руху, встановлено позивачу та його представнику строк для усунення недоліків позовної заяви.
25.11.2025, на виконання ухвали судді Волинського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 про залишення позовної заяви без руху, представник позивача Лавренчук О.В. подав заяву про поновлення строку звернення до суду.
Заява про поновлення строку звернення до суду обґрунтована тим, що позивачу стало відомо про відмову у задоволенні рапорту про звільнення лише від адвоката Курбай Л.М. з отриманої 06.10.2025 адвокатом відповіді від 22.09.2025 № 4216, та подано позов протягом місячного строку з дня отримання такої відмови. До цього часу позивач не міг дізнатися про результат розгляду рапорту про звільнення на виконання рішення суду, оскільки очікував апеляційне оскарження від військової частини та розумів, що такий процес є тривалим через зайнятість Восьмого апеляційного адміністративного суду. Розуміючи, що досі не отримав нічого з апеляційного суду і не отримав інформації від військової частини, ОСОБА_1 звернувся до адвоката з проханням витребувати відповідь від військової частини.
Суд, вивчивши позовну заяву та додані до неї документи, заяву про поновлення строку звернення до суду, дійшов висновку про те, що у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити, а позовну заяву - повернути, з огляду на таке.
Пунктом 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За змістом статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 у справі № 2-а-3097/2007).
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.
Так, спір у цій справі стосується проходження позивачем військової служби, яка є публічною службою, а тому для звернення до суду з цим позовом встановлений місячний строк.
Суд також зазначає, що строк, передбачений частиною п'ятою статті 122 КАС України, є процесуальним строком, установленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.
Водночас, поважними причинами пропуску процесуального строку є ті, що унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду, та підтверджені належними і допустимими доказами.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо цей день встановити точно неможливо, то його строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому слово «повинна» необхідно тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Усталеним у національній судовій практиці є розуміння того, що встановлення законом процесуальних строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Розумні строки в адміністративному судочинстві - це найкоротші за конкретних обставин строки (якщо інше не визначено законом або встановлено судом), протягом яких сторона повинна вжити певних дій, демонструючи свою зацікавленість у їх результатах, і які об'єктивно оцінюються судом стосовно відповідності принципам добросовісності та розсудливості, а також на предмет дотримання прав інших учасників (забезпечення балансу інтересів).
Зазначений висновок узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 01.02.2024 у справі № 990/270/23, від 14.11.2024 у справі № 990/240/24, від 02.10.2025 у справі № 990/376/24 та інших.
З матеріалів справи видно, що 10.11.2024 та 29.11.2024 позивач звертався до відповідача із рапортами про звільнення з військової служби. Листом від 14.11.2024 № 7/3221 позивача повідомлено про відсутність підстав для його звільнення з військової служби, а рапорт від 29.11.2024 не був розглянутий по суті.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 140/861/25 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії позовні вимоги задоволено частково, зокрема, зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 розглянути належним чином рапорт ОСОБА_1 від 29.11.2024 про звільнення з військової на підставі абз.10 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю ІІ групи та прийняти рішення з урахуванням правової позиції викладеної судом.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 140/861/25 в апеляційному порядку оскаржено не було та набрало законної сили 22.05.2025.
До набрання законної сили рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 140/861/25, ВЧ НОМЕР_1 на виконання зазначеного судового рішення повторно розглянула рапорт ОСОБА_1 та листом від 29.04.2025 № 7/1388, скерованим через командира підрозділу, повідомила про відсутність підстав для звільнення з військової служби.
Проте, ознайомити ОСОБА_1 з листом від 29.04.2025 № 7/1388 не виявилося можливим, оскільки останній 14.04.2025 самовільно залишив військову частину (наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.04.2025 № 120 солдата ОСОБА_1 , який самовільно залишив розташування військової частини 14.04.2025, та знятий з усіх видів забезпечення, який відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 23.04.2025 № 76-РС, увільнений від займаної посади і зарахований в розпорядження командира ВЧ НОМЕР_1 , вважати таким, що перебуває у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_1 з 23.04.2025), про що свідчить долучений до позовної заяви лист командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.09.2025 № 4216, направлений у відповідь на запит адвоката Курбай Л.М.
З тексту позовної заяви убачається, що представник позивача оскаржує відмову у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладену у листі командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 № 7/1388. Представник позивача стверджує, що про цей лист позивачу стало відомо 06.10.2025, від адвоката Курбай Л.М. з отриманої адвокатом на запит відповіді від 22.09.2025 № 4216.
Водночас, суд зауважує, що про цей лист командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.04.2025 № 7/1388 позивачу мало стати відомо відразу після його направлення ОСОБА_1 через командира підрозділу. Проте, ще до формування зазначеного листа, 14.04.2025 ОСОБА_1 самовільно залишив розташування військової частини, що унеможливило ознайомити його з результатами розгляду рапорту від 29.11.2024 з незалежних від ВЧ НОМЕР_1 причин.
У тексті позовної заяви представник позивача не заперечує факту самовільного залишення 14.04.2025 ОСОБА_1 розташування ВЧ НОМЕР_1 , доказів того, що позивач інформував відповідача про своє місце перебування для отримання відповіді за його рапортом матеріали справи не містять.
Суд відхиляє доводи представника позивача про те, що строк звернення до суду необхідно обчислювати з 06.10.2025 - моменту отримання адвокатом Курбай Л.М. листа командира ВЧ НОМЕР_1 від 22.09.2025 № 4216, оскільки про порушення своїх прав позивач повинен був дізнатися з листа командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.04.2025 № 7/1388, який був би вручений позивачу за умови перебування його на військовій службі.
Оскаржуваний лист командира ВЧ НОМЕР_1 від 29.04.2025 № 7/1388 не був вручений особисто позивачу лише з огляду на те, що 14.04.2025 ОСОБА_1 самовільно залишив розташування військової частини, не повідомив про своє місце перебування. Суд вважає, що самовільне залишення 14.04.2025 ОСОБА_1 розташування ВЧ НОМЕР_1 не є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду щодо оскарження відмови у звільненні з військової служби, викладеної у листі від 29.04.2025 № 7/1388.
Суд також не бере до уваги доводи представника позивача про те, що позивач очікував апеляційного оскарження рішення суду, оскільки рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21.04.2025 у справі № 140/861/25 в апеляційному порядку оскаржено не було, набрало законної сили 22.05.2025, а виконано відповідачем добровільно ще до набрання законної сили рішенням суду.
Отже, представник позивача звернувся до суду з цим позовом лише 05.11.2025, тобто із пропуском місячного строку оскарження відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 , викладеної у листі командира Військової частини НОМЕР_1 від 29.04.2025 № 7/1388, поважних причин його пропуску не навів та доказів на їх підтвердження не подав. У заяві про поновлення строку звернення до суду не наведено обставин, які об'єктивно перешкодили позивачу своєчасно звернутися до суду з цим позовом у встановлений строк. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що несвоєчасне звернення з цим позовом було обумовлено поважними причинами.
За правилами частини першої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно із частиною другою статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Пунктом 9 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо: у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного, оскільки вказані представником позивача у заяві підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнані судом неповажними, належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не надано, тому у задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду необхідно відмовити, а позовну заяву - повернути на підставі частини другої статті 123, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
При цьому, повернення позовної заяви не позбавляє права позивача повторного звернення до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби.
Керуючись частиною другою статті 123, пунктом 9 частини четвертої, частинами п'ятою - сьомою статті 169, статтею 248 КАС України, суд
В задоволенні заяви про поновлення строку звернення до суду відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії повернути позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвалу суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М.Валюх