Справа № 750/10615/25 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/823/25
Категорія - - ч.4 ст.186 КК України Доповідач ОСОБА_2
01 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
з участю: прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження
№ 12025270340001996 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2025 року,
Цим вироком:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1 , розлучений, має на утриманні неповнолітню дитину, освіта професійно-технічна, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , раніше неодноразово судимий, останній раз: 05.09.2024 Самарським районним судом м. Дніпропетровськ за ч.4 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років; на підставі ст.75 КК України, звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки,
засуджений за ч.4 ст.186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років.
Відповідно до ч.1 ст.71 КК України, до покарання за цим вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.09.2024 та остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 7 (сім) років 1 (один) місяць.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено рахувати з дня його фактичного затримання - з 11 липня 2025 року, зарахувавши у строк відбування покарання час перебування його під вартою з 11.07.2025.
Запобіжний захід ОСОБА_8 , до набрання даним вироком законної сили, залишено без змін - у виді тримання під вартою.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави 1337,10 грн процесуальних витрат. Долю речових доказів вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Вироком місцевого суду встановлено, що відповідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», ст.1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24.02.2022 Президентом України видано Указ «Про введення воєнного стану» № 64/2022, затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, у зв'язку з чим на території України запроваджено правовий режим воєнного стану.
08.07.2025 близько 00:15 години, військовослужбовець військової служби за призовом під час мобілізації в/ч НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_8 , знаходячись у сквері між проспектом Перемоги та вул. Боднарука, поблизу будинку №4 у м. Чернігові, діючи в умовах воєнного стану, повторно, умисно, з корисливих мотивів, підійшов до ОСОБА_10 , де під приводом зателефонувати, попросив у останнього його мобільний телефон. Після чого ОСОБА_10 надав ОСОБА_8 в руки мобільний телефон та в цей час ОСОБА_8 тримаючи в руках мобільний телефон, усвідомлюючи, що його дії є відкриті для ОСОБА_10 , відкрито заволодів мобільним телефон марки «Xiaomi Redmi A3», вартістю 3107,66 грн, що належить останньому, та побіг у невідомому напрямку, чим спричинив потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Не погоджуючись із рішенням суду, захисник ОСОБА_7 подала в інтересах обвинуваченого апеляційну скаргу, в якій просила вирок суду першої інстанції змінити та пом'якшити ОСОБА_8 призначене покарання за ч.4 ст.186 КК України, із застосуванням ст.69 КК України, визначивши його у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ч.1 ст.70 КК України до цього покарання частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 05.09.2024 року та остаточно призначити її підзахисному покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 1 місяць. В обґрунтування скарги послалась на невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок суворості. Зазначила, що ОСОБА_8 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, на його утриманні перебуває малолітня дитина.
Заслухавши доповідь судді; обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, котрий просив залишити вирок місцевого суду без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація його дій в апеляційній скарзі захисником не оспорюються.
Згідно зі статтями 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, що є необхідним і достатнім для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень. Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Норми зазначеного Кодексу наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Зокрема, статтею 69 КК України передбачено, що за наявності кількох обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за цей злочин.
Частина 1 статті 69 КК України надає повноваження суду у виключних випадках призначити більш м'яке покарання, ніж мінімальне покарання, передбачене законом за відповідний злочин, лише «за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину», тобто якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до частин 1 та/або 2 статті 66 КК України; істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Крім того, ці обставини чи сукупність обставин мають знаходитися в причинному зв'язку з цілями та/або мотивами злочину, поведінкою особи під час вчинення злочину та іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та/або небезпечність винуватої особи.
При визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити із системного тлумачення статей 66 та 69 КК України і тих статей Особливої частини Кодексу, що визначають певні обставини як ознаки привілейованих складів злочину, що істотно зменшують їх суспільну небезпечність, наслідком чого є зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.
Ці обставини у своїй сукупності повинні настільки істотно знижувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, що призначення винному навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим.
При цьому, призначаючи засудженому більш м'який вид покарання, аніж встановлений санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК, суд має належно обґрунтувати, що саме цей захід примусу дозволить досягти ключової мети покарання, а саме виправлення винної особи та запобігання вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Зі змісту оскаржуваного вироку убачається, що обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_8 , місцевий суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Інших обставин, які б пом'якшували покарання обвинуваченого, місцевим та апеляційним судом встановлено не було.
Водночас, стороною захисту не було належно обґрунтовано, які саме обставини, окрім знаходження на утриманні ОСОБА_8 малолітньої дитини, істотно зменшують суспільну небезпеку вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення та слугують підставами для застосування статті 69 КК України.
Наявність пом'якшуючих обставин, посередня характеристика за місцем служби, наявність малолітньої дитини, за відсутності належного обґрунтування в контексті застосування положень статті 69 КК України, не є тими обставинами, які істотно зменшують суспільну небезпеку вчинених обвинуваченим кримінальних правопорушень.
А тому, призначаючи ОСОБА_8 міру покарання, суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував ступінь суспільної небезпеки та тяжкість кримінального правопорушення, відношення обвинуваченого до скоєного; дані про його особу, який раніше неодноразово судимий (7 разів), його вік, стан здоров'я, а саме: згідно з випискою №1392 був доставлений до КМОСС від 04.11.22, ДЗ: Психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання канабіноїдів. Гостра інтоксикація, неускладнена (наркотичне сп'яніння); на обліку у лікаря-психіатра не перебуває; має ряд захворювань, розлучений, має на утриманні дитину 2013 року народження, військовослужбовець, посередньо характеризується за місцем служби; завдану кримінальним правопорушенням шкоду не відшкодував; обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення; обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння; та дійшов правильного висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання саме у виді позбавлення волі на мінімальний строк, передбачений санкцією ч.4 ст.186 КК України, з урахуванням вимог ч.1 ст.71 КК України при призначенні остаточного покарання, що буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, оскільки його перевиховання неможливе без ізоляції від суспільства, з чим погоджується і колегія суддів.
На переконання колегії суддів, зазначені вище обставини, у своїй сукупності, не дають підстав для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст.69 КК України.
Тому покарання саме у виді позбавлення волі в межах санкції статті інкримінованого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, визначене судом першої інстанції, з урахуванням обставин, які бралися ним до уваги при його призначенні, не становить «особистого надмірного тягаря для особи», адже воно відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи.
Отже, всі обставини, на які посилається апелянт, судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_8 покарання враховані, тому доводи про суворість призначеного покарання не заслуговують на увагу і спростовуються вищенаведеним, у зв'язку з чим колегія суддів не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Порушень місцевим судом під час розгляду справи вимог кримінального або кримінального процесуального закону, які б давали підставу для зміни або скасування судового рішення, колегією суддів не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Чернігова від 20 серпня 2025 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4