Номер провадження: 22-ц/813/1297/25
Справа № 521/23020/23
Головуючий у першій інстанції Михайлюк О.А.
Доповідач Громік Р. Д.
01.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Громіка Р.Д.,
суддів - Сегеди С.М., Драгомерецького М.М.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 березня 2024 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
04 жовтня 2023 року ТОВ «ФК«Фінтраст Україна» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 18 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та відповідачем було укладено електронний Договір №5089720 про надання споживчого кредиту. 01 грудня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» укладено Договір факторингу №01.12/2022-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до відповідача. У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань щодо повернення кредитних коштів, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь суму заборгованості в розмірі 46936,80 грн, інфляційні втрати 9856,71 грн, три відсотки річних 2075,51 грн; сплачений судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 08 березня 2024 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» суму заборгованості в розмірі 46936,80 грн, а також судовий збір у розмірі 2147,2 грн.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення суми заборгованості в розмірі 46936,80 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, в якому позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст України» до ОСОБА_1 щодо стягнення відсотків у розмірі 30536,08 грн залишити без задоволення.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
1) судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору і наданому позивачем розрахунку;
2) судом першої інстанції не враховано, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 30536,08 грн не є співмірною сумі кредиту у розмірі 16000 грн, а сам договір було укладено строком на 30 днів;
3) матеріали справи не містять доказів направлення досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості.
Короткий зміст та доводи відзиву на апеляційну скаргу.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» зазначило, що не погоджуються з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, та вважають їх необґрунтованими, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відзив на апеляційну скаргу вмотивований тим, що відповідач свої зобов'язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, у зв'язку з чим, а також на підставі п. 4.3 кредитного договору, договір було автоматично пролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 01 грудня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині розміру заборгованості за кредитом.
Фактичні обставини справи.
На підставі матеріалів справи встановлено, що 18 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний Договір №5089720 про надання споживчого кредиту.
Пунктами 1.3 та 1.4 кредитного договору передбачено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 16400 гривень. Строк кредиту 30 днів.
Відповідно до п. 1.5. Кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день та застосовується:
- у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.4 цього Договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася пролонгація за ініціативою Споживача, відповідно до п. 4.2 Договору;
- у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п. 4.3 Договору.
Знижена процентна станка 0,95% в день застосовується, зокрема, якщо споживач у межах строку, визначеного в п. 1.4 договору, або протягом трьох календарних днів з дати закінчення такого строку здійснить повне погашення кредитної заборгованості.
Орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою 25748 грн, за зниженою ставкою 21074 грн (п. 1.8 договору).
01 грудня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» укладено Договір факторингу №01.12/2022-Ф, згідно з умовами якого ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» набули право грошової вимоги до відповідача.
Відповідно до розрахунку заборгованості за договором №5089720 основний борг становить 16400 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом 30536,8 грн.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції оскаржується фактично тільки в розмірі відсотків за користування кредитом, а тому підлягає перегляду тільки в цій частині.
Так, задовольняючи позовні вимоги в частині тіла кредиту та відсотків за користування ним, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач була належним чином ознайомлена із умовами електронного Договору №5089720 про надання споживчого кредиту, що підтверджується накладенням відповідачем Електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором.
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов'язання, у зв'язку з чим станом на 03.10.2023 року має заборгованість у розмірі 46936 гривень 80 (вісімдесят) копійок, з яких: 16400 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу; 30536 гривень 80 копійок - сума заборгованості за відсотками, що підтверджується наявним у матеріалах справи Додатком № 1 до Договору факторингу № 01.12/2022-Ф від 01 грудня 2022 року Реєстру боржників.
Також відповідач не надала суду доказів повернення кредитних коштів позивачу або ТОВ «Авентус Україна» чи доказів відсутності заборгованості за укладеним кредитним договором.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 16400 гривень, заборгованості за відсотками в сумі 30536 гривень 80 копійок, а всього в розмірі 46936 гривень 80 копійок.
Однак повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зі ст. 1050 ЦК України вбачається, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то, в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
За ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З матеріалів справи вбачається, що 18 листопада 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладеного договір №5089720 про надання споживчого кредиту. Пунктом 1.6 договору визначено, що мета отримання кредиту - споживчі (особисті) потреби.
Відповідно до п. 1.5. кредитного договору стандартна процентна ставка становить 1,90% в день, а знижена процентна станка - 0,95% в день.
Нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту (включаючи періоди пролонгації та авто пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та році (п. 3.1 договору).
Розмір процентної ставки, встановлений п. 1.5.1 договору, залежить від умов її встановлення та є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку (п. 3.2 договору).
Разом з тим, відповідач в апеляційній скарзі, зокрема, посилається на те, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір за тілом кредиту.
Апеляційний суд погоджується з такими доводами відповідача з огляду на таке.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.
Колегія суддів стверджує, що дійсно розмір відсотків є завищеним відносно тіла кредиту, непропорційними і нерозумними, що є за своєю суттю несправедливим, оскільки порушують права споживачів кредитних послуг.
Так, з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що кредитором застосовувалась відсоткова ставка у розмірі 1,9% за кожен день користування кредитними коштами. При цьому, умовами договору (п. 1.7.1. та 1.7.2.) передбачено, що орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору складає 24079,41 відсотків річних (за стандартною ставкою) та 2013,43% річних (за зниженою ставкою).
Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (16400 грн), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 8200 грн, що не перевищує 50% від тіла кредиту та відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.
Отже, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача становить 24600 грн (16400 грн (тіло кредиту) + 8200 грн (відсотки за користування кредитом)).
Щодо доводів апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги про те, що строк користування кредитом складає 30 календарних днів з дня надання кредиту, апеляційний суд відхиляє з огляду на те, що у пункті 4.3.1 договору №5089720 чітко роз'яснено, що у випадку, якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом (а за обставинами даної справи основа сума боргу відповідачем погашена не була), то строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль.
Доводи скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин, висновків, викладених у постанові ВП ВС від 26 травня 2020 року у справі №638/13683/15-ц, щодо обов'язкового досудового врегулювання спору апеляційний суд також відхиляє з огляду на їх нерелевантність, оскільки у справі №638/13683/15-ц підлягали застосуванню положення ч. 10 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, в якій був встановлений обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. У даній же справі договір укладено 18 листопада 2021 року та редакція статті ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» після 10 червня 2017 року вимог щодо обов'язкового досудового врегулювання спору не містить.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довела в цій частині обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, тому є підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості за кредитом.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи вбачається, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачений судовий збір у розмірі 3220,5 грн.
Позовні вимоги фактично задоволено на 42% від заявленої ціни позову (24600 х 100 : 58869,03). Тобто, за звернення до суду із позовом з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 901,82 грн (2147,2 грн х 42%), а з позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги - 1867,89 грн (3220,5 х 58%).
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 08 березня 2024 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості змінити, зменшивши розмір заборгованості за кредитом з 46936,80 гривень до 24600 гривень.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, ЄДРПОУ 44559822) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 901,82 гривень.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (Київ, вул. Загородня, 15, офіс 118/2, ЄДРПОУ 44559822) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1867,89 грн.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: С.М. Сегеда
М.М. Драгомерецький