Номер провадження: 22-ц/813/3085/25
Справа № 522/20289/23
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Громік Р. Д.
01.12.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Громіка Р.Д.,
суддів Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,
розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2024 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просить стягнути із відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором № 631133695 у розмірі 33862,86 грн та судовий збір в сумі 2684,00 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 уклав з АТ «Альфа Банк» (АТ «Сенс Банк») угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631133695. Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов'язувався надати Позичальнику кредит, Позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повернути кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші періодичні платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Банк належним чином виконав свій обов'язок надавши відповідачу грошові кошти, однак у зв'язку з невиконанням ОСОБА_1 зобов'язань за укладеним кредитним договором, у останнього станом на 22 січня 2023 року утворилася заборгованість у розмірі 33862,86 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2024 року позов АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631133695 у розмірі 33862,86 грн 86 копійок. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором №631133695 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 гривні 00 копійок.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:
1) ОСОБА_1 був несповіщений про день, час та місце розгляду справи;
2) у виписці зазначено про збільшення кредитного ліміту, однак, стоїть позначка: «не збережено», що не може свідчити про виконання банком своїх зобов'язань, так як, з наведених доказів, беручи до уваги зазначену позначку, не має можливості підтвердити, що кошти дійсно були наявні у відповідача. Таким чином, не встановлено чи дійсно кошти, які відповідач нібито сплачував в рахунок погашення заборгованості були саме на погашення заборгованості та яка її дійсна сума. Та чи повинен був відповідач взагалі сплачувати ці кошти, та на якій підставі. Виходячи з наявних в матеріалах справи доказах, не можна впевнено зазначити що ліміт дійсно був встановлений та що відповідач дійсно сплачував кошти в рахунок погашення саме той заборгованості, яка виникла в нього на підставі кредитного договору;
3) нарахування процентів у розмірі 33 862,86 грн, яке фактично перевищує заборгованість за тілом кредиту, також може свідчити на не справедливі умови договору та фактично є надмірним тягарем для ОСОБА_1 щодо сплати кредиту. Беручи до уваги ті обставини, що ОСОБА_1 є багатодітним батьком, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке наявне в матеріалах справи. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Порядок розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
За ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ціна позову у вказаній цивільній справі становить менш ніж тридцять розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 01 грудня 2025 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга частково підлягає задоволенню, рішенню суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не був сповіщений про судове засідання, призначене на 25 березня 2024 року, так як матеріали справи не містять жодних доказів направлення судових повісток стороні у справі.
Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи положення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).
Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна заява АТ «Сенс Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договоромнеобхідно задовольнити з огляду на таке.
Апеляційним судом встановлено, що 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_2 уклав з АТ «Альфа Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631133695, яка є невід'ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа Банк», укладеного між особою та Банком.
Так, 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 було підписано Оферту на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії АТ «Альфа-Банк».
За вказаною офертою, сторонами погоджено максимальну суму Кредиту у розмірі 200 000,00 грн.
Окрім того, 02 квітня 2019 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк».
Виписка по особовим рахункам з 02.04.2019 по 28.02.2023 ОСОБА_1 підтверджує, що відповідач отримав кредитні кошти та користувався кредитним лімітом (а.с. 9-15).
Позивачем AT "Сенс Банк" вживались заходи досудового врегулювання спору шляхом направлення 03 липня 2023 року відповідачу вимоги про усунення порушень грошових зобов'язань за кредитним договором, надавши можливість протягом 30 календарних днів з дня отримання вимоги, здійснити дострокове погашення кредиту у повному обсязі разом зі сплатою простроченого боргу та процентів, а всього: 138603,30 гривні. Однак у визначені строки зазначені вимоги відповідачем не виконані (а.с. 16).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За положеннями ч.1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком
Факт укладення 02 квітня 2019 року між сторонами кредитного договору підтверджується акцептом пропозиції на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб АТ «Альфа-Банк», яку було підписано відповідачем, зі змісту якої вбачається, що останній підтвердив акцепт Публічної пропозиції та укладення договору між ним та банком на умовах, викладених в Публічній пропозиції та додатках до Договору, що розміщені на веб-сторінці www.alfabank.ua або у разі її подальшої зміни - за іншою електронною адресою, що буде вказана в договорі. При укладенні вказаного договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою врегульовано норми щодо договорів приєднання.
Підписавши вказану акцепт, яка є складовою частиною кредитного договору та паспорт споживчого кредиту, відповідач відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодився на такі умови кредитного договору, взяв на себе відповідні зобов'язання.
Статтями 526, 530, 610 частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.
Згідно з ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання або розірвання договору, зміна умов зобов'язання, сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.
Стаття 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 ЦК України презюмується, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (статті610, 611 ЦК України).
На підтвердження позовних вимог позивачем надано такі докази:
1) оферта на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії;
2) акцепт пропозиції на укладення Договору про банківське обслуговування фізичних осіб АТ «Альфа-Банк», яка була підписана відповідачем;
2) розрахунок заборгованості, в якому зазначаються складові заборгованості;
3) виписка по картковому рахунку з 02.04.2019 по 28.02.2023;
4) досудова вимога щодо виконання договірних зобов'язань і докази її направлення ОСОБА_1 ;
5) паспорт споживчого кредиту.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, яка не спростована.
Таким чином, позовна заява підлягає задоволенню, а з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором в розмірі 33862,86 гривні.
Щодо інших доводів апеляційної скарги.
Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що «у виписці зазначено про збільшення кредитного ліміту, однак, стоїть позначка: «не збережено», що не може свідчити про виконання банком своїх зобов'язань, так як, з наведених доказів, беручи до уваги зазначену позначку, не має можливості підтвердити, що кошти дійсно були наявні у відповідача», то колегія суддів звертає увагу на таке.
У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з цим Законом підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Водночас, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року N 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Відповідно до виписка за рахунком, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом заборгованості позичальника за сумою кредиту, яка повинна досліджуватися судом у сукупності з іншими доказами.
Подібні висновки Верховний Суд виклав у постановах від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 20 жовтня 2020 року у справі №456/3643/17 (провадження №1-9882св20), від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19).
Таким чином, виписка з карткового рахунку, додана до позовної заяви є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доказом існування між сторонами кредитних правовідносин, ураховуючи факт користування позичальником кредитними коштами, часткового повернення отриманих коштів у кредит.
Виписка по рахунку містить інформацію по картці, яка була видана відповідачу згідно довідки, наданої банком.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що між сторонами кредитного договору АТ «Сенс Банк» та ОСОБА_1 виникли кредитні правовідносини, з огляду на неповернення позичальником отриманої суми кредитних коштів, які ОСОБА_1 отримав та фактично користувався кредитним лімітом (кредитними коштами), що підтверджується випискою по картці (а.с. 9-15), а тому АТ «Сенс Банк» вправі вимагати захисту порушених прав.
Доводи апеляційної скарги про те, що «нарахування процентів у розмірі 33 862,86 грн, яке фактично перевищує заборгованість за тілом кредиту, також може свідчити на не справедливі умови договору та фактично є надмірним тягарем для ОСОБА_1 щодо сплати кредиту» не беруться судом апеляційної інстанції до уваги з огляду на таке.
Дійсно, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.
З матеріалів справи вбачається, що річна процентна ставка становить 26%, що відповідає засадам справедливості, пропорційності і розумності, а тому аргументи відповідача про несправедливі умови є неспроможними.
Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування оскаржуваного рішення та постановлення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позовну заяву АТ «Сенс» задоволено повністю, отже з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2684,00 гривень.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2024 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
Позов Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором №631133695 у розмірі 33862,86 (тридцять три тисячі вісімсот шістдесят дві) гривні 86 копійок.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (код ЄДРПОУ: 23494714, адреса: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100) заборгованість за кредитним договором №631133695 витрати по сплаті судового збору в розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
О.С. Комлева