Номер провадження: 11-кп/813/2190/25
Справа № 513/594/25
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
24.11.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на вирок Саратського районного суду Одеської області від 16.06.2025 у к/п № 12025162240000422 від 25.03.2025 стосовно:
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Болград Одеської обл., громадянина України, одруженого, військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
- обвинуваченого у злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України
установив:
Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.
Оскаржуваним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та призначене йому покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.
Міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, продовжену ухвалою суду від 12.05.2025 до вступу вироку в законну силу, засудженому ОСОБА_7 вирішено залишити без змін.
Строк відбування покарання за цим вироком ОСОБА_7 обраховано з 16.06.2025 та зараховано у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 26.03.2025 по 15.06.2025 включно, із розрахунку один день попереднього ув'язнення відповідає одному дню позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави витрати на залучення експерта у загальному розмірі 3565,60 грн.
Скасовано арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської обл. від 28.03.2025 та вирішено долю речових доказів.
В подальшому, ухвалою Саратського районного суду Одеської обл. від 18.06.2025 виправлено описку в абз. 4 резолютивної частини вироку Саратського районного суду Одеської області від 16.06.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України та вказано правильно: «Зарахувати у строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення з 25.03.2025 по 15.06.2025 включно…».
Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 , будучи військовослужбовцем призваним на військову службу за мобілізацією, перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти в/ч НОМЕР_2 , у військовому званні солдат, діючи умисно в жовтні 2023 року, перебуваючи в зоні ведення бойових дій в районі населеного пункту Терни Покровського р-ну Донецької обл. знайшов та підібрав, чим незаконно придбав вибухову речовину, а саме корпус ручної осколкової гранати РГО із маркуванням «РГО А-ІХ-І 107 21-88», який виготовлений промисловим способом, нітрогліцериновий порох масою 6,7 грам, бойові припаси до нарізної вогнепальної зброї, а саме сім гвинтівкових патронів калібру 7,62х51 мм NATO (.308 WIN) до гвинтівок: АR-10, DSR-1, CB-98, M-14 та інше, 12,7 - мм патрон (12,7х108 мм) до крупнокаліберних кулеметів НСВ, НСВТ, ДК, ДШК, ДШКМ, які виготовлені промисловим способом, які в подальшому переніс та зберігав їх без передбаченого законом дозволу за місцем свого проживання на території буд. АДРЕСА_2 , до моменту вилучення співробітниками поліції під час проведення огляду місця події, а саме відкритої ділянки місцевості (узбіччя вулиці) біля буд. АДРЕСА_2 , який проводився 25.03.2025, та обшуку 25.03.2025 вказаного будинку.
Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_8 , не оспорюючи вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, не погодився з вироком суду 1-ої інстанції в частині призначеного покарання, оскільки суд 1-ої інстанції неправильно кваліфікував наявність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання ОСОБА_7 . Зокрема, суд 1-ої інстанції в оскаржуваному вироку не надав належної оцінки тому, які саме дії, передбачені ч. 1 ст. 263 КК України обвинувачений вчинив в присутності дитини, так само як і відсутня оцінка того чи був вчинений злочин в присутності дитини умисно обвинуваченим.
На думку захисника ОСОБА_8 , відсутність належних та допустимих доказів вчинення злочину в присутності дитини в поєднанні з не встановленими та не доведеними обставинами завдання певної шкоди дитині є підставою для висновку про відсутність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_7 .
При цьому, встановлених обставин, які пом'якшують покарання, а саме щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та позитивних характеристик особи обвинуваченого ОСОБА_7 достатньо для застосування до обвинуваченого приписів ст.ст. 69, 75, 76 КК України.
За таких обставин захисник ОСОБА_8 просить скасувати вирок в частині призначеного покарання, ухвалити новий вирок в цій частині, яким призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді 3 років 6 місяців позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком на 1 рік та покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_8 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, водночас прокурор ОСОБА_6 заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позиції учасників провадження, ретельно перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Системний аналіз оскаржуваного вироку суду 1-ої інстанції свідчить про те, що він вказаним вимогам відповідає не в повному обсязі з огляду на такі обставини.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_7 у вчинені інкримінованого йому злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, суд 1-ої інстанції, враховуючи позицію обвинуваченого, який свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав в повному обсязі, підтвердив, що кримінальне правопорушення ним було вчинено саме за тих обставин, які викладені у обвинувальному акті, щиро кається, просить його суворо не карати, з врахуванням приписів ч. 3 ст. 349 КПК України та оскільки показання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідають фактичним обставинам, які ніким із учасників кримінального провадження не оспорюються, зміст цих обставин вказаними особами розуміється правильно, сумнівів стосовно добровільності та істинності їх позиції немає, суд 1-ої інстанції визнав недоцільним дослідження доказів стосовно цих обставин, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням матеріалів кримінального провадження, а саме: висновку експерта, постанови про визнання речовими доказами, довідки про витрати на проведення судової експертизи, а також матеріалів які характеризують особу обвинуваченого.
Враховуючи те, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, що йому інкримінується, а також кваліфікація його дій не оспорюється, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що суд 1-ої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України, як придбання, зберігання та носіння бойових припасів, вибухових речовин без передбаченого законом дозволу.
Водночас, апеляційний суд не погоджується з оскаржуваним вироком в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з огляду на таке.
За приписами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
В контексті зазначеного, апеляційний суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.
Поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому законом, обирати між альтернативами за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог кримінального процесуального закону, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Положення ч. 1 ст. 66 КК України містять перелік обставин, які пом'якшують покарання, при цьому визначений перелік не є вичерпним та ч. 2 цієї статті надає суду право визнати такими, що пом'якшують покарання інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті.
Натомість ч. 1 ст. 67 КК України визначає обставин, які обтяжують покарання та вказаний перелік є вичерпний, що закріплено в ч. 3 цієї статті, відповідно до якої при призначенні покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті.
Призначаючи покарання ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців, суд 1-ої інстанції, окрім іншого, виходив з наявності обставин, що обтяжують покарання - вчинення злочину у присутності дитини.
Разом з тим, як було вище зазначено, ст. 67 КК України містить вичерпний перелік обставин, які обтяжують покарання та вчинення злочину в присутності дитини до таких обставин законом не віднесено, з огляду на що суд 1-ої інстанції безпідставно визнав зазначену обставину як обтяжуючу, що безпосередньо вплинуло на визначення обвинуваченому остаточного покарання.
Окрім того, на переконання апеляційного суду, суд 1-ої інстанції не звернув належної уваги на особу обвинуваченого та не в достатній мірі проаналізував обставини злочину, що в сукупності є підставою для зміни оскаржуваного вироку в частині призначеного покарання.
Обставини зазначеного кримінального провадження на переконання апеляційного суду свідчать про ступінь його суспільної небезпеки, що полягає у придбанні, зберіганні та носінні зброї з демонстрацією її третім особам, в тому числі дітям в умовах воєнного стану.
Так, ОСОБА_7 є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 та в судовому засіданні апеляційного суду зазначив, що у нього виник конфлікт за місцем проживання з родичами тому він демонстрував гранату присутнім, яка не могла вибухнути та в день вчинення злочину він самовільно залишив військову частину, в зв'язку із пораненням, а саме контузією.
Окрім того, викладені обставини відповідним чином характеризують особу обвинуваченого, оскільки демонстрація зброї третім особам була безпосередньо обумовлені збудженим емоційним станом обвинуваченого в ході виниклого конфлікту, що в сукупності має бути враховано та безпосередньо впливає на призначення обвинуваченому виду покарання.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що вище вказані обставини вчинення злочину не оспорювались та не спростовувались стороною захисту під час розгляду обвинувального акту в суді 1-ої інстанції, а навпаки в повному обсязі були визнані.
Водночас апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_7 одружений, має міцні соціальні зв'язки, добре характеризується за місцем проживання, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався. При цьому він щиро розкаявся у вчиненому та активно сприяв розкриттю злочину, що відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України є пом'якшуючими обставинами.
З врахуванням наведеного, обставин вчинення інкримінованого злочину, особи ОСОБА_7 , наявності пом'якшуючих обставин та відсутності обтяжуючих обставин, керуючись приписами ст. 65 КК України, на переконання апеляційного суду призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі в мінімальних межах визначених санкцією ч. 1 ст. 263 КК України, буде достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
При цьому, на переконання колегії судді, підстави для застосування положень ст. 75 КК України та звільнення обвинуваченого від відбування покарання відсутні, оскільки матеріали справи не свідчать про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання з огляду на ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним діяння.
З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що доводи захисника частково знайшли своє підтвердження, а тому вирок суду 1-ої інстанції слід змінити, в частині призначеного покарання.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити вирок або ухвалу.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 408 КПК України суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі пом'якшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Згідно із ч. 1 ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 підлягає частковому задоволенню, а оскаржуваний вирок щодо ОСОБА_7 - зміні, в частині призначеного йому покарання.
Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 414, 419, 532, 615 КПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - задовольнити частково.
Вирок Саратського районного суду Одеської обл. від 16.06.2025, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України - змінити, в частині призначеного покарання.
Призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання нею законної сили, а засудженим, який утримується під вартою - у той самий строк з моменту отримання її копії.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4