Справа № 132/1408/25
Провадження № 22-ц/801/2312/2025
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Карнаух Н. П.
Доповідач:Сопрун В. В.
01 грудня 2025 рокуСправа № 132/1408/25м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Сала Т.Б.,
розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу №132/1408/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2025 року,яке ухвалив суддя Карнаух Н.П. в Калинівськомурайонному суді Вінницької області, повний текст судового рішення складено 01 вересня 2025 року,
У травні 2025 року ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи його тим, що 01 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №8043302, який підписаний електронним підписом позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п.п. 2.1 п. 2 кредитного договору кошти ТОВ «Авентус Україна» надаються шляхом їх перерахування за реквізитами платіжної картки, наданими відповідачем первісному кредитору за мето отримання кредиту.
В подальшому, 22 січня 2025 року між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 22012025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «Авентус Україна» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу № 22012025/1 від 22 січня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до Відповідача в сумі 80365 грн, з яких: 27000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 39865 грн - сума заборгованості за відсотками, 13500 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з від 22 січня 2025 року позивачем не здійснювалось нарахування штрафних санкцій.
Оскільки відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 8043302 в сумі 80365 грн, з яких: 27000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 39865 грн - сума заборгованості за відсотками, 13500 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2025 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором не може бути підставою задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом кредитора та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалася кредитна картка, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем, а також, зробити висновок, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору від 01 липня 2024 року, та неможливо встановити, які саме умови спірного договору порушені відповідачем.
Крім того, оскільки пеню та штрафи нараховано в період дії воєнного стану в України, на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вказані суми підлягали списанню кредитодавцем (позикодавцем), а тому заявлена вимога про їх стягнення є неправомірною.
Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» подало апеляційну скаргу, оскільки, що суд першої інстанції не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи, а тому рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2025 року є незаконним, необґрунтованим, ухваленим без з'ясування всіх обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Зачепіло З.Я. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 жовтня 2025 року розгляд справи в апеляційній інстанції призначено без повідомлення учасників справи згідно ч.1 ст.369 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції частково не відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що 01 липня 2024 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 8043302.
Згідно умов кредитного договору: сума кредиту (загальний розмір) складає 27000 грн; строк кредиту - 360 днів (п. 1.3, 1.4 договору). Періодичні платежі зі сплати процентів - кожні 30 днів. Дати повернення кредиту та сплати процентів визначені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком №1 до цього договору.
Після прийняття відповідачем умов кредитного договору з ним було укладено електронний кредитний договір, який був підписаний відповідачем у відповідності до вимог частини 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», а саме за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором «С1424».
ОСОБА_1 01 липня 2024 року електронним підписом підписав також паспорт споживчого кредиту (інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (стандартизована форма)) до договору № 8043302 про надання споживчого кредиту, в якому міститься інформація та контактні дані кредитодавця, основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному договорі.
Згідно із положеннями п.п. 2.1, 2.2 кредитного договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки НОМЕР_1 . Дати надання кредиту 01 липня 2024 року або 02 липня 2024 року.
22 січня 2025 року між ТОВ ««Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено договір факторингу № 22012025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «Авентус Україна» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС Україна» Права Вимоги до Боржників, вказаними у реєстрі Боржників.
Згідно з п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скраплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Акт прийому-передачі реєстру боржників за вказаним договором факторингу підписаний сторонами договору 22 січня 2025 року.
Відповідно до витягу з реєстру боржників від 22 січня 2025 року до договору факторингу № 22012025/1 від 21 січня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором № 8043302 в сумі 80365 грн, з яких: 27000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 39865 грн - сума заборгованості за відсотками, 13500 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.
Відповідно до копії довідки ТОВ «Пейтек» від 23 січня 2025 року №20250123-2.1, було перераховано кошти на користь фізичної особи від ТОВ «Авентус Україна», 01 липня 2024 року о 08:51:07 год на суму 27000 грн, зарахування на карту НОМЕР_1 .
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Колегією суддів враховано, що без здійснення входу позичальником на сайт кредитодавця, без отримання ним умов договору (оферти) і повідомлення з одноразовим ідентифікатором та без введення відповідачем одноразового ідентифікатора, що означає прийняття пропозиції (акцепту), кредитний договір не був би укладеним.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 28 квітня 2021року у справі №234/7160/20, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 18 червня 2021 року у справі №234/8079/20, від 14 червня 2022 року у справі №757/40395/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.
Оскільки відповідач виконав послідовні дії підписав кредитний договір присвоєним та направленим йому одноразовим ідентифікатором С1424, вважається, що сторони кредитного договору досягли згоди щодо всіх його істотних умов.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з доводами скаржника, що кредитний договір відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення якого у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Колегія суддів вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції, щодо відсутності доказів надання відповідачу кредитних грошових коштів за кредитним договором, оскільки такі доводи та висновки спростовуються наданим позивачем належним доказом, а саме: договором №8043302 від 01 липня 2024 року та довідкою ТОВ «Пейтек» від 23 січня 2025 року №20250123-2.1 про перерахування коштів на користь фізичній особі від ТОВ «Авентус Україна», 01 липня 2024 року о 08:51:07 год на суму 27000 грн, зарахування на карту на погоджений у кредитному договорі картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 (а.с.5 - 14, 72).
Колегією суддів враховано, що відповідач не спростував обставину, що він не укладав кредитний договір та не отримував кредитні кошти за цим договором.
Апеляційним судом також зважено на те, що учасниками спірних правовідносин, за виключенням відповідача, є фінансові, а не банківські установи, нормативно-правове регулювання діяльності яких має свої особливості, зокрема, що стосується вимог до первинної документації. Так, судом першої інстанції помилково не враховано, що ТОВ «Авентус Україна» не є банком, а тому не відкриває позичальнику рахунок, а лише здійснює перерахування кредитних коштів на вже існуючий рахунок позичальника у банківській установі.
У контексті викладеного апеляційним судом зважено на те, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14.
Відповідно до положень с. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 5 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).
Заперечуючи факт отримання кредитних коштів за кредитним договором, відповідач зазначений кредитний договір в судовому порядку не оспорював. Належні докази звернення до суду з таким позовом, а також відповідне судове рішення, що набрало законної сили, в матеріалах справи відсутні.
Відтак, апеляційний суд вважає встановленим та належним чином підтвердженим факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 27000 грн за кредитним договором, а також факт неповернення отриманих кредитних коштів кредитодавцю у порядку та строки, визначені договором.
За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.
Як убачається з матеріалів справи, кредитодавцем відсотки за користування кредитом нараховувалась у межах строку кредитування на суму тіла кредиту, тобто у відповідності до умов Кредитного договору.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З матеріалів справи вбачається та підтверджується належними доказами те, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти у повному обсязі у межах встановленого строку кредитування кредитодавцю не повернув, нараховані на підставі умов кредитного договору відсотки за користування кредитом не сплачував.
Оскільки відповідачем не було спростовано правильність здійсненого розрахунку, колегія суддів вважає, що заборгованість за відсотками за користування кредитом підлягає стягненню з відповідача у пред'явленій до стягнення сумі - 39865 грн, а тіло кредиту в розмірі 27000 грн.
Відмовляючи в стягненні пені в розмірі 13500 грн, суд першої інстанції виходив з того, що нарахування пені суперечить положенням закону.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється, зокрема, від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на всій території України введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався і який безперервно триває з 24 лютого 2022 року до теперішнього часу.
Відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог банку про стягнення з позичальника пені, нарахованої кредитором за прострочення виконання договірних зобов'язань щодо повернення кредитних коштів у погоджені строки, відповідає вимогам закону.
Таким чином, рішення суду ухвалено судом першої інстанції внаслідок неправильного застосування положень матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та порушенням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів, а тому в силу положень пунктів 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України його слід скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Щодо розподілу судових витрат.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Позовні вимоги позивача задоволені частково на 83,20 % (розрахунок 66865 грн (задоволена частинна вимог) х 100 : 80365 грн (ціна позову) = 83,20 %). Позивачем при зверненні в суд з позовом сплачено 3028 грн судового збору, при зверненні з апеляційною скаргою сплачено 3633,60 грн, а всього 6661,60 грн.
Таким чином, згідно з положень частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5542,45 грн (6661,60 грн х 83,20% = 5542,45 грн).
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 80365 грн, що менше двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 141, 258, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково.
Рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 01 вересня 2025 року в частині відмови в стягненні заборгованості за основною сумою боргу та за відсотками - скасуватита ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014) заборгованість за кредитним договором №8043302 від 01 липня 2024 року в сумі 66865 грн, яка складається з: заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 27000 грн; заборгованість за відсотками в розмірі 39865 грн,а також судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 5542,45 грн.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 01 грудня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Сало Т.Б.