Справа № 645/3905/25
Провадження № 2/645/2229/25
01 грудня 2025 року м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Алтухової О.Ю.,
секретар судового засідання - Півінська С.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 а до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник - ОСОБА_3 , звернувся до суду, через підсистему «Електронний суд», з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики від 27.04.2021 року в сумі 8 000,00 доларів США та 3% річних у розмірі 913,98 доларів США, судові витрати на професійну правничу допомогу та суму судового збору просить покласти на відповідачку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором позики від 27.04.2021, який був укладений між сторонами у виді розписки. Згідно зазначеного договору позичальник (відповідач) зобов'язався повернути позикодавцю (позивачу) позику у розмірі 8000 доларів США, що еквівалентно 222880, гривень по курсу НБУ на 27.04.2021, та зобов'язалася повернути отриману суму коштів до 27.08.2021.У вказаний строк та до дати подачі позову відповідач зобов'язання щодо повернення грошей не виконала та не повернула позивачу гроші.В зв'язку з чим останній змушений був звернутися до суду.
Ухвалою суду від 19.06.2025 року відкрито провадження у справі, призначене підготовче засідання.
Ухвалою суду від 03.10.2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу № 645/3905/25 до розгляду у відкритому судовому засіданні, встановлено порядок дослідження доказів.
13.11.2025 року до канцелярії суду через систему «Електронний суд» представник позивачки - адвокат Меркулова Н.А. подала заяву, якою просила суд долучити до справи докази витрат позивача на правову допомогу.
01.12.2925 року представник позивачки - адвокат Меркулова Н.А. подала до канцелярії суду оригінал розписки від 27.04.2021 року.
Представник позивачки - адвокат Меркулова Н.А., 01.12.2025 подала клопотання про проведення судового засідання без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримала.
Відповідачка та її представник в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомлено.
Стороною відповідача в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк не подано до суду відзив на позовну заяву, у зв'язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами справи , що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.
З розписки від 27.04.2021 року вбачається, що 27.04.2021 року ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) узяла в борг у ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 8 000,00 доларів США, які зобов'язалася повернути до 27.08.2021 року (а.с. 7).
Відповідно до частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження N 14-465цс18).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 квітня 2021 року у справі N 642/4200/17 (провадження N 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року
у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дату отримання коштів.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Позовна заява подана через систему «Електронний суд». До позову долучено скановану копію оригіналу розписки від 27.04.2021 року.
Суд вважає, що наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Такий висновок судів узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 16 червня 2022 року у справі № 344/17277/20 , від 7 грудня 2022 року у справі № 565/12/19 та від 19 грудня 2022 року у справі № 754/10390/16.
Таким чином, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, суд встановив, що укладений сторонами письмовий договір позики підтверджує факт укладення такого договору і виникнення у ОСОБА_2 зобов'язання зі сплати коштів та процентів за користування позикою; відповідачка свої зобов'язання за вказаним договором не виконала, грошові кошти ОСОБА_1 у визначений розпискою строк не повернула.
У постанові Великої Палати у справі № 761/12665/14-ц від 4 липня 2018 року зроблено висновок щодо єдиного підходу у вирішенні спорів про належне виконання зобов'язання, визначеного в іноземній валюті. За змістом статей 192 та 524 ЦК України гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Грошове зобов'язання може бути виражене у гривні або сторони в договорі можуть визначити грошовий еквівалент в іноземній валюті. Суд встановлює, чи визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у гривні з визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті. У разі визначення зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент зобов'язання і в резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню. Гривневий еквівалент іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на рахунок стягувача або видачі йому готівки.
Враховуючи те, що відповідачка отримала кошти у розмірі 8 000,00 доларів США, що підтверджується розпискою від 27.04.2021 року, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 533 ЦК України, оскільки грошове зобов'язання ОСОБА_2 триває, офіційний курс гривні до долара США змінився, сума боргу повинна визначатись станом на момент виконання такого зобов'язання.
Зазначене узгоджується також із висновками Великої палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 07 липня 2020 року по справі № 296/10217/15-ц.
Встановивши вказані вище обставини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідачки суми основного боргу в розмірі 8 000,00 доларів США.
Що стосується позовних вимог про 3% річних за період з 28.08.2021 року по 17.06.2025 року в сумі 913,98 доларів США, то слід зазначити, що законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-IX) доповнено, серед іншого, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України пунктом 18 такого змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Загальновідомим в України та всьому світі є той факт, що Президент України Володимир Зеленський підписав 24.02.2022 року Указ № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Воєнний стан в України був неодноразово продовжений та діє і по даний час.
Таким чином, з огляду на вимоги закону, викладені вище, позовні вимоги про стягнення з відповідачки 3% річних можуть бути задоволені частково - лише за період з 28.08.2021 року до 23.02.2022 року.
Враховуючи те, що позивачем надано розрахунок 3 % річних станом на 17.06.2025 року, суд самостійно здійснює розрахунок за період з 28.08.2021 року до 23.02.2022 року за такою формулою: С x 3 x Д : 365 : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.
Таким чином сума 3% річних за період з 28.08.2021 року до 23.02.2022 року в даній справі складає 118, 36 доларів США (8000 х 3 х 180днів:365:100).
Велика Палата ВС у постанові ВП ВС від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 звернула увагу, що валюту платежу сторони в договорі не визначили. Водночас відсутність у договорі посилання на валюту платежу не спростовує вимог публічного порядку про те, що на території України гривня є єдиним засобом платежу незалежно від валюти зобов'язання, що виникло між фізичними особами - резидентами.
За змістом ч. 2 ст. 533 ЦК України сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Спеціального порядку визначення суми, яка підлягає сплаті у гривнях, сторони в укладеному ними договорі не погодили.
У цій справі спір виник саме у зв'язку з невиконанням відповідачем у добровільному порядку договірного зобов'язання. На момент розгляду справи судом платіж на виконання умов договору відповідач не здійснив.
Стягнення заборгованості за договором у судовому рішенні підтверджує наявність між сторонами невиконаного зобов'язання та обов'язок боржника сплатити кошти на користь кредитора в межах процедури виконання судового рішення (виконавчого провадження).
Тому ВП ВС виснувала, що якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що в разі наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.
Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом НБУ на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу під час виконання судового рішення.
При розподілі судових витрат, суд враховує пропорційність задоволених позовних вимог (ст. 141 ЦПК України). Позов заявлено на загальну суму 332 244,80 грн. При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2 657, 96 грн. Задоволено позовні вимоги на загальну суму 342 163,08 грн (з розрахунку, що станом на 01.12.2025 року 1 долар США коштує 42,27 грн). Таким чином з відповідачки ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2 657, 96 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.
При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі № 362/3912/18, у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц.
В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. до матеріали справи містять копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги від 02.06.2025 року, укладеного між адвокатом Меркуловою Н.А. та ОСОБА_1 , безпосереднім предметом якого є захист та представництво інтересів клієнта, пов'язаних із поданням позовної заяви про стягнення заборгованості за договором позики та представництвом інтересів в суді І інстанції; ордеру № 1268186, виданого 17.06.2025 року на підставі договору від 02.06.2025 року; Акту від 12.11.2025 року № 1 наданої правової допомоги за договором про надання правничої допомоги від 02.06.2025 року, відповідно до якого адвокат здає, а клієнт приймає правову допомогу надану адвокатом у відповідності до договору про надання правової допомоги. Види правової допомоги: послуги визначені договором (вивчення матеріалів, складання процесуальних документів, участь у судових засіданнях, консультації тощо), на надання правої допомоги витрачено 10 годин робочого часу. Розмір винагороди за договором 40 000,00 грн.
Щодо суми судових витрат на надання професійної (правничої) допомоги, які на думку суду підлягають стягненню з відповідача у цій справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Таким чином, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов'язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18; провадження№ 12-171гс19). Також у цій постанові вказано, що «гонорар успіху» є сумою, обумовленою сторонами до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, і тому належить до судових витрат.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16 листопада 2022 року в справі №922/1964/21 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. Надання копій цих документів буде прийнято судом як належні докази для доведення понесених витрат, але не гарантує відшкодування заявленої суми в повній мірі, оскільки судом має бути встановлено що розмір заявлених до відшкодування витрат є розумним та відповідає законним вимогам в даній сфері правовідносин, зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268)…».
При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд також враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20, згідно з якими для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішенні від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) (щодо справедливої сатисфакції) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». У яких ЄСПЛ було визначено, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату, як гонорар, відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Таким чином зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату «гонорару успіху» не є обов'язковими для суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат та покладення таких витрат на іншу сторону справи, оскільки в такому випадку суд застосовуючи відповідні положення процесуального законодавства, зокрема частин четвертої - п'ятої статті 137 ЦПК України, може оцінювати необхідність, розумність та інші критерії співмірності цих витрат.
Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у додатковій постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, у поставі від 12 квітня 2023 року у справі № 127/9918/14-ц.
Відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 915/237/18, від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19)).
Таким чином, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених позивачем на правничу допомогу у зв'язку з розглядом даної справи в суді першої інстанції, через призму критеріїв, встановлених статтями 137 та 141 ЦПК України, та враховуючи недостатню конкретизацію адвокатом обсягу виконаних робіт, суд доходить висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 20 000, грн.
Керуючись ст.ст. 265-268 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 а до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 а заборгованість за договором позики від 27.04.2021 року у сумі 8000,00 (вісім тисяч) доларів США та 3% річних у розмірі 118, 36 (сто вісімнадцять доларів США та 36 центів).
У задоволенні решти вимог позову - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 а 2 657, 96 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 а витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000,00 грн.
Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У випадку проголошення в судовому засіданні скороченого судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ,-
Повний текст рішення складений 01.12.2025 року.
Суддя О.Ю.Алтухова