Справа № 947/21273/25
Провадження № 2/947/3934/25
Іменем України
01.12.2025 м. Одеса
Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Цирфи К.А., за участі:
- секретаря судового засідання Дімової Є.В.,
- представника позивача ОСОБА_1 ,
- представника третьої особи - Кривоносової В.М.,
- відповідачки ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, поданим в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до її матері ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів,
Позиції позивача та відповідача, інших учасників справи
У червні 2025 року до Київського районного суду м. Одеси з позовом звернулася Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування (далі також - позивач), поданим представником ОСОБА_4 в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2024 року народження, до її матері ОСОБА_2 (далі також - відповідачка), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання малолітньої дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування своїх позовних вимог представник позивача - ОСОБА_4 зазначила, що у червні 2025 року відповідно до розпорядження Київської РА ОМР малолітню ОСОБА_3 , 2024 року народження,тимчасово відібрано від її матері ОСОБА_2 без позбавлення її батьківських прав у зв'язку із наявною небезпекою для життя та здоров'я дитини, її моральному вихованню та належному догляду. Водночас представник позивача звернулася з цим позовом до суду для ухвалення рішення суду про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав та стягнення з неї аліментів.
Інших заяв по суті справи до суду не надходило.
Заяви та клопотання учасників справи
Не надходило.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 20.06.2025 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовчі судові засідання призначалися на 16.07.2025 та 16.09.2025,
Ухвалою суду від 16.09.2025 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 08.10.2025, а потім відкладено на 05.11.2025 та 26.11.2025.
У судовому засіданні 26.11.2025 представник позивача та третьої особи позовні вимоги підтримали частково. Щодо стягнення аліментів просили залишити без розгляду. Відповідач просила у позові відмовити.
Оскільки представником позивача заяву про залишення позовної вимоги про стягнення аліментів без розгляду вчинено після початку розгляду справи по суті (п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України), суд залишає цю заяву без розгляду (ст. 126 ЦПК України) та вирішує позовні вимоги по суті.
Фактичні обставини справи
Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд доходить такого висновку.
Судом установлено, що матір'ю малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 06.01.2025 Захарівською селищною радою Роздільнянського району Одеської області, актовий запис № 2 від 06.01.2025. Батьком дитини зазначено ОСОБА_5 .
Малолітня ОСОБА_3 народилася у шлюбі, укладеному між ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище - ОСОБА_6 ) та ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 , виданим 23.05.2024 Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 загинув в с. Новоєлизаветівка Покровського району Донецької області, захищаючи Україну, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим 27.02.2025 Приморським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Також ОСОБА_2 має ще трьох неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 від 17.02.2014, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 56 від 17.02.2014);
- ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 від 15.01.2016, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби по Фрунзівському району Великомихайлівського міжрайонного управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 10 від 15.01.2016);
- ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 від 24.10.2017, видане Фрунзівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 183 від 24.10.2017).
У кожного з дітей у свідоцтві про народження зазначений зі слів матері різний батько в прядку ст. 135 СК України.
До тимчасового відібрання малолітньої ОСОБА_3 від матері, останні проживали за адресою: АДРЕСА_1 , де винаймали житло.
Інші діти ОСОБА_2 у цей час проживали окремо від неї. Дітьми опікувалася їхня бабуся.
Починаючи з лютого 2025 року ОСОБА_2 отримує допомогу при народження дитини в Управлінні соціального захисту населення Роздільнянської РДА Одеської області, що підтверджується довідкою означеної установи від 06.10.2025 за № 577.
Відповідно до акта комісійного обстеження б/н від 31.05.2025 Службою у справах дітей ОМР умов проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , установлено, що квартира має 1 кімнату. У вікні вибиті шибки, частина речей викинута назовні та знаходиться на подвір'ї.
Згідно з комісійним актом проведення оцінки рівня безпеки дитини від 31.05.2025 установлено, що у зв'язку з тимчасовим психічним розладом матері, малолітня ОСОБА_3 може зазнати шкоди як фізичному так і психічному здоров'ю.
Відповідно до розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 03.06.2025 № 445 постановлено негайно відібрати малолітню ОСОБА_3 від її матері ОСОБА_2 , без позбавлення батьківських прав, у зв'язку зі значним рівнем небезпеки, яка загрожує дитині під час їх спільного проживання разом з матір'ю.
Наказом Служби у справах дітей ОМР від 03.06.2025 № 133 ОСОБА_3 взято на первинний облік як дитину, яка залишилися без батьківського піклування.
Наказом Служби у справах дітей ОМР від 03.06.2025 №133/1 ОСОБА_3 тимчасово влаштовано до сім'ї її тітки по материній лінії - ОСОБА_10 , яка проживає в с. Новопавлівка Роздільнінського району Одеської області.
У зв'язку з неналежним доглядом за дитиною, наказом Служби у справах дітей ОМР від 26.06.2025 № 133-86 ОСОБА_3 тимчасово влаштовано до сім'ї її тітки по батьковій лінії - ОСОБА_11 , яка проживає в с. Стільсько Стрийського району Львівської області, строком на 6 місяців.
Згідно з інформацією наданою Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 10.06.2025 за № 478 ССД/01-29, місце реєстрації малолітньої ОСОБА_3 та її матері ОСОБА_2 не зареєстроване.
Згідно з довідкою від 13.06.2025 № 388 КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» ОМР ОСОБА_2 з 31.05.2025 та станом на 13.06.2025 перебуває на лікуванні у цьому закладі.
У судовому засіданні відповідачка повідомила, що після психічного зриву перебувала на лікуванні в означеному закладі протягом 1 місяця, після чого продовжила лікування амбулаторно вдома ще протягом 1 місяця.
До наданих відповідачкою доказів щодо наявного місця проживання та належних умов для утримання малолітньої ОСОБА_12 суд відноситься критично, оскільки відповідачкою не підтверджено факт підставності перебування її у будинку АДРЕСА_2 та наявності належних умов для утримання малолітньої ОСОБА_3 .
Щодо характеристики особи, ОСОБА_2 надала витяг з ІАС «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимостей» щодо відсутності в неї судимості.
Відповідно до інформації, наданої Тростянецькою сільською радою Стрийського району Львівської області на запит Служби у справах дітей ОМР установлено, що малолітня ОСОБА_3 перебуває на утриманні родини ОСОБА_11 , почувається добре, забезпечена всім необхідним.
Допитана як свідок тітка малолітньої - ОСОБА_11 повідомила, що з червня 2025 року малолітня донька її загиблого брата - ОСОБА_3 проживає разом з нею у їхній сім'ї. Забрати племінницю її попросили працівники Служби у справах дітей ОМР, оскільки умови у сестри матері для проживання малолітньої дитини виявилися незадовільними. Матір дитини ОСОБА_2 періодично цікавиться життям доньки, приблизно 1-2 рази на тиждень телефонує. Приїздила провідати доньку на 3 дні, привезла подарунки. Коштами не допомагає. За місцем проживання для дитини забезпечені всі зручності, укладена декларація з лікарем, дитина похрещена, має свою кімнату. Свідок готова піклуватися про дитину стільки, скільки виявиться за необхідне.
Мотиви прийнятого рішення
Надаючи правову кваліфікацію встановленим обставинам, суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу відібрання дітей від батьків з позбавленням / без позбавлення батьківських прав, врегульовані положеннями Конституції України, Конвенції про права дитини, Закону України «Про охорону дитинства», а також нормами СК України.
При цьому, застосовуючи правові норми до спірних правовідносин та визначаючи їх зміст шляхом тлумачення, суд також враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка є джерелом права в Україні, та відповідно до якої національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (п. 45, рішення ЄСПЛ від 06.12.2007, справа «Воловік проти України», заява № 15123/03).
Так, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, 2 ст. 15 ЦК України).
Щодо відібрання дитини без позбавлення батьківських прав
Основний Закон Держави передбачає, що кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ст. 51 ).
Відповідно до Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989, Держава Україна взяла на себе ряд зобов'язань щодо забезпечення належного розвитку дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3 Конвенції).
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (ч. 1 ст. 18 Конвенції).
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини (ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції).
Аналогічні норми закріплені у Законі України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, відповідно до ст. 8 якого кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону).
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
За приписами ч. 1-3, 5 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 1-4 ст. 157 СК України).
Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України).
Згідно з національним законодавством, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва (п. 2-5 ч. 1 ст. 164 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 СК України суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім'ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (п. 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (п. 50 рішення ЄСПЛ від 18.12. 2008 року у справі «Савіни проти України).
Отже, з кумулятивного аналізу зазначених положень нормативно-правових актів логічно випливає, що при вирішенні будь-якого спору, який стосується інтересів дитини, превалюють інтереси дитини. Належний та гармонійний розвиток дитини в усіх сферах сімейного та суспільного життя є предметом захисту Держави та обов'язком кожного з батьків. При цьому, забезпечуючи належний розвиток дитини, батьки є рівними як в правах так і в обов'язках. Сплата аліментів та додаткових витрат на дитину виконують компенсаторну функцію для того з батьків, або інших осіб, з ким проживає дитина.
Так, основні підстави для відібрання дитини зазначені у ч. 1 ст. 164 СК України. Інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у наведеній нормі ч. 1 ст. 170 СК України, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров'я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров'я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.
Отже, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються доказами, обсяг батьківських прав може бути обмежений або припинений.
Основними підставами для відібрання малолітньої дитини від матері та її тимчасове влаштування до тітки були наявні ознаки небезпеки для їх життя, здоров'я та морального виховання зі сторони матері, яка страждала на психічний розлад, а також ухилення останньою від виконання своїх обов'язків по належному утриманню дитини. Про це свідчать акт обстеження умов проживання дитини та акт проведення оцінки рівня безпеки дитини.
Водночас, суд відмічає, що матір'ю не надано належних доказів, які вказували б, що за місцем проживання нею створено умови для належного утримання дитини.
Даючи оцінку поведінці та діям матері під час судового провадження суд відмічає, що дії останньої загалом направлені на покращення ситуації щодо виховання малолітньої ОСОБА_3 , однак суд уважає їх недостатніми.
Відтак, зазначені вище обставини у своїй сукупності дають суду підстави для констатації факту наявності небезпеки для життя та здоров'я дитини, її моральному вихованню у разі залишення дитини з матір'ю.
Установлені обставини вказують на необхідність на цьому етапі життєвого шляху дитини відібрати її від матері та залишити разом з тіткою. Означене в повній мірі буде відповідати найкращим інтересам дитини.
Разом з тим, суд зауважує, що відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав є тимчасовим заходом на відміну від позбавлення цих осіб батьківських прав, яке має безстроковий характер. Тому якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини (ч. 3 ст. 170 СК України).
Наведене вище узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10. 2018 у справі № 402/428/16.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, втручання держави в право на повагу до свого приватного та сімейного життя повинно відповідати критеріям правомірності втручання в право особи. Тобто, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність наявності в сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві».
Саме «необхідність у демократичному суспільстві» обумовлюється причинами, які виправдовують таке втручання, мають бути «відповідними і достатніми» для такого втручання, а «нагальна суспільна потреба» - пропорційна законній меті.
Відтак, основоположним критерієм, за наявності перших двох, є дотримання пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу». При цьому особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
З цього приводу суд зазначає, що відібрання дитини від матері у цій справі є тимчасовим заходом (до покращення матір'ю умов проживання і виховання дітей) та має законні підстави, переслідує легітимну мету - забезпечення безпеки та належного розвитку дитини, та є необхідним в демократичному суспільстві, оскільки відповідатиме найкращим інтересам дитини та вчиняється для захисту її здоров'я та моралі.
Щодо стягнення аліментів на утримання дитини
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (ст. 180 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини (ч. 2 ст. 182 СК України).
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів (ч. 3 ст. 181 СК України).
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (ч. 2 ст. 182 СК України).
При задоволенні позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення їх батьківських прав, суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину (ч. 4 ст. 170 СК України).
Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову (ч. 1 ст. 191 СК України).
Оскільки малолітня ОСОБА_3 не була влаштована до відповідного закладу, підстав для стягнення аліментів з відповідачки за позовом органу опіки та піклування не вбачається.
Висновки суду
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню та зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).
Відповідно до вимог ч. 3, 4 ст. 12, ч. 1, 2 ст. 13, ч. 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, та несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України).
Отже, проаналізувавши заяви по суті справи та надані сторонами докази на їх підтвердження у поєднанні із застосованими правовими нормами, враховуючи мотиви, покладені в основу рішення, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами факт наявності небезпеки для життя та здоров'я малолітньої дитини ОСОБА_3 під час її проживання разом з матір'ю ОСОБА_2 , її моральному вихованню та належному догляду, що зумовлює необхідність тимчасового відібрання дитини від матері, без позбавлення її батьківських прав.
Щодо судових витрат
За приписами ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 6 ст. 141 ЦПК України).
Оскільки у справі має місце дві позовні вимоги: по першій - судовий збір не справляється (п. 12 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір»), по другій, у якій необхідно відмовити - позивач звільнений від його сплати (п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»), відтак судові витрати у цій справі компенсуються за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-289, 354 ЦПК України, суд
1. Позов Київської районної адміністрації Одеської міської ради, як органу опіки та піклування, поданим в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_3 до її матері ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Одеської міської ради про відібрання дитини від матері без позбавлення її батьківських прав - задовольнити частково.
2. Відібрати у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без позбавлення її батьківських прав.
3. В іншій частині позову - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення тексту повного судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
Позивач: Київська районна адміністрація Одеської міської ради, як орган опіки та піклування (код ЄДРПОУ № 26303241, адреса: м. Одеса, вул. Академіка Корольова, буд. 9);
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_7 , останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_2 );
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Одеської міської ради (код ЄДРПОУ № 25427107, адреса: м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2Д).
Суддя К. А. Цирфа