справа № 492/1182/25
провадження № 2/492/967/25
01 грудня 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області в складі:
Головуючого - судді Череватої В.І.
за участю секретаря - Гамурар І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Арцизі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності, -
22.08.2025 року позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Бучацького В.В. звернулась до суду із зазначеним позовом до відповідача, в подальшому представник позивачки звернувся до суду з позовом про зменшення розміру позовних вимог, в якому просив суд припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на майно, придбане під час шлюбу: автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафу-купе. Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафу-купе. Стягнути з ОСОБА_2 (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 , шафу-купе, в загальному розмірі 185 465,00 грн. та стягнути з відповідача на її користь понесені судові витрати, посилаючись на те, що сторони з 17 жовтня 2011 року перебували у шлюбі, який розірвано. У період шлюбу сторони придбали вищевказане майно. Посилаючись на те, що вищевказане майно є спільною сумісною власністю подружжя і частки є рівними, оскільки майно придбано в період шлюбу, позивачка просила визнати за відповідачем право особистої власності на вказаний транспортний засіб та шафу-купе та стягнути з відповідача на користь позивачки грошову компенсацію вартості її частки вказаного майна у загальному розмірі 185 465,00 грн., які складають половину вартості автомобіля та шафи-купе, а також судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області Череватої В.І. від 08 вересня 2025 року, прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності та призначено підготовче судове засідання. Клопотання представника позивача - адвоката Бучацького Володимира Володимировича про витребування доказів задоволено та витребувано від Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (65114, вул. Академіка Корольова, 5, м. Одеса) відомості про реєстраційний номер та номер кузова/шасі (VIN номер) автомобіля AUDI A4, 2008 року випуску, зареєстрованого 22 серпня 2023 року на ім'я ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Ухвалою суду від 12 листопада 2025 року, закрито підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
Позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Бучацький В.В. в судове засідання не з'явились, звернулись до суду з заявою про розгляд справи за їх відсутності, згідно якої позов підтримали та просили суд позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, згідно якої позов визнав та не заперечував проти його задоволення.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням частини 3 статті 211 ЦПК України, судом, відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають із цивільного законодавства, пов'язані з поділом майна подружжя, тому, при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися СК України та ЦК України.
Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.
Як вбачається з копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , сторони перебували у шлюбу з 17.10.2011 року, який було розірвано 21 січня 2025 року, що підтверджується копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 , виданого Арцизьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 21 січня 2025 року, актовий запис № 1.
За час шлюбу сторонами було придбано шафу-купе, вартістю 14 850,00 гривень, що підтверджується копією накладної № 9 від 06.01.2024 року та автомобіль марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_2 , відповідачем у справі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ, серія НОМЕР_7 від 22.08.2023 року, виданий ТСЦ № 5145, про що зазначено позивачем та не було спростовано відповідачем.
Як вбачається з відповіді Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях, наданої на ухвалу суду від 08.09.2025 року, згідно відомостей Єдиного державного реєстру транспортних засобів, на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 ), зареєстровано транспортний засіб марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію ТЗ, серія НОМЕР_7 від 22.08.2023 року, виданий ТСЦ № 5145.
Як вбачається зі звіту про незалежну оцінку об'єкта, а саме колісного транспортного засобу марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 , станом на 13 жовтня 2025 року, ринкова вартість об'єкта оцінки складає 326 080,00 гривень.
Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною 3 статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України.
Відповідно до чинного законодавства загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.
Згідно зі статтею 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
В силу статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
Відповідно до статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з частиною 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі у судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведенню.
Згідно з частиною 1 статті 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте до шлюбу; набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали особисто кому-небудь з них.
Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.
Згідно зі статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Згідно з частиною першою статті 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з'ясувати час та джерела його придбання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року № 554/8023/15-ц).
Обсяг майна, яке подружжя просить поділити, повинен охоплювати усе спільно набуте ними у шлюбі майно з метою найбільш ефективного вирішення спору про його поділ у межах одного провадження. Указане відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. пункт 24 постанови Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Відповідно до статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Право спільної сумісної власності не поділене на частки, тому усі співвласники мають однакове, рівне право володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном.
Підставою набуття подружжям права спільної сумісної власності є лише одна обставина: набуття (придбання) майна за час шлюбу, крім випадків встановлених законом або договором.
Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.
Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.
Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень статті 63 СК України.
Згідно зі статтею 372 ЦК України, майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.
Відповідно до вимог статті 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності.
Згідно зі статтею 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартира, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.
Відповідно до частини 1 статей 3, 15, 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У загальному розумінні захист цивільних прав слід розуміти як передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. У кожній конкретній справі позивач на власний розсуд обирає спосіб (способи) захисту його порушеного, оспорюваного чи невизнаного права.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55, 124 Конституцій України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право саме на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), ніж положення законів України, зокрема кодексів, порушене цивільне право чи інтерес підлягають судовому захисту у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію. Вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року в справі № 916/1415/19 (пункт 6.13)).
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, про що прямо зазначено в цій статті.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності особа здійснює незалежно від волі інших осіб, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном. Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості, одночасно майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно) (частина перша статті 355 ЦК України).
За вимогами частин 1, 2 статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Прикладом спільного майна є спільне сумісне майно подружжя, яке набуте за час шлюбу та належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми сімейного права визначають не тільки право спільної власності подружжя на майно, а під час його відчуження й розмір їх часток у цьому майні та презумпцію згоди одного з подружжя на укладання від його імені іншим подружжям договорів про відчуження майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18).
З метою захисту прав співвласників майна, зокрема майна подружжя, норми цивільного та сімейного законодавства (стаття 369 ЦК України, частина третя та четверта статті 60 СК України) містять приписи, згідно з якими для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Зазначені приписи не тільки забезпечують права одного з подружжя, а й обмежують права іншого з подружжя у відчуженні спільного подружнього майна, оскільки ставлять правомочності одного з подружжя на відчуження майна в залежність від наявності належним чином оформленої згоди іншого з подружжя на таке відчуження. Відсутність такої згоди свідчить про відсутність повноважень в одного з подружжя (відчужувача) на відчуження подружнього майна.
В разі, якщо сторона договору або інша особа (зацікавлена особа) хоче отримати еквівалент вартості майна, яке було відчужено без її згоди, вона має право подати позов про стягнення компенсації в розмірі частки відчуженого спільного майна, що є ефективним способом захисту без визнання правочину недійсним та застосування реституції. У цьому випадку важливим є встановлення на час вирішення спору ринкової вартості спільного майна, яке було відчужено, а в разі неможливості визначення такої вартості саме цього майна - ринкової вартості майна, подібного за якостями (технічними характеристиками) до відчуженого.
Отже, розірвання шлюбу, незаконне подальше відчуження третій особі не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається спільною сумісною власністю сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в від 22 вересня 2022 року у справі № 125/2157/19.
Згідно з частиною 4 статті 71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в пунктах 22, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
У постанові Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс2), колегія суддів зауважила, що найбільш ефективне вирішення спору про поділ спільної сумісної власності подружжя досягається тоді, коли вимоги позивача охоплюють усе спільно набуте в шлюбі майно, зокрема й неподільне. Це відповідатиме принципу процесуальної економії, згідно з яким штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи в суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту. За обставинами справи іншого майна, яке підлягало б поділу, сторони не мали.
Велика Палата ВС вважала правильним висновок судів про те, що вимоги про визнання за відповідачем права власності на автомобіль і стягнення на користь позивачки відповідної грошової компенсації треба розглядати як вимогу про поділ цієї неподільної речі шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього компенсації замість частки позивачки у праві спільної сумісної власності на автомобіль. Крім того, ВП ВС констатувала, що внаслідок його виділення у власність відповідачеві і такого стягнення право спільної сумісної власності на автомобіль припиняється.
ВП ВС виснувала, що приписи частин 4, 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так: а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачеві, право власності якого на частку у праві спільної сумісної власності припиняється, не є обов'язковою. За змістом ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той із подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Цей припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України, за змістом якого саме той співвласник, який бажає виділу, має надати згоду на одержання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки в неподільній речі.
Судом встановлено, що з 17 жовтня 2011 року по 21 січня 2025 року ОСОБА_1 , позивачка у справі, та ОСОБА_2 , відповідач у справі, перебували у зареєстрованому шлюбі.
За час перебування у шлюбі сторонами було придбано майно: автомобіль марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафа-купе.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що спірне майно сторін набуто у власність сторонами за час перебування у зареєстрованому шлюбі, а тому вказане майно є спільним сумісним майном подружжя, тому вказане майно підлягає поділу між подружжям в рівних частинах.
Враховуючи, що тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу, покладений на відповідача, а також визнання відповідачем позовних вимог, беручи до уваги, що спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу в рівних частинах.
Таким чином, в судовому засіданні судом встановлено, що за час шлюбу сторонами було придбано шафу-купе, вартістю 14 850,00 гривень, що підтверджується копією накладної № 9 від 06.01.2024 року та автомобіль марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , який був зареєстрований за ОСОБА_2 , відповідачем у справі, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію ТЗ, серія НОМЕР_7 від 22.08.2023 року, виданий ТСЦ № 5145.
Як вбачається зі звіту про незалежну оцінку об'єкта, а саме колісного транспортного засобу марки AUDI, модель A4, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 , станом на 13 жовтня 2025 року, ринкова вартість об'єкта оцінки складає 326 080,00 гривень.
Таким чином, з відповідача на користь позивачки слід стягнути грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафу-купе, в загальному розмірі 170 465,00 гривень (163 040,00 грн. - вартість частки позивачки на автомобіль + 7 425,00 грн. - вартість частки позивачки на шафу-купе), у зв'язку з чим позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що позивачкою, згідно з відповідними квитанціями сплачено судовий збір у загальному розмірі 1 896,30 грн., а також 2 500,00 гривень за проведення експертизи, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією.
У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог позивача, відповідно до статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору за подання до суду позовної заяви на загальну суму 1 742,89 грн., а також витрати з оцінки спірного майна на суму 2 500,00 грн.
Керуючись ст. ст. 61, 68, 69, 70, 71 СК України, ст. ст. 369, 372 ЦК України, ст. ст. 2, 7, 12, 13, 19, 48, 76-81, 89, 91, 95, 133, 141, 211, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права спільної сумісної власності - задовольнити частково.
Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) на майно, придбане під час шлюбу, а саме на: автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафу-купе.
Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 ) право особистої приватної власності на автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 та шафу-купе.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки «AUDI», модель A4, 2008 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , VIN(КУЗ) НОМЕР_2 , шафу-купе, в загальному розмірі 170 465 (сто сімдесят тисяч чотириста шістдесят п'ять) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати на загальну суму 1 742 (одна тисяча сімсот сорок дві) гривні 89 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 ) понесені витрати за проведення експертизи в розмірі 2 500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року.
Суддя В.І. Черевата