01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/9819/24
провадження № 61-6449св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької обласної військової адміністрації,
відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Павловської А. А., та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Янчук Т. О., Грох Л. М., Ярмолюка О. І.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2024 року заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького (далі - прокурор) в інтересах Хмельницької обласної військової адміністрації (далі - Хмельницька ОВА) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області (далі - ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України») в особі філії «Старокостянтинівське лісове господарство», про визнання недійсним наказу, визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав, припинення права власності, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути частину земельної ділянки.
Позовну заяву прокурор мотивував тим, що наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 липня 2016 року № 22-17791-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, кадастровий номер 6825082400:02:013:0067. Право власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку зареєстровано 18 липня 2016 року.
На підставі договору купівлі-продажу від 21 липня 2017 року ОСОБА_2 вказану земельну ділянку відчужено ОСОБА_1 .
Відповідно до інформації філії «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», а також схеми розташування спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації Приватне підприємство «Земельно-Юридичний центр» ОСОБА_5 на підставі матеріалів лісовпорядкування 2015 року, встановлено, що частина спірної земельної ділянки площею 0,2783 га знаходиться у межах земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», межа кварталу № 62 виділу 4.6, загальною площею 71 га земель лісового фонду у межах Хмельницького лісництва Державного підприємства «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькагроліс» (далі - ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс»).
Хмельницька обласна державна адміністрація та нинішній користувач - філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» не надавали погоджень на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067.
Надана у приватну власність ОСОБА_2 частина спірної земельної ділянки, яка відчужена ОСОБА_1 , належить до категорії земель лісогосподарського призначення, і після її незаконного надання у власність своє цільове призначення не змінила, відноситься до земель лісогосподарського призначення державної власності та перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
Прокурор просив суд:
- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 липня 2016 року № 22-17791-СГ, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361 га та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067;
- визнати незаконною та скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державну реєстрацію права ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 площею 1,8361 га, припинивши право власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку;
- визнати незаконною та скасувати у Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067, площею 1,8361 га.
- зобов'язати ОСОБА_1 повернути частину земельної ділянки площею 0,2783 га, лісогосподарського призначення в межах земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067, площею 1,836 га, яка розташована на території Хмельницької міської територіальної громади, на користь держави в особі Хмельницької ОВА.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області
від 21 листопада 2024 року у позові заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах Хмельницької ОДА (Хмельницької ОВА) до ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - ДСГП «Ліси України» в особі філії «Старокостянтинівське лісове господарство», про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області, визнання незаконною та скасування державної реєстрації прав, припинення права власності, визнання незаконною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов'язання повернути частину земельної ділянки відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з підстав недоведеності позивачем належними та допустимими доказами того, що земельна ділянка з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 в тій чи іншій частині належить до земель лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року апеляційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач довів належними та допустимими доказами, що спірна земельна ділянка частково знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
Оскільки у цій справі прокурор пред'явив негаторний позов про зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку, а у вказаних правовідносинах підлягає пред'явленню віндикаційний позов про витребування земельної ділянки, суд апеляційної інстанції вважав, що позивач обрав неналежний та неефективний спосіб захисту порушеного права, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Короткий зміст касаційної скарги
У травні 2025 року заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив суд скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Також просив передати справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 19 травня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - ОСОБА_6 та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_7 ОСОБА_8
21 травня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
05 червня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 26 листопада 2025 року, в зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_7 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15 (провадження № 14-112цс19),від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19) тау постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), від 16 лютого 2022 року у справі № 363/669/17 (провадження № 61-9067св21), від 18 січня 2023 року у справі № 369/10847/19 (провадження № 61-8403св21), від 20 грудня 2023 року у справі №916/1517/22, від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21, від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 21 січня 2025 року у справі № 904/6886/23, від 18 лютого 2025 року у справі № 906/36/24, від 12 березня 2025 року у справі № 676/76/22 (провадження № 61-10188св24).
Верховний Суд сформулював сталу судову практику у цивільному судочинстві щодо належного способу захисту права власності держави на земельні ділянки лісогосподарського призначення, згідно з якою у цій категорії справ задоволення порушеного права має бути захищено не шляхом витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави чи територіальної громади на підставі статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України - шляхом пред?явлення позову про повернення земельної ділянки. Вказує, що позовна вимога прокурора у цій справі про усунення перешкод державі в особі уповноваженого органу у здійсненні нею права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення шляхом її повернення державі є ефективним способом захисту порушених прав відповідно до статті 391 ЦК України та частини другої статті 152 ЗК України (негаторний позов) за відсутності законних підстав для отримання статусу титульного володільця приватною особою ОСОБА_2 на землі лісогосподарського призначення.
Крім того, заявник уважав за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постанові від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16ц (провадження № 14-140цс18) про те, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) у порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності.
Суд апеляційної інстанції не забезпечив ефективний захист порушених прав держави, що свідчить про порушення основних засад цивільного судочинства (порушено статті 2 ,5 ,13 ЦПК України).
Заявник стверджує, що рішення суду про скасування реєстрації речового права та реєстрацію земельної ділянки є більш ефективним способом захисту прав держави, чим рішення про витребування земельної ділянки, що входить до єдиного масиву.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У липні 2025 року ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Розпорядженням Хмельницької обласної державної адміністрації від 24 грудня 2008 року № 633/2008-р передано у постійне користування земельні ділянки лісогосподарського призначення Хмельницького району площею 2937 га, зокрема, Давидковецької сільської ради Хмельницького району 71 га, ДП «Хмельницьке обласне спеціалізоване лісогосподарське агропромислове підприємство «Хмельницькоблагроліс», правонаступником якого є Державне підприємство П Старокостянтинівське лісове господарство.
Згідно з наказом ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 липня 2016 року № 22-17791-СГ затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Давидковецької сільської ради Хмельницького району площею 1,8361,0 га та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватний нотаріус Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А. 18 липня 2016 року зареєстрував право власності за ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку (об'єкт нерухомого майна - 977849468250).
21 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладений договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А. А., згідно з яким ОСОБА_1 набула у власність земельну ділянку вказану земельну ділянку з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067.
Філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» на підставі проекту організації розвитку лісового господарства ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс» Хмельницьке лісництво 2015 року, планово-картографічних матеріалів, а саме планів лісовпорядкування, карт-схем розподілу території, а також схеми розташування спірної земельної ділянки, виготовленої сертифікованим інженером-землевпорядником ліцензійної організації Приватне підприємство «Земельно-Юридичний центр» ОСОБА_5 , стверджує, що частина спірної земельної ділянки площею 0,27830 га знаходиться в межах земель державного лісового фонду, які перебувають у постійному користуванні ДСГП «Ліси України».
Згідно з інформацією філії «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» від 20 листопада 2023 року № 1031/25.8-2-2023 та схеми розташування зазначеної земельної ділянки, частина земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067 знаходиться у межах кварталу № 62 виділу 4.6, загальною площею 71 га земель лісового фонду в межах Хмельницького лісництва ДП ХОСЛАП «Хмельницькагроліс».
Із листів від 16 жовтня 2023 року № 68/24-12-8415/2023, від 16 лютого 2024 року № 68/24-12-1461/2024 та від 20 листопада 2023 року № 1031/25.8-2-2023 Хмельницька обласна державна адміністрація та нинішній користувач - філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» не надавали погоджень на вилучення земельної ділянки з кадастровим номером 6825082400:02:013:0067.
Крім того, вказані обставини також підтверджуються планшетом № 13 матеріалів лісовпорядкування 2015 року ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», проектом організації та розвитку лісового господарства ДП ХОСЛАП «Хмельницькоблагроліс», витягом з публічної кадастрової карти та іншими письмовими доказами.
На даний час ДП «Проскуріське лісове господарство» перебуває в стані припинення шляхом його реорганізації шляхом приєднання до ДП «Старокостянтинівське лісове господарство».
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:
- суди першої та апеляційної інстанції в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Позов у цій справі поданий прокурором, зокрема в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державною на здійснення функцій у спірних правовідносинах - Хмельницької обласної державної адміністрації у зв'язку з незаконним, на думку позивача, заволодінням ОСОБА_1 земельною ділянкою державної власності лісогосподарського призначення.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України) в окрему категорію.
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Оскільки земельна ділянка та права на неї на землях лісогосподарського призначення є об'єктом земельних правовідносин, то суб'єктний склад і зміст таких правовідносин має визначатися згідно з нормами земельного законодавства та лісового законодавства - у частині використання й охорони лісового фонду (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Отже, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України (див. висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14).
У справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спірна земельна ділянка, яка передана у приватну власність ОСОБА_2 та яка
в подальшому була відчужена на користь ОСОБА_1 , частково накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філія «Старокостянтинівське лісове господарство» ДСПН «Ліси України». Загальна площа накладання становить 0,2783 га.
Звертаючись до суду з позовом у справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, які перебувають у державній власності, її передача у приватну власність фізичній особі здійснена з порушенням норм земельного та лісового законодавства, що є підставою для усунення державі перешкод в користуванні та розпорядженні майном шляхом зобов'язання повернути земельну ділянку лісогосподарського призначення, що відповідає негаторному позову.
Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388 ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391 ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо така особа не набула права власності. Водночас ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункти 65-67)).
Фізичне зайняття особою, за якою не зареєстроване право власності на нерухоме майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. Інакше кажучи, зайняття земельної ділянки, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов'язаним із позбавленням власника його володіння цією ділянкою. У таких випадках її власник має право вимагати усунення цих перешкод (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункти 70-71)).
Заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, за жодних умов, не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.
З урахуванням наведеного визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном.
Метою позову про витребування майна (незалежно від того, на підставі яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення власника-позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису (відомостей) про державну реєстрацію за позивачем права власності на відповідне майно (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (провадження № 14-235цс18) (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 ((провадження № 12-158гс19) (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19)(пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) (пункт 37)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово робила висновки, що вимога про витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з незаконного володіння (віндикаційний позов) в порядку статті 387 ЦК України є ефективним способом захисту права власності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-256цс18)). Така судова практика є сталою, і підстав для відступу від неї колегія суддів не вбачає.
Схожий висновок також зроблено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що «витребування як належний спосіб захисту у цій справі не може бути застосовано щодо всієї земельної ділянки площею 0,1259 га, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, що накладається на смугу відведення залізниці. Для вирішення подібних спорів земельна ділянка (підстави для витребування якої наявні - тобто така земельна ділянка накладається на смугу відведення залізниці) має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (стаття 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр»). Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту може бути позов речово-правового характеру, зокрема віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на земельну ділянку, що знаходиться у власності Особи».
Встановивши, що спірна земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави, право власності на неї зареєстроване за ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірної земельної ділянки не спрямований у контексті зазначених обставин справи на ефективне відновлення права держави на спірну земельну ділянку лісового фонду.
Крім того, у постановах від 19 березня 2025 року у справі № 686/1701/22 (провадження № 61-12044св23), від 09 квітня 2025 року у справі № 686/10902/22 (провадження № 61-4908св24) Верховний Суд, за подібних до справи № 689/9819/24 обставин, дійшов висновку про належний спосіб захисту порушених прав держави - віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки лісогосподарського призначення, що належить на праві власності держави.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс22) звертає увагу: «що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що Особа буде позбавлена права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку АТ «Укрзалізниця», а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність Особи якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватися законним».
Тому не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги в тій частині, що оскарження рішень державного реєстратора про речове право та про реєстрацію земельної ділянки є ефективним способом захисту прав позивача за умови витребування земельної ділянки, що входить до єдиного масиву на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Ураховуючи наведене, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дійшов обґрунтованого висновку, що обраний прокурором спосіб захисту є неефективним. У контексті обставин цієї справи належним способом захисту прав держави є звернення до суду з вимогами про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують та переважно зводяться до власного тлумачення прокурором норм матеріального права.
Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду апеляційної інстанції, оскільки ці доводи не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
У касаційній скарзі заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури, посилаючись на положення частини п'ятої статті 403 ЦПК України, виклав клопотання, у якому просить передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права на формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30 жовтня 2018 року у справі № 757/172/16-ц (провадження № 14-475цс18), виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.
Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки заявник не навів мотивів та аргументів для такої передачі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 21 листопада 2024 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк