01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 335/11858/24
провадження № 61-6244св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Акціонерне товариство «Сенс-Банк»,
третя особа - державний реєстратор Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц Світлана Олександрівна ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Абдуллазаде Ламії Рагіб Кизи на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року, ухвалене у складі судді Апаллонової Ю. В., на постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Трофимової Д. А., Кухаря С. В., Полякова О. З.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк»), третя особа - державний реєстратор Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц С. О. (далі - державний реєстратор Васильківської РДА Міюц С. О.), про визнання дій протиправними, скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником двокімнатної квартири, загальною площею 59,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності від 2008 року.
15 лютого 2008 року між нею та Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - АКБСР «Укрсоцбанк») укладений кредитний договір № 08Ж016-К, згідно з яким кредит надано для придбання нерухомого майна -квартири загальною площею 59,40 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
15 лютого 2008 року сторони уклали договір іпотеки, відповідно до якого вона для забезпечення умов кредитного договору передала в іпотеку банку нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Указувала, що під час розгляду справи № 335/12559/20 за позовом Акціонерного товариства «Альфа Банк» (далі - АТ «Альфа Банк») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зняття їх з реєстраційного обліку, визнання такими, що втратили право користування майном, вона дізналася про позбавлення її права власності та реєстрацію права власності на належну їй квартиру за АКБСР «Укрсоцбанк» 07 квітня 2020 року на підставі іпотечного договору, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 13 березня 2019 року, згідно з яким державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенков С. О. 11 березня 2019 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 13 березня 2019року вніс запис за номером 30665129 від 11 березня 2019 року 11:03:11, про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» нерухомого майна - двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою виникнення власності зазначена: додаткова угода № 1, серія та номер 2211, видана 23 червня 2009 року, видавник - Біла Т. С., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; іпотечний договір № 08Ж016-І, серія та номер 889, виданий 15 лютого 2008 року, видавник - Біла Т. С., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу.
Крім того, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 лютого 2020 року, державний реєстратор Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц С. О., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 23 січня 2020 року, внесла запис номер 35148389 від 16 січня 2020 року про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» нерухомого майна - двокімнатної квартири, яка знаходиться адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач посилалась на протиправність оспорюваних рішень державного реєстратора та вчинених ним реєстраційних записів, оскільки:
- державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за АКБ «Укрсоцбанк» як іпотекодержателем за відсутності необхідного переліку документів, чим порушив пункт 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24 грудня 2014 року № 1127 (далі - Порядок № 1127), а саме, документи, наявність яких є передумовою для набуття іпотекодержателем права власності на іпотечне майно, АТ «Укрсоцбанк» не були надіслані їй як іпотекодавцю і державний реєстратор Ільющенков С. О. без зазначених документів не мав права вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідний запис про реєстрацію прав власності;
- на спірні правовідносини поширюються вимоги Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки об'єкт нерухомості був переданий в іпотеку у забезпечення виконання зобов'язань з повернення кредиту в іноземній валюті, водночас на момент вчинення оспорюваних реєстраційних дій та рішень, а також на момент розгляду цієї справи, використовується позивачем як єдине місце проживання.
ОСОБА_1 просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 50771033 від 23 січня 2020 року 10:42:42 державного реєстратора Василівської РДА Міюц С. О., яким проведено державну реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк»;
- скасувати реєстраційний запис державного реєстратора Василівської РДА Міюц С. О. про право власності № 35148389 від 16 січня 2020 року 12:20:42 на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Альфа-Банк».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс банк», третя особа - державний реєстратор Василівського РДА Міюц С. О., про визнання дій протиправними та скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено у повному обсязі.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року - без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що неотримання позивачем вимог про усунення порушень у зв'язку з закінченням терміну зберігання та у зв'язку з відсутністю адресата не є відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за іпотекодержателем права власності на спірне майно. Отже, іпотекодержатель належним чином виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Спростовуючи доводи позивача про те, що спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд першої інстанції встановив факт проживання позивача у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 станом на березень 2019 року, а не в квартирі, яка є предметом іпотеки, що також визнала сама позивач, дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивач не довела належними та допустимими доказами, що іпотечне майно використовувалось нею як єдине місце проживання, що є її процесуальним обов'язком відповідно до положень статті 81 ЦПК України. Обов'язковою умовою застосування валютного мораторію є не тільки відсутність у позичальника іншого майна у власності, але й він має використовувати таке нерухоме житлове майно як місце свого постійного проживання.
Спростовуючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вказав, що судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено, що відповідач довів факт надсилання позивачу письмової вимоги про усунення порушень умов кредитного договору, як передумови звернення стягнення на предмет іпотеки та факт того, що такого надсилання було достатньо для початку відліку 30-денного строку на усунення таких порушень. Посилання позивача на те, що вона таку вимогу не отримувала, не впливають за висновок суду щодо дотримання відповідачем узгодженого сторонами порядку. Крім того, з урахуванням частини четвертої статті 82 ЦПК України, суд першої інстанції встановив, що перехід права власності відбувся під час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», проте позивач не надала доказів того, що спірна квартира використовується для її постійного проживання та її родини, є її єдиним житлом.
Суд апеляційної інстанції вказав, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року у справі № 335/12559/19, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року, встановлено, що банк як іпотекодержатель подав державному реєстратору документи, передбачені пунктом 61 Порядку №1127. При цьому констатував, що позивач не надала належних і допустимих доказів на спростування вказаного факту, позивач не надала жодного нового доказу, крім доказів, які були досліджені у вказаних справах.
Короткий зміст касаційної скарги
14 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Абдуллазаде Ламія Рагіб Кизи подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року на постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати оскаржувані судові рішення, передати справу на новий судовий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 14 травня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2025 року касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Абдуллазаде Ламія Рагіб Кизи залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.
У червні 2025року справа надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2025 року, в зв'язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_4 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 листопада 2025 року) визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме постановах від 24 квітня 2024 року у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 30 травня 2024 року у справі № 761/636/21 (провадження № 61-16610св23).
Вказує, що у матеріалах цивільної справи № 335/12559/19 міститься копія реєстраційної справи про реєстрацію права власності за іпотечною квартирою за первісним іпотекодержателем - АТ «Укрсоцбанк». Ці копії документів надані державним реєстратором на вимогу суду.
Не погоджуючись з висновками судів про те, що відповідно до чинного законодавства всі документи, які подаються державному реєстратору для проведення реєстраційної дії, підлягають скануванню і внесенню до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в електронному вигляді, а в паперовому вигляді повертаються заявнику, зазначає таке.
По-перше, у реєстраційний справі, яка міститься у матеріалах справи № 335/12559/19, не зазначено, які саме документи надані державному реєстратору для перереєстрації права власності за банком, які з них відскановані і внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в електронному вигляді.
По-друге, на вимогу суду надаються всі документи, які були покладені в основу здійснюваної реєстраційної дії. Якщо ці документи дійсно були в електронному вигляді у справі, то їх не було складно роздрукувати, надати на вимогу суду.
По-третє, Департамент реєстраційних послуг, направляючи справи до суду, ніде не вказав, що законодавство обмежує надавати на вимогу суду всі документи (зазначити перелік документів, які містяться в електронному вигляді) у цій реєстраційній справі.
Документами, які подаються відповідно до пункту 61 Порядку № 1172 , можуть бути: повідомлення про вручення цінного листа із вимогою та правильно зазначеною адресою іпотекодавця разом з описом вкладенням до цінного листа та фіскальним чеком про оплату поштових послуг за направлення такого повідомлення або розпис іпотекодавця про те, що вона особисто отримала вимогу про виконання порушеного зобов'язання за кредитним договором.
Заявник вважає, що висновки судів попередніх інстанцій про те, що іпотекодержавтель виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку», не відповідають нормам чинного законодавства, тому наявні підстави для скасування оскаржуваних рішень.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У травні 2025 року АТ «Сенс Банк» подало до Верховного Суду відзив, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права.
Звертає увагу, що позивачка зверталася до суду з подібним позовом, оскаржувала дії іншого державного реєстратора. У рамках тієї справи встановлено, що банк за двома адресами направляв іпотекодавцю письмові вимоги, які позивачка не отримала. Банк виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку».
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року у справі № 335/1642/23 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «Сенс Банк» про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С.О., індексний номер 45925992 від 13 березня 2019 року, яким проведено державну реєстрацію права власності на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , за АТ «Укрсоцбанк», а також про скасування реєстраційного запису № 30665129 від 11 березня 2019 року про право власності АТ «Укрсоцбанк» на двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Запорізького апеляційного суду від 19 червня 2024 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 20 березня 2024 року залишено без змін.
На підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України встановлено таке.
15 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 08Ж016-К, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 58 063,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 11,75 % річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 14 лютого 2033 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 15 лютого 2008 року між АКБСР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір № 08Ж016-1, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передала в іпотеку банку квартиру, загальною площею 59,40 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
У пункті 2.4.3 іпотечного договору сторони погодили, що у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 4.1 договору іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пунктом 4.5 договору іпотеки передбачено способи звернення стягнення, зокрема і шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
11 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» склало письмове повідомлення на ім'я позивачки ОСОБА_1 (вих. № 110) про те, що банк вимагає сплатити борг за кредитним договором від 15 лютого 2008 року № 08Ж016-К, який станом на 06 грудня 2018 року складав 138 510,30 доларів США або 3 874 916,50 грн за офіційним курсом Національного банку України і попереджало, що у разі невиконання цієї вимоги протягом тридцятиденного строку, банк має намір звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Зазначено реквізити для здійснення розрахунків за кредитним договором.
12 грудня 2018 року на адреси позивачки банк направив вимоги про усунення порушень з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку їх невиконання. Листи направлені з описом вкладення. Зазначені листи позивачка не отримала, що підтверджено копіями конвертів з відміткою працівників АТ «Укрпошта» - «за закінченням встановленого строку зберігання».
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, номер 159319748 від 13 березня 2019 року, державним реєстратором Виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О. 11 березня 2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 45925992 від 13 березня 2019 року, 11:43:19, внесений запис за номером 30665129 від 11 березня 2019 року 11:03:11, про реєстрацію права власності за АТ «Укрсоцбанк» нерухомого майна - двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою виникнення власності зазначено: додаткова угода № 1, серія та номер 2211, видана 23 червня 2009 року, видавник Біла Т. С., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу; іпотечний договір 08Ж016-І, серія та номер 889, виданий 15 лютого 2008 року, видавник Біла Т. С., приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу.
10 вересня 2019 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» та єдиним акціонером АТ «Укрсоцбанк» затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
Згідно з рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року затверджено передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформованого 25 березня 2020 року, після вчинення оспорюваних реєстраційних записів державним реєстратором Василівської районної державної адміністрації Запорізької області Міюц С. О., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 50771033 від 23 січня 2020 року, 10:42:42, внесений запис номер 35148389 від 16 січня 2020 року 12:20:42, про реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» нерухомого майна - двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Підставою для внесення цього запису є: протокол позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк», серія та номер: 4/2019, виданий 15 жовтня 2019 року, видавник: АТ «Альфа-Банк»; рішення серія та номер: 5/2019, виданий 15 жовтня 2019 року, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; рішення, серія та номер: 4/2019, виданий 11 жовтня 2019 року, видавник: АТ «Укрсоцбанк»; передавальний акт, серія та номер: виданий 15 жовтня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Розсоха С. С.; іпотечний договір № 08Ж016-К, серія та номер: 889, виданий 15 лютого 2008 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С.; додаткова угода № 1, серія та номер: 2211, виданий 23 червня 2009 року, видавник: приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Біла Т. С.
01 грудня 2022 року змінено назву з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк».
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року у справі № 335/12559/19 за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до АТ «Альфа-Банк», державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенков С.О., треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про визнання рішення про реєстрацію права власності протиправним, скасування рішень, записів та зобов'язання вчинити дії, позов АТ «Альфа-Банк» задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 06 липня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 вересня 2021 року залишено без змін.
На підставі частини четвертої статті 82 ЦПК України встановлено таке.
12 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» цінними листами із вкладенням надіслав вимогу за двома відомими адресами проживання позивачки ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_1 . Обидва поштові відправлення повернулись неврученими ОСОБА_1 із позначкою: «за закінченням терміну зберігання». Вказані факти підтверджуються фотокопіями поштових конвертів з описом вкладення з трек-номерами 1400042195563 і 1400042195555, що надані відповідачем, які зберігаються у матеріалах справи № 335/12559/19, досліджених під час розгляду цієї справи.
Квартира, передана в іпотеку, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 , а використовується для проживання інших осіб, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які були зареєстровані за вказаною адресою та проживали в ній.
Встановлено, що ОСОБА_1 станом на березень 2019 року проживала в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .
Факт свого проживання у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_1 зазначала в іпотечному договорі, у позовній заяві. Позивачка не заперечувала, що станом на березень 2019 року вона була зареєстрована саме за адресою: АДРЕСА_2 , а не в іпотечній квартирі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Абдуллазаде Ламія Рагіб Кизи не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частиною першою статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Відповідно до частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно,
що є предметом іпотеки.
Згідно з частиною третьою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Завершенням позасудового врегулювання спору є державна реєстрація права власності на предмет іпотеки, що виступає забезпеченням за основним зобов'язанням, за іпотекодержателем.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Порядком № 1127 визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 у редакції, чинній на час проведення реєстрації права власності, тобто станом на березень 2019 року, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20) виснувала, що наявність відповідного застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки.
З іпотечного договору від 15 лютого 2008 року встановлено, що пунктом 4 цього договору передбачено право та порядок задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до пункту 4.1 цього договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно з пунктом 4.5.3 іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань і порядку, встановлено статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
У постанові Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 715/1788/19 (провадження № 61-6548св20) зазначено, що «в разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».
У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що у пункті 2.4.3 договору іпотеки сторони погодили, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язань в цілому або в тій частині чи іншій частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором або будь-яких гарантій та запевнень , наданих іпотекодержателю за цим договором, іпотекодержатель має право реалізувати своє право іпотеки та звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, передбаченому цим договором.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Частиною першою статті 627 ЦК України, що визначає свободу договору, встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аналіз пункту 6.2 іпотечного договору від 15 лютого 2008 року у взаємному зв'язку з положеннями статті 627 ЦК України дає підстави для висновку, що сторони у договорі за взаємною домовленістю встановили порядок надсилання повідомлень за цим договором, зокрема вимоги, передбаченої частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку», визначили, що таку вимогу потрібно вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур'єром, телеграфом, або вручена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги потрібно вважати дату її особистого вручення або дату поштового штемпеля відділення одержувача.
Частиною четвертою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Суди попередніх інстанцій, з урахуванням приписів частини четвертої статті 82 ЦПК України, встановили, що 12 грудня 2018 року АТ «Укрсоцбанк» цінними листами із вкладенням надіслав вимогу за двома відомими адресами проживання ОСОБА_1 , а саме за адресою: АДРЕСА_2 , та за адресою: АДРЕСА_1 .
Обидва поштові відправлення повернулись неврученими ОСОБА_5 з позначкою АТ «Укрпошта»: «за закінченням терміну зберігання». Ці факти підтверджуються фотокопіями поштових конвертів з описом вкладення з трек-номерами: 1400042195563 і 1400042195555, що надані відповідачем, які зберігаються у матеріалах справи № 335/12559/19, досліджених під час розгляду цієї справи.
Отже, іпотекодержатель виконав вимоги статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо направлення іпотекодавцю повідомлень про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 27 серпня 2024 року у справі № 761/636/21 (провадження № 61-1610св23), які правильно врахували суди попередніх інстанцій.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги з підстави, визначеної у пункті 2 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник має навести належне обґрунтування існування такої підстави. Таке обґрунтування не повинно зводитися до формального непогодження із встановленими судами першої та апеляційної інстанцій фактичними обставинами справи. Подаючи касаційну скаргу з підстав існування потреби відступити від певного актуального правового висновку, викладеного Верховним Судом, заявник повинен навести, у чому саме полягає така потреба, обґрунтувавши існуванням певної правової проблеми під час застосування вже сформованого правового висновку, від якого заявник просить відступити Верховний Суд.
Для перегляду судом касаційної інстанції певного правового висновку потрібне існування сукупності підстав, які зумовлюють необхідність повністю або частково відмовитися від попереднього правового висновку щодо певного питання правозастосування на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм з метою усунення вад попереднього рішення чи групи рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), що пов'язано зі зміною суспільних відносин та усуненням суперечностей між принципом правової визначеності та концепцією «живого права» (динамічного тлумачення права) як складовими верховенства права.
Позивач не навів обґрунтованих причин та вагомих і достатніх аргументів, які б свідчили про помилковість висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 727/6254/22 (провадження № 61-12607св23), від 30 травня 2024 року у справі № 761/636/21 (провадження № 61-16610св23), та наявність підстав для відступлення від таких висновків.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Верховний Суд установив, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги її висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлених обставин справи та зводяться виключно до переоцінки доказів, їх належності та допустимості. Проте в силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.
Верховний Суд розглянув справу у межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження; підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Абдуллазаде Ламії Рагіб Кизи залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2024 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Д. Д. Луспеник
Ю. В. Черняк