26 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 202/714/18
провадження № 61-5946св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р .А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа- П'ята дніпровська державна нотаріальна контора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каряки Анастасії Іванівни на постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Агєєва О. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту та визнання недійсним договору дарування.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після смерті якого відкрилась спадщина.
Вказувала на те, що вона є єдиною спадкоємицею першої черги спадкування за законом. Спадкове майно складається із квартири АДРЕСА_1 .
Зазначала, що вона у встановлений законом строк для прийняття спадщини звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, однак нотаріус повідомив їй про те, що оформити спадщину за законом неможливо, оскільки ОСОБА_3 за життя, а саме 03 березня 2017 року, склав заповіт на ім'я ОСОБА_2 , а також 03 березня 2017 року уклав договір дарування вказаної квартири, згідно з яким подарував ОСОБА_2 зазначену квартиру.
Вказувала на те, що ОСОБА_3 у 1985 та 1988 роках проходив курс лікування в Дніпропетровській клінічній психіатричній лікарні «Дніпропетровської обласної ради» з приводу психічного розладу здоров'я, в зв'язку з чим в подальшому до кінця його життя в нього спостерігалося порушення сприйняття, мислення, емоцій, інтелекту та пам'яті, постійно змінювалося відношення до життя, суспільства та самого себе.
У зв'язку з тим, що в останні роки свого життя ОСОБА_3 тяжко хворів, мав психічні розлади та постійно перебував під доглядом лікарів, вважала, що заповіт та договір дарування є недійсними, оскільки вони були складені в момент, коли заповідач (дарувальник) не міг чітко усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати недійсним заповіт (номер у спадковому реєстрі 60328811), складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1-93;
- визнати недійсним договір дарування від 03 березня 2017 року серія та номер: 1-94, посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- скасувати запис про право власності № 19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34132863 від 03 березня 2017 року 13:44:46, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1087041312101) за ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт (номер у спадковому реєстрі 60328811), складений ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., зареєстрований у реєстрі за № 1-93.
Визнано недійсним договір дарування серія та номер: 1-94 від 03 березня 2017 року, посвідчений 03 березня 2017 року державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Скасовано запис про право власності № 19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34132863 від 03 березня 2017 року 13:44:46, щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1087041312101) за ОСОБА_2 .
Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 114,40 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 5 від 16 січня 2020 року встановлено, що ОСОБА_3 у період часу, до якого відноситься укладання заповіту та договору дарування, за своїм психічним станом не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, а тому наявні правові підстави для визнання правочинів недійсними на підставі частини першої статті 225 ЦК України.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2021 року у справі № 202/714/18 скасовано.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 171,00 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела належними та допустимими доказами позовних вимог, оскільки експертними висновками фактично не надано конкретної відповіді про психічний стан ОСОБА_3 у момент укладання договору дарування та складання заповіту, а допитані незацікавлені свідки не підтверджують факту неадекватності спадкодавця (в тому числі на час укладання спірних правочинів).
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Каряка А. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, у порушення статті 78 ЦПК України, визнав медичну карту амбулаторного хворого без номера з Комунального закладу «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» Дніпровської обласної ради недопустимим доказом і, як наслідок, недопустимим доказом стає висновок судово-психіатричного експерта від 16 січня 2020 року № 5.
З відповіді Комунального закладу «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» Дніпровської обласної ради від 28 травня 2019 року на адвокатський запит представника відповідача вбачається, що медична карта відсутня в реєстратурі поліклініки, але у цій відповіді не сказано, що вона не заводилась на ім'я ОСОБА_3 .
Вказана медична картка залучена судом першої інстанції до матеріалів справи протокольною ухвалою у судовому засіданні, яке відбулося 13 травня 2019 року, а тому була відсутня в реєстратурі поліклініки станом на 28 травня 2019 року.
Представник відповідача не надав суду апеляційної інстанції доказів того, що медична карта з Комунального закладу «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» Дніпровської обласної ради є підробленою, або такою, що не видавалась.
Висновок судово-психіатричного експерта від 16 січня 2020 року № 5 є належним доказом у цій справі, його належність підтверджується матеріалами справи, які суд апеляційної інстанції не дослідив.
Суд апеляційної інстанції помилково взяв за основу висновок судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» від 26 жовтня 2023 року № 104, не дослідивши інші докази.
Апеляційний суд залишив поза увагою клопотання представника позивача про допит сімейного лікаря КНП «Дніпровський центр первинної медико-санітарної допомоги № 9» Дніпровської міської ради - ОСОБА_4 .
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд не врахував, що без проведення судово-психіатричної експертизи неможливо оцінити психічний стан померлого ОСОБА_3 , та залишив поза увагою, що відповідач відмовився оплачувати повторну посмертну судово-психіатричну експертизу.
Підставами касаційного оскарження постанови апеляційного суду представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц (провадження № 61-11268св18), від 12 вересня 2108 року у справі № 522/25597/13-ц (провадження № 61-6428св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15 (провадження № 61-13462св18), від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19 (провадження № 61-7260св22), від 30 серпня 2023 року у справі № 317/1029/20 (провадження № 61-11588св22), від 03 березня 2025 року у справі № 711/2787/23 (провадження № 61-13669св24); суд не дослідив зібрані у справі докази.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Трушев О. П. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У травні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 08 травня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: Гулько Б. І. Луспеник Д. Д .
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 листопада 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Ухвалою Верховного Суду від 13листопада 2025 року справу призначено до розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_3
ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності від 02 листопада 1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, згідно з розпорядженням від 02 листопада 1994 року № 3/2943-94, що зареєстровано Дніпропетровським міжміським бюро технічної інвентаризації і записано в реєстрову книгу 5п за реєстровим номером 54, належить на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Піонтковською О. О., зареєстрованого в реєстрі за № 1510, спадкоємцем майна ОСОБА_8 , 1939 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її чоловік ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів м. Дніпропетровська, згідно з розпорядженням (наказом) від 02 листопада 1994 року, № 3/2943-94, що зареєстровано Дніпропетровським міжміським Бюро технічної інвентаризації і записано в реєстрову книгу за № 5п-54.
Згідно із заповітом від 03 березня 2017 року, посвідченим державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., зареєстрованим у реєстрі за № 1-93, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів усі права та обов'язки, які йому належать на момент складання заповіту, а також усі права та обов'язки, які можуть належати йому в майбутньому, та усе рухоме та нерухоме майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому на день смерті і на що він за законом матиме право, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . У зв'язку з хворобою ОСОБА_3 , який не може особисто прочитати текст заповіту уголос, та згідно зі статтею 1248 ЦК України, заповіт посвідчено в присутності двох свідків: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі витяг № 46967813, номер у реєстрі 60328811.
Відповідно до договору дарування від 03 березня 2017 року, посвідченого державним нотаріусом П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., зареєстрованого у реєстрі за № 1-94, ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_2 (обдарований) уклали договір про таке: дарувальник безоплатно передав у власність обдарованому квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 109237666 від 27 грудня 2017 року, власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , номер запису про право власності № 19302407 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, вчинений державним реєстратором П'ятої дніпровської державної нотаріальної контори Ужвою Т. М., на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34132863 від 03 березня 2017 року 13:44:46 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1087041312101).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, після смерті якого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Петрик Н. П. 07 липня 2017 року заведено спадкову справу № 06/2017, номер у спадковому реєстрі - 60899535.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Каряки А. І. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судове рішення апеляційного суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування (стаття 1235 ЦК України).
Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини (стаття 1236 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту визначені статтею 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Статтею 1248 ЦК України визначено, що нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
Відповідно до статті 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, яка передбачена зазначеною нормою, повинна бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Тобто для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі №496/4851/14-ц (провадження №61-7835сво19).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З відповіді К3 «Дніпровська міська поліклініка № 4» від 28 травня 2019 року на адвокатський запит встановлено, що медична карта амбулаторного хворого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (форма 025/о), в реєстратурі К3 «Дніпровська міська поліклініка № 4» відсутня. Разом із тим, зі слів дочки ОСОБА_3 - ОСОБА_3 , медична карта її батька була передана нею згідно із запитом до Індустріального суду м. Дніпра у травні 2019 року та наразі знаходиться там. Листки непрацездатності ОСОБА_3 не отримував, рентгенологічних обстежень не проходив, наркотичні та психотропні засоби лікарі йому не призначали. Адреса реєстрації ОСОБА_3 не входить до зони обслуговування цього медичного закладу.
Призначення експертизи судом є обов'язковим у разі заявлення клопотання про призначення експертизи обома сторонами. Призначення експертизи судом є обов'язковим також за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України).
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2019 року клопотанням представника позивача задоволено та призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу, виконання якої доручено відділенню судово-психіатричних експертиз Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради.
На вирішення експертизи були поставлені такі запитання:
- Чи страждав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), яким-небудь психічним захворюванням на час складання ним заповіту 03 березня 2017 року та укладання 03 березня 2017 року договору дарування серії та номер: 1-94?
- Якщо страждав, то яким саме?
- Чи проявлявся в нього тимчасовий розлад психічної діяльності?
- Чи позбавило це психічне захворювання чи розлад психічної діяльності ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) можливості розуміти значення своїх дій і (або) керувати ними під час складання заповіту 03 березня 2017 року, який було посвідчено П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою (номер у спадковому реєстрі - 60328811), та укладання договору дарування, серія та номер: 1-94, посвідченого 03 березня 2017 року П'ятою дніпровською державною нотаріальною конторою?
У розпорядження експерта надано: матеріали цивільної справи № 202/714/18, (провадження №2/202/192/2019) та дві медичні карти амбулаторного хворого ОСОБА_3 . Експертів попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України.
Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 16 січня 2020 року № 5, складеним комісією Комунального підприємства «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради, ОСОБА_3 на момент укладання заповіту та договору дарування від 03 березня 2017 року виявляв ознаки хронічного стійкого психічного розладу у формі виражених розладів особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку складного ґенезу (нейроінфекція, хронічна алкогольна інтоксикація, церебросклероз). За своїм психічним станом на той час ОСОБА_3 не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд повинен з'ясувати: чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи; чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі; компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень; достатність поданих експертові об'єктів дослідження; повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним; узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи; обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).
Згідно з частиною другою статті 113 ЦПК України, якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 01 вересня 2021 року клопотання представника відповідача задоволено та призначено у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої поставлене питання: Чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, під час укладення 03 березня 2017 року договору дарування, серія та номер: 1-94, та складання 03 березня 2017 року заповіту?
Призначаючи у справі повторну експертизу, апеляційний суд виходив із того, що висновки експертизи від 16 січня 2020 року № 5 викликають сумніви, у зв'язку з чим є необхідність призначити ще одну повторну посмертну психіатричну експертизу, доручивши її проведення експертам Державної установи «Науково-дослідний інститут психіатрії Міністерства охорони здоров'я України».
У висновку судово-психіатричного експерта Державної установи «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» від 26 жовтня 2023 року № 104, зазначено, що з наданої медичної документації та відомостей з матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 тричі лікувався у Дніпропетровській психіатричній лікарні: у 1967 році з приводу алкогольного параноїду; у 1987 році з приводу реактивного параноїду; у 1992 році з діагнозом: «Органічне ураження ЦНС складного генезу (поліомієліт, церебральний атеросклероз) з помірно вираженим психоорганічним синдромом, психотичними включеннями». З 1988 року до 2012 року ОСОБА_3 спостерігався лікарями-психіатрами КЗ «Дніпропетровський спеціалізований психоневрологічний центр» ДОР» спочатку з діагнозом: «Реактивний психоз (параноїд) в анамнезі», з 1997 року з діагнозом: «Органічне ураження ЦНС». Судово-психіатричний аналіз записів медичної карти амбулаторного хворого з психоневрологічного центру свідчить, що в описовій частині психічного статусу під час прийомів завжди зазначалось «без психотики, без продуктивної психосимптоматики, маячення та галюцинацій не виявляє», що не відповідає констатації в діагнозі «психотичних включень» під час оглядів, а тільки наявність їх в анамнезі (до 1992 року). Також констатація в діагнозах «помірно вираженого або вираженого» психоорганічного синдрому не відповідає описовій частині психічного статусу щодо інтелектуально-мнестичних порушень. Фіксувалось, що пам'ять у ОСОБА_3 незначно знижена, «вікова», «інтелект та пам'ять без грубої патології, відповідають віку та отриманій освіті». Симптомів психоорганічного синдрому помірно вираженого або вираженого ступеню жоден лікарський запис не містить. Натомість ОСОБА_3 був емоційно лабільним, виснажуваним, з органічним типом мислення, зі скаргами на зниження пам'яті на фоні церебрального атеросклероза, що свідчить про наявність у нього Органічних психічних розладів судинного генезу з легким органічним психосиндромом (відповідно до записів у карті з 1988 до 2012 року).
На експертизу також була надана медична карта амбулаторного хворого без номеру з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» ДОР», заповнена неналежним чином, з порушенням норм законодавства, яка містить запис чергового лікаря від 25 травня 2016 року з психічним статусом, що відповідає опису тяжкого психічного розладу рівня глибокої деменції, з повним розпадом когнітивної сфери, повним дезорієнтуванням, галюцинаторно-параноїдним синдромом: «самостійно скарги висловити не може, дезорієнтований у просторі, не розуміє, хто до нього прийшов. На запитання назвати прізвище не може, лише назвав ім'я. Дивиться на всі боки, «як дитина посміхається не до місця». За словами родичів, спостерігаються порушення пам'яті (не пам'ятає, що їв вранці, що було вчора, головний біль, дратівливість, поганий сон). Самокритику знижено. Виявляє марення та галюцинації. Емоційно лабільний. Контактує важко, відчуття «голок» по всьому тілу. Постійно конфліктує із сусідами. Пам'ять знижена за органічним типом ... Діагноз: «Органічне ураження ЦНС з психоорганічними та психотичними включеннями ... ». Описаний стан виключає можливість самостійного підтримання щоденного функціонування і життєзабезпечення, потребує постійного стороннього догляду та нагляду. Судом не була надана оцінка цій медичної карти як належного доказу для експертизи.
У той же час аналіз показань свідків виявив, що всі свідки (у тому числі ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , позивачка) підтверджували, що ОСОБА_3 самостійно ходив до магазину та на базар, знав дорогу до дому позивачки ОСОБА_1 .
Свідки ОСОБА_13 (сусідка), ОСОБА_14 (сусідка), ОСОБА_15 (листоноша) додали, що підекспертний у період 2015-2017 роки жив сам, був адекватним, спілкувався з сусідами, сумував за померлою дружиною, часто плакав після її смерті, однак самостійно відвідував реабілітаційний центр для пенсіонерів, самостійно ходив до сімейного лікаря за місцем обслуговування, самостійно отримував пенсію, що повністю виключає тяжкий психічний розлад, з повним розпадом когнітивної сфери та дезорієнтуванням у просторі та власній особистості.
Свідки ОСОБА_11 , ОСОБА_12 (син та невістка позивачки) свідчили у суді про неадекватний психічний стан ОСОБА_3 , наявність у нього ідей слідкування, заколоту, обкрадання, конфліктів з сусідами, дезорієнтування. При цьому востаннє ці свідки бачились з підекспертним у грудні 2016 року.
Таким чином, з аналізу всіх наданих на теперішню експертизу матеріалів, зіставляючи об'єктивні та суб'єктивні дані та їхню узгодженість між собою, експертна комісія дійшла висновку, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виявляв ознаки органічних психічних розладів судинного ґенезу з органічним психосиндромом, ступінь вираженості якого на час укладання заповіту та договору дарування 03 березня 2017 року встановити неможливо через суперечливість даних стосовно його психічного стану в представлених матеріалах справи.
Медична карта амбулаторного хворого без номера з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» ДОР потребує оцінки судом як належного чи неналежного доказу для експертизи. Для розв'язання суперечливостей даних потрібні додаткові матеріали: медична карта амбулаторного хворого з поліклініки за місцем обслуговування ОСОБА_3 сімейним лікарем, відомості щодо психічного стану ОСОБА_3 з реабілітаційного центру, який він відвідував після смерті дружини, показання соціальних працівників про психічний стан підекспертного на період 2015-2017 роки.
Тому надати відповідь на питання «чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними під час укладання 03 березня 2017 року договору дарування серія та номер: 1-94 та складання 03 березня 2017 року заповіту?» неможливо через суперечливість даних стосовно його психічного стану в представлених матеріалах справи та їх неповноту на юридично значимий період.»
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 серпня 2024 року клопотання представника відповідача задоволено частково та призначено у справі повторну посмертну судово-психіатричну експертизу стосовно ОСОБА_3 , проведення якої доручено Державній установі «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України». На вирішення експертизи поставлено питання: 1) Чи міг ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ), усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, під час укладання 03 березня 2017 року договору дарування, серія та номер: 1-94, та складання 03 березня 2017 року заповіту?
Вказана експертиза не була проведена, оскільки експертизане була оплачена.
Позивачка та її представник не зверталися до апеляційного суду з клопотанням про призначення у справі повторної посмертної судово-психіатричної експертизи.
У випадках, коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексну, комісійну, додаткову чи повторну, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Такій оцінці підлягають також окремі висновки експертів - членів комісійної чи комплексної експертизи, які не підписали спільний висновок.
Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо. (пункт 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах»).
Колегія суддів враховує, що суд апеляційної інстанції вчинив усі процесуальні дії для сприяння сторонам у реалізації їх процесуальних прав та надав оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження.
З урахуванням наведених норм, апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, враховуючи той факт, що при проведенні повторної посмертної судово-психіатричної експертизи, експерт не зміг надати чітку відповідь з поставленого основного питання саме через суперечливість наданих доказів, які містяться в матеріалах справи, з урахуванням пояснень допитаних як свідків незацікавлених у результатах справи (сусідів спадкодавця, листоноші, яка доставляла пенсію), які констатували адекватність спадкодавця ОСОБА_3 за його життя так (в тому числі і в період укладання спірних заповіту і договору дарування), дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_3 , оскільки доказів того, що ОСОБА_3 на час укладення оспорюваних договору дарування та заповіту мав абсолютну неспроможність розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, позивачка суду не надала, що є її процесуальним обов'язком згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України.
Посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у вказаних справах відрізняються від тих, що установлені судами у справі, яка переглядається в касаційному порядку.У цій справі апеляційний суд виходив із конкретних обставин справи та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Проаналізувавши зміст судового рішення з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що суд ухвалив судове рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Доводи касаційної скарги про те, що медична карта амбулаторного хворого без номера з КЗ «Дніпропетровська міська поліклініка № 4» ДОР» та висновок судово-психіатричного експерта від 16 січня 2020 року № 5 є належними доказами у справі, зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи та до переоцінки доказів, їх належності та допустимості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов'язковими підставами для скасування судового рішення, Верховний Суд не встановив.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каряки Анастасії Іванівни залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 09 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк