01 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 127/10008/25
провадження № 61-14705ск25
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Луспеника Д. Д. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2025 року у справі за позовом
ОСОБА_1 до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, третя особа - обслуговуючий кооператив «Товариство індивідуальних власників гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1», про визнання права власності на самочинно збудований об'єкт,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом до Департаменту архітектурно-будівельного контролю, третя особа - обслуговуючий кооператив «Товариство індивідуальних власників гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1» (далі - ОК «Товариство індивідуальних власників гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1»),
в якому просив суд визнати за ним право власності на гаражне приміщення
під № НОМЕР_1 у ОК «Товариство індивідуальних власників гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1» у АДРЕСА_1, загальною площею 57,7 кв. м.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на гаражне приміщення під № НОМЕР_1
у ОК «Товариство індивідуальних власників гаражів «ІНФОРМАЦІЯ_1» у АДРЕСА_1, загальною площею 57,7 кв. м.
Судові витрати залишено за позивачем.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2025 року апеляційну скаргу Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради задоволено.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 25 серпня 2025 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 із застосуванням засобів поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області
від 25 серпня 2025 року залишити в силі.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Подана касаційна скарга не може бути прийнята судом касаційної інстанції до розгляду та вирішено питання про відкриття касаційного провадження також з огляду на наступне.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення заявником підставою касаційного оскарження судових рішень пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовної практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Таким чином оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої
статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада
2020 року у справі № 904/3807/19.
Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці
у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі
№ 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018 року у справі № 2/1712/783/2011,
від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі
№ 522/2732/16-ц).
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, заявник, як на підставу касаційного оскарження судового рішень узагальнено посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права
та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389
ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Таким чином, заявнику необхідно уточнити касаційну скаргу з посиланням
на підставу (підстави) касаційного оскарження відповідно до частини другої
статті 389 ЦПК України та надати суду уточнену редакцію касаційної скарги разом з її копіями та доданими матеріалами відповідно до кількості учасників справи.
У разі подання уточненої касаційної скарги шляхом формування документа
у системі «Електронний суд» заявникові також необхідно надати суду докази надсилання уточненої касаційної скарги на правильні адреси інших учасників справи.
Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України уразі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 14 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Керуючись статтями 185, 389, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 05 листопада 2025 року залишити без руху.
Надати строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали настануть наслідки, передбачені законом.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д. Д. Луспеник