01 жовтня 2025 року
м. Київ
справа № 569/8071/23
провадження № 61-13734св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Маковій Віктор Володимирович, на постанову Рівненського апеляційного суду від 26 вересня
2024 року у складі суддів Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Шимківа С. С.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання договорів позики недійсними.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 червня 2008 року між нею та
ОСОБА_1 укладено шлюб.
20 квітня 2023 року її чоловіком ОСОБА_1 було отримано ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 03 квітня 2023 року про відкриття провадження у справі № 567/459/23 за позовом про стягнення грошових коштів, зі змісту якої їй стало відомо про те, що 10 листопада 2020 року,
11 листопада 2020 року, 11 грудня 2020 року, 24 лютого 2021 року та 19 березня 2021 року ОСОБА_1 було укладено договори позики, оформлені розпискою, за якими останній отримав у ОСОБА_3 грошові кошти на загальну суму
300 000 доларів США зі сплатою 15 % річних.
Разом з тим, позивач, як дружина, не надавала своєї згоди на укладення таких договорів позики.
Вказувала, що для вчинення правочину, який є об'єктом спільної сумісної власності подружжя та який виходить за межі дрібного побутового правочину потрібна обов'язкова згода іншого із подружжя.
Просила суд, визнати недійсними договори позики, укладені між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у формі боргових розписок від 10 листопада 2020 року на суму 50 000 доларів США, від 11 грудня 2020 року на суму 50 000 доларів США, від 24 лютого 2021 року на суму 50 000 доларів США та від 19 березня 2021 року на суму 150 000 доларів США.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 березня 2024 року, яке залишено без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним, відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що під час розгляду справи ОСОБА_2 не спростувала у встановленому законом порядку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), не виконала передбаченого процесуальним законом обов'язку доведення обставин, на які вона посилалася як на підставу своїх вимог, зокрема не довела належними і допустимими доказами наявність будь-яких обставин, які відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставами для визнання оспорюваного правочину недійсним.
Суди вважали, що твердження позивача про те, що сума позики є значною та ОСОБА_1 уклав оспорювані договори без її відома та письмової згоди, не заслуговують на увагу, оскільки для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя) отримання згоди другого з подружжя не потрібно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
07 жовтня 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат
Маковій В. В., засобами поштового зв'язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, в якій просив скасувати вказану постанову та направити справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник вважає, що постанова підлягає скасуванню з підстав, передбачених пунктом 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, зокрема суд не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів з метою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Так, апеляційний суд розглянув справу за відсутності представника ОСОБА_2 - адвоката Жуковського О. В., за наявності клопотання останнього про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні та необхідністю ознайомитись з матеріалами справи. Відмова суду відкласти апеляційний розгляд справи за клопотанням адвоката, який не з'явився до суду з поважних причин, є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Загальновідомим є факт, що 26 вересня 2024 року, починаючи
з 10 год 05 хв до 10 год 33 хв по всій території України оголошена повітряна тривога. Однак, незважаючи на вказані обставини та вимоги рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23 щодо заборони ігнорування сигналів повітряної тривоги, апеляційний суд проводив апеляційний перегляд справи
з 10 год 17 хв до 10 год 32 хв. Таким чином, розглядаючи справу під час повітряної тривоги, суд апеляційної інстанції провокував учасників справи знехтувати особистою безпекою.
Суд апеляційної інстанції не розглянув клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку для подання доказів, подане останнім до апеляційного суду
23 вересня 2023 року, а його письмові пояснення, подані цього ж числа, взагалі проігнорував.
Досліджуючи надані апеляційному суду відповідачем нові докази, суд не з'ясував поважність причин неподання таких доказів до суду першої інстанції, не поставив питання щодо можливості їх долучення на обговорення сторін, не мотивував підстави відмови у долученні до матеріалів справи таких доказів.
Аргументи інших учасників справи
Інші особи, які беруть участь у справі не скористались своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені в ухвалі про відкриття провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 06 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи.
У грудні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 25 червня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстав, передбаченихпунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено , що ОСОБА_2 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , який зареєстрований 20 червня 2008 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м.Києва з державним центром розвитку сім'ї, актовий запис № 1026.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 були укладені наступні договори позики:
10 листопада 2020 року на суму 50 000 доларів США; 11 грудня 2020 року на суму 50 000 доларів США; 24 лютого 2021 року на суму 50 000 доларів США ; 19 березня 2021 року на суму 150 000 доларів США. За умовами вказаних договорів
ОСОБА_1 отримав у ОСОБА_3 грошові кошти у вказаних сумах зі сплатою відсотків у розмірі 15% річних, про що склав розписки.
Факт укладення вказаних договорів позики ОСОБА_1 не оспорюються.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України
є частиною національного законодавства України, кожен має право
на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими.
У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 06 липня 2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07)).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), за яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beheer B.V. v. The Netherlands), заява № 14448/88;
від 23 жовтня 1996 року у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91)).
Право може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97; від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgie), заява № 74644/01)).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)).
У статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Відповідно до статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення є однією із засад судочинства, яка застосовується з дотриманням принципу верховенства права, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи.
Конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, та конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному обсязі і забезпечувати ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі статтею 13 Конвенції.
Реалізація конституційних прав на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження судового рішення здійснюється відповідно до процесуальних норм, зокрема ЦПК України. За змістом частини третьої статті 2 ЦПК України основними принципами цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін.
Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частина п'ята статті 4 ЦПК України).
Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України).
За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 240 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 223 цього Кодексу.
У пункті 1 частини другої статті 223 ЦПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у випадку неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що суд після відкриття судового засідання має надати оцінку усім відомим йому обставинам і причинам неявки учасників справи, відтак вирішити питання щодо наявності підстав для відкладення розгляду справи з дотриманням балансу процесуальних гарантій розумності строків розгляду справи судом та забезпечення прав особи на судовий захист і участь у своїй справі, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, рівності всіх учасників перед законом і судом (постанови Верховного Суду від 14 грудня 2023 року у справі № 757/45174/20-ц, провадження № 61-13218св22; від 17 січня 2024 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6430св23).
Заявник у касаційній скарзі зазначив, що 26 вересня 204 року о 10 год 05 хв у м. Рівному було оголошено повітряну тривогу, і на час початку судового засідання у цій справі в Рівненському апеляційному суді (10 год 17 хв) вона тривала. Тобто колегія суддів провела судове засідання під час повітряної тривоги, нехтуючи ризиками втрати свого життя та життя інших учасників справи.
Оцінюючи зазначені доводи, Верховний Суд враховує наступне.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
З початку повномасштабної військової агресії населені пункти України систематично зазнають ракетних ударів, а в прифронтових містах і селах - бомбардувань, артилерійських і мінометних обстрілів.
Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв'язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «Повітряна тривога»).
Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту, зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05 серпня 2022 року № 23).
Відповідно до наведених норм суди запровадили локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «Повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров'я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переміщення до укриття.
Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «Повітряна тривога», суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров'я людини, а обов'язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з'явився в судове засідання з об'єктивних і поважних причин, якщо немає клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Обставини оголошення сигналу «Повітряна тривога» у певному регіоні необхідно вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об'єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 2-2823/11, провадження № 61-6434св23, на яку посилається заявник у касаційній скарзі).
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 16 травня 2024 року справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області призначено на 26 вересня 2024 року на 10 год 15 хв.
23 вересня 2024 року Маковій В. В., який представляє інтереси в судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 , звернувся до апеляційного суду із заявою про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (а.с. 136).
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 24 вересня 2024 року задоволено заяву адвоката Маковія В. В. та ухвалено провести судове засідання, призначене на 26 вересня 2024 року о 10 год 15 хв в режимі відеоконференції за допомогою підсистеми відеоконференцзв'язку за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Маковія В. В.
Як вбачається зі змісту журналу судового засідання (а.с. 183) розгляд цієї справи розпочався 26 вересня 2024 року о 10 год 17 хв та закінчився оголошенням вступної та резолютивної частини рішення о 10 год. 32 хв.
Як встановлено Верховним Судом під час відтворення звукозапису судового засідання, яке відбулось 26 вересня 2024 року, у розгляді справи брав участь представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Грицик І. О., інші особи не з'явились у судове засідання, а адвокат Маковій В. В. не вийшов на відеоконференцзв'язок, про що повідомив головуючий у судовому засіданні. При цьому, причини, з яких адвокат не зміг брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції невідомі, чи з'ясовувались такі причини судом встановити неможливо.
Водночас, 26 вересня 2024 року ще до початку судового засідання у Рівненській області тривав сигнал «Повітряна тривога», про початок якої було оголошено
о 10 год 01 хв, а сигнал «Відбій повітряної тривоги» пролунав о 10 год 34 хв, тобто вже після закінчення судового розгляду, що підтверджується, зокрема, інформацією з веб-сайту «Мапа тривог України» (https://alerts.in.ua).
Попри цей факт, не з'ясувавши причини неприбуття адвоката Маковія В. В. в судове зсідання в режимі відеоконференції та можливості його участі за наявності вказаних вище підстав (оголошення сигналу «Повітряна тривога»), апеляційний суд розглянув справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 , його адвоката
Маковія В. В.
У касаційній скарзі відповідач ОСОБА_1 та його адвокат Маковій В. В. однією з підстав касаційного оскарження постанови зазначають саме про неможливість їх участі в судовому засіданні у зв'язку з оголошенням до початку розгляду справи сигналу «Повітряна тривога», вважали, що апеляційний суд, розглядаючи справу під час повітряної тривоги, провокував учасників справи, які мали об'єктивні перешкоди для явки в судове засідання через оголошення сигналу «Повітряна тривога» знехтувати особистою безпекою.
За таких обставин, незважаючи на належне повідомлення відповідача ОСОБА_1 та його адвоката Маковія В. В. про дату, час і місце судового засідання, ураховуючи наявність у сторін об'єктивних і поважних причин, з яких вони не змогли з'явитися до суду, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду з цих причин, тобто за надзвичайної ситуації, яка склалася у зв'язку з оголошенням сигналу «Повітряна тривога», Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги.
Сам факт розгляду справи у період часу дії сигналу «Повітряна тривога» накладає на суд тягар додаткових негативних наслідків у разі неявки учасників справи та відсутності їх беззаперечної і чіткої позиції про можливість розгляду справи без їх участі.
У період воєнного стану саме суд має забезпечувати і гарантувати безпеку учасників справи під час їх перебування в суді, що є неможливим у разі оголошення сигналу «Повітряна тривога» та непередбачуваності військових дій.
З урахуванням того, що після оголошення сигналу «Повітряна тривога» порушується як інтернет з'єднання, так і мобільний зв'язок, застосування частини п'ятої статті 212 ЦПК України було б надмірним тягарем для учасника справи.
Розглядаючи справу під час повітряної тривоги, апеляційний суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосувавши відповідні процесуальні норми з урахуванням загальних засад цивільного судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав.
Отже, доводи касаційної скарги про те, що розгляд справи було проведено під час сигналу «Повітряна тривога» знайшли підтвердження під час касаційного перегляду справи.
Аналогічні висновки щодо проведення судового розгляду справи під час оголошення сигналу «Повітряна тривога» викладені у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 752/8937/24, від 02 квітня 2025 року у справі
№ 369/2256/20, від 21 травня 2025 року у справі № 333/10501/14-ц, від 03 вересня 2025 року у справі № 757/8091/22-ц.
Верховний Суд вважає передчасним завершення апеляційного перегляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_1 та його адвоката Маковія В. В., які могли мати об'єктивні перешкоди для явки в судове засідання через оголошення сигналу «Повітряна тривога», що свідчить про неналежне виконання апеляційним судом обов'язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
З огляду на викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що встановлення обставини обмеження права відповідача та його адвоката на участь в апеляційному перегляді цієї справи, є достатньою підставою для скасування постанови Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 року.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 квітня
2025 року у справі № 369/2256/20, від 28 травня 2025 року у справі
№ 369/16325/24, від 03 вересня 2025 року у справі 757/8091/22-ц.
Крім цього, 23 вересня 2024 року адвокат Маковій В. В., діючи в інтересах відповідача ОСОБА_1 , подав до апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» письмові пояснення та додаткові докази із клопотанням про поновлення процесуального строку для їх прийняття. Однак відомості щодо розгляду вказаного клопотання у передбаченому цивільним процесуальним законодавством порядку відсутні, з матеріалів справи не вбачається, чи вирішувалось апеляційним судом питання щодо прийняття письмових пояснень та доказів з відповідним мотивуванням свого рішення, як цього вимагає стаття 127, пункт 5 частини першої статті 365, частина третя статті 367 ЦПК України.
Отже, касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З огляду на викладене Верховний Суд не надає оцінки іншим доводам касаційної скарги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Отже, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Маковій Віктор Володимирович, задовольнити.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 26 вересня 2024 рокускасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік