18 вересня 2025 року
м. Київ
cправа № 922/82/20
суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Случа О. В., Берднік І. С., Зуєва В. А., Міщенка І. С. до постанови Верховного Суду від 18.09.2025
Суть спору
1. Заступник керівника Харківської місцевої прокуратури № 2 (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад та територій України, яке реорганізоване у Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України (нині Міністерство розвитку громад та територій України (далі - Міністерство; позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області із позовом (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) до Головного територіального управління юстиції у Харківський області (далі - ГТУЮ у Харківській області; відповідач-1 (наразі Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції), Державного підприємства "Сетам" (далі - ДП "Сетам"; відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалт-Буд 2011" (далі - ТОВ "Консалт-Буд 2011"; відповідач-3), фізичної особи-підприємця Мігунова Володимира Івановича (далі - ФОП Мігунов В. І.; відповідач-4), в якому просив:
- визнати недійсними електронні торги щодо продажу частини нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, проведені 06.01.2017 ДП "Сетам" та оформлені протоколом від 24.01.2017 № 230798;
- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 17.02.2017 № 207, видане ТОВ "Консалт-Буд 2011" приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Прядко Олесею Сергіївною (далі - приватний нотаріус Прядко О. С.);
- скасувати рішення приватного нотаріуса Прядко О. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.04.2017 № 34670644;
- скасувати рішення державного реєстратора Комунального підприємства "Центр інвентаризації та реєстрації нерухомості" Протопопівської сільської ради Дергачівського району Харківської області Жбадинського Олега Михайловича (далі - державний реєстратор Жбадинський О. М.) від 13.03.2018 № 40083589;
- скасувати рішення державного реєстратора Жбадинського О. М. від 13.03.2018 № 40084930;
- витребувати у ФОП Мігунова В. І. на користь держави в особі Міністерства спірні нежитлові приміщення за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6, зобов'язавши відповідача-4 передати їх державі в особі Міністерства за актом приймання-передачі.
2. На обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на те, що оспорювані торги проведені з порушення норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 1, 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про перелік об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації", ч. 9 ст. 11 Закону України "Про управляння об'єктами державної власності", ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та мають бути визнані недійсними з огляду на ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Прокурор вважає, що визнання недійсними оспорюваних торгів зумовлює і задоволення решти заявлених позовних вимог.
3. Правовою підставою позову визначає ст.ст. 203, 215, 388 ЦК України.
4. Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.
5. Останнім рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024 (суддя - Буракова А. М.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (головуючий суддя - Тихий П. В., судді - Плахов О. В., Терещенко О. І.), у задоволенні позову відмовлено.
6. Відмовляючи в задоволенні цього позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірне майно було відчужено державним виконавцем на торгах в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", Порядком реалізації арештованого майна, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5, тобто в порядку, встановленому для виконання судових рішень; Прокурором і позивачем не доведено порушень підготовки та проведення торгів, які могли б бути підставою для визнання їх результатів недійсними. Врахували також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, про те, що позовні вимоги про визнання недійсними результатів торгів є неефективними способами захисту прав і інтересів позивача у цьому випадку. Вказали на те, що відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України національний правопорядок України закріплює широкий "віндикаційний імунітет" - майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а ТОВ "Консалт-Буд 2011", ФОП Мігунов В. І. є добросовісними набувачами спірного майна у цьому випадку (враховуючи, серед іншого, судові рішення у справі № 922/3711/17). Суди зазначили, що позивач, який протягом тривалого часу не вживав будь-яких заходів щодо виправлення фінансового становища УДНДІ "Укрводгео" як підприємства, яке знаходиться в його управлінні, та який був обізнаним про існування зведеного виконавчого провадження № 18535583, не подавав жодних скарг на дії державного виконавця і заперечував проти того, щоб виступати боржником у виконавчому провадженні, а після спливу значного проміжку часу почав підтримувати позовні вимоги Прокурора про витребування нерухомого майна, придбаного на прилюдних торгах, що свідчить про порушення позивачем принципу добросовісності, на якому ґрунтується доктрина "venire contra factum proprium".
7. Не погоджуючись із постановою Східного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 та рішенням Господарського суду Харківської області від 11.01.2024, до Верховного Суду звернувся, зокрема, Прокурор із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
8. Постановою Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.09.2025, зокрема, залишено без задоволення касаційну скаргу Прокурора, а оскаржені судові рішення - залишено без змін.
9. Так, в частині позовної вимоги про витребування спірного майна судова палата зазначила, що обставини, на які покликається Прокурор у касаційній скарзі, стосуються передусім законності та правомірності дій особи, на яку держава поклала обов'язок виконання судового рішення, а доводи про необхідність їх з'ясування покупцем перш ніж взяти участь у торгах фактично покладають на покупця додатковий обов'язок ревізування дій державних органів в межах виконавчого провадження, що взагалі не відноситься до його компетенцій та можливостей. Учасник прилюдних торгів діє в умовах довіри до законності дій держави в особі її органу - виконавчої служби і не може здійснювати ревізію виконавчого провадження, перевіряючи, на забезпечення яких саме рішень включено майно до реалізації. Вирішення цих питань віднесено виключно до компетенції державного виконавця. Крім того, сам по собі факт визнання торгів такими, що проведено з порушенням, не може автоматично характеризувати набувача майна як недобросовісного.
Суть окремої думки
10. Не можемо погодитися із наведеними вище висновками та вважаємо, що Верховний Суд повинен був оскаржені судові рішення по суті розгляду спору скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог з урахуванням мотивів, які викладено нижче.
11. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (див. також, зокрема, ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2025 у справі № 357/6174/20 щодо ієрархії висновків Верховного Суду).
12. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 вказала на те, що придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо.
13. За наведеного, враховуючи, що при вирішенні спору повинна враховуватися остання актуальна правова позиція Великої Палати Верховного Суду, висновки судів стосовно добросовісності відповідача-3 і згодом відповідача-4 з огляду на обставини придбання відповідачем-3 нерухомого майна з прилюдних торгів не відповідають останній актуальній правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18.
14. В обґрунтування ж своїх висновків у цьому касаційному провадженні Верховний Суд послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, яка ухвалена (1) раніше за згадану вище і (2) у правовідносинах, в яких питання застосування положень Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" не стояло.
15. Водночас, причиною виникнення цього спору є доводи прокурора про те, що реалізація спірного майна відбулася з порушенням положень саме цього Закону.
16. Як установлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, майно, яке було предметом спірних торгів, є: частина нежитлової будівлі за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 6 належить до державної форми власності, власником якого є держава в особі Міністерства та перебувало на балансі УДНДІ "Укрводгео". Згідно зі статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" (далі - Закон № 2864-III), у редакції, чинній на момент реалізації спірного майна, встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків (далі - підприємства), до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
17. У статті 2 вказаного Закону встановлено, що для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
18. Суди попередніх інстанцій безпідставно вдалися до аналізу використання чи невикористання спірного нерухомого майна для здійснення виробничої діяльності підприємства, оскільки УДНДІ "Укрводгео" є державним підприємством, тому на його нерухоме майно поширюється дія Закону № 2864-III, при цьому, незалежно від використання такого нерухомого майна у виробничій діяльності (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 29.12.2022 у справі № 580/383/20).
19. За обставин цієї справи державний виконавець при примусовому виконанні виконавчого листа у справі №2/2018/62/2012/13 про стягнення з УДНДІ "Укрводгео" на користь Житкова В. Г. компенсації за затримку виплати заробітної плати та інших виконавчих проваджень, які об'єднані у зведене виконавче провадження №18535583, за якими загальна сума заборгованості становить 2 802 370,96 грн, провів опис майна та наклав арешт на майно, а саме: приміщення підвалу №№ 112-132, 134-143 загальною площею 1 154,5 кв.м; приміщення 1-го поверху №№ 1-19 загальною площею 1 035,9 кв.м; частину приміщення 1-го поверху № 20 загальною площею 70,8 кв.м; приміщення 2-го поверху №№26-66 загальною площею 1 208,1кв.м; приміщення 3-го поверху №№67-111 загальною площею 1 226 кв.м, які знаходяться у нежитловій будівлі літ. "А-2" за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, будинок 6, про що складений акт опису та арешту майна (далі - спірне нерухоме майно).
20. Грошові кошти в сумі 3 800 000,01 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження №18535583 встановлено перерахувати на користь стягувачів за виконавчими листами, а саме: фізичним особам, за вимогами щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівникам у зв'язку з трудовими відносинами, УПФУ в Київському районі м. Харків, ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, а також ФОП Ткачук Л. М. у сумі 12 562,47 грн, всього на загальну суму 2 762 849,12 грн.
21. Разом з тим, у вже згаданій постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 щодо виконавчого провадження, у межах якого відбувалася реалізація арештованого майна, викладено такі висновки:
"53. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.
54. Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (частина 1 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження").
55. Отже, продаж майна на торгах є його примусовою реалізацією. Щодо майна державних підприємств, то на таку реалізацію встановлений мораторій - до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна (частина перша статті 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), крім певних винятків, що визначені у частині другій зазначеної статті у відповідній редакції.
57. За змістом статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець має вчиняти виконавчі дії не лише з дотриманням цього Закону, але й інших законів, виконання яких є обов'язковим під час виконавчого провадження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2022 у справі № 908/1525/16 (пункт 80).
58. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що мораторій на відчуження державного майна, запроваджений Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" у відповідній редакції, не стосувався випадків примусового виконання рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами. Однак цей виняток не охоплює випадки примусового виконання будь-якого іншого рішення суду, бо під час такого виконання діє передбачена Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" заборона. Тому після проведення публічних торгів на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, наступне перерахування отриманих від реалізації обмеженого в обороті майна коштів на погашення саме заборгованості за такими виплатами не легалізує ці торги".
22. Як убачається з матеріалів справи, звертаючись з цим позовом до суду, прокурор, зокрема, наголошував на тому, що до зведеного виконавчого провадження №18535583, в рамках якого реалізовано спірне нерухоме майно, включено виконавчі листи про стягнення заборгованості не лише із заробітної плати та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, але і по податках та перед контрагентами боржника УДНДІ "Укрводгео" (зокрема, борг перед ФОП Ткачук Л. М., наказ №922/6319/15 від 10.02.2016, виданий господарським судом Харківської області).
23. Під час нового розгляду справи, місцевий господарський суд дослідив, що опис та арешт спірного нерухомого майна УДНДІ "Укрводгео" проведено відповідно до постанови від 15.04.2016 у зведеному виконавчому провадженні №18535583, що на той час об'єднувало 120 виконавчих документів.
24. Велика Палата Верховного Суду у згаданій вище постанові у справі № 233/4365/18 наголосила, що для висновку про відповідність примусової реалізації спірного нерухомого майна умовам Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" необхідно на підставі належних і допустимих доказів встановити, що звернення стягнення на майно державного підприємства відбувалося за рішеннями стосовно виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, а не те, що кошти, отримані від такої реалізації, були надалі спрямовані на погашення заборгованості за цими виплатами.
25. За наведеного, з урахуванням установлених у цій справі обставин щодо проведення спірної примусової реалізації майна державного підприємства на виконання іншого рішення суду, ніж щодо виплати заробітної плати й інших виплат, що належать працівнику у зв'язку з трудовими відносинами, на таку реалізацію поширюється мораторій, встановлений вимогами Закону № 2864-III, на що суди попередніх інстанцій помилково не звернули увагу.
26. За таких обставин, висновки судів про те, що на спірну примусову реалізацію нерухомого майна державного підприємства не поширюється дія мораторію, встановленого вимогами Закону № 2864-III, не узгоджуються з викладеним вище, висновками Великої Палати Верховного Суду в постанові від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 та з висновками Верховного Суду в попередній постанові у цій справі від 12.09.2023 (див., зокрема, ухвали Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 372/1988/15 та об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2024 у справі № 909/1043/21).
27. Верховний Суд у цьому касаційному провадженні, не дивлячись на обґрунтування прокурором позовних вимог (пункт 2 постанови), підстави касаційного оскарження судових рішень (пункти 23-24 постанови) та підстави для передачі цієї справи на розгляд відповідної палати (пункт 41 постанови), а також вимоги статей 300, 315 і 316 ГПК України необхідність застосування до спірних правовідносин Закону № 2864-III (як і його норми) взагалі не аналізував.
28. Разом з тим, надаючи оцінку правомірності втручання держави у право на мирне володіння майном, Верховний Суд повинен був врахувати доведення належними та допустимими доказами здійснення спірної примусової реалізації нерухомого майна державного підприємства всупереч накладеного нормами Закону № 2864-III мораторію на примусову реалізацію такого майна.
29. Так, вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати, в тому числі, висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).
30. У цьому контексті звертаємо увагу, що відповідно до чітких та зрозумілих вимог чинного Закону № 2864-III встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств і господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.
31. Враховуючи викладене, особа перед укладенням правочину щодо купівлі-продажу нерухомого майна державного підприємства, ознайомившись зі змістом Закону № 2864-III, проявивши розумну обачність, могла та повинна були знати про встановлення мораторію на примусову реалізацію спірного нерухомого майна, а також достеменно пересвідчитися в наявності / відсутності виключень, встановлених статтею 2 цього Закону, щодо майна, до якого застосована процедура примусової реалізації.
32. Не перевіривши наявність відповідної інформації, особа, яка придбала відповідне майно фактично взяла на себе ризики, пов'язані з наявним у власника майна правом витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 ЦК України).
33. З огляду на викладене, суд касаційної інстанції мав рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції по суті розгляду спору скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про витребування майна та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог. У решті рішення і постанову по суті спору залишити без змін.
34. Усі викладені в цій окремій думці мотиви були покладені в основу пропозицій щодо вирішення цієї справи, які не знайшли підтримки серед суддів відповідної палати.
Судді О. В. Случ
І. С. Берднік
В. А. Зуєв
І. С. Міщенко