19 листопада 2025 року
м. Київ
cправа № 908/1782/24
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Картере В.І.,
за участю секретаря судового засідання Сулім А.В.,
за участю представників сторін:
ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" - Горьового В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2025
у справі № 908/1782/24
за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія"
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Черниш-Агро"
про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" (далі - ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія", ініціюючий кредитор) звернулося до господарського суду Запорізької області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Черниш-Агро" (далі - ТОВ "Черниш-Агро", боржник).
Встановлені судами обставини справи
10.01.2022. між ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" (Продавець) та ТОВ "Черниш-Агро" (Покупець) укладено Договір поставки №2-СП, за умовами якого Продавець поставляє, а Покупець приймає насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин (далі - Товари), на умовах даного Договору. Кількість, номенклатура, ціна, строки та інші умови поставки кожної партії Товару, що поставляється згідно даного Договору, визначається у специфікаціях що є додатками до даного Договору і становлять його невід'ємну частину (далі - «Додатки») (п.1.1 Договору).
Відповідно до п. 1.2. Договору, загальна вартість Договору визначається на підставі цін, узгоджених Сторонами в Додатках до цього Договору та становить суму всіх специфікацій, за якими був поставлений Товар.
Відповідно до п. 2.2. Договору, Покупець бере на себе зобов'язання прийняти Товар від Продавця і оплатити його в строки і в порядок, зазначені у Додатках.
На виконання умов Договору, Сторонами укладено Додаток № 7-МДО від 10.01.2022 до Договору поставки № 2-СП від 10.02.2022, відповідно до якого Покупець замовив, а Продавець зобов'язаний поставити товар "Добриво азотно-фосфорно-калійне NPK 9-25-25", в кількості 100 тон, на загальну суму в розміні 2520 000,00 грн з ПДВ.
Відповідно до п. 1. Додатку № 7-МДО, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 25.10.2022.
На виконання специфікації Продавець здійснив поставку визначеного товару в повному обсязі про що свідчать видаткова накладна № 9 від 14.01.2022 та № 10 від 17.01.2022.
Також сторонами укладено Додаток 5-ЗЗР від 10.01.2022 до Договору поставки №2- СП від 10.02.2022, відповідно до якого Продавець поставив. Покупець прийняв 440 літрів Товару "Проматріс 50% к.с. (20л)" на загальну суму 143 880,00 грн з ПДВ, на підтвердження чого надається Видаткова накладна № 73 від 03.06.2022.
Відповідно до параграфу 2 п. 1 Додатку 5-ЗЗР, Покупець здійснює оплату Товару, що визначений в даній специфікації, по факту отримання, але не пізніше 20.10.2022.
Отже, Продавець поставив, а Покупець прийняв Товар на загальну суму 2663880,00 грн, строк оплати за поставку Товару настав, у зв'язку з чим у ТОВ "Черниш-Агро" перед ТОВ "Північно-Українська Експортно-Імпортна Компанія" існує заборгованість по Договору 2-СП від 10.01.2022 в розмірі 2 663 880,00 грн.
Відповідно до п 9.8. Договору, в разі невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 100 % (сто відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати.
Відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО, у разі порушення Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів. Покупець, відповідно до вимог ст. 536 та ч. 5 ст. 694 ІІК України. Зобов'язаний сплатити на користь Продавця плату за користування товарними кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але; неоплаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами цього Додатку та закінчується днем повної оплати вартості отриманого Товару.
Відповідно до п. 4 Додатку № 5-ЗЗР, у разі порушення Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого Товару на строк більше 15 календарних днів, Покупець, відповідно до вимог статті 536 та частини пятої статті ст. 694 ЦК України. Зобов'язаний сплатити на користь Продавця плату за користування товарними кредитом у розмірі 36 % (тридцять шість відсотків) річних, нараховану на вартість отриманого, але неонлаченого Покупцем Товару. Нарахування відсотків за користування товарним кредитом здійснюється від дня, коли товар підлягав оплаті за умовами нього Додатку' та закінчується Днем повної оплати вартості отриманого Товару.
У зв'язку з тим, що Боржник прострочив виконання зобов'язання, Заявник застосовав наступні наслідки невиконання зобов'язання передбачені п. 9.8. Договору, п. 4 Додатку № 7- МДО та п. 4 Додатку № 5-ЗЗР.
Нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 7-МДО) 2520000 х 100% х 606 : 365 = 4 183 890,41 грн.
Індекс інфляції за весь період = (100.7 : 100) х (100.7 : 100) х (100.8 ; 100) х (100.7 100) х (101.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.5 : 100) х (100.8 : 100) х (99.4 : 100) х (98.6 : 100) х( 100.5 : 100) х (100.8 : 100) х (100.5 : 100) х (100.7 : 100) х (100.4 : 100) х (100.3 : 100) х (100.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.6 : 100) = 1.087079 інфляційне збільшення = 2520000 х 1.087079 - 2520000 = 219 439,27 грн.
Нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку №5- ЗЗР) 143880 х 100% х 611 : 365 = 240 851,18 грн.
Індекс інфляції за весь період = (100.7 : 100) х (100.7 : 100) х (100.8 : 100) х (100.7 : 100) х (101.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.5 : 100)х(100.8 : 100)х(99.4 : 100)х(98.6 : 100) х (100.5 : 1004 х (100.8 : 100) х (100.5 : 100) х (100.7 : 100) х (100.4 : 100) х (100.3 : 100) х (100.5 : 100) х (100.2 : 100) х (100.6 : 100) = 1.087079, Інфляційне збільшення = 143880 х 1.087079 - 143880 = 12 528,94 грн.
Нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО, штрафні санкції = (сума заборгованості) х (відсоток річних, зазначений в договорі) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 2 520 000 х 36% х 590 : 365 = 1466432,88 грн.
Нарахування відповідне до п. 4 Додатку № 5-ЗЗР, штрафні санкції = (сума заборгованості) х (відсоток річних, зазначений в договорі) х (кількість днів прострочення) : (кількість днів у році) = 143880 х 36% х 600 : 365 = 85 145,42 грн.
Загальний розмір заборгованості у ТОВ "Черниш-Агро" перед ТОВ "Північно-Українська Експортно-Імпортна Компанія" за умови застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, становить 8 872 168,10 грн, з яких 1551578,30 грн штраф/пеня.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 у справі №908/1782/24, зокрема, відкрито провадження у справі № 908/1782/24 про банкрутство ТОВ "Черниш-Агро", визнано грошові вимоги кредитора - ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" до боржника на суму 24224,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 7 320 589,80 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551 578,30 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів.
Ухвала мотивована тим, що станом на дату підготовчого засідання, загальна сума підтверджених доказами грошових вимог ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" до боржника складає 8 872 168,10 грн, натомість ТОВ "Черниш-Агро" не надано суду доказів погашення зазначеної вище заборгованості перед заявником.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2025:
- ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" в сумі 7 320 589,80 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів - змінено.
- викладено п.2 резолютивної частини ухвали Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 в наступній редакції: "Визнано грошові вимоги кредитора - ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" до боржника на суму 24224,00 грн - 1 черга задоволення вимог кредиторів, на суму 3 028 590,45 грн - 4черга задоволення вимог кредиторів, на суму 1 551578,30 грн - 6 черга задоволення вимог кредиторів".
В решті ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції встановивши відсутність доказів погашення ТОВ "Черниш-Агро" основної заборгованості, погодився з судом першої інстанції в частині визнання грошових вимог кредитора - ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" до боржника на суму 2 663 880,00 грн - 4 черга задоволення вимог кредиторів (основна заборгованість).
Водночас, ухвалюючи постанову апеляційний змінив ухвалу Господарського першої інстанції в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" в сумі 7 320 589,80 грн, зменшивши розмір передбачених договором процентів річних до 3% відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, керуючись загальноправовими засадами добросовісності, розумності та справедливості, а також принципами, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 6).
При цьому, апеляційний суд вказав, що проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України носять компенсаційний характер, а відтак погодився з висновком господарського суду першої інстанції про віднесення нарахувань відповідно до п.9.8. Договору, статті 625 ЦК України до 4 черги задоволення вимог кредиторів.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2025, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 09.07.2024 залишити без змін.
В якості підстави касаційного оскарження зазначає обставини, визначені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, посилається на неврахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 в частині щодо підстав зменшення розміру відсотків за договірним зобов'язанням.
Скаржник вважає, що у разі визначення сторонами при здійсненні господарської діяльності процентів за статтею 625 ЦК України в договорі, то такі проценти можуть бути переглянуті лише і виключно у випадку або зловживання стороною, на користь якої вони сплачуються, своїм привілейованим становищем, або визнання в цій частині умов договору недійсними у разі, якщо чинився протиправний тиск на одну зі сторін, чи в інших, передбачених законом випадках, якщо одна зі сторін діяла незаконно чи недобросовісно, чи штучно створила умови для такого стягнення, чого у цій справі встановлено не було.
На думку скаржника, значне зменшення визначеного в договорі розміру відповідальності за порушення зобов'язання за частиною другою статті 625 ЦК України з 100% до 3% апеляційним судом нічим не аргументовано, спричинене надмірним формалізмом, без урахування його інтересів.
У вказаному випадку скаржник вважає неприйнятним застосування принципів, визначених апеляційним судом, передбачених у ЦК України, як для споживчих договорів, оскільки Господарський кодекс України передбачає не гарантії захисту прав кредитодавця в розумінні статті 625 ЦК України, а відповідальність учасників господарських відносин та відшкодування збитків (розділ V, глава 24, статті 216 - 223 ГК України).
Позиція інших учасників справи
Кредитор ТОВ "Блек Даймонд" заперечує проти вимог та доводів касаційної скарги, вважає оскаржувану постанову апеляційного суду такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, вказуючи, що суд апеляційної інстанції правомірно керувався своїм правом на зменшення розміру відсотків річних, передбачених договором, та обґрунтував його конкретними винятковими обставинами справи.
Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Предметом касаційного розгляду є питання дотримання судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні постанови в частині визнання грошових вимог ініціюючого кредитора ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія", а саме, зменшення розміру нарахованих відсотків річний за прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на зазначене Верховний Суд, з урахуванням положень 300 ГПК України, переглядає оскаржуване рішення в зазначеній частині з урахуванням доводів та заперечень, викладених ТОВ "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" у касаційній скарзі.
Надаючи оцінку аргументами скаржника та відповідності судового рішення в оскаржуваній частині положенням матеріального та процесуального права, колегія суддів звертає увагу на таке.
Підставою для застосування до боржника встановлених КУзПБ процедур та, відповідно, відкриття провадження у справі, є неплатоспроможність боржника.
За змістом статті 1 КУзПБ, неплатоспроможність - це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом або встановлена Національним банком України неплатоспроможність страховика відповідно до Закону України "Про страхування" чи неплатоспроможність кредитної спілки відповідно до Закону України "Про кредитні спілки".
Наведена стаття КУзПБ визначає грошове зобов'язання (борг) як зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подання до господарського суду заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Системний аналіз статей 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить про те, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.
Частиною першою статті 39 КУзПБ унормовано, що у підготовчому засіданні здійснюється перевірка господарським судом обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство.
Для відмови у відкритті провадження у справі положення частини шостої статті 39 КУзПБ визначають дві можливі підстави: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
Місцевий господарський суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність підстав для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство, в той час як докази, надані заявником в обґрунтування вимог, викладених в заяві, свідчать про наявність ознак неплатоспроможності боржника, що є підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Черниш-Агро".
Зі змісту ухвали місцевого суду вбачається, що судом визнано пред'явлені ініціюючим кредитором грошові вимоги в повному розмірі, в той час як апеляційний суд здійснив перерахунок визнаних місцевим судом кредиторських вимог, зменшивши розмір нарахованих відсотків річних зі 100% до 3%.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання, тому наслідки порушення грошового зобов'язання не можуть залежати від того, з яких підстав виникло грошове зобов'язання: з позадоговірних чи договірних відносин, або з якого саме договору.
Якщо грошове зобов'язання виникло з договірних відносин, то прострочення його виконання призводить до відповідальності боржника перед кредитором, зокрема - настання обов'язку зі сплати процентів річних у розмірі, встановленому законом або договором, але саме грошове зобов'язання залишається при цьому незмінним. Наприклад, якщо боржник не сплатив гроші за куплене майно, надані послуги в певній сумі, то прострочення грошового зобов'язання не змінює його розміру, яке залишається без змін незалежно від часу прострочення, але в боржника виникає додатковий обов'язок щодо сплати річних процентів, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки їх нарахування виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Водночас загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Тобто заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
Отже, одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності, яка регулюється загальними нормами про цивільно-правову відповідальність. Водночас зазначене дає підстави також для висновку про те, що розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання може бути зменшений судом.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 (на яку посилається скаржник у касаційній скарзі) конкретизувала правовий висновок, викладений в її постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, зазначивши таке:
"Велика Палата Верховного Суду зазначає, що у справі № 902/417/18 зроблено загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора".
У справі, що розглядається, суди встановили, що відповідно до п 9.8. Договору в разі невиконання Покупцем зобов'язання щодо оплати Товару у відповідності до умов цього Договору, Покупець відповідно до статті 625 ЦК України, сплачує на користь Постачальника компенсаційний платіж в розмірі 100 % (сто відсотків) річних. Річні нараховуються на загальну суму прострочення оплати.
У зв'язку з тим, що боржник прострочив виконання зобов'язання, заявник застосував наступні наслідки невиконання зобов'язання передбачені п. 9.8. Договору:
- нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 7-МДО): 2 520 000 х 100% х 606 : 365 = 4 183 890,41 грн;
- нарахування відповідно до п. 9.8. Договору (поставка у відповідності до Додатку № 5- ЗЗР): 143 880 х 100% х 611 : 365 = 240 851,18 грн.
Враховуючи розрахунок кредитора (межі зазначеного ним періоду), відсутність фактичної сплати боржником суми боргу, положення частини п'ятої статті 254 ЦК України, апеляційний суд, перевіривши правильність нарахування відсотків річних, дійшов висновку про правильність та арифметичну вірність такого розрахунку.
Разом з тим, апеляційним судом встановлено наступні обставини, які свідчать про винятковість даного випадку та не співмірність відповідальності, зокрема:
- надмірну суму відповідальності, а саме, кредитором заявлено вимогу про визнання відсотків річних у розмірі 4 424 741,59 грн, що майже вдвічі перевищує суму основного зобов'язання (2 663 880,00 грн). Крім того, нарахування відповідно до Додатків № 7-МДО та № 5-33P (1 551 578,30 грн) становлять більше половини загальної вартості отриманого боржником Товару. Така ситуація створює очевидну неспівмірність, коли наслідки невиконання зобов'язання є вочевидь більш вигідними для кредитора, ніж належне виконання;
- застосування трьох видів відповідальності: до боржника застосовано три види майнової відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання: відсотки річних, інфляційні нарахування, а також нарахування відповідно до п. 4 Додатку № 7-МДО та п. 4 Додатку № 5-33Р (плата за користування товарним кредитом у розмірі 36% річних);
- відсутність доказів збитків: скаржник не надав жодного доказу на підтвердження того, що він поніс будь-які збитки, шкоду або інші негативні наслідки внаслідок прострочення виконання Боржником грошового зобов'язання;
- обставини непереборної сили: враховано запроваджений по всій країні карантин та Воєнний стан.
З огляну на встановлені обставини, виходячи із засад справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності як складових елементів принципу верховенства права, апеляційний господарський суд застосував надане суду право на зменшення розміру відсотків річних, передбачених договором, до розміру, оскільки таке нарахування також може свідчити про зловживання з боку кредитора наданим йому правом та створенням умов для безпідставного збагачення за рахунок саме стягнутих сум відповідальності, що не відповідає загальноприйнятим принципам цивільної практики.
За встановлених обставин Верховний Суд вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про перерахунок кредиторських вимог до боржника в частині нарахованих річних в розмірі 100% до визначеного положеннями частини другої статті 625 ЦК України розміру 3% річних, оскільки такий розрахунок відповідає принципам справедливості, добросовісності та розумності.
При цьому, таке зменшення враховує інтереси як боржника, який перебуває у стані неплатоспроможності, так і кредитора, вимогу якого щодо компенсації за порушення умов договору враховано судом.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови принципу свободи договору, оскільки право суду на зменшення розміру відповідальності є виключенням, що ґрунтується на публічному порядку та забезпеченні справедливості.
У постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 924/1277/20 зазначено, що приписи частин другої та третьої статті 6 і статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором, зокрема ситуації, коли сторони у договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд і коли вони не вправі цього робити.
Разом з тим у частині третій статті 6 ЦК України зазначено, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Тобто частина третя статті 6 ЦК України не допускає встановлення договором умов, які не відповідають закону.
У статті 627 ЦК України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, ця стаття також не допускає свободу договору в частині порушення, зокрема, вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства. Тому сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення сплати платежів за договором боржник буде зобов'язаний сплатити кредитору проценти саме як міру відповідальності у визначеному іншому розмірі.
Водночас така домовленість, здійснена з посиланням на статтю 625 ЦК України, може бути зменшена судом у разі очевидної неспівмірності та недобросовісності.
Такі висновки узгоджуються, зокрема, з правовими позиціями, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи таке зменшення, правомірно керувався загальноправовими засадами добросовісності, розумності та справедливості (стаття 3, стаття 627 ЦК України), а також принципами, що випливають з Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (стаття 6). У даному випадку стягнення процентів річних у розмірі 100% (що майже вдвічі перевищує основний борг) не є розумним та справедливим з огляду на застосування додатково ще двох видів майнової відповідальності, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Зменшення нарахованих відсотків річних до 3% (розмір, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України) забезпечить дотримання балансу інтересів обох сторін і не призведе до порушення прав кредитора.
Також колегія суддів погоджується з висновком господарських судів про віднесення нарахувань відповідно до п. 9.8. Договору, статті 625 ЦК України до 4 черги задоволення вимог кредиторів, оскільки через різну правову природу неустойки/штрафу/пені та нарахуваннями, передбаченими положеннями статті 625 ЦК України, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та не являються санкціями в розумінні чинного законодавства, про що неодноразово зазначав Верховний Суд.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Більш того, у п. 9.8 Договору Сторони зазначили, що для уникнення непорозумінь Сторони погодили, що сплата коштів, передбачених цим пунктом, є особливим видом цивільно-правової відповідальності, передбаченої статті 625 ЦК України, та не відноситься до неустойки (штрафу, пені).
Відтак, такі вимоги підлягають задоволенню в четверту чергу, а твердження скаржника про необхідність включення відсотків річних у шосту чергу є необґрунтованим, оскільки визначені суми не є штрафними санкціями (див. пункт 17.26 постанови Верховного Суду від 15.08.2023 у справу №924/1277/20).
Посилання скаржника на неврахування практики Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, колегія суддів вважає помилковим. Суд апеляційної інстанції не лише керувався своїм правом на зменшення, але й обґрунтував його конкретними винятковими обставинами справи (три види відповідальності, відсутність збитків, воєнний стан), що не суперечить правовій позиції Великої Палати Верховного Суду.
Проаналізувавши питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду апеляційної інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції відповідно до статей 74, 86 ГПК України належним чином оцінив доводи заявника про можливість зменшення до 3% річних у даній справі, і з достатньою повнотою, відповідно до підходів, сформованих у практиці Верховного Суду з даного питання, навів у тексті оскаржуваної постанови мотиви свого рішення.
З огляду на наведене, доводи касаційної скарги у наведеній частині відхиляються касаційним судом.
Таким чином, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки Верховного Суду
За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не знайшли свого підтвердження під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного господарського суду у справі - залишенню без змін.
Судові витрати
Судовий збір, сплачений у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Українська Експортно-імпортна компанія" залишити без задоволення.
2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі № 908/1782/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Огороднік К.М.
Судді Жуков С.В.
Картере В.І.