с-ще Новомиколаївка
Іменем України
01 грудня 2025 рокуСправа № 322/1524/25
Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Гасанбекова С.С. розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу
за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції»
до:ОСОБА_1
про:стягнення заборгованості.
10 жовтня 2025 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов вищезазначений цивільний позов, в якому позивач просить суд:
- стягнути з відповідача заборгованість загальною сумою 121420,00 грн., яка складається з суми заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) у розмірі 19000,00 грн., суми заборгованості за процентами, нарахованими первісним кредитором, - 69075,00 грн., суми заборгованості за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції» - 33345,00 грн;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» сплачений судовий збір 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн;
- в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, за формулою: розрахунок інфляційних втрат: І = ((si*s):100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків, Розрахунок 3 % річних: С*3:100:365*Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3% річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції». Роз'яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.
30.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №4777437, на підставі якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 15000,00 грн.
В подальшому відповідачем було підписано додатковий договір від 02.07.2024, на підставі якого відповідачу були перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі4000 гривень.
На підставі договору факторингу від 27.02.2025 № 27/02/2025 ТОВ «Лінеура Україна» було відступлено право вимоги за кредитним договором № 4777437 від 30.06.2024 на користь ТОВ «Українські фінансові операції», а відповідно ТОВ «Українські фінансові операції» набуто право вимоги до відповідача.
До позивача, відповідно до укладеного договору факторингу від 27.02.2025 №27/02/2025, перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором № 4777437 від 30.06.2024 на суму 97575,00 грн., з якої заборгованість з тіла кредиту - 19000,00 грн., заборгованості за процентами - 69075,00 грн. та заборгованість по нарахованим штрафам/неустойкам у розмірі 9500 грн.
В межах строку дії договору, укладеного між первісним кредитором та відповідачем, ТОВ «Українські фінансові операції» з 27.02.2025 донараховано відсотки за 117 календарних днів: 19000*1,5 % = 285грн*117 = 33345 грн.
Відповідач має заборгованість перед позивачем за договором № 4777437 від 30.06.2024 загальною сумою 121420,00 грн., яка складається з основної суми боргу - 19000,00 грн., нарахованих процентів первісним кредитором - 69075,00 грн. та нарахованих процентів позивачем - 33345,00 грн.
Виходячи з наведеного, позивач просив задовольнити позов.
Ухвалою судді від 14.10.2025, після отримання судом інформації про зареєстроване місце проживання відповідача, було відкрито провадження у справі, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив і заперечень та вирішено провести розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач у строк, встановлений судом, не надав відзиву на позов, а також не надіслав до суду будь-яких заяв чи клопотань.
Клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін учасники справи на заявили.
Згідно з ч. 2 ст. 279 ЦПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Виходячи з наведених норм ЦПК України, враховуючи відсутність будь-яких клопотань сторін, судом вирішено продовжити розгляд даної справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання.
З огляду на викладене, суд також не вбачає підстав, передбачених ч. 4 ст. 223 та ч. 1 ст. 280 ЦПК України, для заочного розгляду справи, який може проводитися лише у випадку розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши обставини цивільної справи, дослідивши наявні в справі докази в їх сукупності,
встановив:
30.06.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 15000,00 грн на строк 360 днів.
02.07.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено додатковий договір до договору № 4777437 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 30.06.2024, відповідно до якого відповідач отримав кредит в розмірі 4000,00 грн на строк 360 днів, а відтак сума кредиту за договором № 4777437 склала 19000,00 грн.
Первісний кредитор виконав своє зобов'язання в повному обсязі та надав відповідачу кредит у сумі 19000,00 грн., що підтверджується листами ТОВ «Пейтек» від 06.03.2025 №20250306-1357, № 20250306-1355, та листом АТ «Універсал Банк» від 28.10.2025 № БТ/Е-16513, щодо зарахування коштів на рахунок відповідача.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх обов'язків за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30.06.2024 станом на 27.02.2025 у нього виникла заборгованість у розмірі 97575,00 грн., з яких: 19000,00 грн. - основна сума боргу; 69075,00 грн. - заборгованість за процентами; 9500,00 грн. - заборгованість за пенею та штрафами, що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Лінеура Україна».
27.02.2025 між ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) та ТОВ «Українські фінансові операції» (фактор) було укладено договір факторингу № 27/02/2025, відповідно до якого позивач набув право вимоги до відповідача за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30.06.2024 на загальну суму 97575,00 грн., з яких: 19000,00 грн. - основна сума боргу; 69075,00 грн. - заборгованість за процентами; 9500,00 грн. - заборгованість за пенею та штрафами.
За період з 28.02.2025 по 24.06.2025 позивач нарахував відповідачу проценти за користування кредитом в розмірі 33345,00 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Українські фінансові операції», а відтак загальна заборгованість відповідача за процентами, визначена позивачем, становить: 69075,00 + 33345,00 = 102420,00 грн.
Вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею та штрафами в розмірі 9500,00 грн. позивачем не заявлено.
Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, суд виходить з наступного.
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Частиною 1 статті 1056-1 ЦК України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настало після прострочення.
Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, на підставі ч. 2 якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший процентів не встановлений договором або законом.
На підставі ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилом частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (реєстраційний номер у ЄДРСР 125540068), та зазначає таке.
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також, у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір процентів за кредитним договором підлягає зменшенню з 102420,00 грн. до 19000,00 грн., що відповідатиме вищезазначеним принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Вимога позивача про нарахування інфляційних втрат і 3% річних, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, починаючи з дати набрання рішенням суду законної сили до моменту виконання рішення, є необґрунтованою, виходячи з такого.
Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Станом на 01.12.2025 воєнний стан в Україні триває, а тому підстави для застосування ч. 10 ст. 265 ЦПК України у цій справі відсутні.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню на суму 38000,00 грн., з яких 19000,00 грн. - основна сума боргу, 19000,00 грн. - заборгованість за процентами.
За правилами ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1), інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п. 3 ч. 2).
До позовної заяви додано платіжну інструкцію від 03.10.2025 № 1842, якою підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 2422,40 грн., отже, враховуючи часткове задоволення позову на суму 38000,00 грн., що становить 31,30% від ціни позову, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: 2422,40*31,30% = 758,21 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Частиною другою статті 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За приписами ч. 5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Позивачем на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн. надано: договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-A від 01.08.2024; акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 4777437 від 18.09.2025; детальний опис робіт (наданих послуг) № 4777437 від 18.09.2025; заявка № 4777437 на виконання доручення до договору № 01/08/2024-А від 01.08.2024; рахунок на оплату №4777437-2025 від 18.09.2025.
Зокрема, відповідно до акта прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) № 4777437 від 18.09.2025, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 440,00 грн. (0,5 год.) за зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз'яснень з правових питань у рамках цивільного судочинства, у розмірі 840,00 грн. (1 год.) за дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи, у розмірі 440,00 грн. (0,5 год.) за аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства, у розмірі 840,00 грн. (1 год.) за підготовку декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом, у розмірі 840,00 грн. (1 год.) за письмову юридичну консультацію, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів, 1640,00 грн. (2 год.) за складання та оформлення процесуальних документів необхідних для розгляду цивільної справи в суді першої інстанції (відповідь на відзив, письмові пояснення, заяви (клопотання), клопотання про витребування доказів, тощо, 1640,00 грн. (2 год.) за представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4777437 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , в тому числі участь у судових засіданнях.
Суд визнає за необхідне відмовити в стягненні з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6640,00 грн. з власної ініціативи, оскільки зустріч адвоката та клієнта, надання адвокатом усної первинної консультації та роз'яснень з правових питань у рамках цивільного судочинства, дослідження наданих клієнтом документів та аналіз фактичних обставин справи, аналіз чинного законодавства, судової практики Верховного Суду, практики судів апеляційної інстанції у рамках цивільного судочинства, підготовка декількох позицій на підставі вивченого питання для ефективного захисту права та інтересів клієнта, узгодження обраної позиції з клієнтом, письмова юридична консультація, складання письмового консультаційного висновку з посиланням на вимоги чинного законодавства з урахуванням сталої судової практики та обраної клієнтом позиції захисту прав та інтересів є складовими складання позовної заяви та за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.
Складання та оформлення процесуальних документів необхідних для розгляду цивільної справи в суді першої інстанції (відповідь на відзив, письмові пояснення, заяви (клопотання), клопотання про витребування доказів, тощо, а також представництво інтересів клієнта під час здійснення цивільного судочинства за позовною заявою клієнта про стягнення заборгованості за кредитним договором № 4777437 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 , в тому числі участь у судових засіданнях, у цій справі не здійснювалося.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 17.01.2022 по справі № 756/8241/20 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 102562311) та в постанові від 02.04.2024 по справі № 910/9714/22 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 116828908), що підлягають застосуванню у даній справі відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 10000,00 - 6640,00 = 3360,00*31,30% = 1051,68 грн. Саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідає критеріям, визначеним ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Інші судові витрати, понесені учасниками справи, відсутні.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 258, 259, 263 - 265, 268, 273, 319 ЦПК України, суд
вирішив:
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість за договором про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4777437 від 30 червня 2024 року в розмірі 38000,00 грн. (тридцять вісім тисяч гривень 00 коп.), з яких: 19000,00 грн. - основна сума боргу; 19000,00 грн. - заборгованість за процентами.
3. В задоволенні решти позову відмовити.
4. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» 758,21 грн. (сімсот п'ятдесят вісім гривень 21 коп.) витрат по сплаті судового збору та 1051,68 грн. (одна тисяча п'ятдесят одна гривня 68 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.
5. Реквізити учасників справи:
- позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції», вул. Набережно-Корчуватська, будинок 27, приміщення 2, м. Київ, 03045, ідентифікаційний код: ЄДРПОУ: 40966896;
- відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Запорізького апеляційного суду.
Повне судове рішення складено 01 грудня 2025 року.
Суддя С.С. Гасанбеков