Дата документу 28.11.2025
Справа № 334/8800/24
Провадження № 1-кп/334/348/25
28 листопада 2025 року м. Запоріжжя
Дніпровський районний суд міста Запоріжжя у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 187 КК України,
установив:
обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про визнання усіх доказів сторони обвинувачення очевидно недопустимими з огляду на порушення стороною обвинувачення вимог статті 290 КПК України щодо відкриття йому матеріалів досудового слідства.
Аналогічне клопотання заявив також захисник адвокат ОСОБА_7 .
У судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали ці клопотання.
Прокурор заперечив проти їхнього задоволення, вказавши на те, що матеріали досудового слідства відкривались ОСОБА_6 , що підтверджується відеозаписами процедури його ознайомлення із цими матеріалами, які досліджені судом та долучені до матеріалів справи.
Розглянувши названі клопотання, суд дійшов до таких висновків.
За змістом ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію «очевидна недопустимість доказу», слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч.2 ст.89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст.87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п.8).
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів. Названа правова позиція викладена у постанові Касаційного кримінального суду від 29.09.2020 у справі № 601/1143/16.
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
Статтею 290 КПК України передбачено обов'язок прокурора або слідчого за його дорученням надати доступ до матеріалів досудового розслідування, які є в його розпорядженні, у тому числі будь-які докази, які самі по собі або в сукупності з іншими доказами можуть бути використані для доведення невинуватості або меншого ступеня винуватості обвинуваченого, або сприяти пом'якшенню покарання.
Прокурор або слідчий за його дорученням зобов'язаний надати доступ та можливість скопіювати або відобразити відповідним чином будь-які речові докази або їх частини, документи або копії з них, а також надати доступ до приміщення або місця, якщо вони знаходяться у володінні або під контролем держави, і прокурор має намір використати відомості, що містяться в них, як докази у суді.
ЄСПЛ зазначив, що як ст. 6 § 1 Конвенції вимагає, щоб органи кримінального переслідування повідомляли захисту всі наявні у них докази, які свідчать на користь як обвинувачення, так і захисту (Rowe and Davis v. the United Kingdom, § 60). Питання доступу до доказів може виникнути, якщо вони є доречними для вирішення справи заявника. Це стосується випадків, коли докази використовувалися та на них посилалися для визначення винуватості заявника, або в них містилися такі відомості, які могли б дозволити заявникові реабілітуватися або зменшити покарання. Йдеться не лише про докази, які безпосередньо стосуються фактів конкретної справи, але й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти перших (Rowe and Davis v. the United Kingdom, § 66; Mirilashvili v. Russia, § 200; Leas v. Estonia, § 81; Matanovic v. Croatia, § 161).
Проте, від обвинуваченого можливо очікувати обґрунтування його клопотання про доступ до доказів, і національні суди вправі перевірити його обґрунтованість (Janatuinen v. Finland, § 45, Leas v. Estonia, § 81; Matanovic v. Croatia, § 157). В системах, у яких органи прокуратури за законом зобов'язані брати до уваги факти як за, так і проти підозрюваного, оцінка цими органами, що є бути доречним до справи, без будь-яких наступних процесуальних гарантій прав захисту, не відповідає вимогам ст. 6 § 1 (Natunen v. Finland, §§ 47-49; Matanovic v. Croatia, §§ 158, 181-182).
Відкриття матеріалів у порядку ст. 290 КПК України передбачає надання вільного доступу із можливістю ознайомлення та копіювання усіх матеріалів досудового розслідування, які є в розпорядженні прокурора. Судом під час судового розгляду досліджені відеозаписи проведення такої процедури на стадії досудового слідства. На вказаних відеозаписах зафіксовано неодноразові візити слідчого у приміщення слідчого ізолятора до підозрюваного і вільне надання матеріалів досудового слідства, у тому числі із наданням можливості переглянути відеозаписи.
На етапі досудового розслідування сторони відповідно до ст. 290 КПК повинні розкрити всі докази, які є у їхньому розпорядженні. Однак оцінка належності, достовірності та допустимості кожного із доказів буде здійснюватися судом, який, аналізуючи кожен із доказів, повинен дослідити процесуальні документи (ухвали, постанови, клопотання тощо), що стали підставою для отримання будь-якого з доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення та стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК
Судом не встановлено істотних порушень прав людини і відповідно підстав для визнання наданих суду доказів саме очевидно недопустимими.
Також обвинувачений вказував на неможливість дослідження доказів сторони обвинувачення, адже вони надані «Ленінському суду», а справу розглядає «Дніпровський суд».
Суд зауважує, що Ленінський районний суд міста Запоріжжя перейменовано на Дніпровський районний суд міста Запоріжжя на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Зміна назви суду не є істотним порушенням прав людини та не спотворює достовірність отриманих на стадії досудового слідства доказів.
Також обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про призначення судової експертизи відеозапису судового засідання від 29.10.2024 року. Обвинувачений вважає, що цей відеозапис підроблений секретарем судового засідання, на ньому змінено голос прокурора ОСОБА_5 та здійснена «нарізка» фрагментів відео, внаслідок яких спотворено його дійсність, адже на переконання самого обвинуваченого суддя ОСОБА_1 спочатку розглянув клопотання прокурора про продовження строків тримання його під вартою, а вже потім призначив колегіальний розгляд цієї справи.
У судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали клопотання.
Прокурор заперечив проти їхнього задоволення, вказавши на його безпідставність.
Колегія суддів, розглянувши клопотання обвинуваченого, дійшла до таких висновків.
Статтею 337 КПК України визначені межі судового розгляду, а саме: судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею
Оскільки питання, яке обвинувачений просить вирішити не входить до меж судового розгляду, тобто не може слугувати доказом на підтвердження чи навпаки спростування вини обвинуваченого в інкримінованому злочині, а тому клопотання задоволенню не підлягає.
Обвинуваченим заявлено клопотання про призначення судової експертизи протоколу затримання від 30.07.2024 року. ОСОБА_6 вказав, що первісний текст протоколу не містив запису: «а також наплічна сумка», відтак він просить призначити експертизу з метою визначення часу створення усього тексту у вказаному протоколі.
У судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали клопотання.
Прокурор заперечив проти їхнього задоволення, вказавши на його безпідставність та зазначив, що протокол містить додаток у вигляді диску із відеозаписом на якому зафіксовано у тому числі й процес складання протоколу та речі, які вилучались.
Колегія суддів, розглянувши клопотання обвинуваченого, дійшла до таких висновків.
Частиною першою статті 332 КПК України унормовано, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.
Відповідно до ст. 242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених статтею 244 цього Кодексу, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права.
Судом на даний час ще не досліджений протокол затримання від 30.07.2024 року та додаток до нього, відтак вирішення цього питання є передчасним, а тому клопотання обвинуваченого задоволенню не підлягає, що не перешкоджає його повторному заявленню.
Обвинувачений ОСОБА_6 подав до суду заяви, у яких викладено його твердження щодо підробки письмових доказів сторони обвинувачення прокурором ОСОБА_5 та відеозапису судового засідання працівниками суду, та просив направити їх до ТУ ДБР.
У судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали ці заяви.
Прокурор не заперечував проти задоволення заяви обвинуваченого.
Колегія суддів, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вирішила направити відповідні заяви обвинуваченого ОСОБА_6 до ТУ ДБР з дислокацією у м. Мелітополь за належністю.
Обвинувачений ОСОБА_6 заявив клопотання про зникнення матеріалів судової справи, а саме журналів судового засідання за 20.11.2024 року та 09.01.2025 року, а також постанови про проведення ст. 290 КПК України за 09.01.2025 року, та просив поновити ці документи.
У судовому засіданні обвинувачений та його захисник підтримали клопотання.
Прокурор просив вирішити клопотання на розсуд суду.
Колегія суддів, розглянувши клопотання обвинуваченого, дійшла до таких висновків.
Ані 20.11.2024 року, ані 09.01.2025 року судові засідання у цьому кримінальному проваджені не проводились, відтак і не існує журналів таких судових засідань. Так само, 09.01.2025 року не здійснювалось проведення відкриття матеріалів за ст. 290 КПК України і відповідно не складалось такої постанови.
З огляду на викладене клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 372, 376 КПК України, суд
ухвалив:
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про визнання очевидно недопустимими доказів сторони обвинувачення залишити без задоволення.
Клопотання захисника ОСОБА_7 про визнання очевидно недопустимими доказів сторони обвинувачення залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про призначення судової експертизи відеозапису судового засідання від 29.10.2024 року залишити без задоволення.
Клопотання обвинуваченого ОСОБА_6 про призначення судової експертизи протоколу затримання від 30.07.2024 року залишити без задоволення.
Заяву обвинуваченого ОСОБА_6 від 28.11.2025 року направити до ТУ ДБР з дислокацією у м. Мелітополь за належністю.
Заяву обвинуваченого ОСОБА_6 про зникнення матеріалів кримінальної справи залишити без задоволення.
Резолютивна частина виготовлені у нарадчій кімнаті 28.11.2025 року.
Повний текст виготовлений та підписаний 01.12.2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді ОСОБА_1
ОСОБА_2
ОСОБА_3