Справа № 308/12969/25
01 грудня 2025 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд у складі головуючого судді Фазикош О.В., за участю секретаря Вереш А.В., позивача ОСОБА_1 , представника позивача Кчеренко В.О., представника відповідача Вовканич А.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 від імені якого діє представник - Кучеренко Валентин Олександрович, до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,-
Позивач ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник Кучеренко Валентин Олександрович, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 09.09.2025, вказана позовна заява залишена без руху із зазначенням недоліків які слід усунути.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 19.09.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позов обґрунтовано тим, що 27 серпня 2025 року відносно ОСОБА_1 (далі - позивач) Управлінням патрульної поліції в Закарпатській області в особі інспектора 2-ї роти УПП батальйону лейтенанта поліції Кипило С.С. складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №5587543 від 27 серпня 2025 року.
У постанові зазначено, що позивач 27 серпня 2025 року о 21:44:21 у м.Ужгород по вулиці Дмитра Климпуша здійснив зупинку власним транспортним засобом Renault Logan держ.номер НОМЕР_1 , на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для парковки, чим порушив вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху, - порушення водіями транспортних засобів правил зупинки у місцях без спеціально відведених для зупинки місць, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі- КУпАП). Даною постановою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510 грн.
Позивач вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена повноважною особою, однак за своєю формою і змістом не відповідає нормам чинного законодавства та не відображає дійсні обставини події, на які посилається інспектор Кипила С.С. У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Так, позивач вказує, що дійсно о 21 год. 44 хв. 27 серпня 2025 року, він керуючи транспортним засобом Renault Logan держ.номер НОМЕР_1 , був змушений здійснити зупинку в районі незавершеного будівництва на вулиці Баб'яка, не доїжджаючи до повороту на вулицю Дмитра Климпуша. Тобто, позивач змушений був зупинитися не на вулиці Дмитра Климпуша, як вказав інспектор у постанові, а на вулиці Баб'яка. Вимушена зупинка була здійснена у зв'язку з тим, що позивач є інвалідом 2-ї групи і зробив таку зупинку, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та потребою зв'язатися з лікарем для забезпечення медичної допомоги. На момент зупинки, на цьому місці здійснювалися будівельні роботи. Зокрема, поруч стояв контейнер та лежала купа тротуарної плитки. Після зупинки позивач з свого автомобіля не виходив та збирався після спілкування з лікарем продовжити рух. Але побачив як транспортний засіб патрульно-постової служби зупинився на зупинці громадського транспорту. З автомобіля вийшов інспектор, який попри пояснення позивача, склав відносно нього постанову про притягнення до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України. Таким чином, враховуючи, що вимушену стоянку було зроблено у зв'язку з погіршенням стану здоров'я на місці не незавершеного будівництва, позивач вважає, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5587543 є незаконною і підлягає скасуванню.
Позивач зазначає, що доказами в розумінні статті 251 КУпАП є, зокрема, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, а також інші документи. Отже, сама постанова про накладення адміністративного стягнення не є доказом у справі про адміністративне правопорушення, оскільки містить лише опис обставин, які визначені підставою для притягнення мене до адміністративної відповідальності, без зазначення певних доказів, на підставі яких зроблено висновки про вчинення адміністративного правопорушення. Тобто, обставини, викладені у постанові про адміністративне правопорушення не підтверджені належними та допустимими доказами, які б доводили наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення. Крім того, слід зазначити, що відповідно до ч. З ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У позовній заяві вказано на те, що, оскільки матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять фактичних даних, які б підтверджували вину позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч. 1 ст. 122 КУпАП підлягає закриттю, у зв'язку із тим, що у його діях відсутній склад вказаного адміністративного правопорушення.
Позивач просить: визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5587543 від 27.08.2025 року, винесену інспектором 2 роти УПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом Кипила С.С. відносно ОСОБА_1 , згідно з якою його визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. та провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , за ч. 2 ст. 122 КУпАП закрити, у зв'язку з відсутністю в його діях події та складу адміністративного правопорушення.
До позовної заяви додано копію постанови, яка є предметом оскарження.
Від відповідача по справі надійшов відзив. Так, представник відповідача зазначає, що 27.08.2025 року під час несення служби працівниками управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції в м. Ужгороді, вул. Дмитра Климпуша, було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме, водій транспортного засобу «RENAULT LOGAN» з державним номерним знаком НОМЕР_1 здійснив зупинку на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для паркування, порушивши п. 15.2 ПДР України.
Встановивши факт вчинення адміністративного правопорушення, а саме порушення вимог п. 15.2 ПДР України, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 122 КУпАП було прийнято рішення про складання адміністративних матеріалів щодо Позивача.
Після чого водію було роз'яснено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності (підтверджується відеозаписом з нагрудної камери поліцейського)
В ході розгляду справи всі усні доводи водія були взяті до уваги при розгляді справи про адміністративне правопорушення, письмових пояснень позивач не надав.
Відповідач зазначає, що на обґрунтування своєї позиції, позивач не надав жодного доказу.
Представник відповідача зазначає, що таким чином в силу приписів ч. 1 ст. 78 КАС України факт здійснення зупинки (стоянки) на тротуарі не підлягає доказуванню, та вважається доведеним.
Відповідач зазначає, що позивач свідомо порушив ПДР України та своїми поясненнями в адміністративному позові намагається уникнути адміністративної відповідальності.
Позивач зазначає, що в постанові про адміністративне правопорушення зазначено вул. Климпуша, однак правопорушення було скоєно по вул. Баб'яка. Звертає увагу суду, що під час визначення місця вчинення правопорушення службовий планшет автоматично визначає геолокацію.
Відеозапис розгляду справи про адміністративне правпорушення долучений представником відповідача до матеріалів відзиву це відеоматеріал, записаний на фізичному носії (диску, флеш-накопичувачі тощо).
Відповідач просить: прийняти до розгляду даний відзив, відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представником позивача подано відповідь на відзив, у якому зазначає, що проти відзиву заперечує, в повному обсязі. При цьому зазначає про наявність процесуальних порушень при складанні постанови, про що вказано у позові. Також зазначає, що у позові вказано на те, що позивач перебуваючи у хворобливому стані, змушений був зробити зупинку на місці незавершеного будівництва, де на той час здійснювалися будівельні роботи станом на 27.08.2025 та що поряд із місцем зупинки на місці парковки стояв будівельний контейнер та лежала купа тротуарної плитки.
При цьому представник позивача зазначає, що 03.09.2025 року був здійснений виїзд на місце та зроблені світлини які додаються.. Підтверджено наявність залишків тротуарної плитки, контейнер на той час уже був прибраний, автомобіль позивача на світлинах розташований на місці, де він перебував під час складання протоколу.
10.10.2025 представником відповідача подано заперечення ( на відповідь не відзив), де вказано на те, що: твердження про те, що позивач здійснив зупинку на місці незавершеного будівництва, де проводилися будівельні роботи, оскільки перебував у хворобливому стані, що 27.08.2025 року поруч з місцем зупинки позивача на місці паркувального майданчика стояв будівельний контейнер та тротуарна плитка не відповідає дійсності та спростовується відеозаписом з нагрудних відеореєстраторів поліцейських спростовується відеозаписом з нагрудного відеореєстратора, на якому зафіксований паркувальний майданчик з вільними паркомісцями. Більше того, на місці події відсутній будівельний контейнер та тротуарна плитка, а будівельні роботи не проводилися (фрагмент відеозапису 4712216 - 21:47:02).
Щодо фотофіксації, здійсненої позивачем 03.09.2025 року, представник відповідача зазначає, що такі не повинні братися до уваги, оскільки здійснені не станом на дату винесення постанови про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 5587543 від 27.08.2025 відносно ОСОБА_1 .
У судовому засіданні позивач та його представник підтримали вимоги позовної заяви, стверджували, що постанова про накладення адміністративного стягнення є протиправною та наполягали на її скасуванні.
Зокрема позивач зазначив, що дійсно здійснив зупинку, о 21 год. 44 хв. 27 серпня 2025 року, керуючи транспортним засобом Renault Logan держ.номер НОМЕР_1 , в районі незавершеного будівництва на вулиці Баб'яка, не доїжджаючи до повороту на вулицю Дмитра Климпуша. Тобто, не на вулиці Дмитра Климпуша, як вказав інспектор у постанові, а на вулиці Баб'яка. Наголосив на тому, що вимушена зупинка була здійснена у зв'язку з тим, що він є інвалідом 2-ї групи і зробив таку зупинку, у зв'язку з погіршенням стану здоров'я та потребою зв'язатися з лікарем для забезпечення медичної допомоги.
При цьому позивач стверджував, що на момент зупинки, на цьому місці здійснювалися будівельні роботи. Зокрема, поруч стояв контейнер та лежала купа тротуарної плитки.
За наведеного представник позивача та позивач зазначили, що постанова про накладення адміністративного стягнення винесена відносно позивача підлягає скасуванню.
Представник відповідача у судовому засіданні зазначив, що постанова про накладення адміністративного стягнення серії ЕНА №5587543 від 27.08.2025 року, є обґрунтованою та законною, та не підлягає скасуванню. Поданий відзив підтримує повністю, просив відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, беручи до уваги наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності притягнення водія транспортного засобу до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, відповідальність за яке, передбачена ч.2 ст. 122 КУпАП, який підлягає вирішенню за правилами КАС України.
Згідно статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 7 КУпАП гарантовано, що ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.
Згідно статтею 251 КупАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі,за своїм внутрішнім переконанням,що ґрунтується на їх безпосередньому,всебічному,повному та об'єктивному дослідженні.
Частинами 1 та 2 статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини,що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Обов'язки учасників дорожнього руху, а також підстави та порядок притягнення до відповідальності за їх порушення передбачені Законом України «Про дорожній рух», Правилами дорожнього руху та Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Згідно з п. 2 розділу І Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026 (далі - Інструкція), застосування працівниками поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, здійснюється з метою:1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення; 2) охорони громадської безпеки та власності; 3) забезпечення безпеки осіб; 4) забезпечення публічної безпеки і порядку.
Судом згідно наявних в матеріалах справи доказів, встановлено, що:
Зі змісту постанови про накладення адміністративного стягнення вбачається, що:
ОСОБА_1 , 27 серпня 2025 року о 21:44:21 у м. Ужгород по вулиці Дмитра Климпуша здійснив зупинку власним ТЗ на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для парковки, чим порушив вимоги пункту 15.2 Правил дорожнього руху, - порушення водіями транспортних засобів правил зупинки у місцях без спеціально відведених для зупинки місць, чим скоєно адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Так, на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510 грн.
У судовому засіданні досліджено відеозапис із нагрудної камеру поліцейського.
Так, згідно відеозапису встановлено, що позивач стверджується що на місці зупинки здійснюються ремонтні роботи, на що поліцейські заперечують. Позивач зазначає, що біля його машини можна проїхати спокійно. При цьому поліцейський зазначає, що водій зупинився безпосередньо на тротуарі.
Водій пред'явив співробітникам посвідчення водія. Поліцейським повідомлено, що за вчинене правопорушення передбачено відповідальність -510 грн., його ознайомлено з процесуальними правами.
Після чого позивач зазначає, що він пенсіонер, інвалід війни, та зазначає що з огляду на його вік 67 років, працівники поліції можуть піти на зустріч. Повідомляє що не хотів стати в іншому місці, оскільки там став погано. Поліцейський перепитує, кому стало погано, на що позивач каже що йому погано там стояти було, люди там завертали, тому заїхав заднім ходом. В подальшому вказує, що зупинився оскільки йому телефонували з Чехії та хотів відповісти та передзвонити на дзвінок.
Поліцейський запитує у позивача що йому заважало припаркуватися на паркокомісці поруч. На що позивач зазначає, що заїхав на п'ять секунд. В подальшому позивачу роз'яснюють право на оскарження постанови винесеної відносно нього. Натомість позивач вказує на те, що поліцейські бездушні, не враховують обставини людські.
Після складання постанови про накладення адміністративне стягнення позивачу було озвучено, що відносно нього винесено постанову, розмір штрафу. Позивачу запропоновано поставити підписи.
При дослідженні відео чітко вбачається, що автомобіль позивача стоїть саме на тротуарі, вимощеному бруківкою, а позивач на зауваження інспектора поліції зазначає, що біля його авто можна як проїхати так і пройти.
Як вказано вище, інспектором було ознайомлено позивача з правами згідно ст. 268 КУпАП України та строками оскарження згідно ст. 289 КУпАП України
Згідно зі ст. 59 КУ, кожен має право на правову допомогу, кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності є вільною у виборі як захисника, так і у виборі самого способу реалізації свого права на захист.
Як вбачається зі змісту відеозапису позивач не вказував на необхідність залучення до участі у розгляді справи захисника.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
За пунктом 1.3. Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Частиною другою статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.
У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.
Згідно п. 15.2 ПДР За відсутності спеціально відведених місць чи узбіччя або коли зупинка, чи стоянка там неможливі, вони дозволяються біля правого краю проїзної частини (якомога правіше, щоб не перешкоджати іншим учасникам дорожнього руху).
Відповідно до ч.2 ст. 122 КУпАП передбачено відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз'їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв'язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, та тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно зі ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Пунктом 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право вимагати в особи пред'явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, в тому числі у випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває в місці вчинення правопорушення або дорожньо-транспортної пригоди, іншої надзвичайної події.
Щодо місця вчинення правопорушення , то згідно постанови про накладенні адміністративне стягнення вбачається, що 27.08.2025 року працівниками управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції в м. Ужгороді, вул. Дмитра Климпуша, було виявлено порушення правил дорожнього руху, а саме, водій транспортного засобу «RENAULT LOGAN» з державним номерним знаком НОМЕР_1 здійснив зупинку на тротуарі поза відведеним для цього спеціального місця для паркування, порушивши п. 15.2 ПДР України, за що відносно позивача накладено адміністративне стягнення.
При цьому, у позовній заяві вказано на те, що він зупинився не на вулиці Дмитра Климпуша, як вказав інспектор у постанові, а на вулиці Баб'яка.
Однак вказане спростовується відомостями зазначеними у відзиві на позовну заяву щодо того, що під час визначення місця вчинення правопорушення службовий планшет автоматично визначає геолокацію. Оскільки правопорушення скоєно в межах перехрестя вулиць Баб'яка-Климпуша, службовий планшет автоматично визначив геолокацію, а саме - вул. Климпуша.
Щодо тверджень позивача про те, що він зупинився на місці де відбувалися будівельні роботи, спростовується відеозаписами з нагрудних камер інспекторів УПП в Закарпатській області. Так, зі змісту відеозапису вбачається, що авто позивача перебуває саме на тротуарі, про що вказано вище.
При цьому варто зазначити, що позивач згідно дослідженого відеозапису фактично визнає, що зупинився у недозволеному місці, оскільки вказує, що він зупинися якось так, що поліцейські можуть піти на зустріч та в подальшому вказував про зупинку у взязку з необхідністю відповісти на телефонний дзвінок.
Суд вважає, що підстав для визнання недопустимими вказаних доказів у суду не має.
Суд констатує, що зі змісту досліджених в судовому засіданні відеозаписів, не вбачається, що позивачем вказувалось на причину зупинки ТЗ з порушенням вимог п. 15.2 ПДР необхідності зв'язатися із лікарем. Натомість він вказував, що мав намір перетелефонувати, бо йому дзвонили із Чехії.
Доказів погіршення стану здоров'я 27 серпня 2025 року, того, що позивачем було здійснено дзвінок саме до лікаря, матеріали справи не містять, такі суду під час розгляду справи надані не були.
Щодо наданого позивачем доказу, на підтвердження того, що на місці його зупинки велися будівельні роботи, а саме світлини додані до позовної заяви, суд зазначає, що на фото світлинах вказано про здійснення таких 03.09.2025, тобто не безпосередньо у день винесення оскаржуваної постави. Окрім того, зі світлини вбачається, що авто позивача знаходиться на тротуарі вимощеною бруківкою, жодних будівельних робіт біля місця зупинки не здійснюється.
Відповідно до п. 1.9 Правил дорожнього руху особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 КУпАП, протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції (ст. 222 КУпАП визначено компетенцію Національної поліції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, а саме, зазначено що «органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення:…, зокрема, і за частинами першою, другою і третьою статті 122»).
У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті (ст. 258 КУпАП), уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Згідно ч. 5 ст. 258 КУпАП, якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, то уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 256 цього Кодексу, крім випадків притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 185-3 цього Кодексу, та правопорушень у сфері забезпечення дорожнього руху, у тому числі зафіксованих в автоматичному режимі. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Крім того, «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 р. встановлено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, пятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127, статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.
Постанова виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Пунктом 2.3 Рішення Конституційного суду України № 5-рп/2015 від 26.05.2015 р. «у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення» встановлено, що законодавство передбачає випадки коли протокол про адміністративне правопорушення не складається, а на місці вчинення правопорушення виноситься постанова (ч. 2, 4 ст. 258 КУпАП), в такому разі притягнення особи до адміністративної відповідальності фактично відбувається у скороченому провадженні.
Скорочене провадження у справах про зазначені адміністративні правопорушення передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення.
Таким чином, законодавством, як виключення, передбачено процедуру скороченого провадження при притягненні особи до адміністративної відповідальності, під час якої фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи і накладання адміністративного стягнення на правопорушника відбувається безпосередньо на місці його вчинення.
В Рішенні Конституційного суду України № 5-рп/2015 від 26.05.2015 р. зазначено, що застосування посадовою особою процедури скороченого провадження в інших випадках, які не визначені законом, призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху» від 14 липня 2015 року № 596-VIII, який був прийнятий після винесення Рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року по справі №25-рп/2015, внесено зміни до ст.258 КУпАП та передбачено, що скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме відсутність необхідності складати адміністративний протокол (навіть у разі заперечення порушника проти його вчинення) та, відповідно, можливість розглядати справи і накладати стягнення на місці вчинення правопорушення застосовується і до правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції.
Отже, в даному випадку закон дозволяє застосовувати процедуру скороченого провадження, тому, відповідно, дозволяється фіксація адміністративного правопорушення, розгляд справи і накладання адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо на місці його вчинення. Протокол про адміністративне правопорушення не складається.
Відповідно до ч. 1 ст. 72КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести тіобставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З останньої норми вбачається, що законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується.
Повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.
Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Визначення доказів в справі про адміністративне правопорушення та їх перелік регламентований ст.251 КУпАП.
Згідно ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП та п. 10 «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» затвердженої наказом МВС № 1395 від 07.11.2015 р., поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд критично ставиться до доводів позивача про те, щодо те саме погане самопочуття та необхідність зателефонувати лікарю, спричинило необхідність його зупинки, оскільки жодних доказів на підтвердження такого факту, позивачем-водієм ні на місці зупинки, ні під час розгляду справи у суді надано не було.
Також, суд вважає, що доказами у справі спростовано доводи позивача про те, що на місці зупинки велися будівельні роботи. А саме вказане повністю спростовується дослідженими у судовому засіданні відеозаписами з нагрудних камер поліцейських.
Саме лише твердження позивача про наявність певних обставин, які на його погляд є підставою для скасування постанови, без надання відповідних доказів, не може бути підставою для скасування постанови про адміністративне порушення.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст.255 КУпАП.
Статтею 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Статтею 77 КАС передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В справі ЄСПЛ «Пономарьов проти України" (Заява № 3236/03) від 03 квітня 2008 року вказано, що сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підстави для сумніву, що відповідач діяв неправомірно.
Також відповідно до п. 2 ст. 90 КАС України, жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
При цьому суд констатує, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 25.06.2020 у справі № 520/2261/19 вказала, що визначений статтею 77 КАС обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Матеріали справи не містять жодних доказів, які б свідчили про відсутність у діях позивача правопорушення передбаченого ч.2 ст. 122 КУпАП.. Також, у даній справі позивачем не було доведено, а судом не встановлено порушень при прийнятті оскаржуваної постанови, які могли б вплинути на кінцевий результат розгляду питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Так, постановою Верховного Суду від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 зроблено висновок, що обов'язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.
Крім того, статтею 160 КАС України встановлено, що в позовній заяві зазначаються, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. ч. 4 ст. 161 КАС України зобов'язано позивача додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів)
Приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У рішенні ухваленому 29.06.2007 року у справі «ОГаллоран та Франціс проти Сполученого Королівства», Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати, постановив, що будь- яка особа яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є такими, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
При цьому суд зазначає, що переглянутий в судовому засіданні відеозапис дає підстави для висновку, що поліцейський під час виявлення правопорушення та складання постанови про притягнення позивачем до відповідальності діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Згідно з пункту 8 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до частини п'ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Згідно з ст. 31 Закону № 580-VIII поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 Закону № 580-VIII встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою: 1) попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб; 2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
В силу положень статті 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають, в тому числі, справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, тощо. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Кодексом України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року №8073-Х, а саме ч.1 ст.222 встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту та до їх компетенції та підвідомчості відноситься ч.2 ст.122 КУпАП.
Згідно норми статті 40 Закону «Про національну поліцію» визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання ПДР.
Таким чином, з огляду на вищевказане в діях позивача є склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.2 ст.122 КУпАП.
Суд вважає, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, КУпАП та іншими нормативно-правовими актами.
Суд при цьому не приймає до уваги наведені позивачем у його заяві твердження, оскільки, виходячи з вище приведеного правового обґрунтування, вони не впливають на законність дій відповідача та постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.
Відповідно до статті 283 КУпАП, постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Згідно з п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зміст постанови повинен відповідати вимогам, встановленим статтями 283, 284 КУпАП.
Обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення, що доводиться шляхом надання доказів (п.1 ч.1 ст.247 КУпАП).
Суд вважає за необхідне зазначити, що водій при керуванні транспортним засобом зобов'язаний в першу чергу дотримуватись вимог ПДР України.
Відповідно до статті 293 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Доводи позивача наведені ним в позовній заяві, як на підставу для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду .
Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Вирішуючи питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності інспектор поліції, який є посадовою особою та виконує посадові інструкції, встановив порушення водієм ОСОБА_2 , вимог Правил дорожнього руху а саме п. 15.2 ПДР, в даному випадку працівник поліції мав достатні фактичні дані, які свідчили про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, та прийняте працівником поліції рішення про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу.Таким чином, винесена працівником поліції оскаржувана постанова є обґрунтованою, винесеною уповноваженою особою, яка мала право розглядати справу про адміністративне правопорушення.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16 грудня 2021 року у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 5 липня 2022 року у справі № 522/3740/20, від 27 вересня 2022 року у справі № 320/1510/20, від 3 жовтня 2022 року у справі № 400/1510/19, від 1 листопада 2022 року у справі № 640/6452/19 та від 18 січня 2023 року у справі № 500/26/22.
Крім того Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 по справі № 400/4409/21 зазначив, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
У вказаній постанові Верховний Суд при визначення підходів до відмежування формалізму від надмірного формалізму, зокрема, наголосив на тому, що якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення.
Водночас, наявні в матеріалах справи докази не спростовують вчинення позивачем інкримінованого правопорушення.
Відповідно до положень ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Як встановлено зі змісту відеозапису позивачу роз'яснено його право, в тому числі і на захист.
Конституційний Суд України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення від 26 травня 2015 року, № 5-рп/2015 сформулював правову позицію щодо наявності у справах про адміністративні правопорушення переліку адміністративних правопорушень, за які адміністративні стягнення накладаються на місці їх вчинення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності у вказаних випадках фактично відбувається у скороченому провадженні.
Отже, з огляду на те, що вказане провадження про адміністративне правопорушення є скороченим, беручи до уваги мету утвердження ефективної безпеки дорожнього руху, враховуючи те, що в розумінні Європейської Конвенції з прав людини позивач не залишається при цьому без засобів захисту, бо може висувати доводи під час судового розгляду, вищенаведені доводи апелянта щодо позбавлення права на захист, а також можливості користуватися юридичною допомогою адвоката при розгляді справи про адміністративне правопорушення на думку колегії суддів є необґрунтованими, оскільки окремі недоліки процесу розгляду справи про адміністративне правопорушення можуть бути урівноважені під час розгляду відповідного позову у суді за допомогою його змагального характеру.
Вирішальними у згаданому контексті можуть стати також положення Європейської конвенції з прав людини та практика Європейського Суду з прав людини, рішення якого визнані в Україні джерелом права та мають пріоритет над національним законодавством.
Так, відповідно до пункту 2 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. На відміну від Конституції України, Конвенція поширює сферу захисту осіб, які вчинили не лише злочини, а й інші кримінальні правопорушення.
За змістом Конвенції поняття "кримінальне правопорушення" є значно ширшим за поняття "злочин". Воно охоплює і злочини, як найбільш серйозні правопорушення (mostseriousoffences (crimes), і менш небезпечні правопорушення (lesseroffences (delits), і дрібні правопорушення (pettyoffences (contraventions) (див. п. 53 рішення у справі Цztьrk v. Germany).
Адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, що дають змогу здійснювати фотозйомку або відеозапис повною мірою відповідають деліктам, які не можуть бути віднесені до кримінальних правопорушень в розумінні Європейської конвенції з прав людини.
Діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів національне законодавство України відносить до джерела підвищеної небезпеки.
Так, згідно з частиною 1 статті 1187 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Ця небезпека полягає у самій суті використання транспортного засобу. Людина не може до кінця контролювати механізми під час їх експлуатації.
Це пов'язано з рядом об'єктивних факторів, які потрібно відрізняти від внутрішнього ставлення людини до безпеки чи до ризику, оскільки ці категорії є оціночними, а у цьому випадку мова йде саме про об'єктивно обумовлену можливість настання негативних наслідків від здійснення цього виду діяльності.
Тому навіть лише факт володіння транспортним засобом породжує певні права та обов'язки осіб, за якими зареєстрований транспортний засіб.
Наявність зазначених додаткових ознак, характерних для фізичної або юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб вимагає віднесення їх до спеціальних суб'єктів адміністративного правопорушення.
Порушення правил дорожнього руху, зафіксовані за допомогою технічних засобів, як й інші правопорушення, характеризуються певним ступенем суспільної небезпеки, яка є категорією об'єктивною й існує незалежно від її оцінки кимось.
Саме рівень суспільної небезпеки служить тією головною ознакою, за якою класифікуються певні протиправні діяння та визначається їх належність до кримінальних, адміністративних, дисциплінарних чи інших правопорушень, а також встановлюється міра відповідальності за їх вчинення.
Крім того, під час розгляду справи OHalloran and Francis v. the United Kingdom, Applications № 15809/02 and 25624/02, 29 June 2007, яка стосувалась оскарженню передбаченої британським законом необхідності надання властям зареєстрованими власниками транспортного засобу про особу, яка реально керувала автомобілем в момент, коли поліцейська камера спостереження зафіксувала перевищення автомобілем встановленої швидкості. Цей обов'язок на думку позивачів є порушенням права не давати самозвинувачувальних показань і так званої привілеї проти самозвинувачення, а тим самим і принципів справедливого судового розгляду, закріплених в статті 6 Європейської конвенції з прав людини. Однак Велика палата Європейського Суду з прав людини визнала, що у справі не було допущено жодного порушення вимог статті 6 Конвенції та вказала про те, що усі, хто володіють або керують автомобілем, знають, що тим самим вони визнають певний режим регулювання. Цей режим діє не тому, що володіння чи управління автомобілем - це привілей чи пільга, що дарується державою, але тому, що володіння автомобілями та їх використання загальновизнано можуть призводити до тяжких тілесних ушкоджень. Можна сказати, що ті, хто приймають рішення володіти або управляти автомобілем, беруть на себе певні обов'язки і зобов'язання, які є частиною регулятивного режиму щодо автотранспортних засобів (див, зокрема, п. 57 згаданого рішення).
За наведеного, на переконання суду, доводи позивача про порушення права на захист, встановленого ст. 59 Конституції України, положення якої відтворюють зміст ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, є безпідставними.
В ході розгляду справи позивач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог, а відповідач надав суду належні докази на підтвердження своїх заперечень проти позову, зокрема відео з нагрудних камер інспекторів УПП.
Вимога про стягнення судових витрат, згідно ст. 139 КАС України не вирішується, так як в задоволенні позову відмовлено.
Відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
З урахуванням того, що позивач, як особа з інвалідністю 2 групи, при зверненні до суду був звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати слід компенсувати за рахунок держави.
Керуючись статтями 19, 55,59 Конституції України; Законом України «Про Національну поліцію»; «Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі», затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року та зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року за № 1408/27853; статтями 121, 245, 251, 268, 278, 283, 284 КУпАП; статтями 2, 5, 7, 9, 72, 77, 80, 90,205, 229, 241-246,250,251,255,257, 268, 286 КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 від імені якого діє представник - Кучеренко Валентин Олександрович, до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,- відмовити
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених ч. 2 ст. 299 КАС України.
Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених ст. 286 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції
Позивач: ОСОБА_1 тел. НОМЕР_2 адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ДЕПАРТАМЕНТ ПАТРУЛЬНОЇ ПОЛІЦІЇ ел. пошта public@patrol.police.gov.ua тел. +38(044)-254-94-88 адреса Україна, 03048, місто Київ, ВУЛИЦЯ ФЕДОРА ЕРНСТА, будинок 3 ЄДРПОУ 40108646.
Дата складення повного рішення суду 01 грудня 2025 року.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду О.В.Фазикош