"21" листопада 2025 р. м. ХарківСправа № 922/2862/25
Господарський суд Харківської області у складі судді Ольшанченка В.І.
за участю секретаря судового засідання Красовського В.С.
та представників:
прокурора - Лахтюка Л.В.;
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом виконувача обов'язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (61072, м. Харків, вулиця Вартових Неба, 55-А) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "МПГ" (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 4, корп. Б)
простягнення 5270898,07 грн,
Виконувач обов'язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області (прокурор) через систему "Електронний суд" надав Господарському суду Харківської області позовну заяву в інтересах Харківської міської ради (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “МПГ» (відповідач), в якій просить суд:
- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МПГ» (код ЄДРПОУ 32871281) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) грошові кошти у сумі 5270898,07 грн, з яких: 2996610,75 грн - розмір пайового внеску, 1924792,20 грн - інфляційне збільшення 349495,12 грн - 3% річних.
- судовий збір стягнути з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 0901010.
В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач орендував земельні ділянки з кадастровими номерами 6310136300:07:028:0032, 6310136300:07:028:0035 та 6310136300:07:028:0036 для будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями офісно-торговельного призначення та паркінгом за адресою вул. Мінська, пров. Мінський, 3 (присвоєно вул. Мінська, 50), отримав дозвіл на будівництво 07.12.2018 №ІУ113183411122, ввів об'єкт в експлуатацію 11.09.2021 сертифікатом №ІУ123210906950 з загальною площею 19952,6 кв м (квартири - 9810,8 кв м), але звільнився від сплати пайової участі, посилаючись на будівництво об'єктів соціальної інфраструктури відповідно до п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності», хоча перевіркою прокуратури, даними реєстрів, відкритих джерел (наприклад, LUN.ua) та відповідей ХМР встановлено відсутність таких об'єктів, договір про пайову участь не укладено, кошти не сплачено, що призвело до безпідставного збереження коштів, які відповідач мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури.
Як зазначено в позові, виконувач обов'язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, відповідно до вимог ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», проінформував Харківську міську раду про виявлені порушення інтересів держави. Зокрема, прокурор посилався на листи від 04.04.2025 №55-107-1836 вих-25 та від 30.05.2025 №55-107-3033 вих-25.
У відповіді на лист від 30.05.2025 №55-107-3033 вих-25 Департаментом з інспекційної роботи Харківської міської ради 01.07.2025 повідомлено прокуратуру, що зазначений лист буде розглянуто відповідно до Закону України “Про звернення громадян».
У листі від 09.05.2025 №вих/1512/9-25 Юридичного департаменту Харківської міської ради зазначено, що за результатами розгляду листа прокуратури надається лист Департаменту економіки та комунального майна від 15.04.2025 №144/0/45-25. У цьому листі Департамент повідомив, що не володіє даними щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів, і отримання таких даних не передбачено чинним законодавством. Відсутність звернень від частини замовників об'єктів будівництва унеможливила укладення з ними договорів про пайову участь через відсутність необхідних кількісних параметрів об'єктів, які є вихідними даними для підготовки договорів. На момент надходження листів не існував законодавчий механізм отримання таких даних органами місцевого самоврядування.
Згідно з листом від 16.07.2025 №5792/0/226-25 Департамент з інспекційної роботи ХМР повідомив прокуратуру, що за перевіркою інформації, збереженої в автоматизованій системі документообігу “ДокПроф», звернень від ПФ “ТІМУР», ТОВ “ТРИ ПІСКАРЯ-ХАРКІВ», ТОВ “МПГ» та ОСОБА_1 щодо укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту у період 2020 - 2025 років до Департаменту діловодства не надходило.
Відповідно до інформації Департаменту економіки та комунального майна, на теперішній час у відомстві відсутня офіційна інформація щодо будівництва та введення в експлуатацію зазначених об'єктів. Разом з тим, у відповідь на лист прокуратури надано копії сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Інша інформація за питаннями, викладеними у листі Шевченківської окружної прокуратури від 30.05.2025 №55-107-3033 вих-25, у Департаменті відсутня та не надана іншими виконавчими органами.
Таким чином, на думку прокурора, уповноваженим органом не вжито заходів для усунення виявлених порушень інтересів держави, зокрема, не пред'явлено до суду позову про стягнення з відповідача грошових коштів (пайової участі) до місцевого бюджету.
Прокурор зазначає, що унаслідок нездійснення позивачем належних заходів інтереси держави залишаються незахищеними. Вказані обставини, як зазначено в позовній заяві виконувача обов'язків керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області, обумовили необхідність реагування прокурора на порушення інтересів держави шляхом пред'явлення до суду цього позову.
Згідно з викладеним у позовній заяві, наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі позивача обґрунтовується: виявленим порушенням інтересів держави та необхідністю їх комплексного захисту; відсутністю вжитих заходів органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у цих спірних правовідносинах, який будучи поінформованим про існування порушення, не забезпечив захисту інтересів держави.
Суд також зазначає, що, за твердженням прокурора, звернення до суду з цією позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку у сфері бюджетних правовідносин та додержання принципу законності всіма учасниками правовідносин (ст. 68 Конституції України).
Ухвалою від 21.08.2025 суд залишив позовну заяву без руху та надав прокурору 5-ти денний строк з дня вручення йому ухвали на усунення недоліків позовної заяви.
27.08.2025 прокурор надав письмові пояснення (вх.№19649 від 27.08.2025) на виконання ухвали без руху від 21.08.2025 по справі №922/2862/25.
Ухвалою від 01.09.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 22.09.2025 о 14:30 год, у яке викликав учасників справи.
05.09.2025 прокурор надав заяву на виконання вимог ухвали від01.09.2025.
Протокольною ухвалою від 22.09.2025 суд відклав підготовче засідання на 08.10.2025 о 14:00 год, у яке викликав учасників справи.
06.10.2025 прокурор надав письмові пояснення.
Протокольною ухвалою від 08.10.2025 суд відклав підготовче засідання на 22.10.2025 о 14:00 год, у яке викликав учасників справи.
Протокольною ухвалою від 22.10.2025 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025 о 14:00 год, у яке викликав учасників справи.
У судовому засіданні 05.11.2025 оголошувалася перерва до 19.11.2025 о 12:30 год.
У судовому засіданні 19.11.2025 оголошувалася перерва для проголошення судового рішення до 21.11.2025 о 15:00 год.
Прокурор підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач відзив на позов не надав. Представник відповідача у жодне судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, хоча відповідач був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Справа розглядається за наявними в ній документами, відповідно до до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 та ч. 1 ст. 202 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши пояснення прокурора, суд встановив наступне.
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано замовнику будівництва ТОВ «М П Г» дозвіл на будівельні роботи ІУ113183411122 від 07.12.2018 щодо об'єкту будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями офісно-торгівельного призначення та паркінгом за адресою: пров. Мінський, 3 у м. Харкові. Коригування», клас наслідків СС3.
Відповідно до другого абзацу пункту 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Згідно з п. 25 Порядку орган державного архітектурно-будівельного контролю приймає подані замовником заяву, акт готовності об'єкта до експлуатації та вчиняє дії у межах законодавства щодо з'ясування питання достовірності відомостей у поданих документах, відповідності об'єкта проектній документації, вимогам будівельних норм, стандартів і правил на основі чек-листа за результатами виїзного огляду об'єкта будівництва на місцевості з фото фіксацією об'єкта під час прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, який виготовляється з використанням Реєстру будівельної діяльності.
Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів ІУ123210906950, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 11.09.2021, яким прийнято в експлуатацію об'єкт будівництва «Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями офісно-торговельного призначення та паркінгом за адресою: вул. Мінська, пров. Мінський, 3 у м. Харкові. Коригування».
Як зазначено в Сертифікаті ІУ123210906950, початок будівництва - 10.12.2018, завершення будівництва - 06.09.2021, строк введення в експлуатацію - 11.09.2021, дата реєстрації Сертифікату в ЄДЕССБ - 11.09.2021. Згідно з техніко-економічними показниками (ТЕП), загальна площа будівлі - 19952,6 кв м, у тому числі: квартири - 9810,8 кв м, кількість поверхів - 17.
Вказані відомості щодо термінів будівництва та техніко-економічних показників об'єкта наведені також у Акті готовності об'єкта до експлуатації за реєстраційним номером в ЄДЕССБ AC01:6678-4537-1304-4714.
У Сертифікаті та в Акті готовності об'єктів до експлуатації зазначено, що замовник будівництва, ТОВ «М П Г», звільнений від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури. Підстава: Будівництво об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури, тобто п. 6 ч. 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».
На запит прокуратури від 11.07.2025 за №55-107-3918вих-25 Департаментом з інспекційної роботи Харківської міської ради (лист від 23.07.2025 за №5942/0/226-25) не підтверджено факту будівництва відповідачем на спірних земельних ділянках (кадастрові номери 6310136300:07:028:0032, 6310136300:07:028:0035, 6310136300:07:028:0036) об'єктів соціального призначення.
Відповідно до наказу Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 29.11.2011 №485/1а «Про присвоєння адреси багатоквартирному житловому будинку літ. «А-17-18» з вбудованими приміщеннями офісно-торговельного призначення та паркінгом по вул. Мінській, пров. Мінському, 3 ТОВ «М П Г» у Шевченківському районі» багатоквартирному житловому будинку літ. «А-17-18» з вбудованими приміщеннями офісно-торговельного призначення та паркінгом по вул. Мінській, пров. Мінському, 3 присвоєно адресу: м. Харків, вул. Мінська, 50.
Вивченням інформації з Єдиного адресного реєстру (https://geo-portal.com.ua/kharkiv/index.html) відомостей щодо присвоєння адреси іншим об'єктам ТОВ «М П Г» по вул. Мінській (на теперішній час вул. Дмитра Антоненка) не встановлено.
До Харківської міської ради з пропозицією щодо укладення договору про пайову участь ТОВ «М П Г» не зверталося, будь-які документи для розрахунку розміру пайової участі, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, до міської ради не надавалися, договір про пайову участь не укладався та кошти пайової участі не сплачувалися, об'єкти соціальної інфраструктури не будувалися та в експлуатацію не приймалися, що підтверджується інформацією Департаменту з інспекційної роботи Харківської міської ради від 16.07.2025 №5792/0/226-25.
Посилаючись у позовній заяві на норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 (ЗУ №132-IX), прокурор вказує, що товариство з обмеженою відповідальністю «М П Г» мало обов'язок відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (до 31.12.2019), абз. 3 п. 2 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №132-IX (з 01.01.2020) звернутись до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва та після отримання розрахунку пайової участі сплатити її до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Оскільки, на переконання прокурора, відповідач в порушення норм законодавства кошти пайової участі до місцевого бюджету Харківської міської ради не сплатив, а отже зобов'язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України, вказане стало підставою для звернення прокурора до суду з вказаним позовом.
У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання щодо сплати коштів пайової участі прокурором також заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 12.09.2021 по 01.08.2025 (на суму боргу 2996610,75 грн) в сумі 1924792,20 грн та 3 % річних у сумі 349495,12 грн.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них, суд виходить з наступного.
Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з позовом, господарський суд зазначає наступне.
Статтею 6 Конституції України передбачено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
При цьому обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з'ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.
Частинами 1, 3 ст. 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно зі ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Водночас прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Виходячи з аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.
Так, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з'ясовуючи поняття інтереси держави, визначив, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (ч. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З огляду на викладене, з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).
Враховуючи зазначене, наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та у постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №911/1497/18.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
Нездійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду. Сама по собі обставина не звернення позивача/позивачів з позовом протягом певного періоду, без з'ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору, не свідчить про неналежне виконання таким органом/органами своїх функцій із захисту інтересів держави.
При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.
У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурою на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Харківської міської ради скеровувалися листи від 30.05.2025 №51-107-3033вих-25 та від 25.06.2025 №55-107-3567вих-25 стосовно надання інформації та вжиття заходів реагування щодо стягнення з відповідача коштів пайової участі.
Листом від 16.07.2025 за №5792/0/226-25 Департаментом з інспекційної роботи Харківської міської ради повідомлено прокуратуру про те, що згідно з перевіркою інформації, що зберігається в автоматизованої системи документообігу з програмним забезпеченням «ДокПроф», звернень від ТОВ «М П Г» з питання щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до Департаменту діловодства у період 2020-2025 не надходило. Відповідно до інформації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради на теперішній час у Департаменті економіки та комунального майна відсутня офіційна інформація щодо будівництва та введення в експлуатацію вказаних у листі об'єктів. Разом з тим, у відповідь на лист прокуратури надано копії сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів. Інша інформація щодо питань, викладених у листі Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова від 30.05.2025 №51-107-3033вих-25, в Департаменті відсутня, іншими виконавчими органами до Департаменту не надана.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що Харківською міською радою не вживалися заходи щодо самостійного стягнення із відповідача коштів за пайову участь в судовому порядку. Відтак, у зв'язку з бездіяльністю компетентного органу, уповноваженого здійснювати захист інтересів держави в даній сфері, прокурором подано даний позов.
У вищевказаному випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - територіальної громади) й замовника будівництва, та стягненні безпідставно збережених коштів до бюджету, оскільки уповноваженим органом самостійно не здійснюється захист інтересів територіальної громади.
Таким чином, підставою для представництва прокурором інтересів держави, в особі Харківської міської ради, шляхом подання позову є стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів, що у свою чергу призвело до порушення інтересів держави, при тому, що позивачем, як уповноваженим органом, належних заходів з метою стягнення відповідних коштів до бюджету вжито не було.
Щодо суті позову.
Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).
Відповідно до ст. 1 Закону №3038-VI замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.
Частиною першою статті 2 цього Закону вказано, що плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об'єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.
Положеннями статті 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) встановлено наступне:
Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.
Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.
Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.
У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.
Встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь- яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.
Розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об'єкта, з техніко-економічними показниками.
У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін. Невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту. Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.
Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.
Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX (далі - Закон №132-IX), якими з 01.01.2020 року було виключено статтю 40 Закону №3038-VI, яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
За змістом Закону №132-IX та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.
Відповідно до ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.
Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону №3038-VI (в редакції, що діяла до 01.01.2020 року) визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.
Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Наведені вище правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи питання відступу від правових позицій касаційних судів та визначаючи належний спосіб захисту порушеного права у справі №643/21744/19, також зауважила, що:
- з 1 січня 2020 року скасовано дію статті 40 Закону №3038-VI, яка передбачала обов'язкове укладення договору, тому визнання судом договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладеним та встановлення цивільних прав та обов'язків сторін договору на майбутнє на підставі нормативно-правового акта, який було скасовано, суперечитиме принципу правової визначеності та не дозволить суду захистити право сторони належним способом. Відтак якщо на час здачі новозбудованого об'єкта до експлуатації або ухвалення судового рішення було скасовано норму статті закону, яка зобов'язувала укласти договір про участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, то суд не має підстав для задоволення позову обраним позивачем способом, а саме зобов'язати укласти договір або визнати договір укладеним;
- у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 у справі №904/4442/19, від 04.02.2021 у справі №904/2468/19 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.05.2021 у справі №201/14195/18 суди розглянули спори про визнання укладеним договору про пайову участь замовника будівництва у створенні та розвитку інфраструктури населеного пункту при чинності на час виникнення спірних правовідносин та на момент звернення позивача до суду норми статті 40 Закону №3038-VI, яка зобов'язувала замовника будівництва укласти вказаний договір, однак за відсутності вказаної норми на час розгляду справи. Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2021 у справі №922/267/20 та від 23.03.2021 у справі №904/454/18 суди розглянули вказані вище спори при втраті чинності норми статті 40 Закону №3038-VI ще на час звернення позивача до суду, однак вона також була чинною на час виникнення спірних правовідносин;
- відмовляючи у задоволенні позовних вимог, касаційні суди дійшли висновку про те, що необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність на час виникнення правовідносин відповідних положень закону про обов'язковість укладення договору. Однак, оскільки станом на час розгляду справи відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним такий договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена;
- зазначені висновки касаційного суду узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у цій справі, а тому підстав для відступу від правових висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду немає;
- у зв'язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов'язок сплати яких був встановлений законом. У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України;
- у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок щодо належного способу захисту у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у розвитку інженерно- транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", який полягає у стягненні коштів на підставі ст. 1212 ЦК України на користь органу місцевого самоврядування, а не зобов'язання замовника будівництва укласти договір про пайову участь з відповідним органом.
Між тим, цією постановою не спростовується обов'язок замовника будівництва сплатити кошти з пайової участі у розвитку інженерної інфраструктури населеного пункту, більш того наголошується, що у подібних правовідносинах спір можливий лише щодо величини пайової участі, однак не існування такого обов'язку.
Нормами статті 40 Закону №3038-VI було визначено обов'язок у передбачених цим Законом випадках щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття такого об'єкта в експлуатацію, а також обов'язок щодо укладення відповідного договору про пайову участь, положеннями якого мала бути визначеною належна до перерахування сума (розмір пайової участі).
При цьому частиною дев'ятою статті 40 Закону №3038-VI було передбачено, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію.
Згідно з Законом №132-IX статтю 40 Закону №3038-VI було виключено з 01 січня 2020 року.
Таким чином, починаючи з 01.01.2020 передбачений до цього статтею 40 Закону №3038-VI обов'язок замовників забудови земельної ділянки у населеному пункті щодо необхідності укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту перестав існувати.
Разом з тим, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
…
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію;
5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;
6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
Отже, у даному випадку, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску у 2020 році визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-IX.
При цьому господарський суд зазначає, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:
- об'єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;
- об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.
Тож у вказаних двох випадках, враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об'єкта в експлуатацію.
Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.
Враховуючи, що матеріали цієї справи містять докази того, що будівництво об'єкта розпочате відповідачем у 2018 році, а абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Будівництво об'єкта розпочато відповідачем 10.12.2018, що підтверджується інформацією з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, та введено об'єкт в експлуатацію у 2021 році (11.09.2021).
Відтак застосуванню підлягає п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, яким визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником (відповідачем) об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
Натомість з матеріалів справи вбачається, що усупереч вищезазначеним вимогам законодавства відповідач не звернувся до Харківської міської ради протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, з огляду на те, що порядок пайової участі відповідача регулюється саме прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX.
Верховний Суд у постанові від 07.09.2023 у справі №916/2709/22 зауважив про те, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог підпункту 3 абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Разом з тим господарський суд зауважує, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.
Отже, обов'язок відповідача, як замовника будівництва, здійснити оплату пайового внеску визначений безпосередньо приписами пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №132-IX, якими, крім того, визначено, що розмір пайової участі становить 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, у випадку якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом.
Невиконання відповідачем законодавчо закріпленого обов'язку щодо сплати пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта саме до введення об'єкта в експлуатацію надає право на стягнення цих коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Отже, господарський суд зазначає, що замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Такі висновки сформульовані також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 та Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21.
При цьому відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Визначаючи розмір належної до стягнення суми пайової участі у зв'язку з будівництвом об'єкта, суд зобов'язаний дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов'язком суду (подібний висновок щодо обов'язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17).
Господарський суд з огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок здійснено неправильно, суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми проведених нарахувань, не виходячи при цьому за межі позовних вимог.
Згідно з п.п. 1 п. 2 розд. II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом) для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
Здійснений прокурором розрахунок коштів пайової участі виглядає наступним чином: розмір пайової участі: П = 15272 грн * 9810,8 кв м * 2% = 2996610,75 грн,
де: 15272 грн - опосередкована вартість 1 кв м житла по Харківському регіону (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 10.09.2021 №230);
9810,8 кв м - загальна площа приміщень відповідно до сертифікату №ІУ123210906950;
2% - відсоток залучення коштів для об'єктів житлового призначення згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».
Перевіривши зроблений прокурором розрахунок, суд дійшов висновку що він є арифметично вірним, а тому вимога прокурора щодо стягнення 2996610,75 грн безпідставно збережених коштів пайової участі підлягає задоволенню.
Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З огляду на те, що відповідач свої зобов'язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.
Виходячи з системного аналізу законодавства, обов'язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред'явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов'язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.
Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов'язання зі сплати коштів пайової участі, суд вважає, що прокурор правомірно нараховує 3% річних та інфляційні втрати.
Перевіривши правомірність та правильність здійсненого прокурором детального розрахунку інфляційних втрат у сумі 1924792,20 грн та 3% річних у сумі 349495,12 грн, суд зазначає, що здійснене нарахування відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно.
Відповідно до п. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 18.01.2021 по справі №915/646/18.
Відповідач не надав доказів сплати пайової участі в сумі 2996610,75 грн або звільнення від її сплати, чи будь-яких заперечень.
Враховуючи вищевикладене, оцінивши докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі шляхом присудження до стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів пайової участі в сумі 2996610,75 грн, інфляційних втрат в сумі 1924792,20 грн та 3% річних у сумі 349495,12 грн.
Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасником справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 ГПК України, відповідно до яких витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, з вини якого виник спір.
Керуючись ст. 610, 612, 625, 1212 ЦК України, Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 №3038-VI, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 №132-IX, постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, ст. 13, 73, 74, 76 - 80, 86, 123, 129, 237, 238 ГПК України,
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МПГ» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 4, корп. Б. Код ЄДРПОУ 32871281) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7. Код ЄДРПОУ 04059243) пайовий внесок у сумі 2996610,75 грн, інфляційні втрати у сумі 1924792,20 грн, 3% річних у сумі 349495,12 грн.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “МПГ» (01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, 4, корп. Б. Код ЄДРПОУ 32871281) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б.Хмельницького, 4. Код ЄДРПОУ 02910108) судовий збір у сумі 63250,78 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено "28" листопада 2025 р.
Суддя В.І. Ольшанченко