11 листопада 2025 року м. ТернопільСправа № 921/431/25
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л. розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “КОЛЛЕКТ ЦЕНТР», вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133
до відповідача: Фізичної особи підприємця Чегус Ірини Мирославівни, АДРЕСА_1
про стягнення заборгованості за Договором № 011/12087/424082 від 09.07.2018 у розмірі 38 183 грн 18 коп.
Представники учасників судового процесу в судове засідання не з'явилися.
1. Рух та суть справи.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача - Фізичної особи підприємця Чегус Ірини Мирославівни, у якій просить суд стягнути заборгованість за Договором № 011/12087/424082 від 09.07.2018 у розмірі 38183 грн 18 коп.
Ухвалою суду від 28.07.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Відмовлено позивачу в задоволенні клопотання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 26.08.2025, яке, в порядку статті 183 ГПК України, було неодноразово відкладено востаннє на 21.10.2025.
Ухвалою від 21.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.11.2025.
Представники позивача та відповідача у призначене судове засідання не з'явились, будь яких заяв чи клопотань процесуального характеру суду не надали.
Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Враховуючи наведене, суд визнав за можливе розглянути справу без участі представників позивача та відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 11.11.2025 судом ухвалено рішення.
2. Аргументи сторін.
2.1. Позиція позивача.
Позовні вимоги, викладені позивачем у позовній заяві №15434880 від 21.07.2025 (вх. №493 від 21.07.2025), мотивовані неналежним виконанням відповідачкою взятих на себе за Договором про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування № 011/12087/424082 від 09.07.2018 зобов'язань по поверненню отриманого кредиту у визначений договором строк, сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого в Фізичної особи - підприємця Чегус Ірини Мирославівни утворилася заборгованість в розмірі 38 183 грн 18 коп., з яких : 33 276 грн 50 коп. - загальний залишок заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 4 906 грн 68 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.
Вказані обставини, на думку позивача, є підставою для захисту у судовому порядку порушеного майнового права, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з даним позовом.
Одночасно позивач у позовній заяві, серед іншого, зауважив на тому, що 30.11.2021 було укладено договір №114/2-47, відповідно до якого Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №011/12087/424082.
Крім того, 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №011/12087/424082.
Таким чином, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідача за договором №011/12087/424082.
2.2. Позиція відповідача.
Відповідачка, незважаючи на вжитті судом заходи з повідомлення про рух справи, активної участі у розгляді справи не забезпечила, заяв чи заперечень по суті справи не подала, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялась у відповідності до статей 120, 176, 242 ГПК України.
Судова кореспонденція із відміткою на поштових повідомленнях, надіслана відповідачці на адресу, вказану у позовній заяві повернута суду із відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Із розширеного витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань по відомостях щодо відповідача, місцезнаходженням відповідача ФОП Чегус І.М., станом на час розгляду справи, значиться : АДРЕСА_1 .
А тому, в силу приписів ГПК України та Правил поштового обігу у даній справі поштова кореспонденція, а саме ухвали господарського суду з повідомленням про розгляд справи із позначкою “Судова повістка» були надіслані відповідачці на вказану у позовній заяві адресу, яка відповідає тій, що зазначена у ЄДР, а саме: АДРЕСА_1 .
При цьому, як свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, ухвали суду про відкриття провадження у справі (від 28.07.2025) та ухвали-повідомлення про відкладення розгляду справи (від 26.08.2025, від 09.10.2025 та від 21.10.2025) були повернуті до суду без вручення, з відмітками на довідці Укрпошти: “адресат відсутній за вказаною адресою».
При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії надіслано судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення, інші причини, що не дали змоги виконати обов'язки щодо пересилання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції, пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (надалі - Правила).
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Враховуючи викладене, не перебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 ГПК України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Отже, суд дійшов висновку, що у відповідачки було достатньо часу для подання як відзиву на позову заяву так і доказів погашення спірної заборгованості, у разі їх наявності, чого відповідачкою зроблено не було, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин справи суду не надано, при цьому ФОП Чегус І.М. не була обмежена у своїх процесуальних правах щодо надання відзиву.
Неотримання відповідачкою ухвал суду в цій справі та повернення їх до суду із відповідною відміткою є наслідком дій/бездіяльності відповідачки щодо її належного отримання, тобто її власною волею.
Згідно частини 9 статті 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
3. Фактичні обставини справи встановлені судом.
09.07.2018 між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» (далі по тексту - Кредитодавець та/або АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «РАЙФФАЙЗЕН БАНК») та Фізичною особою - підприємцем Чегус Іриною Мирославівною (далі по тексту - позичальник та/або відповідач) укладено Договір № 011/12087/424082 про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування (далі - Договір).
Основними умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього Договору.
Відповідно до умов кредитного Договору, Банк зобов'язаний надати Клієнту кредит в сумі 250 000,00 грн (стаття 1 Договору). На дату укладення договору поточний ліміт складає 30 000,00 грн.
Пунктом 1.4. Договору визначено, що кредит надається виключно з метою фінансування господарської (підприємницької) діяльності Клієнта.
Строк Кредиту - 24 місяці (ів) з 09.07.2018 (дата надання кредиту) по 09.07.2020 (дата повного погашення кредиту).
Також, умовами кредитного договору передбачено тип та розмір процентної ставки за користування кредитом. (стаття 2 Договору). Крім того, вказаним договором дозволено овердрафт.
Як підтверджено матеріалами справи, Акціонерним товариством «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» на підставі укладеного Договору №011/12087/424082 09.07.2018 надано Клієнту - ФОП Чегус Ірині Мирославівні кредит в сумі 30 000,00 грн на строк 24 місяці (з дати надання кредиту - 09.07.2018 по 09.07.2020 - дата повного погашення кредиту).
Суд зауважує, що підписавши кредитний договір, Клієнт підтвердив, що перед підписанням Заяви-Договору він повідомлений про усі умови споживчого кредитування в АТ «Райффайзен Банк Аваль» та орієнтовну вартість Кредиту, що підтверджується підписом Клієнта про його ознайомлення з паспортом споживчого кредиту «Кредит готівкою», та не має зауважень, претензій щодо наданої інформації. Надана інформація Клієнту є повною, необхідною, доступною, достовірно та своєчасною.
При цьому, судом встановлено, що Кредитодавець належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, надавши Позичальнику - ФОП Чегус Ірині Мирославівні кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами Договору, що підтверджується відповідними доказами, доданими до позовної заяви.
Згідно з умовами Договору Позичальник зобов'язаний, у встановлений Договором строк, повернути кредит, сплатити проценти, штрафи та пені (у разі наявності) та інші платежі передбачені Договором.
Незважаючи на це, Відповідачка не виконала свого обов'язку щодо повернення наданого їй Кредиту в строки, передбачені Договором у зв'язку з чим, станом на день формування позовної заяви, відповідно до розрахунку, заборгованість ФОП - Чегус І.М. становить 38 183,18 грн, з яких:
- Заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 33276,50 грн.
- Заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4906,68 грн.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, сторонами узгоджено, що до правовідносин пов'язаних з укладанням та виконанням умов цього Договору застосовується строк позовної давності тривалістю 5 років.
Судом, також, встановлено, що 30.11.2021 було укладено договір №114/2-47, відповідно до якого Акціонерне товариство «РАЙФФАЙЗЕН БАНК» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором №011/12087/424082.
Також, 10.01.2023 було укладено договір №10-01/2023, відповідно до якого Товариство з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» право вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і за договором №011/12087/424082.
За умовами вказаного договору з моменту відступлення (передачі) Первісним кредитором Новому кредитору Права вимоги, Новий кредитор є таким, що замінив Первісного кредитора у правовідносинах з Боржниками, що існують на дату відступлення (передачі) Права вимоги та мають відношення до Прав вимоги. До Нового кредитора переходять права Первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема Новий Кредитор має право здійснювати нарахування та стягнення процентів та/чи процентів, за прострочення виконання грошового зобов'язання (відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України) за Договорами позики (Кредитними договорами) (у тому числі за періоди, що передували відступленню прав вимоги, якщо такі нарахування не були здійсненні Первісним Кредитором) за умови дотримання вимог чинного законодавства України, нарахування та стягнення штрафних санкцій за порушення Боржниками грошових зобов'язань, нарахування будь яких платежів і комісій, а також право вимагати у Боржників відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням грошових зобов'язань, відповідно до законодавства та умов Договорів позики (Кредитних договорів). (п.5.4. Договору №10-01/2023 від 10.01.2023).
Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» наділено правом вимоги до відповідачки за договором №011/12087/424082.
При цьому, як вбачається з наданого позивачем Додатку №1 до Додаткової угоди №6 від 19.11.2024 (до Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.01.2023), що стосується змін в Реєстрі боржників загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором №011/12087/424082 від 09.07.2018, що підлягає стягненню з позичальника - ФОП Чегус І.М складає 38 183,18 грн.
Несплата відповідачкою вказаної заборгованості стала підставою для звернення позивача за захистом свого порушеного права до господарського суду.
4. Норми права та судова практика, які застосував суд.
Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією їх породжують. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно із статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В розумінні статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з статтею 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частинами 1,2 статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частинами 1,3 статі 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно із частиною 1 статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Згідно з частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Згідно із частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Частинами 1,3 статті 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Верховним Судом України в постанові від 24 лютого 2016 року у справі 6-1824цс15 висловлено таку Правову позицію: «…якщо сторони кредитного договору досягли згоди про збільшення позовної давності за всіма або окремими вимогами і така домовленість за змістом і формою відповідає вимогам статті 6 і частини першої статті 259 ЦК України, то розрахунок розміру пені та штрафу слід провести за кожною вимогою в межах збільшеної позовної давності, установленої сторонами в договорі, ураховуючи періодичність платежів, визначених договором…».
5. Мотивована оцінка судом аргументів учасників справи та обставин справи.
Як свідчать матеріали справи, а саме: банківські виписки по особовому рахунку за Договором №011/12087/424082 від 09.07.2018 ; Рахунку заборгованості за Договором №011/12087/424082 від 09.07.2018 станом на 03.07.2025 ; платіжного доручення до Договору №114/2-47 від 30.11.2021 ; витяг з Реєстру боржників до Договору №114/2-47 від 30.11.2021, Банком належним чином виконано взяті на себе зобов'язання за Договором №011/12087/424082 від 09.07.2018 про надання банківських послуг та послуг у сфері страхування щодо надання Клієнту строкового кредиту в розмірі 30 000,00 грн строком на 24 календарних місяці.
Кредит був наданий відповідачці - ФОП Чегус І.М. за її заявою на відкриття поточного рахунку, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки та встановлення кредитного ліміту (для ліміту осіб-підприємців в рамках продукту "Кредитна картка для підприємців") від 03.07.2018.
Ознайомившись з Паспортом кредиту та підписавши його Відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, надані виходячи із обраних мною умов кредитування. Підтвердив отримання ним всіх пояснень, необхідних для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз'яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати для нього, в тому числі в разі невиконання ним зобов'язань за таким договором.
Проте, в порушення взятих на себе зобов'язань, зокрема пунктів 5.1. - 5.2. Договору, щодо своєчасного (у визначений Договором строк - 09.07.2020) погашення заборгованості за отриманим кредитом, сплатою відсотків за користування кредитом, виконано частково що підтверджується наявним у справі розрахунком заборгованості, з якого вбачається, що станом на 03.07.2025 заборгованість ФОП Чегус Ірини Мирославівни перед Новим кредитором, згідно Договору №10-01/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, Товариством з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" складає 38 183 грн 18 коп., з яких 33 276 грн 50 коп. - загальний залишок заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 4 906 грн 68 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.
Вказані вище нарахування підтверджуються відповідними розрахунками, що додані до матеріалів позовної заяви. Згідно наданої позивачем виписки з особового рахунку відповідачки за період з 11.07.2018 по 30.11.2024, останній платіж у сумі 3 000 грн був зроблений відповідачкою 13.11.2020.
Слід зазначити, що станом на час розгляду спору, в матеріалах справи відсутні докази погашення боргу відповідачкою в заявленій позивачем сумі.
ФОП Чегус І.М. своїм правом на заперечення проти заявлених до стягнення сум не скористалась, вмотивованих заперечень щодо заявленої до стягнення суми чи документально та нормативно обґрунтованого контррозрахунку, суду не надала.
На підставі зазначеного, суд вважає позовні вимоги в частині 38 183,18 грн, з яких: заборгованість за основним зобов'язанням (за тілом кредиту) - 33 276,50 грн, заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги - 4 906,68 грн, документально доведеними, не спростованими відповідачкою та такими, що підлягають до задоволення.
6. Судові витрати.
Згідно із нормами ГПК України розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 129 ГПК України.
Відповідно до частин 1, 2 статті 129 ГПК Українисудовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При поданні позовної заяви, позивачем, згідно платіжної інструкції № 0536880012 від 11.07.2025, сплачено 2422 грн 40 коп. судового збору.
З огляду на задоволення позову, судовий збір покладається на відповідачку - ФОП Чегус Ірину Мирославівну.
7. Судові витрати на професійну правничу допомогу.
Щодо заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн, то суд зазначає наступне.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частинами третьою-п'ятою статті 126 зазначеного Кодексу, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 129 цього Кодексу.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Глава 52 ЦК України регулює загальні поняття та принципи будь-якого цивільного договору, включаючи договір про надання послуг.
Стаття 632 ЦК України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:
1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");
2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;
3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, позивачем надано копії наступних документів:
- договір про надання правничої допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024;
- заявка на надання юридичної допомоги №116 від 02.06.2025 ;
- витяг з акту №11 про надання " юридичної допомоги від 30.06.2025 Адвокатським об'єднанням АО "ЛІГАЛ АССІСТАНС" Клієнту - Товариству з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" у вигляді послуг з надання усної консультації з вивченням документів (4 000,00 грн) та складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (9 000,00 грн) на загальну суму 13 000,00 грн.
За умовами пункту 4.6. Договору про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024 сторони домовились, що в Акті про надання юридичної допомоги сторони можуть визначити іншу вартість юридичної допомоги, ніж була зазначена в заявці. В цьому випадку сторони керуються умовами акту.
Підписанням Акту про надання юридичної допомоги, Сторони підтверджують, що жодних претензій по якості, повноті, строках та обсягу наданих послуг в цілому один до одного не мають (п.4.7. Договору).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважено, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Положення статей 126, 129 ГПК України, кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європа державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв'язку з розглядом.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 висловлено таку правову позицію: "Не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату “гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність."
При цьому, дослідивши наданий позивачем Акт №11 про надання юридичної допомоги від 30.06.2025, суд доходить висновку, що виконання робіт по наданню послуг адвокатським об'єднанням підтверджено, а також доведено їх реальність та дійсність понесення у межах розгляду даної справи.
Згідно із рішенням ВС/КСЦ у справі №641/7612/16-ц від 01.12.2021, беручи на себе обов'язок здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексних дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта, відтак, час, який адвокат витрачає на дорогу для участі у судовому засіданні, є складовою правничої допомоги і підлягає нарівні з іншими витратами.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 169 ГПК України).
Тобто саме зацікавлена сторона має вчиняти певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За принципом змагальності сторін, зокрема, у наведених положеннях частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України, виходячи з яких зменшення внаслідок неспівмірності суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Разом з цим, за наслідками здійсненої оцінки розміру судових витрат, понесених ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" на правничу допомогу у зв'язку з розглядом справи в суді обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України", зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Дослідивши матеріали справи, заявлені вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу в сумі 13 000,00 грн, мотиви та обґрунтування, викладені в позовній заяві, та зважаючи, що відповідачкою заяви про зменшення заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу не було заявлено, суд дійшов висновку про задоволення зазначених вимог та стягнення з відповідачки - ФОП Чегус І.М. на користь ТОВ "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" - 13 000 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 129, 233, 236, 238, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Чегус Ірина Мирославівна (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» заборгованість за Договором № 011/12087/424082 від 09.07.2018 у розмірі 38 183,18 грн, з яких : 33 276 (тридцять три тисячі двісті сімдесят шість) грн 50 коп. - загальний залишок заборгованості за основним зобов'язанням (за тілом кредиту), 4 906 (чотири тисячі дев'ятсот шість) грн 68 коп. - заборгованість за нарахованими процентами.
3. Судові витрати покласти на відповідача.
4. Стягнути з Фізичної особи підприємця Чегус Ірина Мирославівна (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. судового збору.
5. Стягнути з Фізичної особи підприємця Чегус Ірина Мирославівна (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» - 13 000 (тринадцять тисяч) грн 00 коп. витрат на правничу допомогу.
6. Накази видати після набрання рішенням суду законної сили.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (код ЄДРПОУ 4276926, місцезнаходження: вул. Мечнікова, будинок 3, офіс 306, місто Київ, 01133) ;
Відповідач: Фізична особа підприємець Чегус Ірина Мирославівна (РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ), АДРЕСА_1 .
Рішення господарського суду набирає законної сили у порядку статті 241 ГПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається у порядку, визначеному статтями з 253 по 259 ГПК України.
Повне рішення складено 27.11.2025.
Повний текст рішення надіслати учасникам справи до їх електронних кабінетів в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко