65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"01" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/3217/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №916/3217/25
За позовом: Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС» (04070, м.Київ, вул. Іллінська, 8; ЄДРПОУ 20474912)
До відповідачів: Виконавчого комітету Одеської міської ради (65026, м. Одеса, Думська площа, буд. 1; ЄДРПОУ 04056919), Департаменту міського господарства Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д; ЄДРПОУ 34674154)
Про стягнення 74290,84 грн.
Встановив: Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АРКС» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, у якій просить суд стягнути з відповідачів завдані збитки у розмірі 74290,84 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 18.08.2025р. прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС» до розгляду та відкрито провадження у справі №916/3217/25. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачеві відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив із урахуванням вимог ст.166 ГПК України протягом 10 днів з дня отримання відзиву. Встановлено відповідачу строк для подання заперечень із урахуванням вимог 167 ГПК України, протягом 10 днів з дня отримання відповіді на відзив. Роз'яснено сторонам про можливість звернення до суду з клопотанням про призначення проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у строки, визначені ч.7 ст. 252 ГПК України.
28.08.2025р. до суду Департаментом міського господарства Одеської міської ради надано відзив до суду.
03.09.2025р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.
03.09.2025р. до суду від представника Виконавчого комітету Одеської міської ради надійшла заява про продовження строку для подання відзиву по справі №3217/25.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.09.2025р. вирішено питання щодо заяви представника Виконавчого комітету Одеської міської ради від 03.09.2025р. вх. №ГСОО 27265/25 про продовження строку для подання відзиву по справі №3217/25 без повідомлення учасників справи. Задовольнити заяву представника Виконавчого комітету Одеської міської ради від 03.09.2025р. вх. № ГСОО 27265/25 про продовження строку для подання відзиву по справі №3217/25. та продовжено строк на подання відзиву на позовну заяву до 12.09.2025р.
12.09.2025р. до суду Виконавчим комітетом Одеської міської ради надано відзив
16.09.2025р. до суду Виконавчим комітетом Одеської міської ради надано клопотання.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив.
Позивачем було зазначено суду, що 27.01.2021 року, в м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 34, відбулась страхова подія за участю транспортного засобу Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме на транспортний засіб впало дерево та завдало пошкоджень.
За поясненнями позивача, цивільно-правова відповідальність транспортного засобу «Opel», реєстраційний № НОМЕР_1 було застраховано за договором добровільного страхування власників наземних транспортних засобів № 65525а0ба.
У відповідності до умов вказаного Договору страхування позивач взяв на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку сплатити на користь Страхувальника страхове відшкодування.
З заявою про виплату страхового відшкодування внаслідок настання страхового випадку звернувся Страхувальник та надав всі необхідні документи.
На підставі даної заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт та підставі вище зазначеного страхового акту Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 74290,84грн.
За поясненнями позивача, згідно відповіді Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, щодо інформації про балансоутримувача земельних насаджень за адресою м. Одеса, вул. Троїцька 34 - відсутня.
Ґрунтуючи заявлені позовні вимоги позивачем було зазначено суду, що до відання виконавчого органу міської ради належить організація благоустрою населених пунктів, визначення балансоутримувача та контроль за станом зеленими насадженнями у тому числі і деревами та вживати усі необхідні заходи для безпечного знаходження громадян, а також їх майна та території, яка підвідомча таким балансоутримувачам, відповідальність несе виконавчий орган місцевої ради.
Таким чином, позивач вважає, що балансоутримувача земельних насаджень за адресою: м. Одеса, вул. Троїцька 34 не встановлено так виконавчий комітет Одеської міської ради та Департамент міського господарства Одеської міської ради, як уповноважені органи, несуть відповідальність перед позивачем за відшкодування завданих збитків у розмірі 74 290,84 грн.
Позовні вимоги направлено на стягнення з Виконавчого комітету Одеської міської ради та Департаменту міського господарства Одеської міської ради завданих збитків у розмірі 74290,84 грн.
Надаючи відзив, Департаментом міського господарства Одеської міської ради було зазначено суду, що для правильного вирішення питання щодо стягнення відповідно до положень статті 993 ЦК України, статті 27 Закону України «Про страхування» суми шкоди, завданої внаслідок падіння дерева на належний потерпілому автомобіль та пошкодження його, важливим є встановлення особи, відповідальної за заподіяння шкоди.
Відповідач вважає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Доводи представника позивача, що зокрема, Департаментом міського господарства Одеської міської ради, як уповноважений орган, через незадовільне утримання озеленення, несе відповідальність перед позивачем за відшкодування завданих збитків (страхове відшкодування), є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають діючому законодавству України з місцевого самоврядування та з питань благоустрою населених пунктів
Відповідач вважає, що оскільки позивачем не надано суду жодного документа, який би беззаперечно свідчив про встановлення вини Департаменту міського господарства Одеської міської ради в події, яка мала місце 27.01.2021, а також судового рішення, яке б набрало законної сили, вважаємо заявлені позовні вимоги необґрунтованими, що не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами, які б у своїй сукупності були більш переконливими та доводили ті обставини, про які стверджує позивач та його представник.
Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що ним було надано до суду, достатні та допустимі докази підтвердження та встановлення факту, що власнику транспортного засобу «Opel», державний номерний знак « НОМЕР_1 » було завдано матеріальної шкоди в результаті падіння дерева, за адресою м. Одеса, вул. Троїцька, буд. 34 та у зв'язку з тим, що ані Департаментом міського господарства Одеської міської ради,а ні Виконавчим комітетом Одеської міської ради, не визначено балансоутримувача дерева, яке пошкодило транспортний засіб потерпілої особи, то саме вони несуть матеріальну відповідальність за завдану шкоду.
Надаючи відзив, Виконавчим комітетом Одеської міської ради було зазначено суду, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є неналежним відповідачем у даній справі. Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є її виконавчими органами галузевої та функціональної компетенції, підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, а також сільському, селищному, міському голові. Як наслідок, питання організації благоустрою населених пунктів та здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, не відноситься до повноважень Виконавчого комітету Одеської міської ради.
Таким чином, як вважає відповідач, при розгляді подібних справ, які стосуються відшкодування шкоди, завданої внаслідок падіння дерева (гілки) необхідним та вирішальним є дослідження питання щодо наявності створених органом місцевого самоврядування підприємств для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. Виконавчий комітет Одеської міської ради є не єдиним виконавчим органом в системі місцевого самоврядування у м. Одесі, а є виконавчим органом загальної компетенції міської ради, до повноважень якого не входить визначення балансоутримувачів зелених насаджень.
Також, відповідачем надавались пояснення суду стосовно не доведення позивачем обов'язку Виконавчого комітету Одеської міської ради відшкодовувати спричинену майнову шкоду.
Відповідачем було зазначено суду, що з метою з'ясування відповідних погодних умов станом на 27.01.2021 року, 22.08.2025 р. Виконавчим комітетом Одеської міської ради було зроблено відповідний запит до Гідрометеорологічного центру Чорного та Азовського морів з метою з'ясування відповідних погодних умов та запровадження штормового попередження (вказаний запит долучено до заяви Виконавчого комітету Одеської міської ради про продовження строку на подання відзиву).
Таким чином, як вважає відповідач, оскільки страхувальник був ознайомлений зі складними погодними умовами, падіння гілки дерева відбулось не з вини Виконавчого комітету Одеської міської ради, позовні вимоги позивача про стягнення з Виконавчого комітету Одеської міської ради збитків є безпідставними.
Також, відповідачем надавались пояснення стосовно відсутності документів на підтвердження обставин завдання шкоди.
Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу. (частину третю статті 16 визнано такою, що відповідає Конституції України (є конституційною), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 р. N 2-р(II)/2021) (ст. 16 ЦК України).
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
За змістом статті 9 Закону України "Про страхування" (в редакції від 24.07.2021 року) передбачено, що страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.
Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України , до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно ч. 1 та п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частини першої статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною третьою статті 22 Цивільного кодексу України, визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.
Крім того, за загальними положеннями, передбаченими статтею 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 Цивільного кодексу України, необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, яка не відповідає вимогам закону, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У правовідносинах, що розглядаються, шкода - це фактично міра відповідальності; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки особи, яка заподіяла шкоду. вина завдавача шкоди, але за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону, обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність сукупності всіх вищезазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
При цьому, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача, і є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки тієї особи, яка заподіяла шкоду.
За таких обставин саме на позивача покладається обов'язок довести обґрунтованість своїх вимог, а саме, наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, і для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.
Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках, встановлених законом. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом (ст. 1166 ЦК України).
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку. Доведення факту заподіяння збитків, розмір зазначених збитків, протиправність діяння відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та заподіяними збитками покладено на зацікавлену особу.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Частиною 1 статті 1191 ЦК України, передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Отже, для відшкодування завданої майнової шкоди необхідно довести неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх зазначених умов є обов'язковою для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного із цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. У цьому випадку саме на позивача покладено обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) немає вини у заподіянні шкоди.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.04.2018 року у справі № 910/3165/17 викладено правову позицію: "Статтею 993 Цивільного кодексу України та статтею 27 Закону України "Про страхування" визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий, яким є страхувальник або вигодонабувач, передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого."
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобовязанні до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією. При суброгації у страхових відносинах, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати. При суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 910/2603/17.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 жовтня 2020 року у справі №910/18279/19 висловлено позицію: "Правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою.
Суброгація (від лат. "subrogare" - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов'язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно зі статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування" до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
Під час суброгації нового зобов'язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Страховик виступає замість потерпілого."
Так, обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує, що 27.01.2021 року, в м.Одеса, вул. Троїцька, буд. 34, відбулась страхова подія за участю транспортного засобу Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 , а саме на транспортний засіб впало дерево та завдало пошкоджень та підставі заяви та наданих потерпілою стороною документів було складено страховий акт та підставі вище зазначеного страхового акту Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АРКС» здійснило виплату страхового відшкодування в розмірі 74290,84грн.
Також матеріали справи містять талон-повідомлення єдиного обліку №3856 про приймання і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення про фіксування факту пошкодження транспортного засобу Opel Astra, державний номерний знак НОМЕР_1 , складений інспектором чергової частини старшим лейтенантом поліції Відділу поліції № 2 (м. Одеса) Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області від 28.01.2021р.
Відповідно до наявного листа в матеріалах справи Відділу поліції № 2 (м. Одеса) Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області від 02.02.2021р. було зазначено, щодо необхідності звернення до страхової компанії та до суду в справах цивільного судочинства України.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що надані позивачем документи, не є беззаперечними доказами протиправної поведінки відповідачів та причинно - наслідкового зв'язку між подією яка сталася і пошкодженням спірного авто, оскільки у вказаних документах зафіксовано лише факт звернення до поліції та наявність пошкоджень автомобіля.
Жодних обставин та доказів проведення поліцією (компетентного правоохоронного органу) дій з метою встановлення факту події, яка порушує майнове право чи того, ким вчинено протиправне діяння, яке призвело до пошкодження автомобіля, надані до суду документи не місять.
З наданих позивачем документів до суду вбачається, що ані страхова компанія, ані поліція не виїжджали на місце падіння дерева, а була зафіксована зі слів ОСОБА_1 .
Жодного іншого доказу, який дозволяє суду встановити наявність причинного зв'язку між противоправною поведінкою відповідача та спричиненою шкодою, як то: фотографії падіння дерева, заяви свідків, фіксація події працівниками Національної поліції України, позивачем до суду не надано.
Водночас умовами п. п.27.3 Договору добровільного страхування наземного транспорту “Все включено» №65525а0ба від 08.10.2020р., передбачено, що до переліку документів для визначення обставин заявленої події надається копія протоколу огляду місця події.
Наданий позивачем до суду Акт огляду транспортного засобу від 01.02.2021р. свідчить про наявність та характер ушкоджень автомобіля, але не доводить причин виникнення відповідних ушкоджень.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду 08.05.2018 у справі №920/316/17, від 21.12.2018 у справі №920/31/18, згідно з якою причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов'язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.
При цьому, як вище зазначено судом, у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості заявлених вимог покладається на позивача, який має надати докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинного зв'язку такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивачеві необхідно довести наявність усієї сукупності вищезазначених умов, які необхідні для відшкодування шкоди.
Також щодо складу сторін за заявленими позивачем вимогами, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 17 Закону України “Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів мають право звертатись до суду з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної майну чи здоров'ю громадян унаслідок дій чи бездіяльності балансоутримувачів об'єктів благоустрою.
Згідно зі ст. 25 Закону України “Про благоустрій населених пунктів», утримання та благоустрій прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку, належних до нього будівель, споруд проводиться балансоутримувачем цього будинку або підприємством, установою, організацією, з якими балансоутримувачем укладено відповідний договір на утримання та благоустрій прибудинкової території.
Частиною 1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування» перебачено що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами ч. 1, 2 ст. 11 Закону України “Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Пунктом 5 ч. 2 ст. 10 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо.
Згідно з ч. 7 ст. 28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів», правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади. Правилами визначено, що балансоутримувач - спеціально вповноважені на конкурсних засадах державними чи місцевими органами влади підприємства, організації, які відповідають за утримання та збереження зелених насаджень на підпорядкованих територіях зеленого господарства.
Пунктом 3.2 Правил утримання зелених насаджень у населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово_комунального господарства України від 10.04.2006 р. № 105, передбачено, що елементами благоустрою є: покриття доріжок відповідно до норм стандартів; зелені насадження (у тому числі снігозахисні, протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, у парках, скверах і алеях, бульварах, садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях; будівлі та споруди системи збирання і вивезення відходів; засоби та обладнання зовнішнього освітлення та зовнішньої реклами; комплекси та об'єкти монументального мистецтва; обладнання дитячих, спортивних та інших майданчиків; малі архітектурні форми; інші елементи благоустрою.
Відповідно до пункту 5.5. Правил, відповідальними за збереження зелених насаджень, належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянок, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.
Отже, балансоутримувачем зелених насаджень є уповноважене органами місцевого самоврядування підприємство, яке відповідає за утримання та збереження зелених насаджень.
Відповідно до пп. а) п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV, яким визначені правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів, до об'єктів благоустрою населених пунктів належать, зокрема території загального користування: парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам'ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики.
У п.2 ч.1 ст.21 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV встановлено, що елементами (частинами) об'єктів благоустрою є: зелені насадження (у тому числі снігозахисні та протиерозійні) уздовж вулиць і доріг, в парках, скверах, на алеях, бульварах, в садах, інших об'єктах благоустрою загального користування, санітарно-захисних зонах, на прибудинкових територіях.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV, охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності, крім зелених насаджень, які висаджені або виросли самосівом в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв.
У містах та інших населених пунктах ведеться облік зелених насаджень та складається їх реєстр за видовим складом та віком. Облік зелених насаджень проводиться органами місцевого самоврядування (ч.5 ст.28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV).
Правила утримання зелених насаджень міст та інших населених пунктів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, за погодженням із заінтересованими центральними органами виконавчої влади (ч.7 ст.28 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 № 2807-IV).
Згідно з розділом 5 Правил, утримання зелених насаджень у населених пунктах, затверджених наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства від 10.04.2006 №105, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 27.07.2006 за № N880/12754, органи державної влади та органи місцевого самоврядування визначають на конкурсних засадах із числа спеціалізованих підприємств, організацій балансоутримувачів об'єктів благоустрою зеленого господарства державної та комунальної власності. Балансоутримувач забезпечує належне утримання та своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або може на конкурсних засадах залучати інші підприємства, установи, організації, використовуючи для цього кошти, передбачені власником об'єкта. На території об'єктів відповідно до містобудівної документації можуть бути розташовані будівлі та споруди торговельного, соціально-культурного, спортивного та іншого призначення. Власники цих будівель та споруд зобов'язані забезпечити належне утримання наданої їм земельної ділянки, а також на умовах договору, укладеного з балансоутримувачем,
забезпечувати належне утримання закріпленої за ними прилеглої території або брати пайову участь в утриманні об'єкта. На об'єктах державної чи комунальної власності межі закріпленої території та обсяги пайової участі визначають місцеві органи влади, а в м. Києві та Севастополі державні адміністрації. Відповідальними за збереження зелених насаджень і належний догляд за ними є: на об'єктах благоустрою державної чи комунальної власності - балансоутримувачі цих об'єктів; на територіях установ, підприємств, організацій та прилеглих територіях - установи, організації, підприємства; на територіях земельних ділянках, які відведені під будівництво, - забудовники чи власники цих територій; на безхазяйних територіях, пустирях - місцеві органи самоврядування; на приватних садибах і прилеглих ділянках - їх власники або користувачі.
Елементи благоустрою входять до складу об'єктів благоустрою, за винятком меморіальних комплексів та об'єктів монументального мистецтва, фонтанів. Догляд за зеленими насадженнями на вулицях, площах, бульварах, майданах повинен проводитися спеціалізованими підприємствами, організаціями зеленого господарства, які укомплектовані спеціальною технікою та механізмами, кваліфікованими спеціалістами, на умовах договору з балансоутримувачем.
У ч.ч.1,2 ст.15 Закону України “Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV також встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть утворювати підприємства для утримання об'єктів благоустрою державної та комунальної власності. У разі відсутності таких підприємств органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень визначають на конкурсних засадах відповідно до закону балансоутримувачів таких об'єктів. Балансоутримувача, що здійснюватиме утримання і ремонт об'єкта благоустрою, який перебуває у приватній власності, визначає власник такого об'єкта благоустрою. Підприємство та балансоутримувач забезпечують належне утримання і своєчасний ремонт об'єкта благоустрою власними силами або можуть на конкурсних засадах залучати для цього інші підприємства, установи та організації.
Підпунктом 7 п. “а» ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Отже, відповідальність за збереження зелених насаджень на об'єктах благоустрою може нести різні суб'єкти, залежно від їх власності та призначення. Наприклад, на об'єктах державної або комунальної власності цю відповідальність можуть нести балансоутримувачі, а на територіях підприємств чи установ - самі підприємства та установи. У випадку зелених насаджень на приватних ділянках відповідальність покладається на власників або користувачів цих ділянок. У разі падіння дерева на місцях масових паркувань, таких як двори будинків, біля парків чи скверів, на узбіччях доріг, власником цих зелених насаджень є комунальна влада. Відповідно, організація благоустрою та контроль за станом зелених насаджень належать до відання виконавчого органу місцевої ради.
Балансоутримувач, визначений виконавчим органом місцевої ради, несе обов'язок відшкодування заподіяної майнової шкоди внаслідок падіння дерева на відведених під це територіях. Це включає проведення оглядів зелених насаджень, виявлення аварійних дерев чи гілок та їх негайне видалення.
У випадку, якщо виконавчим органом місцевої ради не визначено балансоутримувача, відшкодування збитків повинно здійснюватися самим виконавчим органом місцевої ради.
За матеріалами справи судом з'ясовано, відповідно до листа Приморської районної адміністрації Одеської міської ради, що інформація щодо балансоутримувача зелених насаджень за вказаною адресою (Троїцька, 34) - відсутня.
У відзиві на позов Виконавчий комітетом Одеської міської ради не надав до суду жодних відомостей про визначення балансоутримувача об'єкту, а відтак, обов'язок відшкодування майнової шкоди, внаслідок падіння дерева, покладається на Виконавчий комітет Одеської міської ради.
При цьому, аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №2-1474/11-ц.
Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2024 у справі №917/623/22, від 12.03.2024 у справі №918/7/23.
Пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у його задоволенні (див. постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №927/84/19, від 14.07.2022 у справі №904/6902/20).
З урахуванням наведено, судом у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС» до Департаменту міського господарства Одеської міської ради відмовляється.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з того, що позивачем не доведено суду наявності причинного зв'язку між протиправною поведінкою Виконавчого комітету Одеської міської та заподіяною шкодою, тобто, повного складу цивільного правопорушення, господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з Виконавчого комітету Одеської міської ради шкоди в розмірі 74290,84 грн.
При цьому, у зв'язку із тим, що позивачем не доведено суду наявності повного складу цивільного правопорушення, обставини відсутності вини Виконавчого комітету Одеської міської ради не досліджуються господарським судом.
Судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн. за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 191, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АРКС» до Виконавчого комітету Одеської міської ради, Департаменту міського господарства Одеської міської ради про стягнення 74290,84 грн. - відмовити.
2.Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Повне рішення складено 01 грудня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко