65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"20" листопада 2025 р.м. Одеса Справа № 916/2604/25
Господарський суд Одеської області у складі:
судді С.В. Літвінова
при секретарі Т.О. Липі
розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"Лаванда" (вул. Велика Арнаутська, 19, оф.103, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65048) та до Юридичного департаменту Одеської міської ради (пл. Думська, 1, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65026) про визнання звільненим з посади директора та зобов'язання вчинити дії
за участю представників:
від позивача: Івахненко Д.В.
від відповідача1: не з'явився
від відповідача2: Танасійчук Г.М.
ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Одеської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"Лаванда" та до Юридичного департаменту Одеської міської ради про:
- визнати припиненими з 30 квітня 2025 року трудові відносини САФРОНЕНКОВА АНДРІЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА» за власним бажанням на підставі статті 38 Кодексу законів про працю України, а також відносини представництва між САФРОНЕНКОВИМ АНДРІЄМ ВАЛЕРІЙОВИЧЕМ як представником і ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА» ;
- зобов'язати ЮРИДИЧНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА» , які містяться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про САФРОНЕНКОВА АНДРІЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА як директора ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА», додавши слова “трудові відносини припинено за рішенням Господарського суду Одеської області».
Ухвалою суду від 07.07.2025 позовну заяву залишено без руху.
11.07.2025 від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 15.07.2025 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
25.04.2025 від відповідача2 надійшов відзив на позов відповідно якому Департамент заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав того, що позивачем не ставиться питання з приводу протиправності дій Департаменту.
Відповідачу1 ухвали суду у справі були надіслані в межах строку, встановленого Господарським процесуальним кодексом України, на адресу реєстрації.
Як вбачається з матеріалів справи, надіслана судом відповідачу рекомендованим листом з позначкою "Судова повістка" ухвала про відкриття провадження у справі була повернута поштовою установою з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою"
Суд зауважує, що згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресами місцезнаходження відповідача, який зареєстрований у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Отже, оскільки ухвали суду у справі направлені судом за належною адресою відповідача і повернуті поштою, суд доходить висновку, що відповідач повідомлений про відкриття провадження у справі та прийняття позовної заяви до розгляду.
Крім того, за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що відповідач має доступ до судових рішень та мав можливість ознайомитись з ухвалою суду у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Водночас суд зауважує, що відповідно до пунктів 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зі змісту ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що свої заперечення проти позову відповідач може викласти у відзиві на позовну заяву. При цьому, згідно ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Протокольною ухвалою суду від 25.09.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
20.11.2025 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.
27 серпня 2003 року було зареєстровано Товариство, дата запису: 05.10.2005, Номер запису: 15561200000012423, ідентифікаційний код юридичної особи 32574727, місцезнаходження юридичної особи Україна, 65048, Одеська обл., місто Одеса, вул. Велика Арнаутська, будинок 19, офіс 103. На теперішній час учасниками Товариства є ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , розмір частки засновника (учасника): 9250,00 (Дев'ять тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 копійок) гривень, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 50) та ОСОБА_3 (місце реєстрації АДРЕСА_3 , розмір частки засновника (учасника): 9250,00 (Дев'ять тисяч двісті п'ятдесят гривень 00 копійок) гривень, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу: 50).
16 червня 2020 року на Загальних зборах учасників Товариства, тогочасними учасниками було одноголосно прийнято рішення про призначення на посаду Директора Товариства ОСОБА_4 з 16 червня 2020 року, у зв'язку з чим були внесені та зареєстровані відповідні зміни до Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (надалі - «ЄДР») щодо зміни директора (керівника) Товариства.
16 червня 2020 року був виданий Наказ №02/06-20 про покладення обов'язків Директора, відповідно до якого Позивач взяв на себе обов'язки Директора Товариства 16.06.2020 року, встановив оплату за виконання обов'язків Директора за сумісництвом, у розмірі 30 (тридцять) гривень за годину. На теперішній час діючий Статут Товариства (нова редакція), був затверджений Загальними зборами учасників Товариства (протокол №1-06/20 від 16 червня 2020 року.
21 березня 2025 року Позивач, який є Директором (одноосібним виконавчим органом) Товариства, в порядку пп. 10.14,10.15, 10.16, 10.17, 10.18 Статуту Товариства надіслав поштовим відправленням з описом вкладення на адресу Товариства (номер опису вкладення 6503801426950), та окремо кожному учаснику - ОСОБА_5 (номер опису вкладення 6503801426976) та ОСОБА_6 (номер опису вкладення 6503801426984) Заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» (надалі - «Заява»).
У Заяві було зазначено, що Загальні збори учасників будуть проведені 30 квітня 2025 року за місцезнаходженням Товариства та було запропоновано наступний порядок денний: 1) Про призначення Головою загальних зборів учасників Товариства ОСОБА_7 ; 2) Про звільнення з посади Директора Товариства ОСОБА_4 з 30 квітня 2025 року (останній день роботи); 3) Про призначення Уповноваженою особою Товариства учасника Товариства ОСОБА_8 з 01 травня 2025 року, без встановлення трудових відносин, з покладенням на ОСОБА_8 функцій Директора; 4) Про уповноваження ОСОБА_8 або уповноважену ним особу на підставі нотаріальної довіреності, вчинити усі дії, необхідні для державної реєстрації змін до відомостей про Товариство, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Також у Заяві був зазначений текст проекту заяви про звільнення, оригінал якої Позивач зобов'язувався надати учасникам Товариства на Загальних зборах учасників: «Прошу Вас звільнити мене 30 квітня 2025 року з посади директора за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України та здійснити всі дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомостей податкової служби передбачені чинним законодавством України.»
За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення на адресу Товариства рибуло до відділення 65998 м. Одеса Україна.
За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення на адресу учасника Товариства ОСОБА_5 було повернено Відправнику,через закінчення встановленого терміну зберігання. Від ОСОБА_8 жодної відповіді на Заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» від 21 березня 2025 року не було надано.
За даними, що містяться на офіційному веб-сайті Укрпошти, відправлення на адресу учасника Товариства ОСОБА_6 було вручено адресату 25.03.2025.
Позивачем було отримано від ОСОБА_7 Відповідь на Заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» від 21.03.2025, в якій повідомив наступне: «Я, як учасник ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА», який володіє 50% статутного капіталу, розглянув Вашу Заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» від 21.03.2025 та готовий прийняти участь у Загальних зборах учасників 30.04.2025 за вказаною Вами адресою у запропонований час, розглянувши запропоновані Вами питання порядку денного. Повідомляю окремо, що не маю будь-яких заперечень щодо Вашого звільнення.»
30 квітня 2025 року за місцезнаходженням Товариства, для участі в Загальних зборах учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» з'явились ОСОБА_3 та Позивач. ОСОБА_2 був відсутній, та про причину своєї відсутності не повідомив. Загальні збори учасників Товариства, уповноважені на звільнення Позивача, не змогли прийняти рішення щодо розгляду заяви про звільнення від 21 березня 2025 року, через те, що на засіданні Загальних зборів учасників Товариства був присутній лише один з двох учасників Товариства, частка якого становить 50% статутного капіталу, а рішення Загальних зборів учасників з питань Порядку денного приймаються більшістю голосів усіх учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань. У зв'язку з відсутністю другого учасника, який володіє 50% - ОСОБА_8 , не досягнуто кворуму, необхідного для правомочності Загальних зборів. Загальні збори учасників є такими, що не відбулись через відсутність кворуму, а будь-які рішення, які могли б бути прийняті на цих Загальних зборах є неправомірними і такими, що не мають юридичної сили.
У зв'язку з неявкою одного із учасників Товариства на Загальні збори учасників Товариства, Позивач позбавлений можливості реалізувати передбачене статтею 38 Кодексу законів про працю України (надалі - «КЗпП України») право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк.
Позивач зазначає, що Загальні збори учасників Товариства порушили право на працю, а саме право на припинення трудових відносин, як його невід'ємну складову частину.
Таким чином, підставою для звернення до суду з цим позовом стало те, що позивач належним чином повідомив учасника Товариства про своє волевиявлення на звільнення з посади директора Товариства за власним бажанням, однак призначені директором загальні збори учасників Товариства не відбулись у зв'язку з неявкою ОСОБА_9 , а тому відсутня можливість їх проведення та вирішення питання щодо припинення трудових правовідносин між Товариством та позивачем.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
За приписами частини 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання. Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою статті 99 Цивільного кодексу України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Використання примусової праці забороняється.
Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 Цивільного кодексу України положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 97 ЦК України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до частин 1, 2, 4 ст. 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не визначено установчими документами або законом. Порядок скликання загальних зборів визначається в установчих документах товариства.
Згідно з ч. 1-3 статті 99 ЦК України загальні збори товариства своїм рішенням створюють виконавчий орган та встановлюють його компетенцію і склад. Виконавчий орган товариства може складатися з однієї або кількох осіб. Виконавчий орган, що складається з кількох осіб, приймає рішення у порядку, встановленому абзацом першим частини другої статті 98 цього Кодексу. Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки. Особливості діяльності товариств з обмеженою відповідальністю встановлюються Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (стаття 140 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (далі - Закону № 2275-VIII) цей Закон визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю (далі - товариство), порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону № 2275-VIII установчим документом товариства є статут.
Згідно зі ст. 28 Закону № 2275-VIII органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.
Відповідно до ст. 29 Закону № 2275-VIII загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства.
Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 30 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» до компетенції загальних зборів належить обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства.
Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників скликаються у випадках, передбачених цим Законом або статутом товариства, а також з ініціативи виконавчого органу товариства.
Частинами 2-4 статті 32 вказаного Закону передбачено, що виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний.
Згідно ч.ч. 2-6 ст. 32 Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», виконавчий орган товариства скликає загальні збори учасників шляхом надсилання повідомлення про це кожному учаснику товариства. Виконавчий орган товариства зобов'язаний повідомити учасників товариства не менше ніж за 30 днів до запланованої дати проведення загальних зборів учасників, якщо інший строк не встановлений статутом товариства. Повідомлення, передбачене частиною третьою цієї статті, надсилається поштовим відправленням з описом вкладення. Статутом товариства може бути встановлений інший спосіб повідомлення. У повідомленні про загальні збори учасників зазначаються дата, час, місце проведення, порядок денний. Якщо до порядку денного включено питання про внесення змін до статуту товариства, до повідомлення додається проект запропонованих змін. Виконавчий орган товариства приймає рішення про включення запропонованих питань до порядку денного загальних зборів учасників.
За положеннями ч. 1-5 ст. 39 Закону № 2275-VIII виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу товариства належить вирішення всіх питань, пов'язаних з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників та наглядової ради товариства (у разі утворення). Виконавчий орган товариства підзвітний загальним зборам учасників і наглядовій раді товариства (у разі утворення) та організовує виконання їхніх рішень. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є “директор», якщо статутом не передбачена інша назва. Статутом може бути встановлено, що виконавчий орган товариства є колегіальним, та визначено його кількісний склад. Назвою колегіального виконавчого органу є “дирекція», а його голови - “генеральний директор», якщо статутом не передбачені інші назви.
Частиною тринадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII передбачено, що повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов'язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов'язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п. 13 ч. 2 ст. 9 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі, зокрема, містяться відомості про керівника юридичної особи.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Відповідно до частин 2, 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Як встановлено у статті 5 Господарського процесуального кодексу України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 910/7164/19.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Конституційний Суд України в абзацах другому та четвертому пункту 3.2 рішення № 1-рп/2010 від 12.01.2010 в справі № 1-2/2010 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю “Міжнародний фінансово-правовий консалтинг» про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України, посилаючись на положення законів, що регулюють цивільно-правові відносини, а саме частину 1 статті 98 та частину першу статті 99 Цивільного кодексу України, а також чинні на той час частину першу статті 23, пункт “г» частини п'ятої статті 41, частину першу статті 59 Закону України “Про господарські товариства» і частину п'яту статті 58 Закону України “Про акціонерні товариства», виснував, що підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) або укладення із членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою.
При цьому, Конституційний Суд України наголосив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а корпоративних правовідносин, що виникають між товариством і особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства відповідно до частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснення членом його виконавчого органу управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлена специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин, юридичній особі приватного права, органу управління, учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою (чи можливою шкодою) для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень.
Кодекс законів про працю України регулює усі трудові відносини, які виникають між працівниками та юридичними особами. Проте, положення даних законів не врегульовують відносини виконавчого органу товариства та засновників, які врегульовані статтею 99 Цивільного кодексу України.
Припинення повноважень члена виконавчого органу товариства за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від звільнення працівника з роботи (тобто розірвання з ним трудового договору) на підставі положень Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства припинити повноваження члена виконавчого органу міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 Цивільного кодексу України, тобто не є предметом регулювання трудового права.
Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, звільнення, відкликання членів виконавчого органу стосується також наділення їх повноваженнями на управління товариством або позбавлення таких повноважень на управління товариством. Хоч такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини.
Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово розглядала питання щодо юрисдикційності спору про звільнення чи відсторонення від виконання обов'язків керівника або члена виконавчого органу юридичної особи приватного права та надавала правові висновки про те, що такий спір за своєю правовою природою та правовими наслідками належить до корпоративних спорів і підлягає вирішенню господарськими судами.
Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.11.2018 у справі № 562/304/17, від 30.01.2019 у справі №145/1885/1-ц, від 10.04.2019 у справі №510/456/17, від 10.09.2019 у справі № 921/36/18, та востаннє підтверджені у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.06.2023 у справі № 448/362/22 вказала на те, що звернення до суду особи, яка є одноосібним виконавчим органом товариства, для припинення її повноважень, зокрема, у випадку, якщо загальні збори учасників не розглядають заяву про звільнення з посади директора, пов'язане з корпоративними відносинами у цьому товаристві. Тому доцільно зберігати єдину юрисдикційну належність спорів про припинення повноважень одноосібного виконавчого органу товариства чи члена колегіального такого органу для формування стабільної та послідовної судової практики щодо віднесення таких спорів до господарської юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.
Таким чином, норми трудового законодавства не розповсюджуються на спори між виконавчими органами товариства та самими товариствами, які є корпоративними, отже повинні розглядатися у порядку господарського судочинства.
При цьому, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів укладення між позивачем та відповідачем ані трудового договору (контракту) в порядку, передбаченому частиною дванадцятою статті 39 Закону № 2275-VIII, ані відповідного цивільно-правового договору.
Відтак, оскільки трудовий договір (контракт) не укладався, а між сторонами фактично відсутній спір щодо припинення такого договору, норми КЗпП України, зокрема статті 38 цього Кодексу, яка визначає порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника, не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 127/27466/20.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в обох випадках - коли особу обрано до складу виконавчого органу (між товариством та особою встановлені відносини управління товариством) та укладено трудовий договір (встановлені трудові відносини) і коли існують тільки відносини з управління товариством без укладення трудового договору - саме відносини з управління товариством, у яких директору надані відповідні повноваження, за здійснення яких він несе встановлену законом відповідальність, становлять основу відносин між товариством та цією особою.
Отже, позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та товариством.
Цими висновками Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду про застосування в подібних правовідносинах положень законодавства про працю, зокрема статті 38 КЗпП України, викладених у постановах від 24.12.2019 в справі № 758/1861/18, від 17.03.2021 в справі № 761/40378/18 та від 19.01.2022 в справі № 911/719/21, зокрема, в частині тверджень про те, що відповідно до трудового законодавства України керівник товариства (директор), як і будь-який інший працівник, має право звільнитися за власним бажанням, попередивши власника або уповноважений ним орган про таке звільнення письмово за два тижні, а також про те, що визначальним при вирішенні справ цієї категорії є не перевірка дотримання керівником юридичної особи порядку скликання загальних зборів учасників товариства, а волевиявлення працівника на звільнення з роботи та дотримання ним процедури звільнення, передбаченої частиною першою статті 38 КЗпП України.
Необхідність такого відступу зумовлена тим, що у справах № 761/40378/18, № 758/1861/18 та № 911/719/21 Верховний Суд застосував норми законодавства про працю та поклав їх в основу своїх висновків, зроблених у спорах за позовами директорів, які були обрані рішеннями загальних зборів учасників, за відсутності встановлених судами обставин укладення з ними трудових договорів (контрактів), що суперечить викладеним вище правовим висновкам.
За загальним правилом вирішення питання про припинення повноважень директора товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів товариства. Виключна компетенція полягає в тому, що лише єдиний орган (збори учасників товариства) може вирішувати вказане питання.
Таким чином, директор для припинення своїх повноважень як одноосібного виконавчого органу за своєю ініціативою має скликати загальні збори учасників Товариства (пункт 1 частини першої, частина сьома статті 31 Закону № 2275-VIII) з включенням до порядку денного питання про припинення своїх повноважень шляхом обрання нового директора або тимчасового виконувача його обов'язків (частина тринадцята статті 39 Закону № 2275-VIII), оскільки вирішення цього питання належить до виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства (частина перша статті 99 ЦК України, пункт 7 частини другої статті 30 Закону № 2275-VIII).
При цьому директор має дотриматись вимог статті 32 Закону № 2275-VIII та статуту щодо порядку скликання загальних зборів учасників Товариства, зокрема: не пізніше, ніж за 30 днів до початку зборів шляхом надсилання поштовим відправленням з описом вкладення повідомити кожного з учасників Товариства про порядок денний, дату, час і місце їх проведення, а також надати учасникам можливість ознайомитися з документами та інформацією, необхідними для розгляду питань порядку денного, і забезпечити належні умови для ознайомлення з такими документами та інформацією за місцезнаходженням Товариства в робочий час.
21 березня 2025 року Позивач, який є Директором (одноосібним виконавчим органом) Товариства, в порядку пп. 10.14,10.15, 10.16, 10.17, 10.18 Статуту Товариства надіслав поштовим відправленням з описом вкладення на адресу Товариства (номер опису вкладення 6503801426950), та окремо кожному учаснику - ОСОБА_5 (номер опису вкладення 6503801426976) та ОСОБА_6 (номер опису вкладення 6503801426984) Заяву про скликання загальних зборів учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» (надалі - «Заява»).
Також у Заяві був зазначений текст проекту заяви про звільнення, оригінал якої Позивач зобов'язувався надати учасникам Товариства на Загальних зборах учасників: «Прошу Вас звільнити мене 30 квітня 2025 року з посади директора за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України та здійснити всі дії щодо внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відомостей податкової служби передбачені чинним законодавством України.»
30 квітня 2025 року за місцезнаходженням Товариства, для участі в Загальних зборах учасників ТОВ «ТРК «ЛАВАНДА» з'явились ОСОБА_3 та Позивач. ОСОБА_2 був відсутній, та про причину своєї відсутності не повідомив. Загальні збори учасників Товариства, уповноважені на звільнення Позивача, не змогли прийняти рішення щодо розгляду заяви про звільнення від 21 березня 2025 року, через те, що на засіданні Загальних зборів учасників Товариства був присутній лише один з двох учасників Товариства, частка якого становить 50% статутного капіталу, а рішення Загальних зборів учасників з питань Порядку денного приймаються більшістю голосів усіх учасників Товариства, які мають право голосу з відповідних питань. У зв'язку з відсутністю другого учасника, який володіє 50% - ОСОБА_8 , не досягнуто кворуму, необхідного для правомочності Загальних зборів. Загальні збори учасників є такими, що не відбулись через відсутність кворуму, а будь-які рішення, які могли б бути прийняті на цих Загальних зборах є неправомірними і такими, що не мають юридичної сили.
У зв'язку із вказаними обставинами Загальні збори Товариства не відбулися, рішення про звільнення позивача з посади директора за власним бажанням на підставі заяви, не прийнято.
Судом встановлено, що позивач вжив усі необхідні дії для повідомлення учасника ТОВ про скликання загальних зборів учасників Товариства для вирішення питання про звільнення з посади директора Товариства.
Оскільки, учасником ТОВ питання звільнення ОСОБА_4 із посади директора Товариства не вирішено, зазначене позбавило позивача можливості припинити свої повноваження як директора Товариства з незалежних від нього причин.
Матеріали справи не містять доказів у розумінні статей 77-79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження розгляду по суті заяви позивача про звільнення з посади директора відповідача, а також фактичного звільнення ОСОБА_4 з посади директора на підставі рішення загальних зборів учасників відповідача у передбачений чинним законодавством України строк і внесення змін до відомостей про наведену юридичну особу про зміну її керівника.
Обмеження прав позивача на припинення корпоративних (управлінських) відносин істотно позначається на сфері його приватного життя. При цьому, приватне життя “включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру».
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод “захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття “приватне життя», в принципі, не виключає відносин професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме в межах трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з навколишнім світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на “приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі “Олександр Волков проти України» (OleksandrVolkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165)).
Праця людини має для неї неабияке значення в багатьох контекстах: як у матеріальному, так й у контексті самореалізації і взагалі приватності особи. Наявність у реєстрі інформації щодо позивача як керівника товариства належить до його професійної діяльності та охоплюється поняттям “приватне життя».
Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.
Водночас, не маючи законної можливості припинити повноваження директора Товариства, позивач протиправно позбавляється можливості працевлаштуватися на іншу роботу (в тому числі на державну (публічну) службу, з урахуванням вимог Закону України “Про запобігання корупції», інших профільних Законів в частині вимог щодо несумісності), не має змоги очолити інше підприємство (з урахуванням вимог інших юридичних осіб).
Отже, позивач не може бути примушений до продовження виконання управлінських функцій директора Товариства. Позовні вимоги про визнання трудових правовідносин припиненими, або про звільнення, або про припинення трудових правовідносин та/або правовідносин представництва у такому спорі спрямовані насамперед на припинення правовідносин з управління, які існують між директором та Товариством.
Разом із тим, у випадку відсутності рішення загальних зборів учасників Товариства про звільнення керівника, зокрема, через неможливість зібрати кворум для проведення загальних зборів, керівнику із метою захисту своїх прав надано можливість звернутися до суду із вимогою про визнання трудових відносин припиненими.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.12.2019 у справі №758/1861/18.
У даному випадку положення закону щодо письмового попередження учасників (засновників) про бажання звільнитися за власним бажанням з боку одного з засновників фактично нівелюється, а іншого порядку звільнення з ініціативи працівника (директора) чинне законодавство не передбачає, у той час як ст. 43 Конституції України використання примусової праці забороняється.
Отже, із поданих доказів суд встановив, що реалізуючи своє конституційне право на свободу праці позивач добросовісно виконав усі дії для свого звільнення, зокрема, написав заяву про звільнення, звернувся до учасника товариства відповідача з повідомленням про проведення загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про його звільнення з посади директора.
Проте, станом на момент розгляду даної справи загальні збори учасників Товариства щодо прийняття рішення про звільнення позивача з посади директора за його власним бажанням на підставі його заяви, не проведено. Наразі, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань досі містяться відомості про позивача як керівника відповідача.
Судом констатується, що в даному випадку позивач не має можливості реалізувати своє право на припинення трудових відносин у визначеному законодавством порядку, що порушує його право на працю, відтак підлягає захисту в судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З метою захисту своїх прав ОСОБА_10 у позовній заяві просив суд, зокрема визнати трудові відносини позивача з Товариством припиненими, у зв'язку зі звільненням його із займаної посади директора за власним бажанням з 30.04.2025.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
За умовами статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є припинення правовідношення.
Факт неприйняття рішення про припинення повноважень ОСОБА_4 свідчить про наявність між сторонами спору, який підлягає вирішенню в судовому порядку, і саме з набрання рішенням законної сили вирішується спір про припинення правовідносин між сторонами, де судом досліджуються обставини дотримання позивачем, як керівником підприємства, вимог Закону України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».
Вирішуючи господарський спір, суд з'ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити (пункт 8.5 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 року в справі № 910/6642/18).
Крім того суд звертає увагу на те, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена в ухвалі суду від 08.02.2023 у справі №127/27466/20, належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів керівника товариства у такому випадку буде не вимога про визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), як визначено у постановах від 24.12.2019 у справі №758/1861/18 та 17.03.2021 у справі №761/40378/18, а вимога припинити такі трудові відносини за рішенням суду, які (трудові відносини) будуть припинені саме з дати набрання судовим рішенням законної сили, адже констатація ретроспективно припинення трудових відносин певною датою у минулому, зокрема через два тижні після написання/подання заяви про звільнення, по суті зводиться до встановлення факту припинення цих правовідносин з відповідної дати без прийняття загальними зборами товариства відповідного рішення.
У той же час, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом “jura novit curia» (“суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 в справі № 487/10128/14-ц, від 26.06.2019 в справі № 587/430/16-ц, від 04.12.2019 в справі № 917/1739/17).
Відтак, у даному випадку права позивача підлягають захисту шляхом припинення повноважень на майбутнє, що відповідає способу захисту, передбаченому п.7 ч.2 ст.16 ЦК України.
Отже, в даному випадку належним та ефективним способом захисту прав та законних інтересів позивача буде не визнання трудових відносин припиненими (визначення юридичного факту), а саме припинення трудових відносини між позивачем та відповідачем з дати набрання рішенням суду законної сили, у зв'язку зі звільненням з посади директора.
Таким чином, враховуючи викладене вище в сукупності, суд дійшов висновку що позовні вимоги щодо визнання припиненими трудових відносини ОСОБА_4 з товариства у зв'язку зі звільненням із займаної посади директора за власним бажанням підлягають задоволенню частково шляхом припинення трудових відносин між ОСОБА_11 та відповідачем з дати набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням із займаної посади директора Товариства.
Встановлені судом обставини відповідачем жодним чином не спростовані.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ЮРИДИЧНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ОДЕСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ вчинити реєстраційні дії щодо зміни відомостей про ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА» , які містяться в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: виключити з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості про САФРОНЕНКОВА АНДРІЯ ВАЛЕРІЙОВИЧА як директора ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ “ТРК “ЛАВАНДА», додавши слова “трудові відносини припинено за рішенням Господарського суду Одеської області», суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців врегульовано нормами Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (далі - Закон).
Проведення реєстраційних дій, відповідно до ст. 6 Закону, належить до повноважень державного реєстратора.
Одним із принципів, на яких базується державна реєстрація, є заявницький принцип (ст. 4 Закону). Суть заявницького принципу полягає у тому, що реєстраційні дії здійснюються на підставі волевиявлення зацікавленої особи, яке оформлюється у вигляді заяви від неї.
Реєстраційні дії здійснюють державні реєстратори юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якими є особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації, нотаріус.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 25 вказаного Закону державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України “Про виконавче провадження», у тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
За змістом п. 3 ч. 5 ст. 25 вказаного Закону суб'єкт державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дати отримання судового рішення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті, проводить відповідну реєстраційну дію шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру (крім випадків, передбачених пунктами 1 та 2 цієї частини).
Відповідно до вимог ст. 18 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, рішення суду про припинення трудових правовідносин є підставою для проведення відповідної державної реєстрації зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу будь-яким державним реєстратором в межах України в силу повноважень, визначених законодавством.
Відтак, внесення запису про виключення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомостей про ОСОБА_1 , як керівника Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРК"Лаванда», є наслідком прийнятого судом рішення, а звернення з такою вимогою до суду не передбачено, оскільки існує встановлений законом порядок вчинення реєстраційних дій.
Крім того, статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Судом встановлено, що позивач не звертався до реєстраторів із відповідною заявою або із запитом щодо внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань та не отримав відмову у вчиненні реєстраційних дій.
Відтак, права позивача не були порушені внаслідок дій чи бездіяльності, зокрема, державних реєстраторів.
За таких обставин, оскільки рішення суду про припинення трудових правовідносин є підставою для проведення відповідної державної реєстрації зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі про юридичну особу будь-яким державним реєстратором в межах України в силу повноважень, визначених законодавством, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права позивача на здійснення реєстраційних дій в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», та вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як частково обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до часткового задоволення судом.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Підсумовуючи вищевикладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи із заявлених вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
За умовами пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, суд врахував, що коли пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати в розмірі 2422,4грн. покладаються на відповідача шляхом стягнення на користь Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238. 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Припинити трудові відносини між ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 виданий Хмельницьким РМ Малиновського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області 11 серпня 2003 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю “ТРК"Лаванда" (вул. Велика Арнаутська, 19, оф.103, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65048, код ЄДРПОУ 32574727) з дати набрання рішенням законної сили, у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 за власним бажанням із займаної посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю “ТРК"Лаванда“.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК"Лаванда" (вул. Велика Арнаутська, 19, оф.103, м. Одеса, Одеський р-н, Одеська обл., 65048, код ЄДРПОУ 32574727), на користь Державного бюджету України (рахунок № UA908999980313111256000026001 в ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ отримувача - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код класифікації доходів бюджету 22030106) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,4 грн.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішення законної сили.
Повний текст рішення складено 01 грудня 2025 р.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Літвінов