ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/11053/25
Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,
при секретарі судового засідання Самошиній І.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ"
(01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА, будинок 45-В;
ідентифікаційний код 39775296)
До Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
(01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ, будинок 25;
ідентифікаційний код 00100227)
Про зобов'язання припинити дії та стягнення 16 605 990,65 грн.
За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про зобов'язання приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю "Джен-Ай Київ" пені у розмірі 96 121,33 грн. за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року та стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 16 605 990,65 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.10.2025.
Протокольною ухвалою суду від 01.10.2025 судом оголошено перерву у розгляд справи у підготовчому провадженні на 22.10.2025.
07.10.2025 відповідачем подано відзив на позовну заяву, який долучено судом до матеріалів справи. Відповідач позовні вимоги вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки, на його переконання, Позивач дійшов передчасних, помилкових висновків щодо відсутності у нього обов'язку сплати за послугу передачі електричної енергії.
Протокольною ухвалою суду від 05.11.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.11.2025.
У судовому засіданні 26.11.2025 суд заслухав вступні слова представників сторін, дослідив зібрані в матеріалах справи докази, заслухав пояснення представників сторін, як щодо дослідження доказів, так і по суті позовних вимог.
У судовому засіданні 26.11.2025 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника відповідача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
10.07.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» (надалі - «Джен-Ай» або «Позивач»), як користувачем, та Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго», правонаступником майна, усіх прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» (надалі - «Укренерго» або «Відповідач»), як оператор системи передачі (надалі - «ОСП»), було укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії № 0144-02024 (надалі - «Договір»), який відповідає типовій формі договору про надання послуг з передачі електричної енергії, затвердженій постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - «НКРЕКП») №309 від 14.03.2018 року.
Договір був розірваний за згодою сторін з 29.02.2024, однак він продовжує діяти в частині регулювання відносин щодо коригування обсягів та вартості наданих послуг, що виникли в період дії цього Договору, заборгованості/переплати за цим Договором з відповідними правами та обов'язками, пов'язаними з такою заборгованістю/ переплатою, щодо нарахування штрафів, пені, неустойки.
Звертаючись до суду Позивач вказує, що основним видом економічної діяльності ТОВ "Джен-Ай Київ" є торгівля електроенергією. Єдиною діяльністю Джен-Ай на ринку електричної енергії України є купівля електричної енергії з метою її перепродажу в процесі експорту електричної енергії у країни Європейського Союзу (трейдерська діяльність). У ТОВ «Джен-Ай Київ» відсутні зареєстровані точки комерційного обліку, оскільки ТОВ «Джен-Ай Київ» не має укладених договорів зі споживачами електричної енергії. ТОВ «Джен-Ай Київ» не здійснює (і не здійснювало) споживання електричної енергії для власних потреб і не продавало електроенергію споживачам в Україні. Договір з Укренерго було укладено Джен-Ай у зв'язку з існуванням такої законодавчої вимоги для набуття статусу учасника ринку (п. 1 Позовної заяви).
Відповідно до п. 1.1 Договору ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії (надалі - «Послуга»), а користувач зобов'язується здійснювати оплату за Послугу. Водночас, Договором не передбачено надання Укренерго послуги з передачі електроенергії в процесі її експорту (надалі - «Послуга з передачі електроенергії при експорті») для Джен-Ай.
Водночас, за твердженням Позивача, ні Договором, ні Кодексом системи передачі, затвердженим Постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018 року (надалі - «Кодекс»), який регулював взаємовідносини ОСП та користувачів системи передачі, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не був передбачений обов'язок щодо сплати за передачу електричної енергії при її експорті. Відповідно, ні Договором, ні Кодексом, ні будь-яким іншим нормативно-правовим актом не був передбачений і механізм розрахунку фактичних обсягів Послуги з передачі електроенергії при експорті, що унеможливлювало визначення фактичної вартості такої послуги. Більше того, нарахування плати за Послугу з передачі електроенергії при експорті порушує міжнародні зобов'язання України.
Не дивлячись зазначене вище, Укренерго здійснювало нарахування плати за Послугу з передачі електроенергії при експорті, а також виставляло Джен-Ай відповідні рахунки.
За доводами Позивача, у період з травня 2021 року по лютий 2022 року Укренерго виставило Джен-Ай рахунки за послуги з передачі електроенергії, на підставі яких Джен-Ай змушене було перерахувати Укренерго грошові кошти на загальну суму 16 386 594, 68 грн з метою уникнення негативних наслідків, зокрема присвоєння ДженАй статусів «Переддефолтний» та «Дефолтний», що унеможливило б здійснення Джен-Ай господарської діяльності на ринку електричної енергії.
Зокрема йдеться про такі рахунки: No.0144-02024/04/06/2021 від 04.06.2021 за послугу з передачі електричної енергії за травень 2021 року на 1 952 635,78 грн оплачений 21.07.2021; No.0144-02024/05/07/2021 від 05.07.2021 за послугу з передачі електричної енергії за червень 2021 року на 1 547 012,38 грн оплачений 15.11.2021; No.0144-02024/04/08/2021 від 04.08.2021 за послугу з передачі електричної енергії за липень 2021 року на 2 478 535,33 грн оплачений 15.11.2021; No.0144-02024/06/09/2021 від 06.09.2021 за послугу з передачі електричної енергії за серпень 2021 року на 2 029 880,58 грн оплачений 15.11.2021; No.0144-02024/05/10/2021 від 05.10.2021 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2021 року на 2 662 653,08 грн оплачений 15.11.2021; No.0144-02024/05/11/2021 від 05.11.2021 за послугу з передачі електричної енергії за жовтень 2021 року на 1 227 451,68 грн оплачений 15.11.2021; No.0144-02024/06/12/2021 від 06.12.2021 за послугу з передачі електричної енергії за листопад 2021 року на 897 662,22 грн оплачений 11.03.2022; No.0144-02024/05/01/2022 від 05.01.2022 за послугу з передачі електричної енергії за грудень 2021 року на 1 956 162,94 грн оплачений 13.05.2022; No.0144-02024/04/03/2022 від 04.03.2022 за послугу з передачі електричної енергії за лютий 2022 року на 1 634 600,69 грн оплачений 13.05.2022.
Разом з вище переліченими рахунками Укренерго було складено та направлено на адресу Джен-Ай відповідні Акти приймання-передачі Послуги, а саме: Акт приймання-передачі Послуги за травень 2021 року від 31.05.2021, Акт приймання-передачі Послуги за червень 2021 року від 30.06.2021, Акт приймання-передачі Послуги за липень 2021 року від 31.07.2021, Акт приймання-передачі Послуги за серпень 2021 року від 31.08.2021, Акт приймання-передачі Послуги за вересень 2021 року від 30.09.2021, Акт приймання-передачі Послуги за жовтень 2021 року від 31.10.2021, Акт приймання-передачі Послуги за листопад 2021 року від 30.11.2021, Акт приймання-передачі Послуги за грудень 2021 року від 31.12.2021, Акт приймання-передачі Послуги за лютий 2022 року від 28.02.2022.
Відповідно до п. 6.6 Договору, у разі виникнення розбіжностей за отриманим від ОСП за попередній розрахунковий місяць актом приймання-передачі Послуги користувач має право оскаржити зазначену в акті приймання-передачі Послуги вартість Послуги шляхом направлення ОСП повідомлення протягом 5 робочих днів з моменту отримання акта. Процедура оскарження не звільняє користувача від платіжного зобов'язання у встановлений Договором термін.
Позивач вказує, що Джен-Ай сплатило на користь Укренерго всі платежі, передбачені вищезазначеними рахунками на загальну суму 16 386 594,68 грн., залишивши за собою право вимагати сплачену суму від Укренерго в майбутньому.
Крім того, 11.03.2022 Джен-Ай сплатило на вимогу Укренерго пеню у сумі 219 395,97 грн. за порушення термінів розрахунку за послугу з передачі електричної енергії станом на 23.10.2021, залишивши за собою право вимагати сплачену суму від Укренерго в майбутньому.
Водночас, жоден з вказаних Актів приймання-передачі Послуги підписаний Джен-Ай не був, що на той момент вже стало звичайною практикою, оскільки, починаючи з 2019 року Джен-Ай неодноразово повідомляло Укренерго про відсутність в останнього будь-яких обґрунтованих підстав для нарахування відповідних платежів за Послугу з передачі електроенергії при експорті та виставлення відповідних рахунків. Доказами таких повідомлень можуть бути листи, що були надіслані Джен-Ай на адресу Укренерго 24.12.2020, 22.01.2021, 10.02.2021. Однак Укренерго не погоджувалося з відмовою Джен-Ай.
Укренерго у своєму листі вих. №01/6288 від 18.02.2021 року зазначило, що питання сплати тарифу за Послугу з передачі електроенергії при експорті наразі є суперечкою між Укренерго та Джен-Ай і до вирішення спору а судовому порядку Укренерго продовжуватиме нарахування плати за таку послугу.
Як вказує Позивач, питання незаконності оплати за Послугу з передачі електроенергії при експорті за Договором було вирішено у справі №910/7642/21.
Так, у травні 2021 року Джен-Ай подало до господарського суду позов, в якому просило: - стягнути з Укренерго безпідставно набуті кошти 4 709 241,14 грн, сплачені Джен-Ай у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року; - зобов'язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги. Позов було обґрунтовано тим, що в Укренерго відсутні правові підстави для нарахування Джен-Ай платежів за Послуги з передачі електроенергії при експорті та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги, оскільки нарахування таких послуг не передбачено чинним законодавством, умовами Договору та порушує міжнародні зобов'язання України. Відповідно, у Укренерго немає правових підстав для набуття і збереження грошових коштів в розмірі 16 605 990,65 грн, які були сплачені Джен-Ай на підставі неправомірно виставлених рахунків з метою недопущення набуття статусу «Переддефолтний» чи «Дефолтний», тому ці кошти мають бути повернуті Джен-Ай на підставі ст. 1212 ЦКУ.
Господарський суд міста Києва рішенням від 28.09.2021 у задоволенні позову відмовив.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 30.04.2024 рішення суду першої інстанції від 28.09.2021 скасував. Позов задовольнив частково. Стягнув з Укренерго на користь Джен-Ай 16 605 990,65 грн безпідставно набутих коштів. Закрив провадження у справі в частині вимог про зобов'язання Укренерго припинити вчинення дій, спрямованих на нарахування позивачу послуг з передачі електроенергії по Договору при здійсненні її експорту та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються ці послуги.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.07.2024 касаційну скаргу Укренерго було залишено без задоволення. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 - без змін.
Ґрунтуючись на вказаному судовому рішенні, Джен-Ай у листах від 18.02.2025 року, 21.04.2025, 12.05.2025 вимагало від Укренерго повернути Джен-Ай безпідставно отримані кошти у сумі 16605990,65 грн, тобто кошти сплачені Джен-Ай за Послугу з передачі електричної енергії при експорті та пеню за порушення термінів розрахунку за таку послугу станом на 23.10.2021.
Окрім того, Джен-Ай вимагало провести коригування за минулі періоди щодо нарахування пені у розмірі 96 121 грн 33 коп., яка була нарахована Укренерго на базі оплати за Послуги з передачі електричної енергії при експорті.
За твердженнями позивача, попри преюдиційний характер остаточного та обов'язкового рішення ВСГКС у справі №910/7642/21 Укренерго відмовилося повертати сплачені Джен-Ай кошти за Послугу з передачі електричної енергії при експорті та пеню за порушення термінів розрахунку за таку послугу, а також провести коригування за минулі періоди щодо нарахування пені у розмірі 96 121 грн 33 коп., яка була нарахована Укренерго на базі оплати за Послуги з передачі електричної енергії при експорті. Це підтверджується змістом листів Укренерго від 06.03.2025 №01/13985, № 01/27814 від 06.05.2025 та від 13.06.2025 №01/36861.
Звертаючись до суду із позовом, Позивач вважає, що Укренерго безпідставно нарахувало Джен-Ай плату за Послугу з передачі електроенергії при експорті за відповідні періоди, отже були відсутні правові підстави для виставлення Джен-Ай вказаних вище рахунків, а тому сплачені Джен-Ай кошти на користь Укренерго у сумі 16 605 990 грн 65 коп., тобто кошти сплачені Джен-Ай за Послугу з передачі електричної енергії при експорті та пеню за порушення термінів розрахунку за таку послугу станом на 23.10.2021, є безпідставно набутими та такими, що підлягають поверненню.
Так, відповідно до ст. 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.
Зобов'язання, у відповідності з ст. 526 ЦК України та ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), повинні виконуватись належним чином і в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Предметом розгляду даного спору є вимоги позивача про зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу щодо нарахування пені у розмірі 96 121 грн 33 коп., яка була нарахована Укренерго на базі оплати за Послуги з передачі електричної енергії при експорті, а також повернення грошових коштів в сумі 16 605 990,65 грн, сплачених за вказану послугу в період з травня 2021 року по лютий 2022 року, як таких, що набуті відповідачем безпідставно.
Спірні правовідносини сторін врегульовані як загальними нормами Цивільного і Господарського кодексів України, так і спеціальним Законом України "Про ринок електричної енергії" та рядом прийнятих на його виконання підзаконних нормативно-правових актів, а також міжнародним законодавством, прийнятим Європейським Союзом з метою забезпечення функціонування Енергетичного Співтовариства та об'єднання ENTSO-E (Європейська мережа операторів системи передачі електроенергії).
Статтею 4 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено, що учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються, зокрема, договори про надання послуг з передачі.
Укладений сторонами Договір відповідає Типовому договору про надання послуг з передачі електричної енергії, який є додатком 6 до Кодексу системи передачі, затвердженого Постаново НКРЕКП 14.03.2018 №309 (в редакції, чинній на час його укладання 10.07.2019) (далі - КСП).
Частиною 2 ст. 54 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що трейдери здійснюють купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку електричної енергії, крім її продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України "Про ринок електричної енергії" трейдери мають право, у тому числі, купувати та продавати електричну енергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Частиною 2 ст.55 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлено, що трейдери зобов'язані: 1) дотримуватися ліцензійних умов провадження господарської діяльності з трейдерської діяльності та інших нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії; 2) укладати договори, обов'язкові для здійснення діяльності на ринку електричної енергії, та виконувати умови таких договорів; 3) надавати повідомлення про договірні обсяги купівлі-продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, зокрема імпортованої та експортованої електричної енергії, у порядку, визначеному правилами ринку; 4) нести фінансову відповідальність за небаланси електричної енергії відповідно до правил ринку; 5) сплачувати своєчасно та в повному обсязі за електричну енергію, куплену на ринку електричної енергії, та послуги, що надаються на ринку електричної енергії; 6) надавати Регулятору інформацію, необхідну для здійснення ним функцій і повноважень, встановлених законодавством.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 57 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальники мають право купувати та продавати електроенергію на ринку електричної енергії, здійснювати експорт-імпорт електричної енергії за вільними цінами.
Поряд із цим пунктом 1.3.5 Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307 (далі - Правила ринку) передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі.
Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 розділу ХІ КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку.
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії електричними мережами системи передачі (пункт 5.1 розділу ХІ КСП).
Пунктом 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що передача електричної енергії - транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державний кордон України" - державним кордоном України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України - суші, вод, надр, повітряного простору.
Міждержавною лінією електропередачі у розумінні п. 43 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" є лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави.
Згідно п.44 ч.1 ст.1 Закону України "Про ринок електричної енергії" міждержавний перетин - сукупність міждержавних ліній електропередачі та електричних установок, що використовуються для з'єднання об'єднаної енергетичної системи України з системою передачі суміжної держави;
Отже, передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
За приписами п.п. 30 та 92 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується, що ТОВ "Джен-Ай Київ" є трейдером, оскільки у спірний період з травня 2021 року по лютий 2022 року здійснював купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу та не здійснював її постачання споживачам.
Отже, положеннями п.п. 43, 60 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії", ст.1 Закону України "Про державний кордон України" визначено, що передача по відношенню до експортних/та або імпортних операцій "передачею електричної енергії у віртуальній точці на державному кордоні, яка є аналогічною до операції купівлі - продажу електричної енергії у віртуальній точці між двома трейдерами на українському ринку щодо якої не сплачується тариф на передачу та/або диспетчеризацію.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі № 914/935/20 та від 08.06.2021 у справі № 910/8044/20.
Станом на час укладення сторонами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року типова форма такого договору містилася у Додатку 6 до КСП, затвердженому постановою НКРЕКП № 309 від 14.03.2018, умови якого не передбачали включення до обсягів послуг з передачі електричної енергії обсягів експортованої електричної енергії, тобто обсягів, які не пов'язані з обсягами споживання електричної енергії споживачами позивача.
Обов'язок сплати тарифу за передачу, зокрема, щодо обсягів експортованої електричної енергії, було запроваджено із прийняттям Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг постанови від 07.02.2020 №360 "Про затвердження змін до Кодексу систем передачі", яка набула чинності 08.02.2020 (далі - Постанова № 360).
Так, Постановою № 360 було внесено зміни до Кодексу систем передачі, зокрема:
- у розділі XI глави 5, пункт 5.3 викладено в такій редакції:
"5.3. Послуги з передачі електричної енергії надаються ОСП на підставі договору між ним та: ОСР; електропостачальником; споживачем електричної енергії, який має намір купувати електричну енергію для власного споживання за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку незалежно від точки приєднання; споживачем електричної енергії, оператором системи якого є ОСП, незалежно від способу купівлі електричної енергії (в електропостачальника за Правилами роздрібного ринку чи за двосторонніми договорами та на організованих сегментах ринку); виробником електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації; трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює експорт електричної енергії в обсягах експорту електричної енергії";
- абзац третій пункту 5.6 замінено дев'ятьма новими абзацами, зокрема, визначено, що обсяг послуг з передачі електричної енергії визначається: для електропостачальників - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів споживання електричної енергії споживачами електропостачальника, крім обсягів споживання електричної енергії споживачами, оператором системи яких є ОСП; для виробників електричної енергії - на підставі даних щодо обсягів експорту електричної енергії та обсягів електричної енергії для забезпечення власних потреб електричних станцій, що заживлені від мереж ОСР/ОСП, а також власних потреб електричних станцій у випадку відсутності генерації;
- у главі 6 абзац четвертий пункту 6.2 замінено двома абзацами наступного змісту:
"трейдером/електропостачальником/виробником, що здійснює імпорт та/або експорт електричної енергії в обсягах імпорту/експорту електричної енергії; споживачем, для якого оператором системи є ОСП";
- пункт 6.5 доповнено новими абзацами такого змісту:
"Обсяг послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається, для виробників - як обсяг відпущеної електричної енергії, обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії; для операторів систем розподілу - як обсяг розподіленої електричної енергії, обсяг купівлі електричної енергії для компенсації технологічних витрат електричної енергії на її розподіл електричними мережами оператора системи розподілу та обсяг електричної енергії для господарчих потреб ОСР; для споживачів, оператором системи яких є ОСП, - як обсяг спожитої електричної енергії; для електропостачальників та трейдерів - як обсяг імпорту та/або експорту електричної енергії. Для визначення обсягу наданої послуги використовуються дані обліку Адміністратора комерційного обліку. Споживачі, електроустановки яких приєднані до мереж ОСР, окремо не сплачують послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління".
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.07.2020 у справі №640/3041/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.10.2020, визнано протиправною та нечинною з моменту прийняття Постанову №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, 6.2, 6.5 глави 6 Розділу ХІ, та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі.
Постановою Верховного Суду від 08.09.2021 судові рішення судів попередніх інстанцій у справі №640/3041/20 скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Проте, умовами укладеного сторонами Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року не передбачено обов'язку позивача сплачувати відповідачу вартість послуги з передачі електричної енергії в обсягах експорту, тому суд приходить до висновку, що нарахування відповідачем плати за послуги з передачі при здійсненні експорту не передбачено чинним законодавством України та умовами укладеного сторонами Договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (ч. 11 ст. 2 Закону).
Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
При цьому, визнання рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі №640/27130/21 протиправною та нечинною Постанову № 360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі не має визначального значення для вирішення даного спору по суті, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2023, із посиланням на припис ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.10.2022 у справі № 640/27130/21 змінено шляхом виключення із абзацу другого резолютивної частини слів "з моменту прийняття".
Отже, Постанова №360 в частині змін до пунктів 5.1, 5.3, 5.6 глави 5, пунктів 6.2, 6.5 глави 6 розділу XI та змін до додатків 5 та 6 Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, є такою, що втратила чинність з 29.03.2023, проте спірні правовідносини у цій справі обмежуються періодом з травня 2021 року по лютий 2022 року.
Водночас, висновки щодо реалізації актів Енергетичного Співтовариства та тлумачення змісту міжнародних договорів України, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20, є релевантними до спірних правовідносин, а тому враховуються судом.
Так, за приписами ст. 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.
Стаття 9 Конституції України визначає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Статтею 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" визначено правові основи функціонування ринку електричної енергії. Зокрема, у ч.1 указаної статті указано, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять Конституція України, цей Закон, закони України "Про альтернативні джерела енергії", "Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу", "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", "Про природні монополії", "Про захист економічної конкуренції", "Про охорону навколишнього природного середовища", міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії", цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Частиною 11 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" унормовано, що суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті.
Пункт 2 ч. 6 ст. 2 Закону України "Про ринок електричної енергії" встановлює, що Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України, встановлює Закон України "Про міжнародні договори України", статтею 19 якого передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, установлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
24.09.2010 Україна приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (далі - Договір про ЕС) (приєднання набрало чинності 01.02.2011), завдання якого згідно зі статтею 2 полягає в організації зв'язків між Сторонами й створенні правової та економічної бази стосовно енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Згідно зі статтею 3 Договору про ЕС для цілей статті 2 Договору діяльність ЕС охоплює:
a) запровадження Договірними Сторонами нормативно-правової бази Європейського Співтовариства з енергетики, навколишнього середовища, конкурентної політики та відновлюваних джерел енергії, як описано у розділі II Договору про ЕС, що враховує як інституційну структуру Енергетичного Співтовариства, так і конкретну ситуацію в кожній з Договірних Сторін (далі - розширення дії нормативно-правової бази Європейського Співтовариства), як описано в розділі II Договору про ЕС;
b) установлення певної регуляторної системи, що дозволяє ефективне функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, на територіях Договірних Сторін і частині території Європейського Співтовариства та охоплює створення єдиного механізму транскордонної передачі та (або) транспортування енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, й здійснення нагляду за одностороннім дотриманням заходів з безпеки (далі - механізм функціонування ринків енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі), як описано в розділі III Договору про ЕС;
c) створення Сторонами ринку енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, без внутрішніх кордонів, у тому числі координацію взаємодопомоги у разі серйозних порушень у функціонуванні енергетичних мереж або зовнішніх пошкоджень, яка може охоплювати досягнення спільної енергетичної зовнішньоторговельної політики (далі - створення єдиного енергетичного ринку), як описано в розділі IV Договору про ЕС.
Згідно зі статтею 5 Договору про ЕС - Енергетичне Співтовариство дотримуватиметься нормативно-правової бази Європейського Співтовариства, описаної в розділі II, що враховує як інституційну структуру цього Договору, так і конкретні умови кожної з Договірних Сторін з урахуванням необхідності забезпечення високого рівня захисту інвестицій та їхнього найоптимальнішого залучення.
За статтею 11 Договору про ЕС, яка міститься у розділі ІІ, "нормативно-правова база Європейського Співтовариства з енергетики" для цілей цього Договору означають: i) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/54/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку електроенергії, ii) директиву Європейського парламенту й Ради Європи 2003/55/EC від 26 червня 2003 року стосовно загальних засад функціонування внутрішнього ринку природного газу та iii) постанову Європейського парламенту й Ради Європи 1228/2003/EC від 26 червня 2003 року стосовно умов доступу до мережі транскордонної передачі електроенергії.
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про ЕС (ратифікований Законом від 15.12.2010, який набрав чинності 30.01.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.
Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Приєднавшись до Договору про ЕС, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Стаття 41 Договору про ЕС визначає, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру.
Пункт 1 (статті 41) не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами.
Наведена норма є обов'язковою для України, як для сторони Договору про ЕС, і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України".
Відповідно до ст. 94 Договору про ЕС Інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Так, відповідно до позиції суду Європейського Союзу у справі № C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, установив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та не залежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Отже, рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року по справі №910/9627/20.
У ст. 67 Договору про ЕС передбачено, що Секретаріат Енергетичного Співтовариства спостерігає за виконанням Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором та передає щорічні звіти про хід виконання зобов'язань Раді Міністрів.
Таким чином, фактично ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
В межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про ЕС та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.
Крім того, ст. 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку з вивезенням товарів на іншу територію.
Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов'язань України.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2024 у справі №910/14489/20, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову ТОВ "ГК "Нафтогаз України" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг щодо експорту електричної енергії за договором про надання послуг з передачі електричної енергії від 01.01.2019 № 0140-02024, та направляючи справу на новий розгляд, зазначив таке:
"44. Водночас стаття 41 Договору про ЕС міститься у розділі IV Договору "Створення єдиного енергетичного ринку". Глава І "Географічні межі" цього ж розділу у статті 40 визначає, що положення та заходи, вжиті згідно із цим розділом, застосовуватимуться на територіях, на яких застосовується Угода про створення Європейського Співтовариства, за умов, викладених у цій Угоді, на територіях Сторін, що приєдналися, і на території під юрисдикцією Тимчасової Адміністративної Місії ООН у Косові.
45. Отже, ця стаття застосовується лише у разі, якщо експорт електроенергії здійснюється з території України на території, зазначені у статті 40 цього Договору. Разом з тим суди попередніх інстанцій не встановили, до якої країни чи країн здійснювався експорт. Це унеможливлює визначення законодавства, яке підлягає застосуванню у справі, що переглядається".
Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень статей 40, 41 Договору про ЕС викладені у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі № 910/7875/22 (за позовом ТОВ "Укр Газ Ресурс" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов'язання припинити дії), від 13.02.2024 у справі № 910/19401/20 (за позовом ТОВ "Ле Трейдінг Україна" до ПрАТ "НЕК "Укренерго" про зобов'язання припинити нарахування та стягнення 249 595,85 грн).
З наявних у матеріалах справи довідках, які щомісячно складались відповідачем, позивач у період з травня 2021 року по лютий 2022 року здійснював експорт електричної енергії до Угорщини, Словаччини (Словацька Республіка) та Угорщини, які є країнами-членами Європейського Союзу і на їх територіях Угода про створення Європейського Співтовариства, що підтверджується змістом вказаної Угоди.
Отже, до спірних правовідносин сторін у даній справі підлягають застосуванню положення статей 40, 41 Договору про ЕС.
Вирішуючи спір по суті, суд також враховує той факт, що питання незаконності оплати за Послугу з передачі електроенергії при експорті у період з вересня 2019 року по квітень 2021 року за Договором було вирішено у справі №910/7642/21,
Суд зауважує, що згідно п.4 ст.75 ГПК України - обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, яке набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі ( за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії .
Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.
Аналогічні положення знайшли своє відображення в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», згідно якої не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, виходячи з вищевикладеного, судове рішення по справі №910/7642/21, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення, а встановлені ним обставини повторного доведення не потребують.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості тверджень позивача про неправомірність дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії.
Щодо способу захисту порушеного права позивача у справі, суд зазначає, що згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 ЦК України). Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Порушеним правом слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб'єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту. Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від установленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Ураховуючи викладене, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Отже, саме на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19) та ін.).
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).
Таким чином, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18)).
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Крім того, Європейський суд з прав людини указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 року у справі №910/7164/19.
При зверненні до суду з указаним позовом позивач просив суд зобов'язати відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» пені у розмірі 96 121 грн 33 коп. за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.
Позовні вимоги у цій справі по суті є вимогою про визнання відсутнім права та, відповідно, відсутнім кореспондуючого цьому праву обов'язку з оплати таких послуг, що є належним способом захисту у разі, зокрема, якщо у спірних правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом кредитор може вжити (вживає) поза волею боржника заходи для реалізації спірного права, одержання виконання спірного обов'язку і ці заходи матимуть вплив на права боржника. Схожі висновки викладені у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц.
Судом було установлено, що неправомірність (невідповідність вимогам чинного законодавства, а також умовам укладеного між сторонами Договору) дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії і, як наслідок, порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії. При цьому такий спосіб захист є ефективним, оскільки призведе до дійсного захисту прав та інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).
Правовий висновок щодо правильності обраного позивачем способу захисту шляхом зобов'язання відповідача припинити дії щодо нарахування пені у розмірі 96 121 грн 33 коп. міститься також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
Таким чином, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту є ефективним, оскільки спрямований на відвернення передбачуваної загрози порушення права.
Однак, при зверненні до суду із позовом, позивач вказує, що між ним та відповідачем укладено додаткову угоду про розірвання з 29.02.2024 Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Отже, оскільки на час прийняття даної постанови Договір є розірваним, відсутній предмет спору з позовної вимоги щодо зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування позивачу пені у розмірі 96 121 грн 33 коп., тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає закриттю.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих коштів в розмірі 16 605 990,65 грн, суд виходить з наступного.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для указаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі у виді розірвання договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22 березня 2016 року у справі № 6-2978цс15 та від 3 червня 2016 року у справі № 6-100цс15 та підтримана в подальшому сталими правовими позиціями Верховного Суду.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи платіжних доручень та банківських виписок, позивач у період з травня 2021 по лютий 2022 року сплатив на підставі виставлених позивачем рахунків грошові кошти в загальній сумі 16 605 990,65 грн.
Рахунки відповідачем виставлялись на підставі Актів приймання-передачі послуги з передачі електричної енергії за період з травня 2021 по лютий 2022 року, які позивачем не підписувались, а згідно виданих відповідачем Довідок про фактичну кількість електроенергії, переміщеної з/до ОЕС України до/з ЕС суміжних країн, та обсяги електричної енергії, поставленої за зовнішньоекономічними контрактами ТОВ "Джен-Ай Київ", весь обсяг електричної енергії позивачем було поставлено на експорт.
Позивач направляв відповідачу претензію про повернення безпідставно набутих коштів, у відповідь на яку відповідач повідомив, що питання сплати тарифу за послугу з передачі електроенергії при експорті наразі є суперечкою між ПрАТ "НЕК "Укренерго" та ТОВ "Джен-Ай Київ".
Проте, під час розгляду даної справи судом було установлено неправомірність (невідповідність вимогам чинного законодавства, а також умовам укладеного між сторонами Договору) дій відповідача щодо включення ним обсягів з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії і, як наслідок, порушення внаслідок таких дій прав та законних інтересів позивача як учасника ринку електричної енергії.
Отже, виставлення відповідачем Позивачу вказаних рахунків на загальну суму 16605990,65 грн є необґрунтованим та здійснено поза межами зобов'язальних правовідносин сторін й вимог чинного законодавства, що, як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача грошових коштів у розмірі 16 605 990,65 грн.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин правових наслідків набуття, збереження майна без достатньої правової підстави, що визначені ст.1212 Цивільного кодексу України, отже позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в розмірі 16605990,65 грн є доведеними і обґрунтованими.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
Заперечення відповідача проти позовних вимог суд розглянув та підхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.
Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи встановлені фактичні обставини справи, наведені норми чинного законодавства та правові позиції Верховного Суду у аналогічних справах, приймаючи до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі №910/7642/21, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 16 605 990,65 грн безпідставно набутих коштів, а в частині позовних вимог про зобов'язання припинити дії провадження у справі підлягає закриттю.
Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 16 605 990,65 грн відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (код ЄДРПОУ: 00100227; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» (код ЄДРПОУ: 39775296; 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 45В) безпідставно набуті кошти в розмірі 16 605 990 грн 65 коп. та 199 271 грн. 89 коп. судового збору.
3. Закрити провадження у справі в частині позовних вимог про зобов'язання Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Джен-Ай Київ» пені у розмірі 96 121 грн 33 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2025
Суддя М.О. Лиськов