ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
26.11.2025Справа № 910/11400/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у судовому засіданні
заяву Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради
про зміну способу і порядку виконання судового рішення
у справі № 910/11400/24
за позовом Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик"
про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 860 000,00 грн
Представники учасників справи: відповідно до протоколу судового засідання
Комунальне некомерційне підприємство "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" (далі - відповідач) про визнання недійсним договору, застосування наслідків недійсності правочину та стягнення 1 860 000,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 позов було задоволено, визнано недійсним Договір поставки обладнання №11/2022 від 26.12.2022, укладений між Комунальним некомерційним підприємством "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Телеоптик", стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" на користь Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради грошові кошти в сумі 1860000,00 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 30928,00 грн. Зобов'язано Комунальне некомерційне підприємство "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" майно, отримане на виконання Договору поставки обладнання №11/2022 від 26.12.2022 за видатковою накладною № 47 від 28.12.2022, а саме: Комплекс рентгенівський діагностичний цифровий "КРДЦ-04-АЛЬФА".
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 було залишено без задоволення апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик", рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі №910/11400/24 залишено без змін, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладено на скаржника.
23.06.2025 на виконання вказаного вище рішення було видано відповідні накази.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.10.2025 було закрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Телеоптик" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2025 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24.
12.11.2025 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 розгляд заяви Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 910/11400/24 було призначено на 26.11.2025.
У судове засідання 26.11.2025 з'явились представники сторін.
Розглянувши заяву Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради про зміну способу і порядку виконання судового рішення у цій справі, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
У відповідності до ч. 1 ст. 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що під зміною способу і порядку виконання рішення суду слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації такого рішення в разі неможливості його виконання у порядку та у спосіб, що раніше встановлені. Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений господарським судом.
Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначено способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав.
Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду.
Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 Цивільного кодексу України. Для зміни способу виконання судового рішення необхідним є з'ясування питання чи не призведе така зміна способу виконання до зміни первісно обраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів, оскільки змінюючи спосіб виконання судового рішення суд не може змінювати останнє по суті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 904/1478/15, від 27.06.2018 у справі № 713/1062/17 та в постанові Верховного Суду України від 25.11.2015 у справі № 6-1829цс15.
Зміна способу та порядку виконання рішення є однією з процесуальних гарантій захисту та відновлення захищених судом прав та інтересів фізичних і юридичних осіб. Зі змісту та призначення інституту зміни способу виконання рішення, ухвали, постанови вбачається, що він є ефективним процесуальним засобом на гарантування виконання рішення (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2015 №11-рп/2012).
Під зміною порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом інших механізмів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання в порядку раніше встановленому.
Так, зміна способу виконання рішення, здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права. Отже, така ухвала є допоміжним процесуальним актом реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання судового рішення та спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу.
Таким чином, процедура зміни порядку та способу виконання остаточного судового рішення, визначена частинами 1, 3 статті 331 Господарського процесуального кодексу України, є окремою формою судового процесу, що має свої особливості. Вона не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін, як і не передбачає при цьому зміни резолютивної частини рішення.
Зокрема, змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення суд не може змінювати останнє по суті.
Заява позивача обґрунтована тим, що відповідач ухиляється від виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.01.2025 у справі № 910/11400/24 в частині сплати позивачеві грошових коштів у розмірі 1 860 000,00 грн.
Так, позивач зазначає, що за його заявою, 23.06.2025 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Гненним Д.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. Водночас, під час вчинення виконавчих дій боржника за адресою реєстрації не виявлено, а також отримано інформацію про відсутність у боржника зареєстрованого права власності на окремі види майна, зокрема транспортних засобів та нерухомого майна.
Окрім того, боржник не надав приватному виконавцю декларацію про свої доходи.
Відтак, на думку позивача, ефективне виконання рішення у цій справі, з огляду на визначену судом двосторонню реституцію, можливе лише за умови встановлення іншого порядку виконання рішення, який передбачає першочергове стягнення грошових коштів на користь позивача та наступне виконання рішення в частині повернення майна відповідачеві.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012, а також Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013).
Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система високої договірної сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (рішення від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece); рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України").
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
За приписами частин 1 - 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України пов'язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов'язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).
Враховуючи доводи позивача та надані ним докази, суд зазначає, що відповідно до статті 129-1 Конституції України рішення суду у цій справі є обов'язковим до виконання. При цьому, встановлення черговості виконання сторонами зустрічних обов'язків щодо двосторонньої реституції прямо не впливає на можливість чи неможливість виконання рішення у цій справі. Так, обмеження відповідача у праві на отримання майна до виконання рішення в частині стягнення грошових коштів прямо не впливає на його обов'язок щодо виконання остаточного рішення суду, що набрало законної сили.
У свою чергу, задоволення заяви позивача матиме наслідком відстрочення виконання рішення суду позивачем в частині зобов'язання повернути отримане майно на невизначений термін - до виконання рішення відповідачем, що суперечить принципу обов'язковості рішення суду.
Окрім того, позивач належним чином не обґрунтував як саме зміна порядку за його заявою уможливлює виконання рішення суду.
Відтак, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, суд дійшов висновку про те, що запропонований стягувачем порядок виконання рішення суду не спроможний забезпечити його виконання.
Оскільки підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або у спосіб, встановлений господарським судом, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 910/11400/24.
Керуючись статтями 233, 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні заяви Комунального некомерційного підприємства "Дитячий медичний центр" Кам'янець-Подільської міської ради про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 910/11400/24 відмовити.
2. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, передбачені статтями 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст ухвали складено та підписано 01.12.2025.
Суддя О.В. Нечай