ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
19.11.2025Справа № 910/11796/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ»
до Державного підприємства «Гарантований покупець»
про стягнення 3 425 024,44 грн,
Представники сторін:
від позивача: Проскурня Т.В.,
від відповідача: Кулибаба В.О.
До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення 3 425 024,44 грн інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем порушено свої зобов'язання за договором № 9951/09 від 23.10.2013 із повної та своєчасної оплати коштів за поставлену електричну енергію, що встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 07.11.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у справі № 910/8655/24, у зв'язку з чим позивач здійснив нарахування інфляційних втрат з 18.09.2024 по 20.09.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/11796/25, підготовче засідання призначено на 22.10.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, позивачу встановлено строк для подання відповіді на відзив.
13.10.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
16.10.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
20.10.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких також викладено клопотання про зупинення провадження у даній справі до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15.
21.10.2025 до суду від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
В підготовче засідання 22.10.2025 з'явились представники сторін.
Так, представник відповідача підтримав викладене у запереченнях на відповідь на відзив клопотання про зупинення провадження у справі, просив його задовольнити. Представник позивача заперечував щодо задоволення вказаного клопотання.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на таке.
Так, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на обставини, встановлені у справі № 910/8655/24, зазначаючи про їх преюдиційність при розгляді даної справи відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України. Водночас, відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог, не погоджуючись як із фактичними обставинами, так і правовою оцінкою відповідних обставин, наданих судами у межах справи № 910/8655/24.
Судом встановлено, що ухвалою об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2025 у справі № 910/10365/15 вирішено передати вказану справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, з метою відступлення від правових висновків, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 30 серпня 2022 року у справі № 904/1427/21, у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, у справі № 357/16765/14-ц, від 25 квітня 2023 року у справі № 761/37438/20, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 600/1876/22-а, від 25 листопада 2022 року у справі № 600/1167/22-а, від 29 лютого 2024 року у справі № 420/13121/22, від 22 вересня 2022 року у справі № 420/4977/20, від 20 грудня 2024 року у справі № 380/16592/22, щодо застосування норм частини четвертої статті 75 ГПК України, яким кореспондують приписам частини четвертої статті 82 ЦПК України та частини четвертої статті 78 КАС України, зокрема стосовного того, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.
Однак, ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 справу № 910/10365/15 повернуто на розгляд колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. У вказаній ухвалі зазначено, що Велика Палата Верховного Суду вже сформулювала загальний висновок щодо оцінки преюдиційності обставин, встановлених під час розгляду іншої справи, від якого об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не просить відступити.
Пунктом 7 ч. 1 ст. 228 ГПК України передбачено, що суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
В той же час, визначені статтею 228 ГПК України підстави передбачають право суду зупинити провадження у справі, а не обов'язок, як це встановлено ст. 227 ГПК України. Суд вирішує питання доцільності зупинення провадження у кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи.
Дослідивши обставини даної справи, доводи заявника та питання, які будуть вирішуватися об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи № 910/10365/15, суд не вбачає подібності цих справ (різні предмети спору). Крім того, суд враховуючи вже існуючу практику Великої Палати Верховного Суду щодо оцінки преюдиційності обставин, встановлених під час розгляду іншої справи, дійшов висновку про відсутність об'єктивної необхідності у зупиненні розгляду справи № 910/11796/25 до закінчення розгляду об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 910/10365/15.
З урахуванням вищевказаного, в підготовчому засіданні 22.10.2025 судом постановлено ухвалу без оформлення окремого документа (яка внесена до протоколу судового засідання) про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.
Враховуючи, що судом здійснено всі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання та відсутність у сторін будь-яких не розглянутих заяв/клопотань, суд постановив ухвалу без оформлення окремого документа, яка занесена до протоколу судового засідання від 22.10.2025, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до розгляду по суті на 19.11.2025.
В судове засідання 19.11.2025 з'явилися представники сторін, які надали суду усні пояснення/заперечення щодо позовних вимог.
Так, представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Представник відповідача заперечував щодо задоволення позовних вимог, просив відмовити в позові.
В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 19.11.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
23.10.2013 між Державним підприємством «Енергоринок» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» (позивачем) було укладено договір № 9951/09 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується продавати, а Державне підприємство «Енергоринок» зобов'язується купувати електроенергію, вироблену позивачем та здійснювати її оплату відповідно до умов договору.
30.06.2019 між Державним підприємством «Енергоринок» (ДПЕ), Державним підприємством «Гарантований покупець» (відповідач) та позивачем (виробник за «зеленим» тарифом) було укладено додаткову угоду № 285/01 до договору, в якій сторони дійшли згоди в преамбулі договору слова «Державне підприємство «Енергоринок» замінити на слова «Державне підприємство «Гарантований покупець» та замінити статті 1-10 договору статтями 1-8 у новій редакції.
В подальшому між сторонами було укладено ще ряд додаткових угод до договору.
Згідно з п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, за цим договором виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії за "зеленим" тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641 (далі - Порядок).
Відповідно до п. 2.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, сторони визнають свої зобов'язання згідно з Законом України «Про ринок електричної енергії», Порядком, Правилами ринку, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 № 307, та керуються їх положеннями та положеннями законодавства України при виконанні цього договору.
У п. 2.2 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, визначено, що купівля-продаж електричної енергії за цим договором здійснюється за умови членства виробника за «зеленим» тарифом в балансуючій групі виробників за «зеленим» тарифом.
Відповідно до п. 2.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, виробник за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому «зеленим» тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами п.п. 2.4, 2.5 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, погоджено, що виробник за «зеленим» тарифом продає Гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої Гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом.
Обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку на підставі даних обліку, наданих Гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку, відповідно до глави 7 Порядку (п. 3.1 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019).
Відповідно до п.п. 3.2. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 30.06.2019, розрахунок за куплену Гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок виробника за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ. Оплата товарної продукції (електричної енергії), купленої Гарантованим покупцем у виробників за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, та формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів купівлі-продажу відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії здійснюються відповідно до положень глави 10 Порядку.
У п. 4.5 договору унормовано, що Гарантований покупець зобов'язаний купувати у виробника за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію за винятком обсягів електричної енергії, необхідних для власних потреб, а також у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену в позивача електричну енергію.
Додатковою угодою від 31.03.2020 № 988/01/20 до договору сторони виклали статті 1-7 цього правочину в новій редакції.
За умовами п. 1.1 договору, в редакції додаткової угоди від 31.03.2020, за цим договором продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується продавати, а Гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 № 641, або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 № 2804 (надалі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Крім того, 26.02.2021 між сторонами у справі було укладено додаткову угоду № 848/01/21 до договору, в якій сторони дійшли згоди доповнити договір рядом пунктів та викласти його певні умови в новій редакції.
Згідно з п. 1.2 договору, в редакції додаткової угоди від 26.02.2021, за цим договором гарантований покупець зобов'язується надавати, а продавець за «зеленим» тарифом зобов'язується отримувати частку відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку або Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Відповідно до п. 3.3 договору, в редакції додаткової угоди від 26.02.2021, оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку або главою 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Позивач вказує, що відповідач взяті на себе зобов'язання за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленої у жовтні 2021 року та у період з 01.02.2022 по 01.10.2023 електричної енергії виконав неналежним чином, внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість. У зв'язку із зазначеним, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Гарантований покупець» про стягнення заборгованості за договором (справа № 910/8655/24).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 (з урахуванням ухвали суду від 10.12.2024 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у справі № 910/8655/24, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 2 236 437,13 грн. боргу. Ухвалено стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» 30 346 243,67 грн боргу, 4 099 426,85 грн інфляційних втрат, 1 633 363,23 грн 3% річних, 432 948,40 грн судового збору.
Також рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/8655/24 (з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва від 11.09.2025) ухвалено здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу 30 346 243,67 грн, починаючи з 18.09.2024 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
З матеріалів даної справи судом встановлено, що після ухвалення Господарським судом міста Києва рішення по справі № 910/8655/24 відповідач здійснював часткове погашення заборгованості, що підтверджується наданими позивачем платіжними інструкціям на загальну суму 3 532 332,49 грн, а саме: від 14.11.2024 № 419 760 на суму 155 466,65 грн, від 26.12.2024 № 436 106 на суму 524 906,55 грн, від 26.12.2024 № 435 289 на суму 22 286,26 грн, від 31.12.2024 № 440 475 на суму 603 548,36 грн, від 31.12.2024 № 437 947 на суму 17 176,72 грн, від 31.01.2025 № 446 033 на суму 122 008,76 грн, від 31.01.2025 № 446 892 на суму 985 916,40 грн, від 31.01.2025 № 449 426 на суму 392 371,31 грн, від 31.01.2025 № 448 579 на суму 224 125,37 грн, від 20.02.2025 № 152 700 на суму 484 526,11 грн та від 18.06.2025 № 908 000 на суму 27 246 859,58 грн. Водночас, до останньої платіжної інструкції було включено як суму боргу, так і суму стягнутого за рішенням суду у справі № 910/8655/24 судового збору.
Так, позивач вказує про прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань, оскільки погашення відповідачем заборгованості за договором у повному обсязі здійснено після 18.09.2024 (дати, з якої почалось нарахування компенсаційних витрат за рішенням суду).
З урахуванням зазначеного, позивач звернувся із даним позовом до суду про стягнення з відповідача 3 425 024,44 грн інфляційних втрат, нарахованих за прострочення виконання відповідачем зобов'язань за період з 18.09.2024 по 20.09.2025.
Відповідач заперечував щодо задоволення позовних вимог, зазначаючи, що позивачем при визначенні прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань не було враховано існуючого алгоритму розрахунків гарантованого покупця, визначеного Порядком, згідно з яким обов'язок відповідача із оплати 100% вартості електричної енергії обумовлений 100% оплатою ОСП (НЕК «Укренерго») перед гарантованим покупцем у відповідному розрахунковому періоді. Відтак, за доводами відповідача, відсутні підстави для донарахування позивачем інфляційних втрат. Крім того, відповідач наголосив на наявності правових підстав для застосування до спірних правовідносин наказів Міненерго № 140 від 28.03.2022 та № 206 від 15.06.2022 при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію у період жовтень 2021, лютий-серпень 2022. Також відповідачем наголошено на тому, що встановлені у справі № 910/8655/24 обставини не мають абсолютного характеру і не можуть сприйматись як такі, що не підлягають спростуванню. Крім того, відповідач вказував на невірній методології нарахування інфляційних втрат, що застосована позивачем, а також на необхідності врахування форс-мажорних обставин, пов'язаних введенням в Україні воєнного стану, у разі наявності підстав для стягнення з відповідача заявленої заборгованості.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Відповідно ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні втрати у загальному розмірі 3 425 024,44 грн за прострочення виконання останнім своїх зобов'язань із оплати отриманої електричної енергії за договором № 9951/09 від 23.10.2013, які не були предметом розгляду у справі № 910/8655/24.
У справі № 910/8655/24 судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що у рамках виконання договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу протягом жовтня 2021 року, лютого - грудня 2022 року, лютого - жовтня 2023 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 30 346 243,67 грн. Судами встановлено, що станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у справі № 910/8655/24 за відповідачем обліковувався несплаченим борг у розмірі 30 346 243,67 грн і доказів його оплати станом на момент вирішення спору судом першої інстанції відповідачем не було надано, у зв'язку з чим з відповідача за рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 (з урахуванням ухвал суду від 10.12.2024 та від 11.09.2025 про виправлення описки), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2025, у справі № 910/8655/24, ухвалено стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» 30 346 243,67 грн боргу, а також 4 099 426,85 грн інфляційних втрат, 1 633 363,23 грн 3% річних. Крім того, ухвалено здійснювати нарахування 3% річних на суму боргу 30 346 243,67 грн, починаючи з 18.09.2024 до моменту виконання судового рішення в частині погашення суми основного боргу.
Як вказано в ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
У ст. 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою.
Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).
Крім того, норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Обов'язок держави у забезпеченні права кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов'язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11.09.1997 (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, указав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права частиною спільної спадщини договірних Сторін.
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України», no. 24465/04, від 19.02.2009р., «Пономарьов проти України», no. 3236/03, від 03.04.2008р.).
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, за висновками суду, обставини, які було встановлено у судовому рішенні по справі № 910/8655/24, яке набрало законної сили, повторного доведення не потребують.
Відтак, судовим рішенням у справі № 910/8655/24 підтверджено суму основного боргу відповідача перед позивачем, що виникла з договірного зобов'язання, а також встановлено, з якого моменту розпочалося прострочення відповідача щодо виконання грошового зобов'язання.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що у даному випадку судове рішення у справі не є підставою для виникнення певного грошового зобов'язання відповідача, а є саме підтвердженням обставин наявності заборгованості перед позивачем у певному розмірі, строк оплати якої настав.
За таких обставин, заперечення відповідача в частині посилання на накази Міністерства енергетики України № 140 від 28.03.2022, № 206 від 15.06.2022 та тверджень, що він не порушив умови договору є необґрунтованими, оскільки питання, чи порушив відповідач умови договору в частині повної та своєчасної оплати за отриману електричну енергію в спірний період розглядалось в межах справи № 910/8655/24 і судом було надано відповідачу вичерпну відповідь щодо тлумачення та застосування даних нормативно-правових актів, і відхилено заперечення відповідача в цій частині з посиланням на правову позицію щодо наказів №140 від 28.03.2022, №206 від 15.06.2022, висловлену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.06.2024 у справі №910/4439/23. Також відхилено відповідні доводи відповідача щодо відсутності його вини у порушенні строків виконання грошових зобов'язань.
За результатами розгляду справи № 910/8655/24, судом встановлено, що відповідач порушив умови договору в частині своєчасної оплати за отриману електричну енергію.
У зв'язку з тим, що неналежне виконання договору зі сторони відповідача встановлено в господарській справі № 910/8655/24, суд також відхиляє доводи відповідача щодо обставини непереборної сили, які можуть бути підставою для звільнення відповідача від штрафних санкцій, однак не спеціальної міри відповідальності, встановленої статтею 625 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання, суд встановив, що позивачем було враховано суми часткових оплат заборгованості та нарахування інфляційних здійснювалось на прострочені суми боргу, збільшені на індекс інфляції за попередній місяць прострочення, що відповідає висновкам, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19.
Водночас, суд встановив, що позивачем неправильно було визначено суму інфляційних втрат за період прострочення 18.09.2024 - 13.11.2024, а саме не враховано сталої практики Верховного Суду щодо методики нарахування інфляційних втрат.
Так, у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду роз'яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Отже, враховуючи дату добровільної оплати відповідачем частини боргу в розмірі 155 466,65 грн (14.11.2024), інфляційна складова за листопад 2024 року не мала розраховуватись.
Таким чином, суд, здійснивши перерахунок інфляційних втрат за період прострочення 18.09.2024 - 13.11.2024, встановив, що правильним розміром вказаних нарахувань за цей період є 546 232,39 грн, а не 1 133 189,43 грн, як визначив позивач. Вказане призвело також до зміни при подальшому розрахунку інфляційних втрат відповідної бази нарахування (суми боргу з інфляційною складовою за попередній місяць прострочення).
Отже, за перерахунком суду, здійсненим у межах визначеного позивачем загального періоду прострочення, з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у загальному розмірі 2 800 121,08 грн. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
За приписами ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «Гарантований покупець» (вул. Симона Петлюри, буд. 27, м. Київ, 01032; ідентифікаційний код 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕПЛОДАР ПІВІ» (вул. Володимирська, буд. 97/37, м. Київ, 01033; ідентифікаційний код 38058759) 2 800 121,08 грн інфляційних втрат та 33 601,45 грн судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано: 01.12.2025.
Суддя Т.Ю. Трофименко