ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.09.2025Справа № 910/6077/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Шмиги В.О. розглянувши у закритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи №910/6077/25
За позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі»
про стягнення 2458880,00 грн
Представники учасників справи:
від позивача: не з'явились;
від відповідача: не з'явились.
Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» (далі - відповідач) про стягнення 2458880,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів потреб безпеки і оборони №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 не здійснив поставку погодженого товару, у зв'язку з чим позивачем заявлено до стягнення пеню у розмірі 2458880,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/6077/25, постановлено здійснювати розгляд справи у закритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору та призначено підготовче засідання у справі на 24.06.2025.
10.06.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову та вказав, що неодноразово повідомляв позивача про неможливість своєчасної поставки товару, з огляду на те, що замовлені квадрокоптери виробляються компанією, яка знаходиться у Китайській Народній Республіці і перебуває у санкційному списку Сполучених Штатів Америки, що ускладнює поставку обумовленого договором товару в Україну. Відповідач наголошує, що позивач не здійснював оплату товару на перед, а тому не несе жодних збитків, у зв'язку з невиконанням відповідачем контракту, при цьому позивач міг би розірвати державний контракт в односторонньому порядку та здійснити закупівлю в іншому місці, однак не здійснював цього з метою отримання значного розміру штрафних санкцій.
Крім того, відповідач звертає увагу суду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/8402/24 стягнуто з нього на користь позивача 7242480,00 грн, яке не оскаржувалось через відсутність коштів для сплати судового збору й оплати послуг правничої допомоги. На думку відповідача, з урахуванням вже стягнутої судом суми неустойки та суми, яку позивач ще намагається стягнути додатково в розмірі 2458880,00 грн, що разом складатиме 9701360 грн, позивач фактично хоче збагатися за рахунок відповідача. На даний час, внаслідок скрутного матеріального положення відповідач вимушений фактично припинити свою господарську діяльність, працівники всі звільнились, все майно відповідача знаходиться у податковій заставі та арешті, у зв'язку з тим, що внаслідок порушення строків постачання квадрокоптерів, ГУ ДПС у м. Києві нарахувало штрафні санкції в сумі 20008639,41 грн. за порушення валютного контролю, внаслідок порушення компанією XCM Classic Limited зобов'язань перед ТОВ «Інкос Індастрі».
З огляду на викладені обставини, просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» штрафних санкцій у вигляді пені до 10000,00 грн, у разі якщо суд прийде до висновку про існування підстав для задоволення позову.
24.06.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» надійшло клопотання про об'єднання позовів, у якому просив суд об'єднати справи №910/6094/25 та №910/6077/25 в одне провадження, з огляду на те, що позови у зазначених справах є однорідними, позовні вимоги виникають з аналогічних підстав, мають однакове правове обґрунтування, пов'язані між собою одним і тим самим способом захисту прав та законних інтересів, укладені між позивачем та відповідачем договори №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 та №21/2-140-VDK-24 від 13.04.2024 року за текстом є повністю ідентичні один одному.
У судовому засіданні 25.06.2025 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання відповідача про об'єднання позовів та, у відповідності до статті 216 Господарського процесуального кодексу України, оголосив перерву до 29.07.2025.
Відповідно до частин 1-3, 7, 8 статті 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об'єднати в одне провадження декілька справ за позовами: 1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача; 2) одного й того самого позивача до різних відповідачів; 3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.
Об'єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.
Про об'єднання справ в одне провадження, роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Справи, що перебувають у провадженні господарського суду, в разі об'єднання їх в одне провадження передаються на розгляд судді, який раніше за інших суддів відкрив провадження у справі.
З аналізу вказаної статті вбачається, що першочерговою обставиною для можливості об'єднання справ є пов'язаність позовних вимог, а другочерговою є схожістю суб'єктного складу учасників справи.
При цьому, нормою ч. 2 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено право суду, а не обов'язок, об'єднати в одне провадження декілька справ за клопотанням учасника справи.
З відомостей бази «Діловодство спеціалізованого суду» судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/6094/25 за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» про стягнення 1724400,00 грн.
Спір у справі №910/6094/25 стосується не належного виконання зобов'язань сторонами державного контракту на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони від №21/2-140-VDK-24 від 13.04.2024, а у даній справі спір виник щодо не належного виконання державного контракту на поставку (закупівлю) товарів потреб безпеки і оборони №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024, які за своєю суттю хоч і є подібними, однак регулюють окремі поставки товарів з різною загальною вартістю, що і слугувало підставою для виокремлення таких правовідносин у два окремі договори.
На переконання суду, об'єднання цих справ в одне провадження для спільного розгляду не забезпечить досягнення мети інституту об'єднання, яка полягає у сприянні економії процесуальних засобів, ефективного та повного дослідження вимог позивача і відповідача в одному судовому провадженні.
З огляду на викладене, відсутні підстави для об'єднання справи №910/6077/25 та справи №910/6094/25, оскільки це може утруднити та призвести до затягування вирішення спору по суті, а відтак в задоволенні клопотання відповідача про об'єднання позовів судом відмовлено.
У судовому засіданні 29.07.2025, виходячи з того, що судом здійснено усі необхідні та достатні дії для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті, суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи для розгляду по суті на 09.09.2025.
У судовому засіданні 09.09.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та призначив судове засідання на 23.09.2025.
У судове засідання 23.09.2025 представник відповідача не з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами; від позивача надійшло клопотання, у якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив судове засідання провести за відсутності представника позивача.
Відповідно до частини 3 статі 222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового розгляду за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 23.09.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Наказом Міністерства оборони України від 17.06.2022 №159 утворено Державне підприємство Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - позивач, агенція, підприємство, замовник), та затверджено статут підприємства (далі - статут, зі змінами внесеними наказами Міністерства оборони України, зокрема наказом від 16.12.2024 №839).
Пунктом 1.2 статуту визначено, що підприємство засноване на державній власності як державне комерційне підприємство та належить до сфери управління Уповноваженого органу управління. Підприємство уповноважено на здійснення закупівель та укладення державних контрактів (договорів) на закупівлю товарів, робіт і послуг оборонного призначення для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони.
Відповідно до п. 2.1 статуту, підприємство утворене з метою створення інтегрованої системи закупівель у Міністерстві оборони України, забезпечення життєвого циклу товарів оборонного призначення, укладення компенсаційних (офсетних) договорів, визначення етапності виконання державних контрактів (договорів) із забезпечення товарами оборонного призначення, здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг, у тому числі як служби державного замовника у сфері оборони, реалізації та забезпечення виконання державних цільових оборонних програм, а також одержання прибутку від статутної діяльності підприємства. Підприємство уповноважене Міністерством оборони України на виконання функцій служби державного замовника у сфері оборони відповідно до законодавства.
На підприємство покладаються такі завдання, які становлять предмет діяльності підприємства: здійснення закупівель та укладення державних контрактів (договорів) на закупівлю товарів оборонного призначення та інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб Збройних Сил України та Міністерства оборони України; здійснення закупівель та укладення державних контрактів (договорів) на закупівлю товарів оборонного призначення для потреб утворених відповідно до законодавства військових формувань; забезпечення за потреби гарантії виконання зовнішньоекономічних контрактів (договорів), укладених відповідно до норм міжнародного права; здійснення діяльності з імпорту та експорту товарів військового призначення та подвійного використання, а також товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, підвищення ефективності використання і розвитку потенціалу підприємств оборонно-промислового комплексу та поглиблення міжнародного співробітництва у військово-технічній сфері; здійснення інших заходів з метою сприяння належному та оперативному забезпеченню потреб сил безпеки і сил оборони товарами оборонного призначення, у тому числі: участь у реалізації державної військово-промислової політики, зокрема забезпечення оперативних спроможностей сил та засобів сектору безпеки і оборони шляхом постачання нових, ремонту і модернізації наявних зразків озброєння, військової та спеціальної техніки; участь у військово-технічному співробітництві з нерезидентами шляхом інформаційного обміну, участі у підготовці міжнародних договорів України, укладення зовнішньоекономічних контрактів (договорів), імпорту товарів оборонного призначення, у тому числі надання консультаційних, маркетингових, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, юридичних послуг іноземним суб'єктам господарювання та одержання від них аналогічних послуг, наукової, науково-технічної, науково-виробничої, навчальної та іншої кооперації з іноземними суб'єктами господарювання, співробітництва з міжнародними організаціями у військово-технічній сфері, організації і проведення виставок, конкурсів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших заходів щодо товарів військового призначення, здійснення інших видів діяльності у цій сфері, які не суперечать законодавству України та нормам міжнародного права; ініціювання та участь у спільних нарадах з питань забезпечення потреб Міністерства оборони України та Збройних Сил України, а також інших державних замовників товарами оборонного призначення для гарантованого забезпечення потреб оборони і безпеки; проведення маркетингових досліджень, у тому числі із залученням на договірній основі представників інших підприємств і організацій, у тому числі нерезидентів; аналіз можливостей постачання товарів оборонного призначення вітчизняними та іноземними суб'єктами господарювання для потреб сил безпеки і сил оборони; організація і проведення переговорів з резидентами, нерезидентами; напрацювання пріоритетних напрямків та джерел забезпечення товарами оборонного призначення та надання пропозицій щодо визначення першочергових товарних груп. Під час виконання основних завдань підприємство здійснює тісну взаємодію та координацію роботи з Уповноваженим органом управління (п. 2.2 статуту).
13.04.2024 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» (далі - виконавець) було укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони №21/2-142-VDK-24 (далі - контракт) за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства України, умов і вимог цього контракту товари для потреб безпеки і оборони (далі - товар), найменування, кількість, вартість (ціна) та строки поставки яких зазначені у цьому контракті та в специфікації товарів (додаток 1 до контракту) (далі - специфікація), для подальшого використання Збройними Силами України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити товар в строки та на умовах, визначених цим контрактом. Комплектність товару наведено в додатку 2 до контракту.
Відповідно до пункту 1.2 контракту підставою для укладання цього контракту є запит на постачання товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою КПКВКВ 2101150 «Розвиток, закупівля, модернізація та ремонт озброєння, військової техніки, засобів та обладнання» для закупівлі Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на 2024 р., доведений Департаментом військово-технічної політики, розвитку озброєння та військової техніки Міністерства оборони України листом від 26.01.2024 р. №22011/56/дск, результати проведення закупівлі (тендеру) із застосуванням рамкової угоди (ідентифікатор закупівлі: UA-2024-03-26-003326-а), протокол від 06.04.2024 №4 та лист Головного управління безпілотних систем Генерального штабу Збройних Сил України від 21.02.2024 №386/1063.
Згідно пункту 1.3 контракту сторони визнають та підтверджують, що укладання ними цього контракту здійснюється в умовах воєнного стану, введеного відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX (із змінами), відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2022 №1275 «Про затвердження особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (зі змінами).
За умовами пункту 2.1 контракту вартість (ціна) товару за цим контрактом на момент його підписання зафіксована сторонами в специфікації на підставі комерційної пропозиції виконавця. Виконавець підтверджує, що під час розрахунку вартості (ціни) товару за цим контрактом враховані всі податки та збори, інші витрати виконавця, пов'язані з виконанням цього контракту, а також виконавця. Виконавець несе відповідальність за формування комерційної пропозиції на постачання товару, повноту та достовірність зазначених даних, у тому числі в частині розрахунку вартості (ціни) товару. Замовник не несе відповідальності за формування комерційної пропозиції на постачання товару за цим контрактом, повноту та достовірність зазначених у ній даних.
Загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 38420000,00 (тридцять вісім мільйонів чотириста двадцять тисяч) гривень 00 коп. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання визначаються шляхом укладання додаткової угоди до цього контракту у встановленому законодавством порядку (пункт 2.2 контракту).
У пункті 2.5 контракту сторони дійшли спільної згоди, що оплата за поставлений виконавцем товар здійснюється замовником виключно з дати виникнення бюджетних зобов'язань у разі наявності та в межах відповідних бюджетних асигнувань та фактичного надходження коштів Державного бюджету на рахунок замовника. Сторони визнають та підтверджують, що відповідальність за формування комерційної пропозиції на постачання товару, несе виконавець.
Згідно з пунктом 2.6 контракту оплата замовником поставленого товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця по факту поставки товару впродовж 15 (п'ятнадцяти) банківських днів шляхом подання платіжної інструкції до ДКСУ, а у разі відсутності відповідного бюджетного фінансування - протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати його надходження. Оплата здійснюється на підставі належним чином оформленого виконавцем рахунку на оплату, до якого додаються підписаний сторонами акт приймання-передачі товару за контрактом, видаткова накладна, сертифікат якості (відповідності) товару (партії товару) з обов'язковим зазначенням дати виготовлення товару та сертифікат (декларація) походження товару (за умови наявності (надходження) бюджетних асигнувань (коштів) на рахунку замовника).
Товар поставляється виконавцем відповідно до умов DDP Україна, місце знаходження отримувача, визначеного державним замовником, згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року. Точне місце поставки буде повідомлено замовником виконавцю не менше ніж за 3 (три) робочих дні до планової дати поставки. Сторони погодили, що товар може поставлятися партіями. Розмір кожної партії виконавець погоджує завчасно із замовником до початку відвантаження. Про час відвантаження товару виконавець повідомляє замовника за 10 (десять) календарних днів (пункти 3.2 та 3.3 контракту).
Пунктом 3.4 контракту встановлено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата підписання сторонами акту приймання-передачі товару за контрактом.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.2 контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації. В обґрунтованих випадках сторони мають право коригувати строк поставки і приймання товару не пізніше ніж за 5 (п'ять) календарних днів до закінчення строку дії контракту шляхом внесення змін до цього контракту на підставі письмового звернення виконавця, яке виконавець повинен надати не пізніше ніж за 15 (п'ятнадцять) календарних днів до дати поставки товару, зазначеної в специфікації, з обґрунтуванням та наданням документального підтвердження настання такого випадку відповідно вимог розділу 7 цього контракту.
Згідно пункту 6.2 контракту замовник зобов'язаний, зокрема, прийняти поставлений товар в цілому або окремі партії у разі їх відповідності вимогам, установленим цим контрактом; здійснити оплату поставленого товару відповідно до умов контракту, тоді як виконавець зобов'язаний, зокрема, організувати поставку товару та його передачу замовнику в порядку, визначеному цим контрактом, зокрема, через особисту присутність представника виконавця під час передачі товару замовнику (пункт 6.4 контракту).
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за цим контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до діючого законодавства та цього контракту (пункт 7.1 контракту).
Пунктом 7.2 контракту встановлено види порушень та санкції за них, зокрема: у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості; за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товару стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів.
За умовами пункту 7.6 контракту застосування штрафних санкцій, їх сплата та відшкодування збитків не звільняють сторони від виконання ними зобов'язань за цим контрактом в натурі, крім випадків, прямо передбачених законодавством та цим контрактом.
Відповідно до пункту 7.7 контракту сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо воно сталося не з її вини (умислу чи необережності). Сторона не несе відповідальності за порушення контракту, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання цього контракту.
Пунктом 7.8 контракту визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим контрактом, якщо це невиконання або неналежне виконання сталося внаслідок дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин).
Згідно з пунктом 13.2 контракту сторони зобов'язуються утримуватись від дій, які можуть спричинити збитки та зіпсувати ділову репутацію кожної із сторін.
Контракт набирає чинності з дати підписання додаткової угоди про взяття бюджетних зобов'язань та діє до 31 грудня 2024 року, а в частині виконання гарантійних зобов'язань - до повного виконання (пункт 11.1 контракту).
У додатку №1 до контракту №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 сторонами було погоджено специфікацію товарів (далі - специфікація, додаток №1), за умовами якої визначено найменування товару - безпілотний авіаційний комплекс DJІ Mavic 3 Thermal, у кількості 200 од., код УКТЗЕД - 8806221010, вартість за одиницю без ПДВ у розмірі 192100,00 грн, загальна вартість товару без ПДВ - 38420000,00 грн, строк поставки товару - 31.05.2024. Рік виробництва товару - не раніше 2023 року.
Додатком №2 до контракту №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 було погоджено комплектність товару (далі - комплектність товару, додаток №2), у якій сторони визначили комплектацію товару, а саме номенклатуру та кількість.
16.04.2024 року між Державним підприємством Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель», як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі», як виконавцем, було підписано додаткову угоду №1 до державного контракту від 13.04.2024 №21/2-142-VDK-24 на поставку (закупівлю) товарів для потреб безпеки і оборони (далі - додаткова угода №1), за умовами пункту 1 якої сторони погодили пункт 2.2 розділу 2 контракту викласти у новій редакції: « 2.2 Загальна вартість (ціна) товару за цим контрактом становить 38420000,00 (тридцять вісім мільйонів чотириста двадцять тисяч) гривень 00 коп. Сторони визнають та підтверджують, що згідно з підпунктом 5 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України операції з постачання товару за цим контрактом звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Обсяг фінансування та бюджетні зобов'язання за загальним фондом (КПКВК 2101150/11) у 2024 році становить 38420000,00 (тридцять вісім мільйонів чотириста двадцять тисяч) гривень 00 коп.».
Відповідно до пункту 2 додаткової угоди №1 всі інші умови контракту залишаються без змін.
Як зазначає позивач, відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за державним контрактом №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 не здійснив поставку обумовленого специфікацією товару у визначений строк, у зв'язку з чим позивачем на підставі пункту 7.2 контракту було нараховано пеню у розмірі 2458880,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Укладений між сторонами контракт за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж статті унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 4.1 контракту виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами цього контракту не пізніше строку, визначеному в специфікації.
У додатку №1 до контракту №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 (специфікація) сторонами було погоджено строк поставки товару - 31.05.2024.
Отже, відповідач взяв на себе зобов'язання поставити товар за державним контрактом №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024 у строк до 31.05.2024 включно.
Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Однак, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, останній не здійснив поставку обумовленого специфікацією товару за державним контрактом №21/2-142-VDK-24 від 13.04.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Пунктом 7.2 контракту встановлено, що у разі порушення строків поставки товару з виконавця стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з якого допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Відтак, оскільки відповідач допустив порушення строків поставки товару за контрактом, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та п. 7.2 контакту, позивачем нараховано за період з 28.09.2024 по 30.11.2024 та заявлено до стягнення пеню в розмірі 2458880,00 грн.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню.
Разом з цим, відповідач у відзиві на позов заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Главою 24 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 Господарського кодексу України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного виконання зобов'язання. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Так, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Аналіз приписів статей 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен, зокрема, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
У той же час зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №907/583/22, від11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 26.07.2022 у справі №922/2567/21, від 24.05.2022 у справі №910/12996/17. від 19.01.2022 у справі №924/462/21, від 21.11.2019 року в справі № 916/553/19 та від 10.09.2019 року в справі №904/4685/18.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Суд зауважує, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, і це питання вирішується господарським судом згідно із вимогами статті 86 Господарського процесуального кодексу України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Неустойка має подвійну правову природу. Вона є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання. Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності. Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
В обґрунтування поданого клопотання, відповідач, зокрема, посилається на те, що з урахуванням вже стягнутої з нього рішенням Господарського суду міста Києва від 11.11.2024 у справі №910/8402/24 суми неустойки у розмірі 7242480,00 грн та суми, яку позивач ще намагається стягнути додатково в розмірі 2458880,00 грн, що разом складатиме 9701360 грн, останній фактично хоче збагатися за рахунок відповідача, не зважаючи на його скрутне матеріальне становище. У той час як застосування санкцій не може мати на меті збагачення кредитора, що в контексті зменшення розміру штрафних санкцій підтримав Верховний Суд у постанові від 15.10.2019 у справі № 917/1471/18.
Дослідивши подане відповідачем клопотання, з урахуванням інтересів обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, оскільки відповідачем не доведено наявності скрутного майнового становища, поважності причин невиконання зобов'язань, винятковості цього випадку, а також невідповідності штрафних санкцій наслідкам порушення.
Відповідно до статті 42 ГК України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Сторони укладаючи контракт погодили усі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за контрактом погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань.
Відповідач, як юридична особа, яка здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи закріплені в статті 6 Цивільного кодексу України, підписуючи державний контракт, взяв на себе відповідні зобов'язання поставити товар за договором в порядку та у строки встановлені ним, а тому об'єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов'язань за таким договором.
При цьому, відповідач, діючи як самостійний суб'єкт господарювання, мав усі можливості оцінити реальний стан справ на момент укладення договору та врахувати можливі складнощі з виконанням зобов'язання, у зв'язку з виробництвом визначеного товару компанією, яка знаходиться у Китайській Народній Республіці.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним із завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №910/14265/23, від 20.06.2024 у справі №910/14264/23 та від 24.09.2024 у справі №915/1037/23.
Спірні відносини в даній справі стосуються забезпечення обороноздатності країни під час дії особливого періоду.
При цьому, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави.
Тоді як відповідач, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину про особливий період, у якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов'язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, неналежне виконання якого має негативний вплив як на репутацію підприємства (яке належить до сфери управління Міністерства), так і на обороноздатність країни в цілому.
Відповідач не здійснив поставку обумовленого контрактом товару ні в період його дії, ні на час розгляду даної справи судом, як і не довів неможливості закупки обумовленого договором товару в іншого постачальника або на території іншої країни.
Відтак, оскільки відповідач не довів належними і допустимими доказами наявності передбачених законом виняткових обставин для зменшення розміру нарахованої позивачем штрафної санкції, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача.
При цьому, посилання відповідача на постанови Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, є неспроможними, з огляду на те, що правовідносини, предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини у цих справах є різними, а тому наведені висновки по відношенню до цієї справи є нерелевантними.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження наявності виняткових обставин для зменшення штрафних санкцій.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про відсутність збитків за не поставлений товар, оскільки сторона договору звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання лише у разі доведення обставин непереборної сили або виникнення обставин, що унеможливлюють виконання зобов'язання внаслідок дій контрагента, який є стороною договору, у даному випадку відповідач посилається на вплив третіх осіб, які не є суб'єктами договірних правовідносин між сторонами і така обставина не підпадає під визначення форс-мажорних обставин чи іншої підстави для звільнення від відповідальності, а тому не може бути прийнята судом як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог. Штрафні санкції підлягають стягненню за самий факт невиконання відповідачем зобов'язань, незалежно від того, чи завдано у зв'язку з цим збитки.
Відповідач, укладаючи контракт, усвідомлював ризики господарської діяльності, зокрема, можливість впливу зовнішніх факторів, та, відповідно, мав вживати належних заходів для запобігання негативним наслідкам порушення строків поставки товару, а наявність доказів повідомлення позивача про неможливість своєчасної поставки товару (лист-повідомлення про настання форс-мажорних обставин від 20.05.2024, лист вих. №92 від 28.06.2024) та посилання на дії третіх осіб як підставу для звільнення від відповідальності не можуть бути прийняті судом як належні докази відсутності у останнього обов'язку сплатити заявлені штрафні санкції.
Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами.
З урахуванням викладеного, невиконання, порушення строків виконання умов державного контракту впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому і відповідач, укладаючи державний контракт, мав усвідомлювати і вживати всіх можливих заходів для належного виконання своїх зобов'язань.
Водночас, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Суд також зважає, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 у справі №924/1351/20(924/214/22).
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
За таких обставин, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статями 13, 73, 74, 76-80, 129, 202, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовну заяву Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» про стягнення 2458880,00 грн задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інкос Індастрі» (02125, м.Київ, вул. Запорожця Петра (Дніпровський р-н), буд. 26 А, кв. 198, ідентифікаційний код 44912210) на користь Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2, ідентифікаційний код 44725823) пеню у розмірі 2458880 (два мільйона чотириста п'ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 29506 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот шість) грн 56 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.12.2025.
СуддяТ.В. Васильченко