ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
17.11.2025Справа № 910/5892/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальності «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ»
до російської федерації
про стягнення шкоди у розмірі 1 446 171,34 доларів США,
Представники сторін:
від позивача: Рященко М.І.,
від відповідача: не з'явились,
До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальності «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» із позовом до російської федерації про стягнення збитків (майнової шкоди) у розмірі 1 446 171,34 доларів США.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок збройної агресії російської федерації було суттєво пошкоджено майно позивача, у зв'язку з чим заподіяно останньому збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 прийнято вказаний позов до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/5892/25, підготовче засідання призначено на 09.06.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.
Із урахуванням розірвання дипломатичних зв'язків між Україною і РФ та відсутності можливості звернення із судовим дорученням для вручення відповідачу судових документів у даній справі у порядку ст. 367 Господарського процесуального кодексу України, суд відповідно до ч. 4 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України вирішив здійснювати повідомлення відповідача про розгляд справи шляхом розміщення оголошень на сайті Судової влади України.
В підготовче засідання 09.06.2025 з'явився представник позивача, який заявив усно клопотання про повідомлення відповідача про розгляд даної справи та відкладення підготовчого засідання.
З урахуванням заявленого представником позивача клопотання, суд на місці постановив відкласти підготовче засідання на 30.07.2025, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України.
В підготовче засідання 30.07.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлявся судом належним чином шляхом оприлюднення відповідних оголошень на сайті Судової влади України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач про розгляд справи та його право подати відзив на позовну заяву був повідомлений належним чином.
Враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а підстави для відкладення підготовчого засідання відсутні, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 03.09.2025.
В судове засідання 03.09.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився.
Представником позивача у судовому засіданні 03.09.2025 усно заявлено клопотання про відкладення розгляду справи по суті, за результатами розгляду якого суд на місці постановив дане клопотання задовольнити та відкласти судове засідання на 15.10.2025.
14.10.2025 до суду від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи із вимогою про поновлення пропущеного процесуального строку на подання доказів, відповідно до якого позивач повідомив про наявність у нього можливості направлення повідомлень та процесуальних документів у справі відповідачеві з Естонії, з якої здійснюються поштові та кур'єрські доставки до РФ, а саме на офіційну поштову адресу відповідача в особі Міністерства юстиції російської федерації та Генеральної прокуратури російської федерації. У зв'язку із зазначеним, позивач просив долучити до матеріалів справи докази відправки і доставки копії ухвали суду від 30.07.2025 про призначення справи № 910/5892/25 до розгляду по суті відповідачеві в особі Міністерства юстиції російської федерації та Генеральної прокуратури російської федерації.
Судове засідання, призначене на 15.10.2025, не відбулося через перебування судді Трофименко Т.Ю. на лікарняному.
По виходу судді Трофименко Т.Ю. з лікарняного, ухвалою суду від 20.10.2025 судове засідання із розгляду справи № 910/5892/25 по суті призначено на 17.11.2025, поновлено позивачу строк для подання доказів до матеріалів справи та долучено подані Товариством з обмеженою відповідальності «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» із клопотанням від 13.10.2025 документи до матеріалів справи (докази повідомлення відповідача про розгляд справи по суті).
В судове засідання 17.11.2025 з'явився представник позивача, представник відповідача не з'явився, однак про розгляд справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Оскільки явка представника відповідача обов'язковою не визнавалась, а його неявка не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні за відсутності представника відповідача.
Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2025 надав усні пояснення щодо заявлених позовних вимог, просив позов задовольнити.
В порядку ч. 1 ст.ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України судом в судовому засіданні 17.11.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» з 2001 року здійснює господарську діяльність на території України, основним видом господарської діяльності якого є вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів.
Позивачу на праві власності належить майновий комплекс, що розташований за адресою: вул. Київська, 2а, с. Дорожне Вінницького району Вінницької області, що підтверджується свідоцтвом про право власності № 3, серія ЯЯЯ № 444170 від 11.04.2008, виданим на підставі рішення виконавчого комітету Дорожненської сільської ради від 20.03.2008 № 14; реєстраційним посвідченням на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам від 14.04.2008; витягом про державну реєстрацію прав № 32594442 від 20.12.2011, сформованим КП «Вінницьке обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації»; технічним паспортом, виконаним ТОВ «Ріелтер-Україна», виготовленим станом на 17.02.2016.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач зазначає, що 26.07.2023 о 14:02 год. РФ здійснила обстріл території України, внаслідок чого було суттєво пошкоджено майно позивача, а саме: майновий (тепличний) комплекс, розташований за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Дорожнє, вул. Київська, 2А, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ». На підтвердження зазначених обставин позивачем надано відповідні фотознімки пошкоджень.
Так, за наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» від 27.07.2023 № 40-АГ «Про проведення інвентаризації», у зв'язку з влучанням бойової ракети на територію підприємства та пошкодженням майна, проведено обстеження об'єктів пошкоджених внаслідок ракетного обстрілу, за фактом якого складено:
- акт комісійного обстеження об'єктів, пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ, за адресою: вул. Київська, 2А, с. Дорожне, Вінницький район, Вінницька область від 27.07.2023, згідно з яким встановлено такі обставини: внаслідок обстрілу військами РФ території Вінницької області, який відбувся 26.07.2023 о 14:02 год., було пошкоджено майновий комплекс, розташований за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Дорожне, вул. Київська, 2А, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ», а саме пошкоджено 10 будівель: літера № 1 - адміністративний корпус; літера № 12 - теплиці, загальною площею 66 240,9 кв.м.; літера № 15 - теплопункт, загальною площею 277,5 кв.м.; літера № 85 - котельня, загальною площею 591,8 кв.м.; літера № 16 - побутові та допоміжні приміщення, загальною площею 742,4 кв.м.; літера № 3 - котельня, загальною площею 499,4 кв.м.; літера № 67 - котельня, загальною площею 2 274,9 кв.м.; літера № 39 - автозаправка, загальною площею 31,6 кв.м.; літера № 4 - теплиці, загальною площею 67 234,0 кв.м.; літера № 5 - вагова на 30 тон, загальною площею 8,5 кв.м.;
- акт перевірки об'єкта на наявність вибухових матеріалів від 27.07.2023 № 226, складений ГУ НП у Вінницькій області;
- наказ Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» від 27.07.2023 № 212/К «Про оголошення простою»;
- повідомлення про нещасний випадок від 27.07.2023 № 179;
- протокол № 5 засідання інвентаризаційної комісії Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» від 17.08.2023;
- акти фіксації пошкоджень майна відповідно до наказу про проведення інвентаризації від 27.07.2023 № 40-АГ.
Також за заявою позивача було проведено комісійне обстеження селищною радою с. Дорожне, Вінницького району Вінницької області, за результатами якого було складено акт комісійного обстеження об'єктів, пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ, за адресою: вул. Київська, 2А, с. Дорожне, Вінницький район, Вінницька область від 28.08.2023, затверджений рішенням виконавчого комітету селищної ради від 07.09.2023 № 340, яким засвідчено пошкодження внаслідок ракетного обстрілу військами РФ, який відбувся 26.07.2023 о 14:02 год. на території Вінницької області, майнового комплексу, розташованого за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Дорожне, вул. Київська, 2А, який належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» відповідно до свідоцтва про право власності № 3, серія ЯЯЯ № 444170 від 11.04.2008, а саме було пошкоджено 10 будівель: приміщення виробничого будинку (адміністративний корпус) (літера «(А) №1») загальною площею 2190,5 кв.м.; теплиці (літера «№ 12») загальною площею 66 240,9 кв.м.; теплопункт (літера «№15») загальною площею 300,3 кв.м.; котельня (літера «№ 85») загальною площею 591,8 кв.м.; побутові приміщення (літера «№ 16») загальною площею 647,7 кв.м.; котельня (літера «(В) № 3») загальною площею 589,7 кв.м.; приміщення (літера «№ 67») загальною площею 2253,8 кв.м.; заправка (літера «№ 39») загальною площею 27,4 кв.м.; теплиці (літера («Г») №4) загальною площею 68 286,1 кв.м.; вагова (літера «№ 5») загальною площею 8,5 кв.м.
Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 от. 438 Кримінального кодексу України відкрито кримінальне провадження № 22023020000000159 за фактом порушення невстановленими військовослужбовцями ЗС РФ законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а саме здійсненням 26.07.2023 приблизно о 14:00 год. ракетного обстрілу/атаки на об'єкти цивільної інфраструктури, зокрема, ТОВ «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ», розташовані на території Вінницького району Вінницької області.
Для визначення розміру збитків, спричинених Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» внаслідок збройної агресії РФ проти України, позивач звернувся до ТОВ «ГЛОБАЛ ЕКСПЕРТ ЮА» для проведення експертних робіт та складення комплексного висновку, за результатами чого 10.01.2025 експертами - Машиніченко О.А., Гавриловою К.В. та Контимировою В.В. складено висновок № G-011-МОА/23 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи, відповідно до якого встановлено, що розмір збитків, понесених позивачем внаслідок збройної агресії РФ проти України становить 1 446 171,34 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 61 071 381,84 грн (по курсу НБУ станом на 08.01.2025 - 42,2297 грн/долар).
Вказану суму збитків заявлено до стягнення з відповідача за даним позовом.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Відповідно до частин 1, 4 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач визначив відповідачем державу - російську федерацію.
Згідно з ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» пред'явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.
Частиною 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.
Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.
Разом із тим, згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, загальновідомим (тобто таким, що не потребує доказування) є те, що російська федерація відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну військову діяльність в Україні, включаючи не тільки повномасштабну збройну агресію, але і будь-яку участь своїх збройних сил у військових діях в Донецькій та Луганській областях з 2014 року. Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого він звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду російської федерації.
Як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст. 11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст. 12), передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.
У даному випадку суд не вбачає підстав для застосування суверенного судового імунітету відповідача, виходячи з наступного.
Як Україна, так і російська федерація були учасницями Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (далі - Конвенція про правову допомогу). Вказана Конвенція підписана і Україною, і РФ та ратифікована: Україною - відповідно до Закону України від 10.11.1994 № 240/94-ВР; РФ - відповідно до Федерального закону від 04.08.1994 № 16-ФЗ.
Слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про вихід з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності» від 12.01.2023 № 2855-IX (дата набрання чинності - 05.02.2023) Україна вийшла з Угоди про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, вчиненої в м. Києві 20 березня 1992 року та ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 19 грудня 1992 року № 2889-XII.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про правову допомогу громадяни кожної з Договірних Сторін, а також особи, які проживають на її території, користуються на територіях усіх інших Договірних Сторін щодо своїх особистих та майнових прав таким самим правовим захистом, як і власні громадяни цієї Договірної Сторони. Громадяни кожної з Договірних Сторін, а також інші особи, які проживають на її території, мають право вільно та безперешкодно звертатися до судів, прокуратури та інших установ інших Договірних Сторін, до компетенції яких належать цивільні, сімейні та кримінальні справи (далі - установи юстиції), можуть виступати в них, подавати клопотання, пред'являти позови та здійснювати інші процесуальні дії на тих самих умовах, що й громадяни цієї Договірної Сторони. Положення цієї Конвенції застосовуються також до юридичних осіб, створених відповідно до законодавства Договірних Сторін.
Відповідно до частин 1, 3 статті 42 Конвенції про правову допомогу у справах про відшкодування шкоди (крім тих, що випливають із договорів та інших правомірних дій), компетентним є суд Договірної Сторони, на території якої мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. При цьому, наведена Конвенція про правову допомогу не містить жодних застережень щодо юрисдикції відповідному суду спорів про відшкодування шкоди, відповідачем у яких виступає держава чи державні органи відповідної Договірної Сторони.
Разом із тим, позивач, як суб'єкт господарювання, не перебував і не перебуває у будь-яких зобов'язальних відносинах як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, із жодним з органів відповідача, а отже ні належне, ні неналежне виконання будь-яких обов'язків органів державної влади російської федерації перед позивачем неможливе. При цьому, завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії не може бути проявом реалізації будь-яких обов'язків будь-якого із органів РФ в силу своєї явної протиправності, визнаної міжнародними інституціями, зокрема ООН.
Із урахуванням положень статті 42 Конвенції про правову допомогу, щодо відповідної категорії спорів існує явно виражена відмова РФ від імунітету на підставі укладеного міжнародного договору.
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод лише у разі, якщо таке обмеження:
1) Переслідує законну мету: Європейський суд з прав людини неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29.06.201, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17.07. 2012, § 60).
У контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту Організації Об'єднаних Націй, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами. Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.
2) Є пропорційне меті, яка переслідується: відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо … не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується».
3) Не порушує самої сутності права на доступ до суду: при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v theUnitedKingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28.05.1985, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14.03.2013, § 55), Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23.03.2010, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21.11.2001, окрема думка Судді L. Лукейдіса).
Також судом взято до уваги правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, яка полягає у тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено рф, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.
Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету держави визначена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 в справі № 428/11673/19, від 22.06.2022 в справі № 311/498/20, від 12.10.2022 в справі № 463/14365/21; постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 в справі № 990/80/22.
Отже, враховуючи, що даний спір стосується відшкодування шкоди, завданої на території України внаслідок повномасштабної військової агресії, іноземна держава-відповідач не користується судовим імунітетом проти розгляду судами України таких судових справ.
Виходячи з наведеного, російська федерація не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні позивачу збитки.
У таких висновках суд керується тим, що дії іноземної держави вийшли за межі своїх суверенних прав, оскільки будь-яка іноземна держава не має права втручатися шляхом збройної агресії в іншу країну.
Вирішуючи питання щодо застосування норм матеріального права у даному спорі, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 17 Загальної декларації прав людини (прийнята і проголошена резолюцією 217A(III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року), кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.
Згідно із ст. 1 Протоколу № 1 від 20.03.1952 № ETS № 009 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
За приписами ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).
Частиною 3 ст. 386 Цивільного кодексу України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки за зобов'язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.
Згідно із частинами 1-3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За положенням ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Зі змісту ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільне законодавство в деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди, яка полягає в тому, що наявність вини заподіювача шкоди не підлягає доведенню позивачем, а саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками.
З огляду на вказане обов'язковою умовою притягнення відповідача до відповідальності за завдану шкоду є встановлення протиправності його дій відповідно до положень застосованого матеріального закону.
Так, відповідно до Конституції України, Україна є суверенна і незалежна. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 був введений воєнний стан в Україні з 24.02.2022 року, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який станом на день ухвалення даного рішення не є скасованим.
У пункті 4 ч. 1 ст. 2 Статуту ООН закріплено принцип, згідно з яким всі члени Організації Об'єднаних Націй утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об'єднаних Націй.
Відповідно до ст. 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй «Визначення агресії» від 14.12.1974 року як акт агресії кваліфікується, зокрема, вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави чи її частини, а також бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 01.03.2022 № A/ES-11/L.1 визнано акт агресії РФ проти України в порушення пункту 2 4) статуту ООН та звернено до росії вимогу негайно припинити застосування сили по відношенню до України та вивести збройні формування РФ з України.
Наказом Міжнародного суду справедливості ООН від 16.03.2022 № 182 зобов'язано російську федерацію негайно припинити військові дії, які вона розпочала 24.02.2022 року на території України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 14.04.2022 про заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні» визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва росії під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24.02.2022 року.
РФ, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р.
Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
У п. 2 Будапештського меморандуму узгоджено, що російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір між Україною і російською федерацією про українсько-російський державний кордон, РФ вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН.
Відповідно до ст. 25 Положення про закони і звичаї війни на суходолі (додаток до Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907), забороняється будь-яким способом атакувати чи бомбардувати незахищені міста, селища, житлові будинки чи споруди.
Відповідно до пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі від 18.10.1907, яка набрала чинності для України 24.08.1991, договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі, що додається до цієї Конвенції. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.
За таких обставин, в силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача з метою реалізації такої агресії є протиправними.
Так, суд із матеріалів справи встановив, що 26.07.2023 внаслідок збройної агресії з боку РФ відбувся ракетний обстріл території України, внаслідок якого пошкоджено належне позивачу на праві власності майно - майновий комплекс, що розташований за адресою: вул. Київська, 2а, с. Дорожне Вінницького району Вінницької області. Дані обставини підтверджені матеріалами справи та відповідачем не спростовані.
Наявність на балансі позивача майна, яке було пошкоджене внаслідок ракетного обстрілу РФ підтверджується первинними документами та складеними інвентаризаційними описами (додатки № 49-170 до позовної заяви).
Матеріали справи не містять будь-яких доказів використання майна позивача у воєнних цілях, відтак, дії відповідача, внаслідок яких знищено майно позивача, були вчинені всупереч законам і звичаям війни, а отже, відповідач несе повну відповідальність за здійснення збройної агресії, у тому числі і за шкоду, заподіяну майну позивача.
Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України факт заподіяння шкоди Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» діями відповідача та причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та завданою майну позивача шкодою.
Виходячи з викладеного, судом встановлена наявність повного складу цивільного правопорушення у вигляді заподіяння шкоди майну позивача, що має своїм наслідком відшкодування такої шкоди позивачу у розмірі і в порядку, передбаченими цивільним законодавством.
Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 року № 326 затверджено Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації (надалі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації, починаючи з 19 лютого 2014 року.
Згідно з пп. 18 п. 2 Порядку визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності.
Основні показники, які оцінюються:
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності;
вартість втрачених фінансових активів державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності;
упущена вигода державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв);
упущена вигода підприємств недержавної форми власності;
втрати державних підприємств, у тому числі господарських товариств, у статутному капіталі яких державі належить 50 та більше відсотків акцій (часток, паїв), від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях;
втрати підприємств недержавної форми власності від неоплачених товарів, робіт і послуг, наданих та спожитих на тимчасово окупованих територіях.
Визначення шкоди та збитків підприємств здійснюється відповідно до методики, затвердженої спільним наказом Мінекономіки та Фонду державного майна від 18.10.2022 № 3904/1223 (далі - Методика), яка є обов'язковою для використання під час оцінки збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, проведення судової експертизи (експертного дослідження), пов'язаної з оцінкою збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, та її положення переважають над іншими положеннями нормативно-правових актів, методик, рекомендацій тощо, які регулюють питання визначення розміру збитків, завданих підприємствам, установам, організаціям, іншим суб'єктам господарювання всіх форм власності.
Оцінка збитків, завданих постраждалим внаслідок збройної агресії, здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи (експертного дослідження). Незалежна оцінка збитків забезпечується суб'єктами оціночної діяльності - суб'єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб'єкти оціночної діяльності), з дотриманням національних та міжнародних стандартів оцінки, з урахуванням особливостей, що визначені цією Методикою (п. 7 Методики).
Відповідно до пунктів 8, 9 Методики, об'єкт та мета оцінки повинні бути зазначені у звіті про оцінку збитків або висновку експерта. Для цілей цієї Методики за умовну грошову одиницю приймають долар США. Отриманий результат в еквіваленті умовної грошової одиниці переводять у гривневий еквівалент за курсом Національного банку України на дату оцінки.
За змістом ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов'язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
За змістом ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім'я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 104 Господарського процесуального кодексу України).
Так, на підтвердження заявленого розміру збитків позивачем надано суду висновок судових експертів Машиніченко О.А., Гаврилової К.В. та Контимирової В.В № G-011-МОА/23, складений 10.01.2025 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи, згідно з яким визначено, що розмір завданих Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» збитків від втрати/пошкодження нерухомого та рухомого майна, що належить позивачу та знаходиться за адресою: вул. Київська, 2а, с. Дорожне Вінницького району Вінницької області, становить 1 446 171,34 доларів США (у гривні станом на дату експертизи (курс НБУ грн/долар США на 08.01.2025 - 42,2297) - 61 071 381,84 грн.
Оцінивши вказаний висновок та наявні в матеріалах справи докази, суд вважає їх належними, допустимими та достовірними доказами на підтвердження дійсного розміру збитків на заявлену суму 1 446 171,34 доларів США.
Будь-яких заперечень компетентних органів відповідача щодо заявлених позовних вимог та визначеного розміру завданих позивачу збитків матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до частин 1-4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача та підлягають стягненню в дохід Державного бюджету України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору у порядку п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Водночас, позивачем заявлено до стягнення з відповідача суму понесених витрат по підготовці експертного висновку від 10.01.2025 № G-011-МОА/23, у розмірі 325 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Як вбачається з ч. 4 ст. 127 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем, разом з позовною заявою, подано до суду висновок судових експертів ТОВ «ГЛОБАЛ ЕКСПЕРТ ЮА» Машиніченко О.А., Гаврилової К.В. та Контимирової В.В № G-011-МОА/23, складений 10.01.2025 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної, оціночно-будівельної, товарознавчої та економічної експертизи, який був підготовлений згідно з укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЛОБАЛ ЕКСПЕРТ ЮА» договором № ЕР/13/23 про організацію проведення експертних робіт від 24.10.2023. Так, в п. 3.1. вказаного договору визначено ціну вартості послуги у розмірі 325 000,00 грн, яка складається із 162 500,00 грн авансу за надання послуги та остаточного розрахунку в сумі 162 500,00 грн.
Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази понесення позивачем витрат, пов'язаних із підготовкою висновку експертів та фактичне надання ТОВ «ГЛОБАЛ ЕКСПЕРТ ЮА» послуг за договором № ЕР/13/23 про організацію проведення експертних робіт від 24.10.2023, враховуючи необхідність у здійсненні відповідного експертного дослідження для встановлення розміру понесених позивачем збитків, витрати в сумі 325 000,00 грн згідно з приписами ст.ст.123, 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, а вказана вимога підлягає задоволенню судом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з російської федерації (адреса уповноваженого органу - Міністерства юстиції російської федерації: вул. Житняя, буд 14, м. Москва, 1119991, російська федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» (вул. Київська, 2А, с. Дорожне, Вінницький район, Вінницька область, 23217; ідентифікаційний код 31315342) 1 446 171 (один мільйон чотириста сорок шість тисяч сто сімдесят один) доларів США 34 центи збитків.
3. Стягнути з російської федерації (адреса уповноваженого органу - Міністерства юстиції російської федерації: вул. Житняя, буд 14, м. Москва, 1119991, російська федерація) на користь Товариства з обмеженою відповідальності «УКРАФЛОРА-ВІННИЦЯ» (вул. Київська, 2А, с. Дорожне, Вінницький район, Вінницька область, 23217; ідентифікаційний код 31315342) 325 000 (триста двадцять п'ять тисяч) гривень 00 коп. витрат, пов'язаних із підготовкою висновку експертів.
4. Стягнути з російської федерації (адреса уповноваженого органу - Міністерства юстиції російської федерації: вул. Житняя, буд 14, м. Москва, 1119991, російська федерація) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 920 945 (дев'ятсот двадцять тисяч дев'ятсот сорок п'ять) гривень 73 коп.
5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного рішення: 28.11.2025.
Суддя Т. Ю. Трофименко