ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2025Справа № 910/10562/25
Господарський суд міста Києва в складі: головуючого судді Г.П. Бондаренко-Легких, розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін справу №910/10562/25.
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51/А)
До Громадської організації «Об'єднання оберіг» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна (ІІІ Інтернаціоналу), буд. 105, кв. 11)
про стягнення 19 455, 81 грн
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Громадської організації «Об'єднання оберіг» про стягнення 19448,11 грн, з яких: 17610,89 грн основної заборгованості, 173,19 грн пені, 1331, 88 грн інфляційних втрат та 332, 15 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №3249 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, а саме нежилих приміщень загальною площею 59,50 кв. м, в тому числі на 1 поверсі - 6,90 кв. м, на 2 поверсі - 52,60 кв.м в будинку № 128 літера А, в частині відшкодування витрат за користування приміщеннями в період з 01.08.2024 по 31.05.2025.
05.09.2025 Господарський суд міста Києва, дослідивши матеріали позовної заяви, залишив її без руху, про що постановив відповідну ухвалу та встановив позивачу п'ятиденний строк з дня вручення ухвали від 05.09.2025 для усунення недоліків позовної заяви.
10.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, якою позивач частково усунув недоліки, встановлені ухвалою від 05.09.2025.
17.09.2025 суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, в якій вирішив розгляд справи №910/10562/25 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов'язано позивача надати до суду заяву з конкретизацією сум, які заявлені до стягнення з відповідача.
19.09.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог. В зазначеній заяві позивач просить стягнути з Громадської організації «Об'єднання оберіг» заборгованість з орендної плати в сумі 17 610, 89 грн, пеню в сумі 180, 89 грн, 3% річних в сумі 332, 15 грн та інфляційні втрати в сумі 1 331, 88 грн.
Відтак, змінилась ціна позову з 19 448, 11 грн на 19 455, 81 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Згідно частини 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на те, що заява про збільшення розміру позовних вимог подана позивачем у строк передбачений частиною 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд задовольняє таку заяву та ухвалює розгляд справи здійснювати із урахуванням збільшених позовних вимог.
Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до частини 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
І. Фактичні обставини, встановлені судом.
08.05.2020 між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як орендодавцем, Громадською організацією «Об'єднання оберіг», як орендарем (відповідач) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація», як підприємством-балансоутримувачем (позивач) укладено договір №3249 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, яке знаходиться за адресою: місто Київ вулиця Борщагівська, будинок №128 літера А, загальною площею 59,50 кв.м. (нежитлові приміщення).
Договір №3249 від 08.05.2020 є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 08 травня 2020 року до 06 травня 2023 (пункт 9.1.).
05.06.2020 орендодавець та підприємство-балансоутримувач передали орендарю по акту прийому-передачі до договору №3249 від 08.05.2020 об'єкт оренди.
Згідно з п. 3.6 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата відповідно до п. 3.2 договору за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Відповідно до п. 3.7, 4.2.3 вказаного договору відповідач зобов'язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності, своєчасно та в повному обсязі орендну плату щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Проте, як вказує позивач, відповідач договірні зобов'язання в частині здійснення платежів з орендної плати виконує неналежним чином, не сплачує їх вчасно і в повному обсязі, в результаті чого утворилась заборгованість за період з 01.08.2024 по 31.05.2025 на загальну суму 17 610, 89 грн.
Відповідно до п. 6.2 договору № 3249 за несвоєчасну сплату орендної плати відповідач сплачує на користь позивача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплачених орендних платежів за кожен день прострочення, але не більше розміру встановленого законодавством України. Крім того, орендар згідно з пунктом 2 статті 625 ЦК України сплачує інфляційні втрати по заборгованості та 3% річних від простроченої суми заборгованості.
З огляду на зазначене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати за період з 01.08.2024 по 31.05.2025 у розмірі 17 610, 89 грн, а також додатково пеню у розмірі 180, 89 грн, 3% річних у розмірі 332, 15 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 331, 88 грн.
II. Предмет позову.
Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги позивача до відповідача про стягнення з останнього 19 455, 81 грн (основний борг, пеня, 3% річних, інфляційні втрати).
III. Доводи позивача щодо суті позовних вимог.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що Громадською організацією «Об'єднання оберіг» не належним чином виконувались свої обов'язки перед Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» за договором № 3249 від 08.05.2020 в частині здійснення платежів з орендної плати за період з 01.08.2024 по 31.05.2025, що і стало підставою для нарахування неустойки (пені), 3% річних, інфляційних втрат й звернення до суду з даним позовом.
IV. Обґрунтування вирішення спору за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з відсутністю у відповідача зареєстрованого електронного кабінету в ЄСІТС та з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 17.09.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Київська обл., Бучанський р-н, м. Ірпінь, вул. Соборна (ІІІ Інтернаціоналу), буд. 105, кв. 11.
Як вбачається з наявного в матеріалах справи повернення поштового відправлення, ухвала суду від 17.09.2025 була повернена до Господарського суду міста Києва 14.10.2025 з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
Згідно із частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.
Також у відповідності до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Окрім цього, в ухвалі від 17.09.2025 суд зобов'язав відповідача повідомити суду чи у відповідності до частини 5 статті 1 Закону України «Про громадські об'єднання» має він статус юридичної особи та у випадку, якщо відповідач здійснює свою діяльність зі статусом юридичної особи, то в порядку частини 6 статті 6 та частини 6 статті 42 Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону №3200-ХІ, що введений в дію 18.10.2023 зареєструвати "Електронний кабінет" в ЄСІТС.
Однак відповідач не виконав вищезазначені вимоги.
Суд також зазначає, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
З урахуванням наведеного відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 у справі №910/10562/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Відповідач правом на подання відзиву в даній справі не скористався.
Приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи №910/10562/25, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином, втім відзив або заяву про продовження/поновлення строку для його подання до суду не подав, а відтак, відповідач не скористався наданим йому правом на подання відзиву, з огляду на що суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.
V. Оцінка судом доказів та висновки суду.
З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- чи був порушений відповідачем обов'язок по здійсненню повної та своєчасної орендної оплати?
- чи правомірно позивач нарахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати відповідачу?
- чи вірно визначені позивачем періоди нарахування 3% річних та інфляційні втрат?
- чи підлягають позовні вимоги задоволенню та в якій частині?
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
(1) Щодо основного боргу.
Договір, укладений між сторонами, є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк (частина 1 стаття 759 Цивільного кодексу України).
Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (частина 3 стаття 759 Цивільного кодексу України).
Оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк (пункт 10 частина 1 стаття 1 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Об'єктами оренди за Законом України «Про оренду державного та комунального майна», зокрема, є нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини) (частина 1 стаття 3 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Суб'єктами орендних відносин є: орендар; орендодавець; балансоутримувач; уповноважений орган управління; представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу; Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України (частина 1 стаття 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Матеріалами справи підтверджено, що 08.05.2020 між орендодавцем в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), орендарем в особі Громадської організації «Об'єднання оберіг» (відповідач) та підприємством-балансоутримувачем в особі Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (позивач) укладено договір №3249 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду.
Об'єктом оренди за договором №3249 від 08.05.2020 є: нежитлові приміщення загальною площею 59,50 кв.м., у т.ч. 1 поверх - 6,90 кв.м., 2 поверх - 52,60 кв.м.
Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму (стаття 765 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що орендар та позивач передали відповідачу об'єкт оренди, а саме нежитлові приміщення загальною площею 59,50 кв.м., які знаходяться за адресою місто Київ вулиця Борщагівська, будинок №128 літера А, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 05.06.2020, який є додатком до договору №3249 від 08.05.2020 та копія якого знаходиться в матеріалах справи.
Договір №3249 від 08.05.2020, згідно пункту 9.1. діє з 08.05.2020 до 06.05.2023 включно.
Однією з умов припинення договору оренди, згідно зі змісту статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.
Проте, оскільки указом Президента України №64/2022 від 24.04.2022, який затверджений Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому відповідними указами Президента України дія воєнного стану в Україні неодноразово продовжувалася та діє по сьогоднішній день, з огляду на що, строк дії договору оренди №247/КК/605 від 23.05.2019 є продовженим на підставі пункту 61 «Прикінцеві і Перехідні положення» Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» №634 від 27.05.2022.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про розірвання договору оренди та звільнення відповідачем орендованих приміщень та повернення їх за актом приймання-передачі орендодавцеві та підприємству-балансоутримувачу.
Відтак, на момент розгляду справи строк дії договору №3249 від 08.05.2020 не завершився.
За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна (частина 1, 3 стаття 762 Цивільного кодексу України).
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно (частина 5 стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Відповідно до пункту 3.1. Договору, орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київської міської ради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 (у редакції рішень Київської міської ради від 06 грудня 2018 року № 253/6304 та від 13 лютого 2020 року № 129/8299), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку лютий 2020 року: 15, 32 грн за 1 кв.м на площу 20,00 кв.м, 30,64 грн за 1 кв.м на площу 30,00 кв.м та 45,95 грн за 1 кв.м на площу 9,50 кв.м, що в цілому складає: 1662,02 грн.
Згідно з пунктом 3.6 Договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує на рахунок КП «Київжитлоспецексплуатація» орендну плату, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Орендна плата відповідно до пункту 3.2 договору №3249 за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.
Згідно довідки заборгованості про нарахування і надходження платежів за оренду нежилих приміщень по вул. Борщагівська, буд. 128 літера А згідно договору оренди №3249 від 08.05.2020 заборгованість відповідача станом на 29.07.2024 за період серпень 2024 - травень 2025 становить 17610, 89 грн з урахуванням ПДВ.
Разом з цим, у вказану суму не враховані сплачені відповідачем кошти в розмірі 1 300, 18 грн у вересні 2024 та кошти у розмірі 1 300, 18 грн, сплачені у грудні 2024. Дані суми було зараховано позивачем в рахунок сплати заборгованості за період з 01.01.2024 по 31.07.2024 на підставі рішення Господарського суду м. Києва від 06.11.2024 № 910/9587/24.
Відповідач, в свою чергу, не надав заперечень щодо розрахованого позивачем орендної плати за договором №3249 від 08.05.2020 за спірний період.
Орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором (частина 1 стаття 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).
Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (частина 5 стаття 762 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пунктів 3.7, 4.2.3 вказаного договору відповідач зобов'язаний сплачувати незалежно від наслідків господарської діяльності, своєчасно та в повному обсязі орендну плату щомісячно не пізніше 5 числа поточного місяця за поточний місяць.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом (стаття 525, 526, 599, 610 Цивільного кодексу України).
Суд констатує, що матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів здійснення сплати орендних платежів за вищезазначений період.
Основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (стаття 129 Конституції України).
Суд зазначає, що статтею 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 вказаного кодексу.
Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 1-4 стаття 13 Господарського процесуального кодексу України).
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.01.2021 по справі № 922/51/20).
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 20.08.2020 у справі №914/1680/18).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
Стандарт доказування «вірогідність доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Проте, всупереч наведеного відповідачем доказів належного виконання своїх обов'язків за договором №3249 від 08.05.2020 надано не було, обставин наявності заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі не спростовано, контррозрахунок не надано.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1 стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
З огляду на все вищезазначене, матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем належними і допустимими доказами, що станом на час розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати по договору оренди №247/КК/605 від 23.05.2019 за період грудень 2024 - березень 2025 становить 120 705, 69 грн, а тому позовні вимоги позивача в частині стягнення заборгованості з відповідача підлягають задоволенню.
З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 17 610, 89 грн підлягають задоволенню.
(2) Щодо стягнення пені.
Позивач, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 180, 89 грн за заборгованість по сплаті орендної плати з січня по травень 2025 року.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків (частина 1 статті 624 Цивільного кодексу України).
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).
Із змісту частини 1 статті 546, частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України слідує, що неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання, щодо якого правочин вчиняється у письмовій формі.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Пунктом 6.2. договору №3249 від 08.05.2020 встановлено, що за несвоєчасну та не в повному обсязі орендної плати на користь підприємства-балансоутримувача орендар сплачує на користь підприємства-балансоутримувача пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.
Суд, здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку пені, зазначає, що він є арифметично правильним, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
(3) Щодо 3% річних та інфляційних втрат.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 332, 15 грн та інфляційні втрати у розмірі 1 331, 88 грн, які нараховані за період з серпня 2024 по липень 2025.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України).
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина 2 стаття 625 Цивільного кодексу України).
Передбачене частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №464/3790/16-ц).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц та від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).
Таким чином, у статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Суд здійснивши перевірку наведеного позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат зазначає, що він є арифметично правильним, а тому позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.
VI. Розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (пункт 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи те, що позов задоволено повністю, суд на підставі частини пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладає судовий збір на відповідача в повному обсязі.
Заяв та клопотань щодо розподілу інших судових витрат від позивача не надходило.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73-77, 86, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Громадської організації «Об'єднання оберіг» про стягнення 19 455, 81 грн - задовольнити.
2. Стягнути з Громадської організації «Об'єднання оберіг» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна (ІІІ Інтернаціоналу), буд. 105, кв. 11) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51/а; ідентифікаційний код: 03366500) борг у розмірі 17 610 (сімнадцять тисяч шістсот десять) грн 89 коп., пеню у розмірі 180 (сто вісімдесят) грн 89 коп., 3% річних у розмірі 332 (триста тридцять дві) грн 15 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 88 коп. та судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Г.П. Бондаренко - Легких