ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.12.2025Справа №910/7844/25
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення учасників справи у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс", м. Київ
про стягнення 250 000, 00 грн, -
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 250 000, 00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами та запропоновано сторонам у визначені судом строки подати відповідні заяви по суті.
23.06.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву згідно з яким просить відмовити у задоволенні позову обґрунтовуючи тим, що позивачем було порушено порядок визначення розміру шкод.
Відповідь на відзив у строк встановлений судом на підставі ст. 166 Господарського процесуального кодексу України позивачем не подана.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" не скористалось наданими йому процесуальними правами на подачу відповіді на відзив, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
05.06.2024 між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка" (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено сертифікат добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011096/4605/1000433 (договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме автомобіля «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 .
17.01.2025 о 11:35 год., по вулиці Київська, 90, в м. Бровари, водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Nissan Rogue», д.н.з. НОМЕР_2 , здійснив зіткнення з автомобілем «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження.
Постановою Броварського міськрайонного суду Київської області №361/1036/25 від 10.02.2025, ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні адміністративним правопорушень, передбаченого ст. 124 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.
17.01.2025 страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію з ознаками страхового випадку згідно договору КАСКО №011096/4605/1000433/1.
Відповідно до звіту №40-D/16/62 від 19.02.2025 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 , складеного оцінювачем ФОП Стрілець Віталій Генріхович на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу: 351 686, 20 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу: 152 817, 16 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ: 132 143, 17 грн.
21.02.2025 позивачем було складено страховий акт №25711921006 згідно з яким сума страхового відшкодування становить 297 867, 67 грн, яку було перераховано на користь страхувальника, що підтверджується платіжною інструкцією №018416 від 24.02.2025.
Цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_2 , на момент настання ДТП була застрахована відповідачем на підставі полісу №ЕР226378651.
У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування в розмірі 250 000, 00 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
За приписами ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Отже, виходячи з наведених норм чинного законодавства, відшкодувати спричинений у ДТП збиток (компенсувати сплачене страхове відшкодування позивачу) має саме винна особа (особа, відповідальна за збиток).
Так, 01 січня 2025 року вступив в дію новий закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №3720-IX (далі Закон №3720-IX).
Згідно пункту 6 Перехідних положень вказаного Закону договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що укладені та набрали чинності до введення в дію цього Закону, продовжують діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такими договорами.
На договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що укладені після набрання чинності цим Законом та набирають чинності після введення в дію цього Закону, поширюються вимоги цього Закону.
Дія положень цього Закону поширюється виключно на страхові випадки, які настали за договорами страхування, що набрали чинності після введення в дію цього Закону. Жодне положення цього Закону не може збільшувати будь-які зобов'язання за будь-якими випадками, що мають ознаки страхових випадків за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, укладеними відповідно до Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 1, ст. 1 із наступними змінами).
Відповідно до положень статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.
У зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику, позивач набув право вимоги до винної у ДТП особи, оскільки відповідно до ст.993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Так, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована відповідачем за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР226378651, яким передбачено, що ліміт за шкоду майну становить 250 000, 00 грн, а франшиза - 0, 00 грн, який укладено в 2025 році, тобто після введення в дію Закону №3720-IX.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі дорожньо-транспортної пригоди, що сталася за участю лише двох забезпечених транспортних засобів або за участю лише двох транспортних засобів, з яких забезпеченим є транспортний засіб, власником якого є потерпіла особа, і в якій потерпілій особі заподіяно шкоду виключно у вигляді пошкодження або фізичного знищення такого транспортного засобу, потерпіла особа має право на пряме врегулювання страхового випадку.
Пряме врегулювання страхового випадку передбачає виконання страховиком потерпілої особи визначених цим Законом прав і обов'язків страховика відповідальної особи щодо розгляду заяви про страхову виплату, прийняття рішення за результатами її розгляду та здійснення страхової виплати в разі прийняття відповідного рішення.
У разі якщо шкоду забезпеченому транспортному засобу потерпілої особи заподіяно транспортним засобом у випадках, передбачених пунктами 1, 3-5 частини першої статті 43 цього Закону, обов'язки страховика відповідальної особи покладаються на МТСБУ.
Потерпіла особа, яка скористалася правом на пряме врегулювання страхового випадку і звернулася із заявою про страхову виплату до страховика потерпілої особи, втрачає право на звернення до страховика відповідальної особи за отриманням страхової виплати. Потерпіла особа, яка не скористалася правом на пряме врегулювання страхового випадку і звернулася із заявою про страхову виплату до страховика відповідальної особи, втрачає право на звернення до страховика потерпілої особи за отриманням страхової виплати.
У разі настання іншої дорожньо-транспортної пригоди, ніж визначено абзацом першим цієї частини, заява про страхову виплату подається виключно страховику відповідальної особи, а у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону, - до МТСБУ.
Згідно з ч. 5 ст. 19 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик відповідальної особи зобов'язаний на вимогу страховика потерпілої особи, який здійснив пряме врегулювання страхового випадку, компенсувати заявлений ним розмір вимог, визначений частиною четвертою цієї статті, протягом п'яти робочих днів з дня отримання вимоги, якщо інший розмір компенсації чи строк її здійснення не передбачено положенням про пряме врегулювання страхових випадків.
Положення про пряме врегулювання страхових випадків затверджується радою МТСБУ із загальних питань та оприлюднюється на веб-сайті МТСБУ.
Положення про пряме врегулювання страхових випадків може визначати особливості взаємодії страховиків, а також МТСБУ та страховиків при здійсненні прямого врегулювання страхових випадків, у тому числі порядок та умови розрахунків, порядок визначення розміру компенсації, порядок та умови функціонування компенсаційного фонду МТСБУ для забезпечення безперервності виконання зобов'язань у процесі прямого врегулювання страхових випадків (у разі необхідності його створення), а також порядок вирішення спорів між ними.
Відповідно до п. 2.3.3.1 Положення «Про пряме врегулювання страхових випадків, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 27.12.2024 №617/2024, для визначення розміру страхової виплати страховик потерпілої особи зобов'язаний керуватися нормами Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" щодо страхової (регламентної) виплати у разі пошкодження транспортного засобу та у разі знищення транспортного засобу, на умовах якого був укладений внутрішній договір страхування відповідальної особи.
Пряме врегулювання збитків - це система, в якій страховик, який застрахував цивільно-правову відповідальність потерпілого, в частині відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням або фізичним знищенням транспортного засобу потерпілого, виконує обов'язки страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність особи, відповідальної за скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Така система не вимагає від страхувальника укладання додаткових договорів страхування, крім договору обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВВНТЗ), укладеного з страховиком-учасником системи прямого врегулювання збитків.
Відповідно до відомостей розміщених на сайті Моторно транспортного (страхового) бюро України (https://mtsbu.ua/avtocivilka/pryame-vregulyuvannya-zbitkiv) дія прямого врегулювання розповсюджується зокрема на наступні комбінації полісів в разі настання ДТП після 01.01.2025 року:
Поліс потерпілого Поліс винуватця Особливості врегулювання
Старий Новий Пряме врегулювання відбувається на
(укладений відповідно (укладений відповідно умовах Угоди про ПВЗ, якщо страховики
до Закону 1961-ІV) до Закону 3720-ІХ) були його учасниками на момент ДТП.
Врегулювання відбувається відповідно
до вимог Закону про ОСЦПВ 3720-ІХ.
Якщо хоч один із страховиків не був
учасником Угоди про пряме врегулювання
збитків, врегулювання відбувається у
загальному порядку поза межами прямого
врегулювання.
Разом з тим, судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інтер-Поліс» не є учасником Угоди про пряме врегулювання збитків по обов'язковому страхуванню цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яка діє з 01.12.2016. Інформація про учасників угоди розміщена на сайті Моторно транспортного (страхового) бюро України https://mtsbu.ua/about/dcs-insurances.
Також суд зазначає, що Договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011096/4605/1000433 було укладено між позивачем (страховиком) та страхувальником в 2024 році.
Таким чином, відповідно до ч. 6 розділу 6 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» №3720-IX від 20.06.2024 року договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №011096/4605/1000433, який був укладений та набрав чинність до введення в дію цього Закону, продовжує діяти на умовах, що були чинними на день набрання чинності такого договору. Крім того, суд звертає увагу, що незважаючи на те, що страховий випадок стався після набрання чинності вказаним Законом №3720-IX від 20.06.2024 року, його норми не підлягають застосуванню до даних правовідносин сторін, оскільки договір страхування набрав чинність до введення в дію цього Закону.
Так, згідно з п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно із ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
В силу приписів ст.22, ст.29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у спорах, пов'язаних з відшкодуванням шкоди за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є спеціальними.
Так, відповідно до звіту №40-D/16/62 від 19.02.2025 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 , складеного оцінювачем ФОП Стрілець Віталій Генріхович на замовлення позивача, значення коефіцієнту фізичного зносу автомобіля станом на 17.01.2025 складає 0, 6624.
Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092).
Відповідно до вимог пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою:
Сврз = С р + С м + С с Х (1- Е З), де:
С р - вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн;
С м - вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн;
С с - вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн;
Е З - коефіцієнт фізичного зносу.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідач) відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, у разі наявності підстав для його вирахування.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справах №№ 910/3650/16, 910/32969/15 та у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 910/3867/16, від 01.02.2018 у справі № 910/22886/16.
Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов'язковим.
Відповідно до п. 7.38 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, значення Е приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для мототехніки.
Відповідно до п. 7.39 Методики, винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Згідно з п.1.6 вищевказаної Методики строк експлуатації - це період часу від дати виготовлення колісного транспортного засобу до дати його оцінки.
З матеріалів справи вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 - 2016, а отже, станом на дату дорожньо-транспортної пригоди строк експлуатації зазначеного транспортного засобу перевищував сім років.
Отже, враховуючи строк експлуатації автомобіля «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 , відповідач повинен проводити виплату страхового відшкодування виключно за шкоду, обсяг та розмір якої повинен бути оцінений, включаючи в себе розрахунок зносу транспортного засобу.
Як вже було зазначено, відповідно до звіту №40-D/16/62 від 19.02.2025 про визначення вартості матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу «Toyota Sequoia», д.н.з. НОМЕР_1 , складеного оцінювачем ФОП Стрілець Віталій Генріхович на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту: 351 686, 20 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу: 152 817, 16 грн, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу без ПДВ: 132 143, 17 грн.
Згідно з абзацом другого пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту транспортного засобу з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника) сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту.
Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що позивач здійснив виплату безпосередньо на рахунок страхувальника, що підтверджується платіжною інструкцією №018416 від 24.02.2025, доказів проведення ремонту автомобіля на СТО не надано.
З огляду на недоведеність позивачем використання для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу методом заміни складових частин з певним ступенем зносу, пред'явлення особою, яка має право на отримання відшкодування замість потерпілого, до страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності вимоги про виплату страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту без урахування коефіцієнта фізичного зносу є неправомірним. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2018 у справі № 910/5001/17, 06.07.2018 у справі №924/675/17.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, до стягнення з відповідача підлягає сума страхового відшкодування без врахування ПДВ в розмірі 132 143, 47 грн.
Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" та про стягнення з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" суми страхового відшкодування в розмірі 132 143, 47 грн.
Судовий збір у розмірі грн. пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.
Також позивач просить стягнути з відповідача витрати за надану правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн.
Згідно із ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Позивачем на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу в сумі 7 000, 00 грн надано суду: копію договору про надання правової допомоги №1/20ю від 31.12.2020, укладеного між ПАТ «Страхова компанія «Уніка» та АБ «Адвокатське бюро Олександра Лисова «Еквіт», з додатковою угодою №4 від 07.01.2025 до договору про надання правничої допомоги, додатку №1 від 17.03.2025 до договору про надання правничої допомоги, ордер серії АА №1278640 від 02.02.2023 та копію свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю на ім'я адвоката Білоконь І.В., акт наданих послуг №90 від 22.0.2025 на суму 7 000, 00 грн, рахунок №90 від 18.03.2025 на суму 7 000, 00 грн і платіжну інструкцію №329 від 20.03.2025 про оплату вказаного рахунку.
Згідно з приписами ч. 2 ст.16 Господарського процесуального кодексу України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 статті 1 названого вище Закону).
Цей Закон визначає гонорар формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту (стаття 30).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Частинами першою та другою статті 30 названого вище Закону передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У названій вище постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: "Гонорар може встановлюватися у формі фіксованого розміру, погодинної оплати. Ці форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу".
Частина 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України ).
Відповідно до приписів ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Зважаючи на підтвердження розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідними документами, враховуючи часткове задоволення позову, витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 700, 02 грн.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Страхова компанія "Інтер-Поліс" (код ЄДРПОУ 19350062, адреса: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 69) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (код ЄДРПОУ 20033533, адреса: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 6-В) суму страхового відшкодування в розмірі 132 143, 47 грн (сто тридцять дві тисячі сто сорок три гривні 47 коп.), судовий збір у розмірі 1 585, 72 грн (одна тисяча п'ятсот вісімдесят п'ять гривень 72 коп.) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 700, 02 грн (три тисячі сімсот гривень 02 коп.).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Сергій МОРОЗОВ