ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
26.11.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1119/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 42"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс"
про стягнення заборгованості в сумі 200 137,50 грн, з них: 63 150,00 грн - основного боргу, 136 987,50 грн - пені
представники сторін в судове засідання не з'явились
установив: Державне підприємство "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 42" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 200 137,50 грн, з них: 63150,00 грн - основний борг, 136 987,50 грн - пеня.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договорів купівлі-продажу №124-Г від 12.12.2024, №127-Г від 16.12.2024, №21-Г від 17.02.2025, №26-Г від 21.02.2025, №27-Г від 24.02.2025, №28-Г від 25.02.2025, №30-Г від 26.02.2025, №35-Г від 27.02.2025 в частині здійснення оплати за отриманий товар.
Позивач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча про розгляд справи повідомлений належним чином, про що свідчить долучена до матеріалів справи Довідка від 03.11.2025 про доставку електронного листу (ухвали від 29.10.2025) в його електронний кабінет. Будь-яких клопотань по справі суду не подав.
Відповідач повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзив на позов не подав, хоча про розгляд справи повідомлявся належним чином, шляхом направлення на його адресу, яка відповідає адресі зазначеній у ЄДРЮОФОП, копій ухвал суду, в яких повідомлялось про судові засідання. Проте, копії процесуальних документів повертались на адресу суду з відміткою поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою».
З урахуванням п.5 ст.242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про відкриття провадження у справі та порядок її розгляду.
Відповідно до ч.9 ст.165 та ч.2 ст.178 ГПК України у разі неподання відповідачем відзиву на позов у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За наведеного та беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, а їх явка не визнавалась судом обов'язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності представників сторін за наявними матеріалами у справі.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини у справі вказують на те, що між Державним підприємством “Підприємство Державної криміналістично-виконавчої служби України №42» (по договору - продавець/по справі - позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Волиньліс» (по договору - покупець/по справі - відповідач) укладені Договори купівлі-продажу №124-Г від 12.12.2024, №127-Г від 16.12.2024, №21-Г від 17.02.2025, №26-Г від 21.02.2025, №27-Г від 24.02.2025, №28-Г від 25.02.2025, №30-Г від 26.02.2025, №35-Г від 27.02.2025.
Договори підписані сторонами, скріплені печатками, в судовому порядку недійсними не визнавались.
Відповідно до п. 1.1. Договорів продавець зобов'язався передати у власність покупця товар (тирсу), а останній в свою чергу - прийняти його та оплатити. Кількість та вартість товару за м.куб. сторонами погоджено у кожному Договорі окремо.
У п. 1.2 Договорів визначено суму з ПДВ, яка складає:
- по Договору купівлі-продажу №124-Г від 12.12.2024 - 34 740,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №127-Г від 16.12.2024 - 3900,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №21-Г від 17.02.2025 - 36000,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №26-Г від 21.02.2025 - 5130,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №27-Г від 24.02.2025 - 4080,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №28-Г від 25.02.2025 - 22440,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №30-Г від 26.02.2025 - 4800,00 грн;
- по Договору купівлі-продажу №35-Г від 27.02.2025 - 4800,00 грн.
Пунктами 2.4. Договорів визначено обов'язок покупця прийняти товар від постачальника і здійснити за нього оплату в строки та порядку, передбачені в договорі.
Сторони погодили, що розрахунки за поставлений товар, здійснюється покупцем на основі 100% оплати вартості товару, зазначеної у накладній, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника зазначений у розділі договору “Місце знаходження, реквізити та підписи сторін» в день поставки товару (п.3.1,п.3.3Договорів).
За прострочення оплати товару сторони погодили відповідальність у вигляді пені в розмірі 1% від суми несплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення (п. 7.2 Договорів).
Договори купівлі-продажу набувають чинності з моменту їх підписання й діють до 31 грудня року, в якому укладений відповідний договір (розділ V Договорів).
Позивач здійснив продаж та поставку відповідачу товару (тирси) на загальну суму 115 890,00 гривень, а факт поставки товару та його отримання відповідачем підтверджується підписаними обома сторонами накладними №373 на суму 16 740,00 грн та №374 на суму 18000,00 грн від 12.12.2024-на підставі Договору №124-Г від 12.12.2024; №377 від 16.12.2024 на суму 3900,00 грн -на підставі Договору № 127-Г від 16.12.2024; №21 на суму 18000,00 грн та №22 на суму 18000,00 грн від 17.02.2025- на підставі Договору № 21-Г від 17.02.2025; №25 від 21.02.2025 на суму 5130,00 грн-на підставі Договору № 26-Г від 21.02.2025; №26 від 24.02.2025 на суму 4080,00 грн-на підставі Договору № 27-Г від 24.02.2025; №27 на суму 4440,00 та №28 на суму 18000,00 грн від 25.02.2025- на підставі Договору № 28-Г від 25.02.2025; №29 від 26.02.2025 на суму 4800,00 грн-на підставі Договору № 30-Г від 26.02.2025; №30 від 27.02.2025 на суму 4800,00 грн-на підставі Договору № 35-Г від 27.02.2025.
Відповідач за отриманий товар сплатив- 52740,00 грн, доказів сплати 63 150,00 грн матеріали справи не містять .
Предметом спору є стягнення заборгованості в розмірі 200 137,50 грн, з них: 63150,00 грн - основного боргу, 136 987,50 грн - пені, які виникли на підставі Договорів купівлі-продажу.
За приписами пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України).
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з купівлі-продажу, згідно яких у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару на загальну суму 115890,00 гривень, виник кореспондуючий обов'язок оплатити його.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 Цивільного кодексу України).
Частиною 2 статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За правилами статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України).
Приписами пункту 1 частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що, якщо у зобов'язанні передбачено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина 1статті 612 Цивільного кодексу України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За частиною 1 статті 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
В частині 1 статті 598 Цивільного кодексу України вказано, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як встановлено судом вище, позивач свої зобов'язання за Договорами купівлі-продажу №124-Г від 12.12.2024, №127-Г від 16.12.2024, №21-Г від 17.02.2025, №26-Г від 21.02.2025, №27-Г від 24.02.2025, №28-Г від 25.02.2025, №30-Г від 26.02.2025, №35-Г від 27.02.2025 виконав , про що свідчать долучені до матеріалів справи копії відповідних документальних, належним чином оформлених доказів , в т. ч. накладних.
Однак, відповідач доказів сплати коштів в повному обсязі, за отриманий ним товар- не надав, в результаті заборгованість в сумі 63 150,00 грн є очевидною, а позовна вимога в цій частині - обгрунтованою.
За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст.611 ЦК України).
Відповідно до ч. ч. 1-3ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі , що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону).
Пунктами 7.2 Договорів сторонами погоджено, відповідальність за неналежне виконання умов договору в частині оплати шляхом стягнення пені в розмірі 1% від суми несплати за кожний день прострочення, але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла у період прострочення.
Разом з тим , суд вважає правильним застосування приписів ГК України, які були чинні на час існування спірних правовідносин, зокрема ч.6 ст.232 ГК України, згідно з якою нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Зважаючи на те , що сторони в Договорі не обумовили строку нарахування пені , то слід застосувати вище зазначене правило .
Тому за прострочення виконання зобов'язання оплати товару пеня в цілому складає 9484,16 грн, зокрема:
- по Договору №124-Г від 12.12.2024 в розмірі 2627,80 грн за період прострочення з 13.12.2024 по 10.06.2025;
- по Договору №127-Г від 16.12.2024 в розмірі 571,10 грн за період прострочення з 17.12.2024 по 14.06.2025;
- по Договору №26-Г від 21.02.2025 в розмірі 780,60 грн за період прострочення з 22.02.2025 по 20.08.2025;
- по Договору №27-Г від 24.02.2025 в розмірі 621,50 грн за період прострочення з 25.02.2025 по 23.08.2025;
- по Договору №28-Г від 25.02.2025 в розмірі 3419,48 грн за період прострочення з 26.02.2025 по 24.08.2025;
- по Договору №30-Г від 26.02.2025 в розмірі 731,70 грн за період прострочення з 27.02.2025 по 25.08.2025;
по Договору №35-Г від 27.02.2025 в розмірі 731,98 грн за період прострочення з 28.02.2025 по 26.08.2025.
За наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовної вимоги в частині стягнення пені - розмірі 9484,16 грн. В решті суми пені слід відмовити.
Згідно з приписами п.12 ч. 3 ст.2 ГПК України до основних засад (принципів) господарського судочинства віднесено, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд, при ухвалені рішення, вирішує питання щодо розподілу судових витрат по справі.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
У позові позивач просить про відшкодування йому судового збору в розмірі 3028,00 грн та витрат на правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Статтею 16 Господарського кодексу України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, яка здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).
Відповідно до статті 131 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (частина 2 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).
Відносини адвоката та клієнта врегульовує договір про надання правової допомоги - домовленість, умови якого визначають зміст очікуваних від адвоката послуг, їх вартість, порядок оплати тощо (пункт 4 частина 1 стаття 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Згідно з частини 1 статті 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в пункті 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно з яким договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).
Відповідно до статті 19 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно зі статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Разом із тим, процесуальні норми Господарського процесуального кодексу України визначають критерії, які слід застосовувати суду при визначенні розміру відшкодування стороні понесених нею витрат на правничу допомогу за наслідками судового вирішення спору.
Згідно з частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Виходячи із системного аналізу законодавства, надання адвокатом правової допомоги та факт оплати таких послуг може підтверджуватися різними доказами, зокрема, наступними: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг; детальний опис виконаних доручень клієнта; акт прийому-передачі виконаних робіт; платіжні доручення, квитанції або касові чеки на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом; інші документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги.
Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для відшкодування таких витрат.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26 лютого 2015 року, пунктах 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10 грудня 2009 року, пункт 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12 жовтня 2006 року, пункт 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30 березня 2004 року заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Витрати на професійну правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені; відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з висновком викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивач надав суду Акт від 20.08.2025 приймання-передачі наданих послуг згідно Договору про надання правничої допомоги №б/н від 12.08.2025, в той час як самого Договору про надання правничої допомоги суду не надав. При цьому суд звертає увагу, що Акт наданих послуг зі сторони виконавця підписаний фізичною особою-підприємцем Покидюк Миколою Васильовичем. Доказів про те, що Покидюк Микола Васильович є адвокатом суду не надано.
За наведеного, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно статей 73,74 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням правил ст.129 Господарського процесуального кодексу України та часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судовий збір в сумі 1 098,93 грн судового збору. Решту судового збору залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73, 74, 86,123,129,238, 240,241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
позов Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 42" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" про стягнення заборгованості в сумі 200 137,50 грн, з них: 63 150,00 грн - основного боргу, 136987,50 грн - пені - задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньліс" (вул. Василіянок, буд.15 офіс 31, м. Івано-Франківськ, Івано-Франківська область, 76018, код 44864775) на користь Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України № 42" (вул. Андрія Снітка, 25, смт. Маневичі, Камінь-Каширський район, Волинська область, 44601, код 08679669) 72 634,16 грн заборгованості, з них: 63 150,00 грн - основного боргу, 9484,16 гр -пені, та 1098,93 грн судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 01.12.2025.
Суддя С. М. Кобецька