ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01.12.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1118/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт"
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Гирилюка Романа Тимофійовича
про стягнення заборгованості в сумі 156 000, 00 грн.
встановив, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до фізичної особи-підприємця Гирилюка Романа Тимофійовича про стягнення заборгованості в сумі 156000,00грн.
Мотивуючи заявлені позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідно до умов укладених між сторонами у справі договорів поставки №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.24 та №РЕ/ІФ/146/25 від 16.01.25 позивач поставив відповідачу товар, однак в погоджені строки ФОП Гирилюк Р.Т. не сплатив ТОВ "Ферозіт" його вартість, відтак станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем становить 156000,00грн. Свою позицію позивач обґрунтовує приписами статей 202, 509, 526, 530, 610, 626, 629, 712 Цивільного кодексу України.
Ухвалою від 16.09.25 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам у справі процесуальні строки.
Після відкриття провадження у справі судом виявлено, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 172 Господарського процесуального кодексу України, зокрема не подано доказів, що підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу за договором №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.24, та доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару. Відтак, 04.11.25 судом постановлено ухвалу про залишення без руху позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт", надано позивачу строк для усунення недоліків, який становить п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху та встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання суду доказів, що підтверджують факт поставки позивачем товару відповідачу за договором №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.24, та доказів оплати відповідачем вартості поставленого товару.
06.11.25 позивачем подано заяву вх.№18251/25 про усунення недоліків із доказами, зазначеними судом в ухвалі від 04.11.25, відтак ухвалою від 10.11.25 продовжено розгляд справи.
Вищезазначені ухвали направлено відповідачу 23.09.25 та 10.11.25 на його адресу, вказану позивачем у позовній заяві та у ЄДРПОУ, однак відповідачу ухвали не вручено (ухвалу від 23.09.25 повернуто суду з відміткою Укрпошти "адресат відсутній за вказаною адресою", щодо ухвали від 10.11.25, згідно трекінгу з офіційного сайту "Укрпошти"станом на 01.12.25 - ухвалу не вручено).
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії суд направив за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, внесеною до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата за адресою місцезнаходження, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Отже, відповідач самостійно, у власних інтересах, повинен забезпечити належне приймання кореспонденції, яка направляється на його адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Інформація про іншу адресу відповідача у суду відсутня.
У цьому випадку суд також враховує, що за приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень ( автоматизованої системи збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень).
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвали суду у даній справі оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Таким чином, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
В контексті викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином, у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, повідомлений про розгляд цієї справи.
Відзиву на позов відповідач не подав.
Відповідно до частини четвертої статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Поряд з цим, одним із принципів господарського судочинства відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, є розумність строків розгляду справи судом.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку; розумним вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Враховуючи те, що клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, та з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
За приписами ч.2 ст.252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частиною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
16 січня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (за договором - Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Гирилюком Романом Тимофійовичем (за договором - Покупець) укладено договір поставки товарів №РЕ/ІФ/146/25 (далі - Договір). Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.25, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором (п.7.1 Договору).
Згідно з п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується постачати і передати у власність Покупцю будівельні матеріали (Товар) для використання у господарській діяльності, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Згідно з п.1.2, 1.3 Договору передача товару оформляється видатковою накладною, яка є достатнім доказом передачі товару за даним Договором. Асортимент, ціна товару, його кількість, дата поставки і ціна визначаються згідно видаткових накладних, які є підставою для проведення розрахунків між сторонами і є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов Договору Постачальником поставлено та передано у власність Покупця товар на загальну суму 67034,00 грн, зокрема: 21.01.2025 р. - на суму 20000,00 грн (видаткова накладна № ІФ000000257); 07.02.2025 р. - на суму 18462,60 грн (видаткова накладна №ІФ000000617); 26.06.2025 р. - на суму 28571,40 грн (видаткова накладна №ІФ000003699).
Зазначені накладні містять посилання на Договір, підписані відповідачем та скріплені його печаткою. Жодних претензій щодо кількості та якості поставленого товару матеріали справи не містять.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою Покупця.
Крім того, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (за договором - Постачальник) та фізичною особою-підприємцем Гирилюком Романом Тимофійовичем (за договором - Покупець) 04.01.25 укладено договір № РЕ/ІФ/053/24 поставки товарів (далі - Договір). Зазначений договір підписано сторонами та скріплено їх печатками.
Договір вступає в дію з дати його підписання і діє до 31.12.24, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором(п.7.1 Договору).
Згідно з п.1.1 Договору Постачальник зобов'язується постачати і передати у власність Покупцю будівельні матеріали (Товар) для використання у господарській діяльності, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.
Позивачем здійснено поставку товару Відповідачу за даним договором на загальну суму 812095,46 грн, що підтверджується видатковими накладними №: ІФ000004140 від 11.07.2024, ІФ000004155 від 12.07.2024, ІФ000004420 від 23.07.2024, ІФ000004453 від 24.07.2024, ІФ000004669 від 31.07.2024, ІФ000004972 від 15.08.2024, ІФ000005024 від 15.08.2024, ІФ000005050 від 16.08.2024, ІФ000005199 від 22.08.2024, ІФ000005212 від 22.08.2024, ІФ000005323 від 27.08.2024, ІФ000006164 від 26.09.2024, ІФ000006336 від 03.10.2024, ІФ000006339 від 03.10.2024, ІФ000006733 від 18.10.2024, ІФ000006903 від 24.10.2024, ІФ000007137 від 01.11.2024.
Відповідачем у 2024 році здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 934376,62 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №: @2PL054262 від 14.05.2024, PL713596 від 20.05.2024, 588670561. від 21.05.2024, 609040599. від 09.07.2024, 618387117. від 31.07.2024, 624581140. від 14.08.2024, @2PL193975 від 21.08.2024, @2PL193975 від 10.09.2024, @2PL868079 від 22.09.2024, @2PL801878 від 24.09.2024, @2PL558236 від 26.09.2024, @2PL670327 від 17.10.2024, @2PL567678 від 28.10.2024, @2PL315421 від 18.11.2024.
Станом на 30.11.24 непогашена заборгованість відповідача перед ТОВ "Ферозіт" за вказаним договором становить 161067,83 грн ( 283 348,99 грн (борг на початок 2024 року) + 812095,46 грн (поставки у 2024 році) - 934 376,62 грн (оплати у 2024 році). Наявність і розмір цієї заборгованості підтверджуються актом звірки взаєморозрахунків, який підписаний обома сторонами та є належним доказом узгодження сторонами зазначеної суми, що водночас свідчить про фактичне визнання боргу Відповідачем.
Водночас, упродовж 2025 року відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару на загальну суму 98101,83 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 20.01.2025 на суму 30000,00 грн; від 07.02.2025 на суму 30 000,00 грн; від 30.06.2025 на суму 5000,00 грн; від 30.06.2025 на суму 25000,00 грн; від 12.08.2025 на суму 8101,83 грн.
Зі змісту вказаних платіжних доручень вбачається, що вони не містять посилання ані на договір, ані на видаткові накладні.
Згідно з п. 4.4 Договорів, у випадку наявності заборгованості по оплаті поставленого товару, Постачальник має право в першу чергу зарахувати отримані від Покупця грошові кошти як погашення раніше виниклих грошових зобов'язань, незалежно від призначення платежу.
На підставі цього пункту всі отримані від відповідача кошти зараховані позивачем як часткове погашення заборгованості, що виникла у 2024 році за договором поставки №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.2024 року.
Таким чином, загальний розмір зобов'язань відповідача перед позивачем становить 228101,83 грн ( 161067,83 грн - заборгованість, підтверджена актом звірки взаєморозрахунків за 2024 рік, 67034,00 грн - вартість поставленого товару у 2025 році).
Отже, з урахуванням проведених оплат непогашена заборгованість ФОП Гирилюка Романа Тимофійовича перед ТОВ "Ферозіт" за вищезазначеними договорами становить 130000,00 грн (161067,83 грн + 67034,00грн - 98101,83 грн = 130000,00 грн).
Доказів оплати відповідачем вартості поставленого позивачем товару на вищезазначену суму матеріали справи не містять.
Згідно з п. 5.3 договорів у випадку прострочення оплати вартості поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого товару.
На підставі зазначеного пункту договорів позивачем нараховано відповідачу 26000,00 грн штрафу.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Зі змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).
Укладаючи договори №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.24 та №РЕ/ІФ/146/25 від 16.01.25, сторони погодили всі їх істотні умови.
За своєю правовою природою укладені між сторонами у справі вищезазначені договори є договорами поставки, відтак до них застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Положеннями статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні підтверджують передання товару у власність відповідача. Видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін, застережень чи зауважень щодо отриманого товару матеріали справи не містять, відтак відповідно до умов укладених між сторонами договорів №РЕ/ІФ/053/24 від 04.01.24 та №РЕ/ІФ/146/25 від 16.01.25 товар вважається прийнятим відповідачем.
Відповідно до частин 1 - 3 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Суд констатує, що двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов'язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, не допускається (частина перша статті 525 ЦК України).
За поставлений позивачем товар відповідач розрахувався частково. Заборгованість відповідача перед позивачем за договорами №РЕ/ІФ/146/25 та № РЕ/ІФ/053/24 на момент прийняття рішення становить 130000,00 грн. та підтверджується наявними в матеріалах копіями видаткових накладних та акта звірки.
Суд констатує, що акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу (постанова КГС ВС від 04.12.19, справа №916/1727/17).
Суд з огляду на усталену судову практику констатує, що акт звірки може вважатися доказом у справі у підтвердження певних обставин, зокрема у підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості за умови, що акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
В ході судового розгляду відповідач не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин, аніж ті, що встановлені судом.
За наведених обставин справи та зазначених норм чинного законодавства України, суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар в сумі 130000,00грн. є обґрунтованими.
Щодо нарахованого позивачем штрафу у розмірі 26000,00 грн суд констатує таке.
Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В силу ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою (штрафом, пенею).
Приписами ст. ст. 549, 551, 611 ЦК України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно з п.5.3. Договору, у випадку прострочення оплати вартості поставленого товару більше ніж на 30 календарних днів, Покупець сплачує Постачальнику штраф у розмірі 20% від суми неоплаченого товару.
Розмір штрафу узгоджено сторонами в договорі, тобто покупець за договором добровільно погодився на такий розмір штрафу.
Положеннями абзацу другого частини другої статті 538 ЦК України встановлено, що сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. Матеріали справи не містять доказів, що ФОП Гирилюк Р.Т. завчасно повідомив ТОВ "Ферозіт" про те, що не виконає свого обов'язку щодо оплати за договором, тобто поведінка покупця не відповідала вимогам добросовісності у відносинах з продавцем.
З огляду на несвоєчасну оплату відповідачем поставленого позивачем товару, нарахування позивачем штрафу є правомірним.
Згідно з п. 4.1 Договору розрахунки проводяться протягом 30 календарних днів від дати отримання товару уповноваженою особою Покупця.
Так, згідно із частиною 2 статті 252 Цивільного кодексу України, термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно із частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Відповідно до частини 1 статті 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.
Як зазначено вище, враховуючи дату поставки за кожною видатковою накладною, прострочення відповідача становить більше ніж 30 календарних днів ( як-от згідно останньої поставки товару за договором № РЕ/ІФ/146/25 згідно видаткової накладної від 12.08.2025, відповідач у строк до 12.09.25 повинен був оплатити вартість поставленого позивачем товару, отже прострочення має місце з 13.09.25 тощо).
Господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Суд перевірив правильність нарахування позивачем штрафу та встановив, що цей розрахунок є арифметично вірним.
Висновок суду.
За змістом ч. 1, 3ст. 74 ГК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
При цьому, відповідно до ст. 73 ГПК доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Відповідно до ст. 79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. ст2 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).
В контексті наведеного, суд констатує, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені відповідними доказами, відтак позов слід задовольнити.
Судові витрати.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір в сумі 2422,40грн.
Враховуючи той факт, що позов задоволено в повному обсязі, судовий збір в сумі 2422,40грн слід покласти на відповідача.
Керуючись ст. 2, 13, 53, 73, 74, 80, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
задовольнити позов товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" до фізичної особи-підприємця Гирилюка Романа Тимофійовича про стягнення заборгованості в сумі 156000,00грн.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Гирилюка Романа Тимофійовича ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ферозіт" (вул. Шевченка, 171, м. Теребовля, Тернопільський район, Тернопільська область, 48100; ідентифікаційний код юридичної особи 37961273) 130000,00(сто тридцять тисяч) грн основного боргу, 26000,00(двадцять шість тисяч) грн штрафу та 2422(дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40коп судового збору.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.12.2025
Суддя П. А. Шкіндер