01.12.2025 року м. Дніпро Справа № 904/3576/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя: Чус О.В. (доповідач),
судді: Кощеєв І.М., Чередко А.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 (повне рішення складено 28.08.2025, суддя Кеся Н.Б.) у справі №904/3576/25
за позовом Фізичної особи-підприємця Латиш Сергія Васильовича, м. Ірпінь, Бучанський район, Київська область
до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), м. Дніпро
про стягнення 255 752,64 грн.,
Фізична особа-підприємець Латиш Сергій Васильович (далі-Позивач) 03.07.2025 року через систему "Електронний суд" звернувся з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі-Відповідач), в якому просить суд стягнути з Відповідача на свою користь пеню за порушення строків виконання зобов'язання за Договором №БФП/64 від 26.09.2024 у суму 184 991,04 грн, штраф за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів за Договором №БФП/64 від 26.09.2024 у сумі 70761,60 грн та судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3070,00 грн. Розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження.
В обґрунтування позову Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем своїх зобов'язань за Договором №БФП/64 про закупівлю товару за державні кошти від 26.09.2024 року.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 у справі № 904/3576/25 позов Фізичної особи-підприємця Латиш Сергія Васильовича до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (49005, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 21-А, код ЄДРПОУ 43315529) на корить Фізичної особи-підприємця Латиш Сергія Васильовича пеню за порушення строків виконання зобов'язання за Договором №БФП/64 від 26.09.2024 у суму 184 991,04 грн, штраф за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів за Договором №БФП/64 від 26.09.2024 у сумі 70761,60 грн та судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3069,03 грн. Повернуто Фізичній особі-підприємцю Латиш Сергію Васильовичу з Державного бюджету України надмірно сплачений судовий збір у розмірі 0,97 грн, який сплачений за квитанцією про сплату №3634-9236-2137-5105 від 02.07.2025, яка наявна в матеріалах справи, за зверненням останнього.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, з використанням системи Електронний суд, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить: прийняти до свого провадження апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 по справі №904/3576/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Латиша Сергія Васильовича до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості у розмірі 255 752,64 грн, з яких: пеня у сумі 184 991,04 грн., штраф за прострочення строків виконання зобов'язання понад тридцять днів у сумі 70 761,60 грн. та судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3 069,03 грн.; скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 по справі № 904/3576/25 у повному обсязі; ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Латиша Сергія Васильовича до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості у розмірі 255752,64 грн. у справі №904/3576/25 відмовити повністю.
В обґрунтування поданої апеляційної скарги апелянт зазначає, що міжрегіональне управління є бюджетною установою, а в період воєнного стану діє Порядок виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590 (далі Порядок), яким встановлено певний перелік почергових платежів, які здійснюють Казначейство та органи Казначейства за дорученням клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка.
Як зазначено скаржником, п. 19 Порядку визначає черговість розрахунків Казначейства та органів Казначейства та органів Казначейства, які здійснюють платежі за дорученням клієнтів з урахуванням ресурсною забезпеченості єдиного казначейського рахунка, тобто здійснюють платежі за фактично поставлені товари в порядку черговості черги.
Так, міжрегіональне управління позбавлене можливості оплатити будь-які послуги без урахування ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка поза черговістю, встановленою Порядком. Враховуючи вищевикладене, Відповідач вважає, що вимоги до міжрегіонального управління є необґрунтованими та такими, у задоволені яких необхідно відмовити у повному обсязі, а тому суд першої інстанції при винесені рішення по справі не врахував вищезазначені норми законодавства, відтак рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що повинно бути скасовано.
Крім того, скаржником зауважено, що позовні вимоги у справі № 904/3576/25 є передчасними, адже рішення суду першої інстанції у справі № 904/977/25 оскаржується Відповідачем, а тому рішення є таким, що не набрало законної сили.
На думку скаржника, звернення Позивача до суду з позовом по даній справі, приводить до порушення принципу єдності судового процесу та є ускладненням розгляду справ, а також є порушенням права Відповідача на захист та порушує принцип рівності сторін у судовому процесі.
Як зауважено скаржником, останній повністю заперечує нарахування пені та штрафу у зв'язку з тим, що порушення строків виконання зобов'язань міжрегіональним управлінням сталося не з його вини, а внаслідок дії Порядку здійснення Казначейством та органами Казначейства платежів за дорученнями клієнтів з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка в черговості, що була наведена вище, а тому вважає це об'єктивною обставиною, що виключає можливість нарахування пені та штрафу за нібито прострочення строків виконання зобов'язання, адже Відповідач зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тож Відповідач звільняється від відповідальності за порушення строків виконання зобов'язань за угодою, оскільки настання таких обставин, як військова агресія рф, введення воєнного стану, та в подальшому прийняття вищезгаданого Порядку виконання повноважень Державною казначейською службою в особливому режимі в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 09.06.2021 № 590, унеможливили своєчасне виконання зобов'язань Відповідачем.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.09.2025 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Чус О.В., судді: Кощеєв І.М., Чередко А.Є.
З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою ЦАГС від 19.09.2025 здійснено запит матеріалів справи №904/3576/25 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.
22.09.2025 матеріали справи надійшли до ЦАГС.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.09.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 у справі №904/3576/25. Визначено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження. Встановлено позивачу/Фізичній особі-підприємцю Латиш С.В. строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - 15 днів з дня вручення цієї ухвали.
07.10.2025 від Фізичної особи-підприємця Латиш Сергія Васильовича надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про те, що останній вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити апеляційну скаргу Позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Як зазначено у відзиві, Позивачем постачання товару здійснено належним чином; відповідачем порушено умови оплати; відсутність бюджетного фінансування не є обґрунтованою причиною для невиконання зобов'язань. Права та обов'язки сторін у даній справі виникли на підставі договору №БФП/64 про закупівлю товару за державні кошти від 26.09.2024 року. Договір укладений належним чином, підписаний повноважними особами, у встановленому порядку не визнаний недійсним, отже, є обов'язковим для сторін.
Як зауважено позивачем, оскільки матеріалами справи доводиться несвоєчасне виконання Відповідачем взятих за Договором зобов'язань, умови якого передбачають застосування штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені і штрафу суд цілком законно визнав обґрунтованими і правомірними. Посилання Відповідача на його спеціальний статус, а також на подання Позивачем позову окремо від позову про стягнення основного боргу, суд правомірно відхилив, оскільки статус Відповідача не має правового значення у спірних правовідносинах, а подання окремих позовів за цими правовідносинами є правом Позивача, яке він вправі використовувати на власний розсуд.
Як наголошено позивачем, Відповідач посилається на Порядок № 590 (постанова КМУ від 09.06.2021 № 590) як на підставу для несплати, однак: Порядок регулює черговість платежів, але не звільняє бюджетні установи від виконання вже існуючих зобов'язань; бюджетне фінансування не є підставою для відмови від договору чи несплати за виконані зобов'язання; ризик не проведення платежу Казначейством несе замовник, а не постачальник.
Відповідач намагається посилатися на воєнний стан як підставу для уникнення відповідальності, проте форс-мажор не звільняє від виконання вже прийнятих зобов'язань, якщо їх виконання можливе, що має місце у цій справі та відсутні докази, що саме обставини воєнного стану унеможливили оплату, а не були лише підставою для зміни черговості.
На думку позивача, суд цілком правомірно, при повному дотриманні норм процесуального права, правильного застосування норм матеріального права дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами і тому підлягають задоволенню у повному обсязі. Отже, Апеляційна скарга ґрунтується виключно на небажані Відповідача нести відповідальність за допущене ним порушення договірних зобов'язань у вигляді несплати за поставлений згідно укладеного договору товар та на непорозумінні суті бюджетного законодавства, що не скасовує договірні зобов'язання перед контрагентом та відповідальність за їх порушення.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, 26.09.2024 року між Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Латиш Сергієм Васильовичем (далі-Постачальник) укладено Договір №БФП/64 про закупівлю товару за державні кошти (далі-Договір).
Відповідно до умов Договору:
1.1. Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, здійснити постав Замовнику товар згідно код ДК 021:2015 - 30120000-6 «Фотокопіювальне та поліграфічне обладнання для офсетного друку» (Багатофункціональні пристрої) (далі - Товар), а Замовник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в Договорі, прийняти та оплатити такий товар.
1.2. Найменування, кількість та ціна товару визначаються у Специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору (Додаток №1). Технічні характеристики зазначені у Додатку № 2 до Договору.
1.3. Загальна кількість товару: 64 штуки,
3.1. Ціна цього Договору складає: 1 010 880,00 гри (один мільйон десять тисяч вісімсот вісімдесят гривень 00 копійок) без ПДВ.
4.1. Розрахунки проводяться за фактом поставки Товару шляхом оплати Замовником після пред'явлення Постачальником рахунка на оплату Товару (далі рахунок) та підписаної Сторона видаткової накладної, якими Сторони підтверджують дату поставки Товару Замовнику.
4.2. Замовник здійснює оплату Товару на протязі 20 (двадцяти) днів з дати поставки Товару шляхом перерахування Замовником коштів на поточний рахунок Постачальника.
5.1. Поставка товару здійснюється: з моменту укладання Договору по 31 жовтня 2024 року.
5.2. Місце поставки Товару: 00000, Україна, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, 105 (у кількості 42 шт.); Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Театральна, 6/7 (у кількості 22 шт.).
5.3. Датою поставки вважається дата фактичної передачі Товару Замовнику, що підтверджується актами або накладними і довіреністю на отримання цінностей.
10.1. Цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє по 31 грудня 2024 року, а в частині гарантійних та фінансових зобов'язань - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до умов Договору Постачальник здійснив поставку Товару у визначеній кількості 64 штуки на зазначені адреси Замовника, де Товар був прийнятий Замовником у повному обсязі, про що свідчать підписані представниками Замовника видаткові накладні: № ЛС-0000009 від 04.10.2024 про поставку товару на суму 663 390,00 грн без ПДВ та № ЛС-0000010 від 09.10.2024 про поставку товару на суму 347 490,00 грн без ПДВ (арк.с. 14-15).
Відповідно до п. 4.2 Договору Відповідач повинен був сплатити за поставлений товару за накладною № ЛС-0000009 від 04.10.2024 суму 663 390,00 грн без ПДВ у строк до 24.10.2024 включно (04.10.2024 + 20 календарних днів) та за накладною №ЛС-0000010 від 09.10.2024 на суму 347 490,00 грн без ПДВ у строк до 29.10.2024 включно (09.10.2024 + 20 календарних днів).
Однак, Відповідач в порушення умов Договору за поставлений товар не сплатив, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 010 880,00 грн.
З метою досудового врегулювання спору Позивач направив претензію на адресу Відповідача від 08.01.2025 № 0801/25-03, у якій вимагав виконати належним чином зобов'язання за договором № БФП/64 від 26.09.2024 та сплатити основну заборгованість за Договором у розмірі 1 010 880,00 грн (арк.с. 17).
На дану претензію Відповідач надав відповідь від 07.02.2025 № 6358/15.2-17 (арк.с. 19), якою визнав наявність заборгованості 1 010 880,00 грн за договором від 06.09.2024 №БФП/64, але сплатити її відмовився, обґрунтовуючи тим що наразі, платежі з рахунків замовників проводяться тільки за напрямами та в черговості та обов'язково з урахуванням ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунку, а саме на оплату праці працівників бюджетних установ з нарахуванням на заробітну плату, за комунальні послуги та енергоносії. На підставі вищезазначеного та з метою врегулювання поставленого питання, Відповідач запропонував повернути багатофункціональні пристрої у кількості 64 штуки фактично поставлені у межах договору від 06.09.2024 № БФП/64, на підставі частини другої статті 697 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо покупець прострочив оплату товару, продавець має право вимагати від нього повернення товару.
Позивач разом із супровідним листом від 07.02.2025 №0702/25-33 (арк.с. 20-22) направив Відповідачу на розгляд та підписання Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2024 між ФОП Латиш Сергій Васильович та Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у трьох примірниках, який Відповідачем був підписаний, чим підтвердив наявність невиконаного зобов'язання.
Як стверджує Позивач, ним належним чином виконано зобов'язання щодо поставки товару, проте відповідач взяті на себе зобов'язання зі своєчасної оплати не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення пені та штрафу на загальну суму 255 752, 64 грн.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.
Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача сум пені, штрафу, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов'язань.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що преюдиційність означає обов'язковість фактів, встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили, для іншого судового розгляду. Такі факти не підлягають повторному доказуванню, оскільки вже були встановлені судом і не можуть ставитися під сумнів з міркувань стабільності правосуддя та процесуальної економії. Преюдиція виключає повторний розгляд того самого питання між тими самими сторонами. При цьому преюдиційне значення мають лише ті факти, що були безпосередньо досліджені судом і відображені у мотивувальній частині рішення, а також за умови тотожності складу учасників спору.
Господарським судом Дніпропетровської області розглянуто справу №904/977/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Латиша Сергія Васильовича до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення 1 057 042,03 грн за договором від 06.09.2024 № БФП/64, з яких: 1 010 880,00 грн - основний борг, 46 162,03 грн - інфляційні втрати, під час розгляду якої судом встановлено правовідносини сторін при виконанні даного Договору та факт невиконання Відповідачем своїх зобов'язань по оплаті за отриманий Товар, в сумі 1 057 042,03 грн.
За результатом розгляду вказаної справи судом прийнято рішення від 21.05.2025 (арк.с. 23-27), яким з Відповідача стягнуто 1 057 042,03 грн, з яких: 1 010 880,00 грн - основний борг, 46 162,03 грн - інфляційні втрати.
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 904/977/25 апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 у справі №904/977/25 - залишено без змін.
В свою чергу, у справі № 904/977/25 судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується та не спростовано, що Відповідач в порушення умов договору та присів чинного законодавства за поставлений товар не розрахувався, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість перед Постачальником у розмірі 1 010 880,00 грн. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, Позивач також нарахував інфляційні втрати за період з листопада 2024 року по січень 2025 року у розмірі 46 162,03 грн. З огляду на викладене, та зважаючи на те, що зі сторони Відповідача має місце прострочення виконання зобов'язання, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача 1 010 880,00 грн основний борг, 46 162,03 грн інфляційні втрати - є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Отже, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.05.2025 у справі №904/977/25 є таким, що набрало законної сили.
Колегія суддів наголошує, у справі №904/977/25, рішення яке набрало законної сили, судами встановлено факт наявність заборгованості за поставлений товар, а також прострочення виконання оплати за поставлений товар.
Даний факт є не правовою оцінкою за конкретних обставин справи, а преюдиційно встановленим.
Отже, що між позивачем та відповідачем укладений правочин, який за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, що визначається згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частина 1 стаття 611 Цивільного кодексу України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
За положеннями частини 1 статті 216, частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 7.1 договору від 06.09.2024 №БФП/64 визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим Договором.
За порушення строків визначених пунктами 5.1 розділу 5 та підпункту 6.3.6 розділу 6 цього Договору, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості товару з якого допущені прострочення за кожен день прострочення (п. 7.2.1 Договору).
Згідно з розрахунком Позивача (зв.арк.с. 2) сума пені складає 184991,04 грн, яка нарахована по кожній видатковій накладній окремо за період з 24.10.2024 по 24.04.2025 та з 29.10.2024 по 29.04.2025.
За прострочення строків визначених пунктами 5.1 розділу 5 та підпункту 6.3.6 розділу 6 цього Договору понад десять днів, з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% від вартості товару з якого допущено прострочення (п. 7.2.2 Договору).
Згідно з розрахунком Позивача сума штрафу у розмірі 7 % від вартості товару з якого допущено прострочення складає 70761,60 грн.
Як встановлено судом першої інстанції, та з висновками якого погоджується апеляційний суд, матеріалами справи доводиться несвоєчасне виконання Відповідачем взятих за Договором зобов'язань, умови якого передбачають застосування штрафних санкцій, позовні вимоги про стягнення пені і штрафу суд визнає обґрунтованими і правомірними.
Щодо доводів апеляційної скарги, колегія зазначає наступне.
Стосовно того, що міжрегіональне управління позбавлене можливості оплатити будь-які послуги без урахування ресурсної забезпеченості єдиного казначейського рахунка поза черговістю, встановленою Порядком, необхідно зазначити, що Відповідач відповідає за своїми зобов'язаннями, і така відповідальність не може ставитись в залежність від наявності чи відсутності бюджетних асигнувань.
Так, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в своїй постанові від 24.02.2022 р. по справі № 925/1547/20 вказав на те, що Європейський Суд з прав людини неодноразово в рішеннях зазначав, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Крім того, Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.01.2022 р. у справі № 925/1545/20 посилається на правову позицію про те, що відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
Також, колегія суддів поділяє висновки суду першої інстанції стосовно відсутності порушення принципу єдності судового процесу та ускладнення розгляду справ, а також порушення права Відповідача на захист та порушення принципу рівності сторін у судовому процесі, у зв'язку з зверненням Позивача до суду з позовом по даній справі окремо від позову про стягнення основного боргу, оскільки подання окремих позовів за цими правовідносинами є правом Позивача, яке він вправі використовувати на власний розсуд.
Доводи апеляційної скарги у даній справі не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в розумінні ст. 277 ГПК України.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апелянт, звертаючись з апеляційною скаргою, не довів неправильного застосування судом норм матеріального і процесуального права як необхідної передумови для скасування прийнятого у справі рішення.
За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 28.08.2025 у справі №904/3576/25 - залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Чус
Суддя І.М. Кощеєв
Суддя А.Є. Чередко