26 листопада 2025 року м. Харків Справа № 922/1775/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.,
за участю секретаря судового засідання Голозубової О.І.,
за участю:
прокурора - Кадацької Д.М. - на підставі посвідчення від 01.03.2023 №072726;
представника позивачів - Бринчак М.П. - на підставі наказу від 15.07.2024 №05-06/32к, положення від 31.12.2021 №04-05/52;
представника 1-го відповідача - Горобинської Н.М. - на підставі службового посвідчення №2455;
представників 2-го відповідача - Асєєвої А.С. - на підставі ордеру серії АХ №1208575 від 11.09.2024, Зубенко А.С. - на підставі довіреності від 21.02.2023 №152,
розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду клопотання прокурора про зупинення апеляційного провадження (вх.№ №12872 від 05.11.2025) з розгляду апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, м. Харків, (вх. №1711 Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 (суддя Хотенець П.В., ухвалене в м. Харків, дата складення повного тексту - 24.06.2024)
за позовом: Керівника Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), м. Харків, Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків,
до 1-го відповідача: Харківської міської ради, м. Харків,
до 2-го відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська", смт. Високий, Харківського району,
про визнання незаконним та скасування пункту додатку до рішення, визнання недійсним договору купівлі - продажу земельної ділянки та зобов'язання повернути земельну ділянку,
Керівник Слобідської окружної прокуратури міста Харкова Харківської області в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (Харківської обласної військової адміністрації), Департаменту культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації, м. Харків звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідачів - Харківської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська", в якому просить суд:
- визнати незаконним та скасувати пункт 8 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 28.11.2018 № 1310/18;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки № 1/19 від 21.01.2019, укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська", посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. та зареєстрований в реєстрі за № 24;
- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" (код ЄДРПОУ 40143020) повернути у власність держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером 6310138800:03:011:0188, площею 0,0728 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 25.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що передача Харківською міською радою у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" спірної земельної ділянки відбувалась з порушенням вимог Земельного кодексу України та Закону України "Про охорону культурної спадщини", зокрема, з тих підстав, що перебування спірної земельної ділянки, що розташована в межах пам'ятки археології місцевого значення Поселення Харків, яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам'яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 № 1224, охоронний номер пам'ятки 8828-Ха, виключає можливість її перебування у приватній власності.
На думку прокурора, земельна ділянка була передана Харківською міською радою, ТОВ "АЗС-АГЗС Греківська", за кодом КВЦПЗ - 12.1 «для обслуговування стаціонарної АЗС», тобто не за видами цільового призначення, передбаченими для земель історико-культурного призначення (коди 08.01-08.04 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Держкомзему від 23.07.2010 № 548), при цьому Харківською міською радою не враховано, що зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, в силу приписів частини 7 статті 20 Земельного кодексу України, проте, Кабінетом Міністрів України відповідне рішення щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки не приймалось.
З огляду на вищевикладене, прокурор вважав, що пункт 8 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 28.11.2018 № 1310/18, на підставі якого передано ТОВ "АЗС-АГЗС Греківська" у власність спірну земельну ділянку, не відповідає вимогам статей 19, 20, 53, 54, 83, 91, 96, 128, 186-1 Земельного Кодексу України, статей 1, 17, 18, 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини», статей 1, 7 Закону України «Про охорону археологічної спадщини».
Крім того, з огляду на те, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами законодавства не може передаватись у приватну власність купівлі-продажу земельної ділянки № 1/19 від 21.01.2019 укладений між Харківською міською радою та ТОВ "АЗС-АГЗС Греківська" суперечить інтересам держави та порушує вимоги частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, частин 1 та 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини», частини 4 статті 83 Земельного кодексу України.
01.06.2023 1-им відповідачем - Харківською міською радою подано до господарського суду Харківської області заяву про застосування строків позовної давності (вх. № 13924).
Рішенням господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 в позові відмовлено повністю.
Відповідні висновки місцевого господарського суду з посиланням на положення статей 19, 54, 116, 127, 128 Земельного кодексу України, статей 1, 5, 17, 24, 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" мотивовані тим, що реєстрація спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310138800:03:011:0188, площею 0,0728 га, розташовану за адресою: м. Харків, вул. Греківська, 25. була здійснена відповідно до вимог чинного земельного законодавства України до ухвалення Харківською міською радою оспорюваного пункту 8 додатку до рішення 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про продаж земельних ділянок юридичним та фізичним особам" від 28.11.2018 № 1310/18, ані прокурором ані позивачами не надано доказів на підтвердження того, що на момент прийняття Харківською міською радою оспорюваного рішення був наявний погоджений та затверджений проект землеустрою, що встановлює межі земель історико-культурного призначення, до території яких входила земельна ділянка з кадастровим номером 6310138800:03:011:0188.
Судом також було відмовлено в задоволенні заяви 1-го відповідача про застосування строку позовної давності, з тих підстав, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Матеріалами справи та наданими доказами підтверджується, що спірна земельна ділянка згідно з вимогами частин 1, 7 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", частини 4 статті 83 Земельного кодексу України взагалі не могла передаватись у приватну власність Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська".
За наведених обставин, суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності з урахуванням природи та змісту заявлених позовних вимог прокурором не міг бути пропущений, у зв'язку з чим заява 1-го відповідача про застосування строків позовної давності не підлягає задоволенню. Крім того, суд зауважив, що відмова в позові з мотивів пропуску позовної давності можлива лише за умови встановлення судом дійсного порушення прав і законних інтересів позивача, чого з урахуванням вищевикладеного щодо меж земельної ділянки пам'ятки архітектури місцевого значення "Поселення Харків" прокурором не доведено.
Заступник керівника Харківської обласної прокуратури з рішенням місцевого господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23; встановлено сторонам у справі строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст.263 Господарського процесуального кодексу України) з дня вручення даної ухвали; встановлено сторонам у справі строк для подання заяв і клопотань - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали; призначено справу до розгляду на 28.08.2024 о 15:00 годині.
22.07.2024 1-им відповідачем - Харківською міською радою подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№9632), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 залишити без змін.
29.07.2024 позивачем - Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації подано до апеляційного господарського суду додаткові пояснення у справі (вх.№9900).
02.07.2024 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№10170), в якому просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника керівника Харківської обласної прокуратури, рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 залишити без змін.
27.08.2024 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" подано до апеляційного господарського суду клопотання про зупинення провадження у даній справі №922/1775/23 до набрання законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №520/15886/24 (вх.№11137).
27.08.2024 1-им відповідачем - Харківською міською радою подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із зайнятістю його представника в іншому судовому засіданні (вх.№11148).
27.08.2024 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" подано до апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку із перебуванням на лікарняному його представника (вх.№11185).
28.08.2024 прокурором подано до апеляційного господарського суду заперечення на клопотання 2-го відповідача про зупинення провадження у справі (вх.№11194).
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 28.08.2024 розгляд справи відкладено на 12.09.2024 о 13:45год.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Східного апеляційного господарського суду від 11.09.2024, у зв'язку із відпусткою судді Терещенко О.І. та відрядженням судді Тихого П.В., для розгляду справи №922/1775/23 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя Гребенюк Н.В., суддя Слободін М.М.
12.09.2024 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" подано до апеляційного господарського клопотання про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх.№11837).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 було оголошено перерву до 19.09.2024 о 15:00год.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2024 зупинено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 до набрання законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі №520/15886/24; зобов'язано сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
05.11.2025 прокурором подано до апеляційного господарського суду клопотання (вх.№12872), в якому просить суд поновити провадження у справі № 922/1775/23 у зв'язку із набранням законної сили рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 у справі № 520/15886/2; зупинити провадження у справі № 922/1775/23 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі № 922/264/24.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.11.2025 поновлено апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23; розгляд справи призначено на 26.11.2025 о 14:30год.
25.11.2025 2-им відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АЗС-АГЗС Греківська" подано до апеляційного господарського суду клопотання про долучення до матеріалів справи судових рішень у справі №520/15886/24 (вх.№13632).
У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду 26.11.2025 прокурор підтримав подане клопотання про зупинення провадження у даній справі №922/1775/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №922/264/24.
Обґрунтовуючи наявність підстав для його задоволення прокурор посилався на те, що ухвалою Касаційного господарського суду Верховного Суду від 29.04.2025 у справі №922/264/24, на підставі частини 3 статті 302 ГПК України передано справу №922/264/24 разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки вважається за необхідне відступити від висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 05.10.2022 у справі №557/303/21 та від 17.05.2023 у справі №748/1335/20, про те, що ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов.
Отже, з огляду на характер заявлених позовних вимог у даній справі №922/1775/23 - про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землями державної власності історико - культурного призначення, а також на обраний спосіб захисту, можна дійти висновку про подібність правовідносин, що склались у даній справі №922/1775/23 та у справі №922/264/24.
Представник 1-го та 2-го позивачів пояснив, що залишає вирішення вказаного клопотання на розсуд суду.
Представники 1-го та 2-го відповідачів заперечили проти задоволення клопотання, з огляду на його необґрунтованість та безпідставність.
Судова колегія, за результатами розгляду матеріалів апеляційної скарги дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора про зупинення апеляційного провадження у даній господарській справі на підставі пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України з наступних підстав.
Колегією суддів встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 29.04.2025 справу № 922/264/24 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 922/264/24 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала мотивована тим, що спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2022 у справі № 910/10784/16).
Процесуально-правовий інструментарій має використовуватись лише для забезпечення визначеності у приватних відносинах, реального та ефективного захисту прав та інтересів, основною передумовою чого є обрання позивачем належного способу захисту його порушеного права/інтересу. Належний спосіб захисту порушеного права чи інтересу має відповідати змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такий спосіб захисту має присікати порушення цивільних прав та/або інтересів чи відновлювати їх (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04.11.2024 у справі № 465/4230/22).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.11.2023 у справі № 761/42030/21, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11.12.2023 у справі № 607/20787/19 ).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46)).
Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).
У судові практиці щодо розгляду спорів, пов'язаних із землями, на яких розташовані пам'ятки археології, сформулювались такі підходи.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та фізичної особи про визнання недійсним наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, скасування державної реєстрації права власності та запису про право власності на земельну ділянку історико-культурного призначення, розташовану в межах пам'ятки археології, вказано, що:"… що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Власник земельної ділянки на якій розташовані пам'ятки археології може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, вимагаючи повернути таку ділянку.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам'ятка археології суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення фонду державі, на думку колегії суддів, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки".
Крім того, у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 за позовом виконувача обов'язків керівника Здолбунівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Рівненській області, Рівненської районної державної адміністрації, фізичної особи про визнання незаконними та скасування наказів, рішень і розпорядження та зобов'язання повернути земельну ділянку історико-культурного призначення, яка розміщена в межах пам'ятки археології національного значення, викладено подібний висновок про те, що "…заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам'ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки".
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 за позовом керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, Плисківської сільської ради Ніжинського району Чернігівської області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Івангородське" виснувала, що з огляду на особливості правового регулювання земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, та неможливість їх передання у комунальну чи приватну власність, вимога про визнання незаконним і скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 21.12.2018 № 25-10008/14-18-сг "Про передачу у власність Плисківської сільської ради земельної ділянки площею 34,8071 га, кадастровий номер 7420886000:02:000:2138" відповідає критерію правомірності та ефективності вибраного прокурором способу захисту порушеного права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки та особи її власника.
Водночас, Велика Палата акцентувала увагу на тому, що обраний прокурором спосіб захисту шляхом оскарження рішення (наказу) уповноваженого органу про передачу земельної ділянки в комунальну власність безпосередньо передбачений у пункті 10 частини другої статті 16 ЦК України та, за встановлених судами конкретних обставин справи, є достатнім і ефективним у спірних правовідносинах, відповідає правовій природі відносин учасників спору. З урахуванням обставин, з якими прокурор пов'язував порушення прав та інтересів держави (наявність у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень запису про реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку), скасування рішення уповноваженого органу, яке продовжує діяти як підстава виникнення та існування права комунальної власності і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, саме лише приведе до усунення порушення прав держави на особливо цінні об'єкти археологічної спадщини.
При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21 констатувала відсутність у цій справі підстав для формулювання свого висновку щодо розмежування негаторного та віндикаційного позовів як способів захисту у сфері земельних правовідносин та для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов, який можна пред'явити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, адже Прокурор не заявив ані вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави (негаторного позову), ані вимоги про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційного позову).
Однак Верховний суд не погодився з висновками про те, що зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, слід розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, та в цьому разі належним способом захисту є негаторний позов, викладеними у постановах Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21 та від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20, з огляду на таке.
Так, Велика Палата Верховного Суду стабільно та послідовно вказала, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 92) та у постанові від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).
У пунктах 52, 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, вказано, що: "… оскільки вимога про визнання наказів ГУ Держземагентства незаконними та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою, то така вимога не є нерозривно пов'язаною з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння. При цьому позивач у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність зазначених наказів без заявлення вимоги про визнання їх незаконними та скасування, оскільки такі рішення за умови їх невідповідності закону не тягнуть правових наслідків, на які вони спрямовані.
Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 22 .01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав".
Колегія суддів врахувала, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц та постановах від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 22.11.2022 у справі № 911/2609/21.
Рішення суду про витребування з незаконного володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Для внесення такого запису на підставі зазначеного рішення суду окремо скасовувати запис про державну реєстрацію права власності за відповідачем не потрібно. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно.
Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.12.2021 у справі № 924/454/20, та постановах Верховного Суду від 25.10.2022 у справі № 910/6567/20, від 07.12.2022 у справі № 911/2851/19.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц зазначила, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Зазначений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.
Таким чином, для розмежування віндикаційного та негаторного позовів безумовно одним з таких критеріїв є наявність або відсутність володіння майном у власника, який відповідно пред'являє негаторний чи віндикаційний позов для захисту порушеного права. Якщо у власника наявне володіння річчю, але існують перешкоди в розпорядженні чи користуванні, то його вимога має кваліфікуватися як негаторний позов. Натомість вимога власника, позбавленого володіння (фізичного, юридичного), і пред'являє вимогу про відновлення володіння, має кваліфікуватися як віндикаційний позов.
Варто також звернути увагу на постанови від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 23.11.2021 у справі 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) де Велика Палата Верховного Суду розмежувала способи захисту у позовах стосовно земель водного та лісового фонду.
При цьому висновки щодо способу захисту порушеного права держави та повернення у державну власність земельних ділянок водного фонду зумовлені насамперед виходячи з того, що в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, а набуття приватної власності на них є неможливим. У цьому контексті є очевидним, що пам'ятки археології зазвичай знаходяться безпосередньо у глибині земної поверхні, а їх ідентифікація пов'язана із взяттям на державний облік, занесенням до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, що безумовно залежить від належних дій саме відповідних державних органів. Наслідки виправлення "помилки", як про це зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), не повинні непропорційно порушувати нове право, яке було набуте особою, яка сумлінно покликалася на законність дій державного органу (див. рішення ЄСПЛ від 24.10.2024 "Дроздик та Мікула проти України" та від 12.12.2024 "ТОВ "Одеська бутербродна компанія" проти України").
У контексті спірних правовідносин також необхідно врахувати постанову від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 (провадження № 14-90цс23), в якій Велика Палата Верховного Суду виснувала, що коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Віндикаційний позов дозволяє в більшій мірі вирішити питання втручання у право особи на мирне володіння майном, забезпечує дотримання пропорційності та балансу інтересів, дослідження добросовісності набувача майна, що є важливим для розгляду подібних спорів.
Разом з тим, для вирішення таких спорів земельна ділянка, для витребування якої наявні підстави, має бути ідентифікована, зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі.
Витребування як належний спосіб захисту у справі № 446/478/19 не може бути застосований щодо всієї земельної ділянки, така вимога може розглядатися тільки щодо тієї частини земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні позивача.
З урахуванням викладеного Верховний Суд виснував, що у разі коли публічний власник втратив як фізичне, так і юридичне володіння (інша особа зареєструвала на своє ім'я право в державному реєстрі прав на нерухомість), для захисту права власності має застосовуватися віндикаційний позов, тому задоволення вимоги про витребування земель історико-культурного значення, на яких розташовані пам'ятки археології, з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає наведеним висновкам Великої Палати Верховного Суду, речово-правовому характеру віндикаційного позову, та призводить до ефективного захисту прав власника, адже гарантуватиме особі повне відновлення порушеного права, відновить володіння позивачем його майном.
Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 98, 123), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 115, 116), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13(пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 63, 74), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146).
Висновки про те, що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам'ятки археології, у порядку, передбаченому статтею 387 ЦК України, сформульовані також у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 748/1536/20.
У зв'язку з цим колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 557/303/21, від 17.05.2023 у справі № 748/1335/20 про те, що ефективним способом захисту права держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології, є негаторний позов.
При цьому необхідно врахувати, що подібні справи перебувають на розгляді не тільки в суді касаційної інстанції, але також і в апеляційний судах та судах першої інстанції; подібні спори можуть виникнути і в майбутньому. Тому судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне також для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа стосується земельних ділянок, на яких розташовані пам'ятки археології, збереження яких становить підвищений суспільний інтерес.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2025 прийнято до розгляду справу №922/264/24 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський кінний завод" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі № 922/264/24 та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 17.09.2025 о 10:00год.
В подальшому, ухвалами Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2025, та від 19.11.2025 розгляд справи №922/264/24 неодноразово відкладався.
Станом на момент розгляду відповідного клопотання прокурора про зупинення провадження у даній справі №922/1775/25, розгляд справи №922/264/24 призначено на 21.01.2026 о 10:00год.
Згідно зі статтею 36 Закону "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13 Закону "Про судоустрій і статус суддів").
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11.10.2005 №8-рп/2005 та абзац 1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 31.03.2015 №1-рп/2015).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин передбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях, зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване (Рішення Конституційного Суду України від 05.06.2019 №3-р(І)/2019).
Принцип правової визначеності вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (п.61 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumгrescu v. Romania), заява №28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (п.123 рішення ЄСПЛ у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії" (Lupeni Greek Catholic Parish and Others v. Romania), заява № 76943/11).
Відтак, існування протилежних висновків щодо застосування зазначених вище положень закону фактично суперечить вимогам щодо правової передбачуваності і правової визначеності, що унеможливлює здійснення особою, як має намір звернутись до суду, ефективний захист її прав та законних інтересів. Така ситуація фактично ставить під сумнів можливість реалізації позивачем права на ефективний судовий розгляд.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Пунктом 11 частини 1 статті 229 Господарського процесуального кодексу України визначено, що провадження у справі у випадку, встановленому пунктом 7 частини 1 статті 228 цього Кодексу, зупиняється до закінчення перегляду в касаційному порядку.
З огляду на те, що висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №922/264/24 сприятиме забезпеченню єдності судової практики, дотриманню принципу верховенства права, складовою якої є юридична визначеність, та принципу пропорційності, судова колегія вважає за необхідне зупинити апеляційне провадження у справі №922/1775/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/1775/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Керуючись ст.ст. 228, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
1.Задовольнити клопотання прокурора про зупинення апеляційного провадження у справі №922/1775/23 (вх.№ №12872 від 05.11.2025).
2.Зупинити апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення господарського суду Харківської області від 14.06.2024 у справі №922/1775/23 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №922/264/24 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Зобов'язати сторін повідомити Східний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що спричинили зупинення провадження у справі.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями. Порядок та строки оскарження ухвали передбачені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя Н.В. Гребенюк
Суддя М.М. Слободін