ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 листопада 2025 року Справа № 924/461/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Василишин А.Р.
секретар судового засідання Новак С.Я.
за участю представників сторін:
прокурор: Гарбарук В.А.
позивача: не з'явився
відповідача 1: не з'явився
відповідача 2: не з'явився
відповідача 3: Сергійчук Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича на рішення господарського суду Хмельницької області від 25.08.25р. у справі №924/461/25, ухвалене суддею Кочергіною В.О., повне рішення складено 05.09.25р.
за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської територіальної громади в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функцій у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради м.Хмельницький
до відповідача 1. Управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради
до відповідача 2. Управління торгівлі Хмельницької міської ради
до відповідача 3. Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича
про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки (реєстраційний №170(298) від 10.03.2023;
визнання недійсним договору №147-С про встановлення сервітуту від 18.03.2025
До Господарського суду Хмельницької області надійшла позовна заява заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської територіальної громади в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функцій у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради м. Хмельницький до Управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради м. Хмельницький, Управління торгівлі Хмельницької міської ради м. Хмельницький та до Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича м. Хмельницький про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки для провадження підприємницької діяльності павільйону №170, площею 96кв.м. (біля будинку №2/1А по вул. Вінницька у м. Хмельницькому, виданого ФОП Герасимчуку І.С. (реєстраційний №170(298) від 10.03.2023, продовженого 12.03.2025), а також визнання недійсним договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди від 18.03.2025, укладеного між управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком І.С.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 25.08.25р. - позов задоволено частково. Закрито провадження у справі №924/461/25 в частині визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки (реєстраційний №170(298) від 10.03.2023, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Визнано недійсним договір №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди вiд 18.03.2025, укладений між управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком I.C. Стягнуто з Управління торгівлі Хмельницької міської ради (м. Хмельницький, вул. Грушевського, 88, код ЄДРПОУ 36450802) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, код ЄДРПОУ 02911102) 1514,00грн (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Герасимчука Івана Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Хмельницької обласної прокуратури (м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3, ідентифікаційний код 02911102) 1514,00грн (одну тисячу п'ятсот чотирнадцять гривень 00 копійок) витрат по сплаті судового збору.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Фізична особа - підприємець Герасимчук Іван Сергійович звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи підприємця на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.08.2025 року у справі №924/461/25. Скасувати рішення Господарського суду Хмельницької від 25.08.2025 року у справі №924/461/25, в частині задоволення позову Заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської територіальної громади в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функцій у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради м. Хмельницький про визнання недійсним договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди вiд 18.03.2025, укладеного між управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком I.C. та сплаті витрат по оплаті судового збору. Ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Заступника керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького в інтересах держави в особі Хмельницької міської територіальної громади в особі органу, уповноваженого державою здійснювати функцій у спірних правовідносинах Хмельницької міської ради м. Хмельницький. В іншій частині рішення Господарського суду Хмельницької від 25.08.2025 року у справі №924/461/25 залишити без змін.
Оскільки апеляційна скарга надійшла без матеріалів справи, суд апеляційної інстанції витребував їх у Господарського суду Хмельницької області.
03.10.2025 матеріали справи №924/461/25 надійшли на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2025р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича на рішення господарського суду Хмельницької області від 25.08.25р. у справі №924/461/25 - залишено без руху. Запропоновано Фізичній особі - підприємцю Герасимчуку Івану Сергійовичу протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху подати належні докази сплати судового збору в розмірі 3633,60 грн. та подати опис вкладення у цінний лист, як доказ надсилання апеляційної скарги Управлінню торгівлі Хмельницької міської ради або доказ надсилання апеляційної скарги до його електронного кабінету.
15.10.2025р. від представника Фізичної особи-підприємця Герасимчука Івана Сергійовича надійшло клопотання про усунення недоліків.
Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича на рішення господарського суду Хмельницької області від 25.08.25р. у справі №924/461/25, розгляд апеляційної скарги призначено на 12.11.2025 р. о 14:15 год.
31.10.2025р. в системі "Електронний суд" була сформована заява представника Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 р. заяву представника Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича - адвоката Сергійчука Юрія Вікторовича про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №924/461/25 - задоволено.
04.11.2025 р. через систему «Електронний суд» від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому прокурор наголошує на тому, що рішення суду першої інстанції від 25.08.2025 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить рішення суду від 25.08.2025 залишити без змін.
Представник апелянта у судовому засіданні підтримав доводи поданої ним апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті апеляційної скарги, вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.08.2025 у справі №924/461/25 прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В свою чергу прокурор заперечив проти доводів апеляційної скарги, та надав додаткові пояснення по суті позовних вимог, вважає, що рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права
Представники Хмельницької міської ради, Управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради та Управління торгівлі Хмельницької міської ради у судове засідання не прибули хоча про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомленні належним чином.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд
1.Зміст рішення суду першої інстанції.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що оскарження паспорту прив'язки, як акту органу місцевого самоврядування, який здійснює управлінські функції у сфері благоустрою населеного пункту зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру, а тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду. Також, Господарський суд Хмельницької області вказує на те, між ФОП Герасимчуком І.С. та Управлінням торгівлі Хмельницької міської ради укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, яка не відповідає ознакам "тимчасової споруди", оскільки площа цієї споруди (павільйону) перевищує максимальну допустиму площу, визначену законом. Отже, зміст оспорюваного договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди від 18.03.2025 не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи.
В апеляційній скарзі представник Фізичної особи-підприємця Герасимчука Івана Сергійовича павільйон (тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності) площею 96,0 кв.м. виникла задовго до набрання чинності Закону № 3038-VI і Порядку № 244. Крім того, Закон №3038-VI і Порядок №244 не мають зворотньої дії в часі, відтак неправильно стверджувати про незаконність павільйону (тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності), площею 96,0 кв.м., що розташований за адресою: м. Хмельницький, вул. Вінницька, (біля будинку №2/1А)) на підставі порушення Закону № 3038-VI і Порядку №244, адже на час виникнення павільйону (тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності) не існувало обмеження тимчасових споруд в площі.
Апелянт наголошує на тому, що втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном-спірним павільйоном (тимчасовою спорудою для провадження підприємницької діяльності), зважаючи на тривале добросовісне користування павільйоном відповідачем, який протиправних дій для заволодіння павільйоном не вчиняв, та який було встановлено на підставі рішення органу місцевого самоврядування ще в далекому 1997 році, має ознаки непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном». Враховуючи викладене, цілком обґрунтованим є висновок щодо необхідності застосування у даному випадку відповідної практики ЄСПЛ та постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №912/2797/21 щодо недотримання критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном та як наслідок порушено справедливий баланс між інтересами держави, пов'язаними з цим втручанням, та інтересами особи, яка зазнає такого втручання - Герасимчука Івана Сергійовича, що є несумісним із вказаними гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Також, скаржник стверджує, що вимога про визнання недійсним договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди вiд 18.03.2025, укладеного між управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком I.C. без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту та є самостійною підставою для відмови в позові.
Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор у відзиві зазначає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.08.2025 прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає виходячи з наступного.
На момент укладення оспорюваного договору особистого строкового сервітуту діяли чіткі обмеження щодо дозволеної площі тимчасової споруди, однак управлінням торгівлі Хмельницької міської ради неправомірно укладено зазначений договір з ФОП Герасимчуком І.С, на розміщення стаціонарної тимчасової споруди - торгівельного павільйону площею понад 30 квадратних метрів на праві земельного сервітуту.
Надаючи територію для розміщення стаціонарної тимчасової споруди на праві земельного сервітуту, уповноважений орган зобов'язаний перевіряти дотримання законодавчо встановлених норм щодо розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності.
Однак, між управлінням торгівлі Хмельницької міської ради з ФОП Герасимчуком І.С. укладено договір особистого строкового сервітуту на розміщення стаціонарної тимчасової споруди - торгівельного павільйону площею понад 30 кв.м., яка не відповідає ознакам "тимчасової споруди", оскільки площа цієї споруди (павільйону) перевищує максимальну допустиму площу, визначену законом.
Пільгове надання території для розміщення ТС, передбачає передачу в користування визначеної в договорі особистого строкового сервітуту території для розташування на ній саме «тимчасової споруди», а не для розміщення павільйону для здійснення підприємницької діяльності площею 96 кв.м., земельна ділянка для якого може бути отримувана суб'єктом господарювання за наслідком проведення торгів виключно на конкурентних засадах (на земельних торгах). Незаконна передача означеної території в користування на умовах особистого сервітуту порушує інтереси територіальної громади, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.
Окрім того, надання незаконних переваг ФОП Герасимчуку І.С. на отримання земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності, у спосіб не передбачений законодавством України, знижує рівень довіри суб'єктів господарювання та населення до органів державної влади, у зв'язку з чим також порушуються інтереси держави. Порушення інтересів держави, тривале невжиття жодних заходів спрямованих на припинення дії чи розірвання договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності не вжито, у зв'язку з чим, унеможливлюється передача цієї земельної ділянки у користування на конкурентних засадах відповідному користувачу. Визнання недійсним договору є ефективним способом захисту з огляду на специфіку спірних правовідносин та допущених порушень при укладенні правочину.
3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.
В матеріалах справи наявний дозвіл №276 на встановлення малих архітектурних форм ПП Герасимчук Т.Я. на право установки павільйону згідно рішення №1665 від 01.07.1997 строком з 01.01.1998 по 31.12.1998, а також дозвіл №303 на встановлення кіоску, павільйону, побутових вагонів та інших малих архітектурних форм ПП Герасимчук Т.Я., технічний паспорт на приміщення по вул. Вінницькій 2/1А, власник ПП Герасимчук Т.Я.
Відповідно до Витягу з рішення від 23.07.1998 №275 Виконавчого комітету Хмельницької міської ради внесено зміни в рішення міськвиконкому №1665 від 01.07.1997, п. 10 додатку ПП Герасимчук Т.Я. під встановлення павільйону для громадського харчування по Вінницькому шосе 1/2А, площею 30кв.м. за рахунок земель ремонтно-монтажного підприємства "Азон" згідно з архітектурно-планувальним завданням та техумовами відповідних організацій", викласти у такій редакції: ПП Герасимчук Т.Я. під встановлення павільйону для роздрібної торгівлі та громадського харчування по вул. Вінницькій 2/1А, площею 60кв.м. за рахунок земель приватного РМП "Азов" згідно з архітектурно-планувальним завданням та техумовами відповідних організацій". Встановлення павільйонів і кіосків здійснювати у відповідності з затвердженим порядком надання в тимчасове короткострокове користування на один рік на умовах оренди земельних ділянок під встановлення павільйонів, кіосків і їх перереєстрації в м. Хмельницькому.
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради №643 затверджено Положення про порядок надання дозволу на розміщення та експлуатацію об'єктів торгівлі та побуту (згідно додатку).
Рішенням виконавчого комітету Хмельницької міської ради №1270 від 23.10.2008 надано дозвіл ФОП Герасимчук Т.Я. на розміщення та експлуатацію об'єкту торгівлі - магазину по торгівлі непродовольчими товарами у власному приміщенні, розміщеному по вул. Вінницькій, біля будинку №2/1А, торговою площею 17,6кв.м.
Згідно Архівного Витягу з рішення виконкому Хмельницької міської ради від 26.08.2010 №1109 надано дозвіл на продовження права розміщення малих архітектурних форм на умовах укладення договору особистого строкового сервітуту з управління житлово-комунального господарства міської ради та дотримання сучасних архітектурно-художніх вимог строком на 3 роки. ФОП Герасимчук Тамарі Яківні під розміщення павільйону під магазин для торгівлі непродовольчими товарами та заклад ресторанного господарства площею 96,0кв.м. біля будинку №2/1А по вул. Вінницькій.
В матеріалах справи наявний Паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності павільйону площею 96,0 м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 ). Замовник Герасимчук Т.Я. ( АДРЕСА_1 ). Паспорт виданий Управлінням архітектури та містобудування Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів Хмельницької міської ради. Паспорт прив'язки дійсний до 16.08.2016 (виданий 16.08.2013) та продовжений до 18.08.2017.
Рішенням 36 сесії Хмельницької міської ради №13 від 26.05.2020 затверджено Порядок розміщення на території м.Хмельницького малих архітектурних форм для провадження підприємницької діяльності згідно додатку. Додатком до рішення є Порядок розміщення.
Згідно Договору дарування павільйону від 07.09.2020, Герасимчук Тамара Яківна (Дарувальник) подарувала Герасимчуку Дмитру Сергійовичу (Обдаровуваний) у власність павільйон (тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності), площею 96,0м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 ).
В матеріалах справи наявний Паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності павільйону площею 96,0м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 ). Замовник ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ). Паспорт виданий Управлінням архітектури та містобудування Хмельницької міської ради. Паспорт прив'язки дійсний до 17.12.2021 (виданий 17.06.2021).
Згідно Договору дарування павільйону від 16.09.2021, ОСОБА_1 (Дарувальник) подарував Герасимчуку Івану Сергійовичу (Обдаровуваний) у власність павільйон (тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності), площею 96,0м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 ).
В матеріалах справи наявний Паспорт прив'язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності павільйону площею 96,0м.кв., за адресою: АДРЕСА_1 ). Замовник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ). Паспорт виданий Управлінням архітектури та містобудування Хмельницької міської ради. Паспорт прив'язки дійсний до 10.03.2024 (виданий 10.03.2023) та продовжений до 13.03.2025.
21.03.2024 між Управлінням торгівлі міської ради (Власник) та ФОП Герасимчуком І.С. (Сервітуарій) укладено Договір №125-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди. Предметом цього Договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "Сервітуарію" на територію, на якій буде розміщуватись та використовуватись для надання населенню побутових послуг (Шиномонтаж) (вид функціонального призначення згідно додатку №4 до рішення сесії від 22.03.2017 №30) тимчасова споруда - узгодженого архітипу павільйон загальною площею 96,0кв.м. Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим Договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Хмельницькому за адресою: вул. Вінницька (Біля будинку №2/1А) площею 96,0кв.м., розташування за межі якої зазначено в паспорті прив'язки тимчасової споруди, що є невід'ємною частиною цього Договору.
В подальшому, 18.03.2025 між Управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком І.С. було укладено договір №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди. Предметом цього Договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "Сервітуарію" на територію, на якій буде розміщуватись та використовуватись для надання населенню побутових послуг (Шиномонтаж) (вид функціонального призначення згідно додатку №4 до рішення сесії від 22.03.2017 №30) тимчасова споруда - узгодженого архітипу павільйон загальною площею 96,0кв.м. Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим Договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Хмельницькому за адресою: вул. Вінницька (Біля будинку №2/1А) площею 96,0кв.м., розташування за межі якої зазначено в паспорті прив'язки тимчасової споруди, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1, 1.2 Договору). За тимчасовою спорудою "Сервітуарія" також закріплюється територія площею 1100,0кв.м. для утримання в належному стані, в тому числі: тротуар, газон та бортовий камінь (п.1.3 Договору).
Додатками до Договору є: Паспорт прив'язки тимчасової споруди (№1); Довідка про вартість 1к.м. нормативно грошової оцінки земельної ділянки (№2); Акт звірки (№3); Пам'ятка-Витяг з Правил благоустрою території м. Хмельницького (№4).
Строк дії даного Договору з 18.03.2025 по 12.03.2026.
Договір підписаний начальником управління торгівлі та ФОП Герасимчуком І.С., а також скріплений відтиском печатки управління.
В матеріалах справи наявні: копії листа Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-6006вих-24 від 11.10.2024; листа управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №4822-02-20-24 вiд 24.10.2024; Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-229вих-25 вiд 14.01.2025; листа управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №271-02-23-25 вiд 11.02.2025; листа Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-1180вих-25 вiд 24.02.2025; листа управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №1037-02-23-25 вiд 03.03.2025; листа Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-1538вих-25 вiд 14.03.2025; листа Хмельницької міської ради №1444-02-23-25 вiд 18.03.2025; листа Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-1803вих-25 вiд 20.03.2025; листа управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №1545-02-23-25 вiд 26.03.2025; листа Окружної прокуратури міста до Хмельницької міської ради №55-2054вих-25 вiд 03.04.2025; листа управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради №1811-02-23-25 вiд 10.04.2025; витягу з Комплексної схеми розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території м. Хмельницького ( з сайту управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради); скріншот з офіційного геопорталу Хмельницької міської ради "Реєстр тимчасових споруд"; Положення про управління торгівлі Хмельницької міської ради; Положення про управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради (посилання з офіційного сайту управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради); рішення позачергової 174 ceciї Хмельницької міської ради №25 від 17.06.2022 "Про затвердження Правил благоустрою Хмельницької міської територіальної громади та втрату чинності рішення міської ради" (з сайту Хмельницької міської ради за посиланням); повідомлення щодо представництва прокурором в суді інтересів держави №55-2318вих-25 вiд 16.04.2025; витяги з Єдиного державного реєстру юридичних oci6, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо ФОП Герасимчук I.C., управління торгівлі Хмельницької міської ради, управління архітектури та містобудування Хмельницької міської ради та Хмельницької міської ради; наказу № 1184к від 01.10.2021.
Листом від 16.04.2025 №55-1141-25 заступник керівника Окружної прокуратури міста Хмельницького повідомив Хмельницьку міську раду про намір прокуратури звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки для провадження підприємницької діяльності - павільйону площею 96кв.м. та визнання недійсним Договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди від 18.03.2025.
4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у ст. 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно зі статтею 395 ЦК України сервітут є речовим правом на чуже майно, яке полягає у обмеженому користуванні чужим майном для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим шляхом. За приписами ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Відповідно до ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
Положеннями ст. 99 ЗК України визначено види права земельних сервітутів. Власники або землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати встановлення земельних сервітутів, з-поміж яких право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) (пункт "в" ч. 1 ст. 99 ЗК України).
Відповідно до вимог статті 116 ЗК України громадяни і юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
Відповідно до частини 1 статті 100 ЗК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду; сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Частиною 3 вказаної статті передбачено, що у разі необхідності встановлення земельного сервітуту на землях державної, комунальної власності, не сформованих у земельну ділянку, допускається формування земельної ділянки в межах території, на яку буде поширюватися право земельного сервітуту.
Згідно з частинами 2, 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції на час вчинення оспорюваного правочину) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.
5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.
Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст.269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
При зверненні до суду прокурор посилався на положення ст.23 Закону України "Про прокуратуру", ст.131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, а саме: здійснення ним представництва інтересів держави в суді в інтересах держави в особі органу, що уповноважений здійснювати функції із захисту інтересів держави у спірних відносинах, але належним чином не здійснює захист інтересів держави представницькими засобами.
Ст.15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 2 ст. 2 Кодексу передбачено, що одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі ст.ст. 167, 170 Цивільного кодексу України набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.
У судовому процесі, зокрема у господарському, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Отже, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган. Аналогічний за змістом висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц та від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18.
Згідно із ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, зазначене конституційне положення встановлює обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні № 4-рп/2008 від 01.04.2008р., неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої і судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Статтею 1 Закону України "Про прокуратуру" встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених цим Законом. Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
За приписами ч.4 ст.23 Закону наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу. Аналіз положень ст. 53 Кодексу у взаємозв'язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження.
Отже, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Означену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі № 912/2385/18.
Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Конституція України визначають систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами.
Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" визначено, що самоврядний контроль у сфері благоустрою населених пунктів здійснюється сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами.
Враховуючи викладене, саме Хмельницька міська рада є позивачем у спірних правовідносинах. Прокуратурою листами від 11.10.2024, 14.01.2025, 20.03.2025, 24.02.2025, 14.03.2025, 03.04.2025 проінформовано Хмельницьку міську раду про факт порушення у сфері дотримання законодавства щодо розміщення тимчасових стаціонарних споруд. Хмельницькою міською радою повідомлено (лист від 19.03.2025 №1444-02-23-25), що відповідні заходи судового захисту не вживались та вживатись не будуть, у зв'язку із наявністю у прокуратури достатніх доказів для звернення до суду.
Судами відзначається, що на підтвердження вжиття заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, передбачених ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурором додано до позовної заяви необхідні звернення, про які вже зазначалось.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурором дотримано встановлений ст.23 Закону України "Про прокуратуру" порядок щодо звернення до органів, уповноважених на захист інтересів держави та надання розумного строку для реагування на стверджуване порушення інтересів держави.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що прокурор обґрунтував, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду, а також правильно визначив орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем була заявлена вимога про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки для провадження підприємницької діяльності павільйону №170, площею 96кв.м.
Щодо вказаної вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що оскарження паспорту прив'язки, як акту органу місцевого самоврядування, який здійснює управлінські функції у сфері благоустрою населеного пункту зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру, а тому не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а належить до юрисдикції адміністративного суду.
Зважаючи на те, що спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, належать до компетенції адміністративних судів, суд першої інстанції провадження у справі в частині позовних вимог про скасування паспорту прив'язки тимчасової споруди закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З апеляційної скарги вбачається, що Фізична особа - підприємець Герасимчук Іван Сергійович не оскаржує рішення в частині закриття провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування паспорту прив'язки (реєстраційний №170(298) від 10.03.2023.
Дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, Північно-західний апеляційний господарський суд, враховуючи встановлені процесуальним законом межі апеляційного перегляду, переглядає рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.08.2025 р. у справі №924/461/25 лише в тій частині, яка стосується позовних вимог про визнання недійсним договору №147-С про встановлення сервітуту від 18.03.2025.
Відтак, з матеріалів справи вбачається, що 18.03.2025 між Управлінням торгівлі Хмельницької міської ради та ФОП Герасимчуком І.С. було укладено договір №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди.
Предметом цього Договору є особистий строковий сервітут, встановлений виключно "Сервітуарію" на територію, на якій буде розміщуватись та використовуватись для надання населенню побутових послуг (Шиномонтаж) (вид функціонального призначення згідно додатку №4 до рішення сесії від 22.03.2017 №30) тимчасова споруда - узгодженого архітипу павільйон загальною площею 96,0кв.м..
Об'єктом особистого строкового сервітуту за цим Договором є територія (об'єкт благоустрою) в м. Хмельницькому за адресою: вул. Вінницька (біля будинку №2/1А) площею 96,0кв.м., розташування за межі якої зазначено в паспорті прив'язки тимчасової споруди, що є невід'ємною частиною цього Договору (п.п. 1.1, 1.2 Договору). За тимчасовою спорудою "Сервітуарія" також закріплюється територія площею 1100,0кв.м. для утримання в належному стані, в тому числі: тротуар, газон та бортовий камінь (п.1.3 Договору).
Тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності (далі - ТС) - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту (пункт 1.3 "Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 № 244).
У "Правилах благоустрою Хмельницької міської територіальної громади", затверджених рішенням позачергової 36-ї сесії Хмельницької міської ради №54 від 21.12.2023, визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - це одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.
Оскільки в даному випадку площа павільйону перевищує 30кв.м., то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належний Фізичній особі - підприємцю Герасимчуку Івану Сергійовичу павільйон не є тимчасової спорудою/малою архітектурною формою право на розміщення якої може бути реалізовано на правах земельного сервітуту відповідно до пункт "в" ч. 1 ст. 99 ЗК України.
Матеріалами підтверджено, що всупереч вимогам законодавства Фізичною особою - підприємцем Герасимчуком Іваном Сергійовичем укладено договір на розміщення стаціонарної тимчасової споруди - торгівельного павільйону площею понад 30 квадратних метрів на праві земельного сервітуту.
Застосовуючи норми ст.98, частини 1 ст.99 ЗК України, частини 2, 3 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (у відповідній редакції), колегія суддів, приймаючи до уваги наведені положення чинного законодавства, вважає, що між ФОП Герасимчуком І.С. та Управлінням торгівлі Хмельницької міської ради укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, яка не відповідає ознакам "тимчасової споруди", оскільки площа цієї споруди (павільйону) перевищує максимальну допустиму площу, визначену законом.
З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції, що зміст оспорюваного договору №147-С про встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення стаціонарної тимчасової споруди від 18.03.2025 не відповідає вимогам законодавства, що є підставою для визнання його недійсним.
В апеляційній скарзі Фізична особа - підприємець Герасимчук Іван Сергійович стверджує, що павільйон (тимчасова споруда для провадження підприємницької діяльності) виник задовго до набрання чинності Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» і Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності", затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 та набутий згідно договору дарування від 07.09.2020 укладеного між Герасимчуком Д.С. та Герасимчук Т.Я. площею ТС 96 кв.м., що, на думку апелянта, виключає можливість застосування наведених приписів закону.
Однак, суд апеляційної інстанції критично оцінює вказаний довід, оскільки на момент укладення оспорюваного договору особистого строкового сервітуту діяли чітко визначені обмеження щодо дозволеної площі тимчасової споруди. Натомість управлінням торгівлі Хмельницької міської ради в порушення цих обмежень неправомірно укладено зазначений договір з ФОП Герасимчуком І.С. на розміщення стаціонарної тимчасової споруди - торгівельного павільйону, площа якого значно перевищує 30 квадратних метрів.
Колегія суддів наголошує на тому, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинно відповідати усім вимогам законодавства, а укладення договору без дотримання таких вимог вочевидь не відповідає інтересам Хмельницької міської територіальної громади та порушує її права.
З огляду на наведене, апеляційний господарський суд відхиляє вказаний довід скаржника.
Апелянт також стверджує, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, оскільки не призводить до поновлення майнових прав позивача.
З приводу цього твердження скаржника апеляційний суд зазначає.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частини 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 25.01.2022 у справі №143/591/20 зауважує, що в кінцевому результаті ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту) (пункт 145 рішення ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, заява №22414/93) та пункт 75 рішення ЄСПЛ від 05 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02)).
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу, що обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципу верховенства права.
Щодо правовідносин у цій справі слід зауважити, що відповідач отримав право користування чужою земельною ділянкою на підставі договору сервітуту , який не відповідає вимогам законодавства.
Визнання недійсним цього договору усуває підставу користування земельною ділянкою комунальної власності, яка не відповідає вимогам законодавства, а відтак користування земельною ділянкою здійснюється неправомірно.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Колегія суддів, наголошує на тому, що пільгове надання території для розміщення тимчасової споруди, передбачає передачу в користування визначеної в договорі особистого строкового сервітуту території для розташування на ній саме «тимчасової споруди», а не для розміщення павільйону для здійснення підприємницької діяльності площею 96 кв.м., земельна ділянка для якого може бути отримувана суб'єктом господарювання за наслідком проведення торгів виключно на конкурентних засадах (на земельних торгах).
Незаконна передача означеної території в користування на умовах особистого сервітуту порушує інтереси територіальної громади, оскільки унеможливлює правомірне її використання на умовах оренди і співмірне отримання коштів за таке користування та перешкоджає законному розпорядженню земельною ділянкою.
Порушення інтересів держави, тривале невжиття жодних заходів спрямованих на припинення дії чи розірвання договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку комунальної власності не вжито, у зв'язку з чим, унеможливлюється передача цієї земельної ділянки у користування на конкурентних засадах відповідному користувачу.
Відтак, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку, що в даному випадку визнання недійсним договору є ефективним способом захисту з огляду на специфіку спірних правовідносин та допущених порушень при укладенні правочину.
Таким чином, довід про неефективний спосіб захисту у даній справі, колегія суддів оцінює критично, та відхиляє.
Також, колегія суддів, не приймає до уваги доводи апелянта про втручання у право відповідача на мирне володіння майном і порушення у зв'язку з цим положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи наступне.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду".
Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно.
Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що втручання у право на мирне володіння майном є збалансованим і виправданим у цьому випадку, оскільки ґрунтується на законі.
Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у даному випадку відсутні підстави стверджувати, що задоволення позову призведе до непропорційного втручання у мирне володіння особи майном і порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки встановлення особистого строкового сервітуту для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, яка не відповідає ознакам "тимчасової споруди", відбулося з порушенням законних процедур, всупереч інтересам територіальної громади, а тому не може вважатись обґрунтованим твердження про покладання на відповідача надмірного тягаря як особи, що зазнає втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном.
Особа, яка набула особистий строковий сервітут для розміщення стаціонарної тимчасової споруди за умов, що такий об'єкт в силу приписів закону не може перебувати у її користуванні, не може посилатись на покладення на неї державою надмірного тягаря, оскільки дотримання приписів закону для будь-якої особи є безумовним обов'язком.
Відтак, позовна вимога про визнання недійсним договору №147-С про встановлення сервітуту від 18.03.2025 не може бути оцінена апеляційним судом як непропорційне втручання у право відповідача на мирне володіння майном.
За наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога прокурора є обґрунтованою, доведеною належними, допустимими та достовірними доказами, відтак підлягає задоволенню.
Відтак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, надав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення по справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Отже, судом першої інстанції за результатами розгляду справи було прийнято законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення, а скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.
6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.
Таким чином, у апеляційній скарзі Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.
Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Герасимчука Івана Сергійовича на рішення Господарського суду Хмельницької області від 25.08.2025р. у справі №924/461/25- залишити без задоволення, рішення Господарського суду Хмельницької області - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.
Справу №924/461/25 повернути Господарському суду Хмельницької області.
Повний текст постанови складений "28" листопада 2025 р.
Головуючий суддя Філіпова Т.Л.
Суддя Бучинська Г.Б.
Суддя Василишин А.Р.