Постанова від 25.11.2025 по справі 916/547/25

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2025 року м. ОдесаСправа № 916/547/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання: Алієва К.О.,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури - Шафарчук О.В.,

від Ради - не з'явився,

від ФОП Плющакова С.М. - Шевчук В.М., Плющаков С.М. (особисто),

від фірми «Вячеслава» - Кудрявцева О.В., Подолич А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Виробничо-комерційної приватної фірми «Вячеслава»

на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2025

у справі № 916/547/25

за позовом: Керівника Доброславської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Виробничо-комерційної приватної фірми «Вячеслава»

про: припинення володіння правом власності з одночасним закриттям реєстраційного розділу та усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва,

ВСТАНОВИВ

У лютому 2025 року керівник Доброславської окружної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Південнівської міської ради Одеського району (далі Рада) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича (далі ФОП Плющаков С.М.), в якому (з урахуванням заяви про зміну предмета позову, яка прийнята судом до розгляду протокольною ухвалою від 18.04.2025) просив суд:

- припинити ФОП Плющакову С.М. володіння правом приватної власності на кафе-бар загальною площею 79,9 кв.м. за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), вул. Хіміків, 27 (далі кафе-бар/нерухоме майно) з одночасним закриттям реєстраційного розділу об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 1392796851117;

- зобов'язати ФОП Плющакова С.М. усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Ради у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27 (далі земельна ділянка) шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе-бару.

Позов мотивований здійсненням відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності. Зокрема прокурор зазначав, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (кафе-бар) відбулась без відповідних правових підстав, за відсутності у відповідача права власності або користування земельно ділянкою, за відсутності довідки про присвоєння об'єкту адреси та на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з внесеними в п. 13 цієї декларації недостовірними відомостями про земельну ділянку.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор зазначив, що Рада, будучи власником земельної ділянки, обізнаною про виявлені порушення та маючи необхідні повноваження, протягом тривалого часу не зверталася до суду з відповідним позовом.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.02.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 916/547/25 та залучено до участі у ній в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Виробничо-комерційну приватну фірму «Вячеслава» (далі фірма «Вячеслава»), як особу, котрій надано право постійного користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: м. Южне вул. Хіміків, 27, на підставі Державного акту постійного користування землею від 06.03.1997, що встановлено рішеннями судів у справі № 916/4869/14.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/547/25 у задоволенні позову прокурора відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову про припинення володіння правом приватної власності з одночасним закриттям розділу на об'єкт нерухомого майна, суд зазначив, що заявлена прокурором вимога не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди територіальній громаді у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва:

- суд погодився з доводами прокурора та третьої особи про те, що спірний об'єкт нерухомості є самочинним будівництвом, оскільки збудований відповідачем за відсутності відповідного правоустановчого документа на земельну ділянку;

- проте, судом було встановлено, що Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі № 916/4106/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду 09.07.2015, вже було зобов'язано ФОП Плющакова С.М. усунути перешкоди фірмі «Вячеслава» у праві постійного користування земельною ділянкою та звільнити її шляхом демонтажу існуючого кафе-бару;

- відтак, враховуючи, що в іншій господарській справі встановлено як факт самовільно побудованого відповідачем об'єкту, так і зобов'язано його знести (шляхом демонтажу), у даному випадку у суду відсутні правові підстави для задоволення заявлених прокурором позовних вимог в силу того, що в протилежному випадку, відбудеться порушенням імперативних приписів статті 61 Конституції України - притягнення однієї особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. При цьому, суд зазначив, що склад учасників справи у відповідності до статті 61 Конституції України не має вирішального значення.

Не погодившись з рішенням суду, заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі прокурор) та фірма «Вячеслава» подали на нього апеляційні скарги, в яких просять його скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Апеляційна скарга прокурора мотивована наступним:

- суд дійшов помилкового висновку, зазначивши, що вимога про припинення володіння правом приватної власності на певний об'єкт нерухомого майна є неефективним способом захисту;

- у ході розгляду справи № 916/4106/14, Рада мала статус третьої особи та не могла у повній мірі захистити право територіальної громади на розпорядження спірною земельною ділянкою комунальної форми власності, на якій ОСОБА_1 самочинно зведено кафе-бар, тим більше будучи залученою на стороні відповідача;

- з огляду на положення ч. 1 ст. 391 ЦК України, притягнення Плющакова С.М. до цивільної відповідальності за порушення права постійного землекористувача в рамках іншої господарської справи, не може перешкодити дійсному власнику земельної ділянки (територіальній громаді міста Південне) захистити своє право на розпорядження такою земельною ділянкою на власний розсуд, тобто реалізувати іншу складову інституту права власності;

- крім того, після розгляду судами іншої господарської справи про демонтаж самочинно-зведеного кафе-бару, Плющаков С.М. зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, в якій зазначено дату закінчення будівництва « 26.09.2017», що може свідчити про те, що після набрання законної сили рішенням суду у вказаній справі, спірний кафе-бар перебував у стані будівництва та міг змінитись.

Апеляційна скарга фірми «Вячеслава» мотивована наступним:

- суд не надав належної оцінки доводам прокурора та третьої особи щодо самочинного будівництва на земельній ділянці;

- судом необґрунтовано залишено без розгляду клопотання третьої особи про винесення окремої ухвали щодо порушень законодавства з боку посадових осіб Ради;

- у іншій господарській справі, на яку послався суд першої інстанції, був інший предмет позову (ст. 391 ЦК України), не розглядалося питання правомірності набуття права власності та не оцінювалося питання самочинного будівництва, були інші учасники.

Разом з апеляційною скаргою фірма «Вячеслава» надала додаткові докази, зокрема: Державний Акт на право постійного користування землю; Акт державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта до експлуатації; Акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання; договір про будівництво і введення в експлуатацію продовольчого ринку; договір на будівництво міського промтоварного ринку.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколами автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному складу суду, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Ярош А.І., Принцевської Н.М.

У зв'язку з перебуванням судді-учасника колегії Ярош А.І. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 справу прийнято до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді: Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., за апеляційною скаргою прокурора відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 25.08.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу № 916/547/25 до розгляду на 14.10.2025 о 14:00 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.08.2025 апеляційну скаргу фірми «Вячеслава» залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України як таку, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 3 ст. 258 ГПК України та встановлено скаржнику 10-ти денний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання суду доказів доплати судового збору у розмірі 4524 грн.

18.08.2025 від фірми «Вячеслава» надійшла заява про усунення недоліків, до якої додано квитанцію до платіжної інструкції від 13.08.2025 № 27 на суму 4524 грн.

26.08.2025 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, в якому відповідач заперечував проти її задоволення, зазначаючи, зокрема, що:

- прокурор заявив вимоги до особи, яка не є власником нерухомого майна, адже власником майна є саме фізична особа - Плющаков С.М., а не ФОП Плющаков С.М.;

- дана справа не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства, а повинна розглядатися судами цивільної юрисдикції;

- судом першої інстанції повністю проігноровані заяви та клопотання відповідача щодо ґрунтовного та детального дослідження заявлених прокурором підстав для представництва держави в особі Ради;

- позовна заява прокурора подана саме в інтересах комерційного суб'єкта господарювання - фірми «Вячеслава»;

- Рада не реалізувала свою виключну компетенцію, передбачену ст. 10 Земельного кодексу України, та, відповідно до вимог ч. 16 ст. 19 Земельного кодексу України, не ухвалювала рішення про надання земельної ділянки у постійне користування фірмі «Вячеслава», отже в неї (третьої особи) взагалі не виникло право постійного користування земельною ділянкою.

При цьому, в прохальній частині відзиву на апеляційну скаргу відповідач просить суд: відмовити прокурору у підтвердженні підстав для представництва інтересів держави в особі Ради; визнати подання прокурором позовної заяви, із зміненим предметом позову, зловживанням процесуальними правами; закрити провадженні у даній справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.08.2025 за апеляційною скаргою фірми «Вячеслава» також відкрито апеляційне провадження, встановлено іншим учасникам справи строк до 12.09.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз'яснено про їх право в цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань. Об'єднано апеляційні скарги прокуратури та фірми «Вячеслава» на рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/547/25 в одне провадження для сумісного розгляду в судовому засіданні 14.10.2025 о 14:00 год

14.10.2025 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване його тимчасовою непрацездатністю внаслідок захворювання. До клопотання додано: копію інформаційної довідки з електронної системи охорони здоров'я, копію огляду сімейного лікаря від 13.10.2025. Аналогічне клопотання надійшло також від представника відповідача адвоката Шевчука В.М.

Ухвалою від 14.10.2025 розгляд справи відкладено на 25.11.2025 о 13:15 год.

17.11.2025 від фірма «Вячеслава» надійшло клопотання про долучення доказів та визнання їх нововиявленими обставинами, зокрема: процесуальних документів у справі № 916/4106/14, матеріалів виконавчого провадження, листа Ради, Витягу з Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

25.11.2025 від фірми «Вячеслава» надійшли письмові пояснення.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання 25.11.2025 з'явився прокурор, Плющаков С.М., його представник, а також представники фірми «Вячеслава».

Представник Ради в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 25.11.2025 колегія суддів, розглянувши надані фірмою «Вячеслава» до апеляційної скарги та 17.11.2025 (до клопотання) нові докази, дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинна подати суду докази разом з письмовими поясненнями третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (частини 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень статей 80, 269 ГПК України.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, третя особа була належним чином повідомлена як про вчинення відповідних процесуальних дій, так і про день, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції.

Третьою особою не обґрунтовано неможливість неподання цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї. Третя особа жодного разу не повідомляла суд ні про існування у неї цих доказів, ні про причини, з яких вони не можуть бути подані разом з письмовими поясненнями.

Відповідно до частин 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що наведені положення ГПК України пов'язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи». При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі № 910/5011/18, від 13.04.2021 у справі № 909/722/14 та від 01.07.2021 у справі № 46/603.

Отже неподання відповідних доказів в суд першої інстанції залежало виключно від суб'єктивної поведінки самої третьої особи, яка несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії. Третьою особою необґрунтовано неможливість неподання цих доказів під час розгляду справи в суді першої інстанції, не наведено ні «винятковість випадку», ні «причин, що об'єктивно не залежали від неї».

Більш того, певні надані докази взагалі датовані після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення. Разом з тим, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Наведений висновок також послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20, від 10.08.2022 у справі № 922/739/21.

За таких підстав, колегія суддів не приймає надані третьою особою до апеляційної скарги та 17.11.2025 нові докази.

В судовому засіданні 25.11.2025 прокурор та представники третьої особи просили задовольнити їх апеляційні скарги, скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/547/25, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов прокурора у повному обсязі.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення апеляційних скарг, просили залишити їх без задоволення, оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави.

Пунктом 3 ст. 131-1 Конституції України визначено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абз. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

У постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі №915/20/18 суд касаційної інстанції зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також й у захисті прав та свобод місцевого самоврядування, яке не має загальнодержавного характеру, але спрямоване на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.

У постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що сам факт не звернення до суду ради з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси територіальної громади, свідчить про те, що зазначений орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 для підтвердження судом підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді у випадку, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, достатнім є дотримання прокурором порядку повідомлення, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», та відсутність самостійного звернення компетентного органу до суду з позовом в інтересах держави протягом розумного строку після отримання такого повідомлення.

Із змісту позовної заяви вбачається, що прокурор в обґрунтування наявності підстав для представництва посилається на те, що на земельній ділянці комунальної власності відповідачем здійснено самочинне будівництво.

Так, судом встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, розташована за адресою: Одеська область, м. Южне (Південне), вул. Хіміків, 27, знаходиться в межах міста Южне (нині перейменовано в Південне).

Крім того, відповідно до дослідженої судом сформованої 31.01.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна довідки № 410888056 Територіальна громада в особі Южненської міської ради є власником земельної ділянки, площею 0,5679 га, із кадастровим номером 5111700000:02:007:0103, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 82339051117, розташована за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, буд. 27; цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури. Реєстрація речового права здійснена 12 червня 2013 року.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді.

Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Таким чином, у комунальній власності територіальної громади м. Південне перебувають усі землі в межах м. Південне, крім земельних ділянок приватної та державної власності, незалежно від стану формування земельної ділянки (такі висновки наведено у постанові Верховного Суду від 19.09.2023 у справі № 902/639/22).

Розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді.

Тобто, право власності територіальної громади виникає на відповідні землі комунальної власності в силу їх територіального розташування в межах населеного пункту (постанова Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/6317/18).

Отже у даному випадку право комунальної власності на спірну земельну ділянку, що розташована за адресою: Одеська область, м. Південне, вул. Хіміків, 27, підтверджено розташуванням цієї земельної ділянки у межах м. Південне.

В той же час обов'язок щодо спростування зазначеної презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України.

Разом з тим, відповідачем не спростовано за допомогою належних, допустимих та вірогідних доказів той факт, що саме Рада є власником спірної земельної ділянки.

З матеріалів цієї справи вбачається, що прокурором 05.08.2024 звернувся із запитом/повідомленням до Ради, в якому посилаючись на дослідження питань наявності підстав вжиття заходів представницького характеру з питань додержання вимог містобудівного та земельного законодавства, зазначав про здійснену із порушенням приписів законодавства України державну реєстрацію права приватної власності за Плющаковим С.М. на нерухоме майно, оскільки земельна ділянка під нерухомим майном не знаходиться у Плющакова С.М. ані в оренді, а ні у приватній власності, просив надати наступні документи: технічний паспорт будівлі; документи, що посвідчують введення вказаного об'єкту нерухомого майна в експлуатацію; рішення Ради (виконкому) відносно цього об'єкту нерухомого майна, а також документи, які підтверджують право користування земельною ділянкою. Також просив висловити правову позицію щодо правомірності такої реєстрації.

07.08.2024 Фондом комунального майна Ради надано відповідь на звернення прокурора, в якій повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: Одеській район, Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, 27, є земельною ділянкою комунальної власності та на даний час не передана у власність/користування іншим фізичним або юридичним особам, у зв'язку із відсутністю інших документів їх надати неможливо.

08.08.2024 Відділом надання адміністративних послуг міської ради надано відповідь на звернення прокурора, в якій повідомлено про неможливість надання копії документів у зв'язку з їх відсутністю.

12.08.2024 Виконавчим комітетом міської ради надано відповідь на звернення прокурора, в якій зазначено, що з вказаного переліку документів можливо надати лише копію Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1) від 02.10.2017 р. № ОД141172751150; інші документи в виконавчих органах Міської ради відсутні.

21.10.2024 прокурор звернувся із запитом/повідомленням до Ради, в якому просив надати інформацію стосовно того, яку площу становить земельна ділянка територіальної громади, яку фактично займає спірний об'єкт нерухомого майна (бар загальною площею, 79,9 кв. м, за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 27), та яка підлягає звільненню. Крім того, з метою з'ясування фізичного існування спірного кафе-бару, площі фактично займаної ним земельної ділянки, а також встановлення його приналежності до капітальних чи тимчасових споруд, просив надати акт щодо обстеження означеного об'єкта та рішення про присвоєння йому адреси.

Радою, як органом, уповноваженим на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах, дій, спрямованих на здійснення захисту територаільної громади м. Південне, вжито не було.

08.01.2025 прокурор в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направив Раді відповідне повідомлення та 04.02.2025.2024 звернувся до суду із цим позовом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що у даному випадку прокурором підтверджені підстави для представництва інтересів держави особі Ради і дотримано передбачений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» порядок реалізації такого захисту, у зв'язку з чим колегія суддів відхиляє доводи та аргументи відповідача в цій частині.

Щодо клопотання відповідача про визнання судом подання прокурором позовної заяви (із зміненим предметом позову) зловживанням процесуальними правами.

Відповідно до п. 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 43 ГПК України).

Частиною 2 ст. 43 ГПК України передбачено, що залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом (ч. 4 ст. 43 ГПК України).

Відповідно до ст. 131 ГПК України заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом шляхом постановлення ухвали.

Отже у випадку зловживання стороною процесуальними правами суд залишає за собою право застосувати заходи процесуального примусу, визначені нормами ГПК України.

Зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом).

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - ухваленню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав і так само прав та інтересів інших осіб. У разі ж коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 12.08.2019 у справі № 905/945/18, від 16.10.2019 у справі № 906/936/18 та від 06.05.2021 у справі № 910/6116/20.

Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні, дії, але робить це на шкоду іншим особам, з метою, яка не співпадає з завданням господарського процесу, визначеним у статті 2 ГПК України (справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави).

Доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

Так, згідно з вимогами статті 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Крім прав та обов'язків учасників справи, визначених у ст. 42 цього Кодексу, ст. 46 ГПК України регламентовано процесуальні права та обов'язки сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Тобто право сторони подати заяву про зміну предмета позову гарантоване законом.

Сторони вільні розпоряджатися своїми правами на власний розсуд.

За таких обставин, подання прокурором заяви про зміну предмета позову є реалізацією своїх процесуальних прав і саме по собі звернення з такою заявою за недоведеності обставин, зазначених у ч. 2 ст. 43 ГПК України, не свідчить про процесуальне зловживання.

За таких обставин, підстави для визнання дій прокурора зловживанням процесуальними правами відсутні.

Щодо клопотання відповідача закрити провадженні у даній справі.

Обґрунтовуючи необхідність закриття провадження відповідач посилається на те, що прокурор заявив вимоги до особи, яка не є власником нерухомого майна, адже власником майна є саме фізична особа - ОСОБА_1 , а не ФОП Плющаков С.М.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

У статтях 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з абзацом 2 статті 30 ЦК України цивільна дієздатність фізичної особи визначається як здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

У частинах 1, 2 статті 50 ЦК України передбачено право фізичної особи на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб - підприємців є відкритою.

Фізична особа, яка в установленому законом порядку набула статусу підприємця, не втрачає свого статусу фізичної особи. Натомість згідно з частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.

При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи-підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, від 24.04.2018 у справі № 303/5186/15-ц, від 15.05.2019 у справі № 904/10132/17, від 21.09.2019 у справі № 922/4239/16, від 03.07.2019 у справі № 916/1261/18, від 09.10.2019 у справі № 209/1721/14-ц.

Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи-підприємця (ФОП) фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах - як фізична особа, та як ФОП.

Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до частини 1 статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Тобто, фізична особа, яка є власником, зокрема нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи-підприємця. Отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності (такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 920/1275/16, від 12.03.2024 у справі № 925/989/22).

Вирішуючи питання про юрисдикційність спору у цій справі, колегією суддів встановлено, що по-перше: відповідач має дійсний статус ФОП.

По-друге: цілком очевидно, що спірний об'єкт нерухомості (а саме кафе-бар) і не може використовуватися особистих та (або) побутових потреб Плющакова С.М., оскільки має комерційне спрямування.

При цьому, колегія суддів також враховує і те, що технічний паспорт та декларація про готовність до експлуатації на спірний об'єкт нерухомості подано відповідачем саме у статусі ФОП/СПД (суб'єкт підприємницької діяльності).

Крім того, судом встановлено, що 12.04.2024 між ФОП Плющаковим С.М. (Замовник) та ПП «ОЛІМП-ЮГ» (Виконавець) укладено договір про надання охоронних послуг № 1204-24 ф, за яким Виконавець прийняв на себе обов'язки по фізичній охороні майна і матеріальних цінностей кафе-бару, за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 27, загальною площею 79,9 кв.м, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1392796851117, які знаходяться в правомірному володінні Замовника.

Аналогічне майно (кафе-бар, за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 27) визначено у Переліку майна, яке передається під охорону ПП «ОЛІМП-ЮГ», підписаному між Замовником та Виконавцем. Визначено цілодобовий пост охорони - кафе-бар, за адресою: Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 27.

Додатковою угодою від 01.01.2025 № 1 до Договору про надання охоронних послуг № 1204-24 ф від 12.04.2024 продовжено строк дії договору до 31.12.2025.

Вищевикладене у сукупності дає обґрунтовані підстави стверджувати, що Плющаков С.М. набув право власності на спірний кафе-бар та реалізовує правомочності власника такого об'єкта саме як ФОП, а не фізична особа.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на склад учасників справи, предмет позову та характер спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновок суду першої інстанції про вирішення цього спору у порядку господарського судочинства та про відсутність підстав для закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо суті спору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2013 у справі № 916/444/13-г визнано недійсним договір оренди землі укладений, між Южненською міською радою та Обслуговуючим кооперативом «Южненський міський ринок», зареєстрований в Южненському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам від 03.09.2008 за № 040851100094.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Южненською міською радою Одеської області та ФОП Плющаковим С.М. від 09.03.2010, загальною площею 0,0086 га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, 27, укладеного строком на 5 років, зареєстрованим в Комінтернівському районному відділі Одеської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам 26.03.2010 за № 044051100006.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 27.04.2015 у справі № 916/4106/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду 09.07.2015, зобов'язано ФОП Плющакова С.М. усунути перешкоди фірмі «Вячеслава» у праві постійного користування земельною ділянкою по вул. Хіміків, 27 у м. Южному та звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу існуючого кафе-бару за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, 27.

Зокрема,постановою Одеського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 у справі № 916/4106/14 встановлено наступне:

«Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 16.08.1996 між виконкомом Южненської міської ради народних депутатів та багатогалузевою комерційною фірмою «Вячеслава» укладено договір на будівництво та введення в експлуатацію продовольчого ринку в м. Южному (ІІ черга міського ринку), предметом якого є умови будівництва, введення в експлуатацію та подальше використання частини продовольчого ринку для реалізація продуктів харчування, площею 4620 кв.м. за рахунок коштів фірми «Вячеслава».

Виконком Южненської міської ради зобов'язався надати фірмі «Вячеслава» земельну ділянку під будівництво продовольчого ринку в постійне користування та державний акт на постійне користування земельною ділянкою, а остання зобов'язалась побудувати комплекс торгових кіосків і передати їх в оренду підприємцям.

Розпорядженням міського голови від 02.07.1997 № 02-02-344р було затверджено акт Державної технічної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом колгоспного ринку на 120 торговельних місць, першого пускового комплексу ІІ черги по вул. Хіміків, 27.

ВКПФ «Вячеслава» згідно вищевказаного договору виплатила виконкому Южненської міської ради за незавершене будівництво грошові кошти в сумі 48700 грн., що підтверджується актом звірки між ВКПФ «Вячеслава» та Южненським міськвиконкомом від 21.12.1998 та набула права власності на об'єкти зазначені в акті державної комісії від 01.07.1997.

Вказані об'єкти знаходяться на земельній ділянці, на яку згідно рішення Южненської міськради Одеської області №169 від 20.12.1996 виданий Державний акт серії І-ОД №001381 від 06.03.1997 на право постійного користування землею приватній фірмі «Вячеслава» під продовольчий та промисловий базар, розміщений на площі 6005 кв.м., в тому числі під промисловий базар 1385кв.м., під продовольчий - 4620кв.м. за рахунок земель міста, які знаходяться в міжмікрорайонній зоні.

Разом з тим, Южненською міською радою були прийняті рішення, які позбавили ВКПФ «Вячеслава» наданої землі, у зв'язку з чим ВКПФ «Вячеслава» протягом багатьох років відстоювала свої порушені права.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 06.06.2012, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2013 та Вищого адміністративного суду України від 23.04.2015 у справі №2а-24/11/1533 позов ВКПФ «Вячеслава» до Южненської міської ради, за участю третіх осіб - ОК «Южненський міський ринок», ДПІ у м. Южному Одеської області, відділу Держкомзему у м. Южному Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення Южненської міської ради від 14.12.2006р. №161-V "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою ВКПФ "Вячеслава" задоволено.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 16.04.2010, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2013 у справі № 2-а-9/10/1533, задоволено позов прокурора м. Южне Одеської області до Южненської міської ради, треті особи - ОК «Южненський міський ринок», ВКПФ «Вячеслава» про визнання незаконним та скасування рішення Южненської міської ради від 11.10.2007 № 502-V «Про надання дозволу ОК «Южненський міський ринок» на оформлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду строком на 3 роки за адресою: м. Южне, вул. Хіміков, 27; про надання ОК «Южненський міський ринок» земельної ділянки в оренду терміном на 3 роки площею 0,5785 га під розміщення ринку по вул. Хімікіов, 27 у м. Южне.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.10.2013, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2015, визнано недійсним договір оренди землі від 03.09.2008, укладений між Южненською міською радою та ОК «Южненський міський ринок».

Таким чином, на даний час право постійного користування спірною земельною ділянкою ВКПФ «Вячеслава» не є припиненим та підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серія І-ОД №001381 від 06.03.1997, зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право користування землею за № 9, виданим ВКПФ «Вячеслава» на підставі рішення Южненської міської ради №169 від 28.12.1996.

Проте, 17.12.2009 Южненською міською радою прийнято рішення № 1295-V «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0086 га в короткострокову оренду строком на 5 років ФОП Плющакову С.М. під розміщення існуючого кафе-бару за адресою: м. Южне, вул. Хіміків, 27 із земель територіальної громади м. Южного».

На підставі зазначеного рішення в 2009 році між Южненською міською радою та ФОП Плющаковим С.М. було укладено договір оренди відведеної земельної ділянки площею 45 кв.м., строком на 5 років.

Постановою Южного міського суду Одеської області від 18.03.2014, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.08.2014, визнано протиправним та скасовано рішення №1295-V від 17.12.2009 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 0,0086га в короткострокову оренду строком на 5 років фізичній особі-підприємцю Плющакову С.М. під розміщення існуючого кафе-бару за адресою: м. Южне, вул. Хіміків, 27 із земель територіальної громади м. Южного».

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.02.2015 по справі № 916/4869/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, позов ВКПФ «Вячеслава» задоволено у повному обсязі та визнано недійсним договір оренди землі від 09.03.2010, укладений між Южненською міською радою Одеської області та ФОП Плющаковим С.М., загальною площею 0,0086га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, 27., укладеного строком на 5 років, зареєстрованим в Комінтернівському районному відділі Одеської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам 26.03.2010 за № 044051100006.

Вищезгаданими судовими рішеннями різних інстанцій неодноразово підтверджувалась законність права користування ВКПФ «Вячеслава» спірною земельною ділянкою за адресою: м. Южне, вул. Хіміків, 27, на якій відповідачем самовільно побудовано кафе - бар, що в свою чергу свідчить про вчинення останнім дій, які згідно з чинним законодавством кваліфікуються як самочинне зайняття земельної ділянки, а відтак вимоги ВКПФ «Вячеслава», спрямовані на захист її права користування земельною ділянкою. Крім того, рішення Южненської міської ради з приводу позбавлення ВКПФ «Вячеслава» права користування спірною земельною ділянкою на користь ОК «Южненський міський ринок» визнані незаконними та скасовані».

Відповідно до представленого технічного паспорту, виготовленого 12.10.2017 «БЮРО ТЕХІЧНОНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ» Одеської області за замовленням ФОП Плющакова С.М., на кафе-бар, розташованого у м. Южне, вул. Хіміків, 27: назва будинку, господарських будівель та споруд - кафе-бар, загальна площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами - 0,0086 га, загальна площа приміщення 79,70 кв.м.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об'єкта, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об'єктів з незначними наслідками (СС1), зареєстрованого 02.10.2017 за № ОД 141172751150 відділом Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради: об'єкт - «кафе-бар» СПД Плющаков С.М. за адресою: АДРЕСА_1 ; замовник та відповідальний за виконання робіт - СПД Плющаков С.М. РНОКПП НОМЕР_1 ; документ, що дає право на виконання будівельних робіт - Декларація про початок виконання будівельних робіт видана інспекцією ДАБК в Одеській області від 25.11.2021 № ОД 082111086574; місцезнаходження об'єкту - Одеська обл., м. Южне, вул. Хіміків, 27; дата початку/завершення будівництва - 26.11.2011/26.09.2017; строк введення в експлуатацію - ІІІ кв. 2017 року; інформація про документ, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою договір оренди землі від 09.09.2010 № 041051100006, зареєстрований в Комінтернівськом районному відділі Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам, Інформація Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.09.2015, індексний номер 4426917 кадастровий номер 5111700000:02:007:0103; загальна площа об'єкта - 79,9 кв.м.

24.10.2017 ОСОБА_1 звернувся із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (реєстрації права приватної власності на об'єкт кафе-бар, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ).

30.10.2017 державний реєстратором прав на нерухоме майно Одеської обласної філія Комунального підприємства «ЦЕНТР ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ» Іскровим Олегом Вікторовичем прийнято рішення про державну реєстрацію права приватної власності за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення кафе-бару, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

24.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до Ради із заявою про ухвалення рішення про продаж земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за адресою: АДРЕСА_1 ; а також про укладення відповідного договору купівлі-продажу.

У зазначеній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що набув право приватної власності на об'єкт нерухомого майна будівлю кафе-бару, загальною площею 79,9 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , на земельній ділянці загального площею 0,0086 га, розташованій за тією ж адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5111700000:02:007:0183, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

06.02.2024 Южненською міською радою прийнято проект рішення про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183) для здійснення продажу ОСОБА_1 земельної ділянки несільськогосподарського призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, кадастровий номер 5111700000:02:007:0183, площею 0,0086 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

Протоколом засідання постійної комісії Міської ради з питань адміністративно-територіального устрою, земельних відносин та охорони навколишнього середовища від 13.02.2024 № 27, прийнято рішення рекомендувати Міській раді зняти з розгляду та перенести, зокрема питання про проведення грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183), яка підлягає продажу громадянину ОСОБА_1 .

Відповідно до представленого протоколу засідання від 27.06.2024 комісії з врегулювання проблемних питань у сфері земельних відносин та наповнення місцевого бюджету від плати за землю та продажу земельних ділянок на території Южненської міської територіальної громад вбачається наступне: «на підставі заяви громадянина ОСОБА_1 від 25.01.2024 про надання дозволу на викуп земельної ділянки з кадастровим номером 5111700000:02:007:0183, на якій розташовано об'єкт приватної власності кафе-бар зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 24.11.2017 року № 23087688, було підготовлено проект рішення «Про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки (кадастровий номер 5111700000:02:007:0183), яка підлягає продажу громадянину ОСОБА_1 » на сесію Южненської міської ради Одеського району Одеської області яка відбулась 06.06.2024.

Земельна ділянка була сформована у 2010 році та передана в оренду громадянину ОСОБА_2 , термін договору оренди землі сплив 2015 року.

Орендна плата з 2016 по теперішній час до бюджету Южненської міської територіальної громади за користування земельною ділянкою не надходила.

Зазначено, що у разі надання громадянином Плющаковим гарантійного листа щодо сплати за користування земельною ділянкою з 2016 року по теперішній час та після сплати заборгованості, проект рішення про викуп даної ділянки буде винесено на чергову сесію ІОжненської міської ради Одеського району Одеської області».

Відповідно до сформованої 17.06.2024 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна довідки № 383208677 ОСОБА_1 є власником об'єкту нерухомого майна (кафе-бару,) із реєстраційним номером 1392796851117, загальною площею 79,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності зареєстровано 24.10.2017 на підставі рішення про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 30.10.2017 № 37841587, для реєстрації подано наступні документи: технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 12.10.2017, видавник: Бюро Технічної інвентаризації Одеської області; декларація про готовність об'єкта до експлуатації, серія та номер: ОД141172751150, виданий 02.10.2017, видавник: Відділ Державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Южненської міської ради. Документ отримано з ЄРД.

Водночас, Фонд комунального майна Міської ради у відповідь на запит прокурора повідомив, що земельна ділянка, за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, перебуває у комунальній власності та не передана у власність/користування іншим фізичним/юридичним особам.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора припинити відповідачу володіння правом приватної власності на кафе-бар та зобов'язати відповідача усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Ради у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.

Підставою позову зазначено здійснення відповідачем самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності. Зокрема прокурор зазначав, що державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (кафе-бар) відбулась без відповідних правових підстав, за відсутності у відповідача права власності або користування земельно ділянкою, за відсутності довідки про присвоєння об'єкту адреси та на підставі декларації про готовність об'єкта до експлуатації, з внесеними в п. 13 цієї декларації недостовірними відомостями про земельну ділянку.

Як вже зазначалось, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що задоволення першої вимоги (про припинення володіння правом приватної власності) не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна, а щодо другої вимоги (про зобов'язання відповідача усунути перешкоди територіальній громаді у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва) суд зазначив, що її задоволення призведе до порушення імперативних приписів статті 61 Конституції України - притягнення однієї особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Щодо вимоги про припинення володіння правом приватної власності колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для її задоволення та зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 316, частини 1 статті 317 та частини першої статті 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною 1статті 321 цього Кодексу право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України).

Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючої перешкоди чи зобов'язання Відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України).

Позовні вимоги прокурора у даній справі стосуються усунення перешкод територіальній громаді у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва.

Правовою підставою позову визначено, зокрема, статті 376, 391 ЦК України.

Так, відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абз. 12 ч. 2 вказаної статті).

У відповідності до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У цій статті гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, в який вони виконують свої зобов'язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці десятому пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 вказано, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок щодо нього, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога про захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, а також забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Таким чином, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний Позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права Позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний Позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права Позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

Колегія суддів зазначає, що якщо право власності на об'єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об'єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об'єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Звідси коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна.

Колегія суддів зазначає, що вже сталою є практика Верховного Суду з приводу того, що належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Враховуючи наведені норми матеріального права, а також висновки Верховного Суду щодо них, колегія суддів висновує, що належним та ефективним способом захисту прав держави (територіальної громади) у спірних правовідносинах є вимога прокурора про зобов'язання відповідача знести самочинне будівництво, яка у позові сформульована як: «зобов'язати ФОП Плющакова С.М. усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Ради у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе-бару».

Задоволення саме цієї вимоги саме по собі остаточно вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

За вказаних обставин, у задоволенні позовної вимоги про припинення володіння правом приватної власності дійсно слід відмовити через неналежно обраний прокурором спосіб захисту, про що правильно зазначив місцевий господарський суд.

Доводи скаржників вищевказаних висновків суду не спростовують.

Щодо вимоги про зобов'язання відповідача усунути перешкоди територіальній громаді у розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (ч. 1 ст. 373 ЦК України). Елементом особливої правової охорони землі є норма частини другої статті 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до ст. 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно із ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Згідно із ч. 1 ст. 153 Земельного кодексу України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (ч. 2 ст. 152 ЦК України).

Статтею 375 ЦК України передбачено, що власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

У силу спеціального застереження, наведеного в ч. 2 ст. 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, також прямо визначені статтею 376 ЦК України.

Частинами третьою - п'ятою статті 376 ЦК України, відповідно, встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо ж власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Отже, знесення самочинно побудованого спірного об'єкта нерухомості відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України є належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво.

Формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Ураховуючи наведене, коли належний власник земельної ділянки не надавав згоди на будівництво на його земельній ділянці об'єкта нерухомого майна, він має право вимагати усунення будь-яких порушень його прав як власника земельної ділянки (ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України).

Висновки щодо способу захисту прав власника земельної ділянки у разі зведення на ній самочинного будівництва шляхом задоволення вимоги про знесення самочинно побудованого нерухомого майна є усталеними в судовій практиці Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 20.07.2022 у справі №923/196/20, Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 910/14328/17, від 01.07.2020 у справі № 755/3782/17, від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19).

За змістом ч. 7 ст. 376 ЦК України зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі: (1) істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, (2) істотного порушення будівельних норм і правил.

У цих випадках з позовом про зобов'язання особи до проведення перебудови може звернутися відповідний орган державної влади або орган місцевого самоврядування. Таке рішення суд може ухвалити і за позовом про знесення самочинного будівництва, якщо за наслідками розгляду справи дійде висновку, що можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва не втрачено і відповідач згоден виконати перебудову. У разі невиконання особою судового рішення про здійснення перебудови, суд може постановити рішення про знесення самочинного будівництва.

В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, ст. 376 ЦК України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч. 4 ст. 376 ЦК України).

В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №822/2149/18.

Як вже зазначалось, рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2015 у справі № 916/4869/14, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 31.03.2015, визнано недійсним договір оренди землі, укладений між Южненською міською радою Одеської області та ФОП Плющаковим С.М. від 09.03.2010, загальною площею 0,0086 га, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Хіміків, 27, укладеного строком на 5 років, зареєстрованим в Комінтернівському районному відділі Одеської регіональної філії «Центр Державного земельного кадастру» Державного комітету України по земельним ресурсам 26.03.2010 за № 044051100006.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ст. 129 Конституції України та ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Колегія суддів зазначає, що станом на момент реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна (кафе-бару) та подання прокурором позову, відповідач не був та не є ні власником, ні правомірним землекористувачем відповідної земельної ділянки.

Матеріали цієї справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність у відповідача права користування земельною ділянкою за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, як станом на дату реєстрації Декларації про готовність до експлуатації об'єкта, так і станом на дату пред'явлення позовної заяви прокурором.

При цьому із дослідженої судом відповіді Фонду комунального майна Міської ради на запит прокурора вбачається, що земельна ділянка, за адресою: Одеська обл., Одеський р-н, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, перебуває у комунальній власності та не передана у власність/користування іншим фізичним/юридичним особам.

Іншого відповідачем не доведено, як і не надано жодних належних та допустимих доказів зворотного.

Так, в матеріалах справи наявне лише звернення ОСОБА_1 до Ради із заявою про продаж відповідної земельної ділянки, однак самого рішення Ради про продаж, як і укладення відповідного договору купівлі-продажу, матеріали цієї справи не містять.

Більш того, наявність відповідного обсягу прав на земельну ділянки задля її забудови має перебувати відповідній забудові, а не навпаки.

Колегія суддів звертає увагу, що не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці.

Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункти 92-94), від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 (пункт 35)).

Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про те, що зареєстрована за відповідачем будівля є самочинним будівництвом є таким, що зроблений з додержанням вищенаведених норм матеріального права та усталених висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Оскільки Рада, як власник земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі, то задоволення вимоги про знесення такого майна та відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав власника, узгоджується із наведеними приписами ст. 152 Земельного кодексу України та положеннями ч. 4 ст. 376 ЦК України.

Фактично, відмова судом у задоволенні позову прокурора в цій частині обґрунтована лише тим, що рішенням суду від 27.04.2015 у справі № 916/4106/14, яке набрало законної сили, вже було зобов'язано ФОП Плющакова С.М. усунути перешкоди фірмі «Вячеслава» у праві постійного користування земельною ділянкою та звільнити її шляхом демонтажу існуючого кафе-бару, а відтак, за висновком суду, задоволення позову призведе до порушення імперативних приписів статті 61 Конституції України - притягнення однієї особи двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Водночас, за загальним правилом правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

В свою чергу, відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу. По суті, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.

Як вже зазначалось, відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з ч. 4 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Отже відповідний позов про знесення самочинно побудованого нерухомого майна може бути пред'явлений як власником, так і користувачем земельної ділянки.

Звідси, та обставина, що у іншій господарській справі задоволено позов землекористувача не виключає можливості задоволення аналогічного позову власника землі.

Крім того, Плющаков С.М. зареєстрував декларацію про готовність об'єкта до експлуатації № ОД141172751150, в якій зазначено дату закінчення будівництва - 26.09.2017, тобто вже після розгляду судами господарської справи № 916/4106/14 за позовом фірми «Вячеслава» до ФОП Плющакова С.М. про демонтаж кафе-бару.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідний позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлений як власником земельної ділянки, так і землекористувачем, в даному випадку відсутнє саме подвійне притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за одне й те саме правопорушення.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання відповідача усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Ради у розпорядженні земельною ділянкою площею шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва (кафе-бару) - скасуванню, із прийняттям в цій частині нового рішення, про задоволення такої вимоги, в іншій частині рішення залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги Заступника керівника Одеської обласної прокуратури та Виробничо-комерційної приватної фірми «Вячеслава» задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 10.07.2025 у справі № 916/547/25 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича усунути перешкоди територіальній громаді м. Південне в особі Південнівської міської ради Одеського району Одеської області у розпорядженні земельною ділянкою площею 0,0086 га за адресою: Одеська область, Одеський район, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27, шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе-бару загальною площею 79,9 кв.м, за адресою: Одеська область, м. Південне (до перейменування Южне), вул. Хіміків, 27 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 1392796851117).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича на користь Одеської обласної прокуратури 3028 грн витрат по сплаті судового збору за подання позову та 1514 грн за подання заяви про забезпечення позову.».

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича на користь Одеської обласної прокуратури 3633,60 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Плющакова Сергія Миколайовича на користь Виробничо-комерційної приватної фірми «Вячеслава» 4542 грн витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повна постанова складена 28.11.2025.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська