79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"28" листопада 2025 р. Справа №909/577/24
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Желіка М.Б.
розглянув в порядку письмового провадження (без виклику представників сторін) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мишак і Партнери"
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 (повний текст рішення складено 07.01.2025, суддя Максимів Т.В.)
у справі № 909/577/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ РИТЕЙЛ", м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Мишак і Партнери", м. Івано-Франківськ
про стягнення неустойки в сумі 225 419 грн 30 коп
На розгляд Господарського суду Івано-Франківської області від ТОВ «ВФ Ритейл» 18.06.2024 надійшла позовна заява про стягнення з ТОВ «Мишак і Партнери» неустойки за договором про виконання робіт від 09.02.2024 за №VR-09.02.2024 в сумі 225419 грн 30 коп.
Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення умов договору про виконання робіт №VR-09/02/2024 від 09/02/2024 відповідач повністю не виконав визначені цим договором роботи у строки обумовлені сторонами, у зв'язку з чим за порушення строку виконання робіт позивач, керуючись умовами договору, нарахував відповідачу 225 419 грн 30 коп. неустойки.
Відповідач у відзиві вказав на те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а порушення зобов'язань за договором сталося за сукупністю всіх негативних як суб'єктивних так і об'єктивних обставин і не з його вини; роботи завершені в мінімально можливі та розумні строки. Зазначив, що позивач спеціально затягував терміни в процесі виконання робіт, зокрема змінював уповноважену особу по технагляду. Інші уповноважені особи, які прибували на об'єкт, постійно чинили тиск, мали якісь формальні претензії, змінювали завдання, вимоги, об'єми робіт, особливо тих що стосувалися електричної частини. Все це стало причиною значного зміщення термінів виконання робіт, багатьох переробок і виникнення додаткових робіт, які були виконані, однак не включені в акт приймання виконаних робіт від 15.04.2024 та зрештою не оплачені. Вказав, що в період з 25.04.2024 до 29.05.2024 (дата отримання претензії від 16.05.2024 №R/24/183) пройшло більше місяця. В цей період від позивача не надходило претензій щодо сплати неустойки, тому на підставі існування з ним довірливих робочих відносин вважав, що ця ситуація є врегульована та не потребує вирішення в суді. Звернув увагу суду на те, що 25.04.2024 позивач направив йому на підписання додаткову угоду №1 до договору про виконання робіт № VR-09.02.2024 від 25.04.2024 та акт виконаних робіт № 1 від 25.04.2024, де вартість робіт скоригована на суму здійсненої передоплати та вказано про відсутність з боку позивача обов'язку, а з боку відповідача майнових претензій до позивача щодо недоплати ним 30% вартості робіт, вказаної в п. 3.1. договору. Одночасно, на пропозицію відповідача про включення до цієї додаткової угоди пункту 6 про те, що позивач теж не буде мати жодних майнових претензій, отримав відмову, у зв'язку з чим відповідач не підписав таку додаткову угоду. З огляду на викладене, просив в задоволенні позовних вимог - відмовити.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2024 року у справі №909/577/24 позовні вимоги задоволено; стягнуто з ТОВ «Мишак і Партнери» на користь ТОВ «ВФ Ритейл» 225419,30 грн. неустойки та 3381,29 грн. судового збору.
При винесенні рішення судом встановлено факт порушення відповідачем зобов'язань щодо виконання у строк підрядних робіт з посиланням на докази, які наявні в матеріалах справи, а відтак перевіривши їх вартість, дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення 225 419,30 грн. з відповідача є обґрунтованою і підлягає до задоволення.
Відповідач - ТОВ «Мишак і Партнери», не погодившись з винесеним рішення подав апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.
Скаржник звертає увагу суду на те, що питання про заявлені до стягнення збитки в сумі 225 419,30 грн, яка і є ціною позову, розрахунок якої був здійснений позивачем у додаткових поясненнях до справи від 23.10.2024, було знято позивачем ще під час розгляду справи по суті. Крім цього, вважає, що ці збитки позивач пов'язував і обґрунтовував саме як збитки від надмірно сплаченої орендної плати за приміщення, а не як неустойка, хоча договір по виконанню робіт не був пов'язаний з орендними правовідносинами і не перебував в залежності від них.
Поряд з цим, скаржник зауважує, що суд дійшов помилкового висновку при неповному дослідженні доказів, щодо системи оподаткування відповідача у розмірі 5%, посилаючись лише на преамбулу і п.3.1. договору, хоча сам розрахунок сум податків і зборів відображається в договірній ціні, в якій система оподаткування розрахована позивачем невірно.
Посилається також скаржник і на те, що суд невірно дослідив і питання додаткових робіт, взагалі заперечивши їх фактичне існування, а їх перелік наведений у листі №9 від 28.03.2024 до позивача не взяв до уваги і не визнав додатковими роботами лише через те, що вони не передбачені в договірній ціні, яка є додатком 1 до договору.
Стосовно стягнення неустойки, скаржник вказує, що суд невірно оцінивши наданий позивачем детальний розрахунок неустойки, фактично задовільнив позов про стягнення збитків, а не стягнення неустойки, необґрунтовано вийшовши за межі позовних вимог, порушивши принцип диспозитивності, визначений п.5 ч.3 ст. 2 ГПК України.
Відповідно до викладеного просить скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 у справі №909/577/24.
Позивач - ТОВ «ВФ Ритейл» у відзиві від 27.02.2025 заперечує доводи апеляційної скарги, вказуючи на те, що всі пояснення відповідача з приводу відсутності його вини у невиконанні робіт у встановлений договором термін, є нічим іншим як намаганням виконавця уникнути відповідальності за порушення умов договору. Звертає увагу на те, що відповідач, вигравши тендер по відбору підрядника по даному об'єкту, уклав договір, не маючи для його виконання ні кваліфікованих працівників, ні матеріально-технічного забезпечення. Всі листи відповідача, на думку позивача були лише пустими обіцянками з переносом дат, вказанням надуманих причин прострочення закінчення виконання робіт по договору. Не завершивши роботи по договору, відповідач повернув об'єкт, розписавшись у своїй неспроможності його завершити і підписав акт виконаних робіт 15.04.2024, виходячи з фактичного об'єму виконаних робіт. І попри це, як вказує позивач, щоб уникнути відповідальності, яка передбачена умовами договору, відповідач вказує «на психологічний тиск представників замовника», зміну замовником найменування та матеріалів по договірній ціні, вказує про те, що підписав 15.04.2024 акт виконаних робіт, сподіваючись уникнути відповідальність за порушення, що мали місце під час виконання ним договору, тим самим визнаючи підстави такої відповідальності. Вказує, що відповідач свідомо прийняв на себе зобов'язання належно виконувати всі умови зазначеного договору, тобто погодився з наявністю у нього обов'язку в тому числі й щодо сплати позивачу пені за прострочення строків виконання зобов'язань за договором відповідно до п.7.4. договору. Відповідачем не надано до матеріалів справи, жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається як на підстави для зменшення розміру пені відповідно ч.3 ст. 551 ЦК України, зокрема не надано доказів на підтвердження відсутності його вини у порушенні строків виконання зобов'язання. Щодо збитків, то позивач вказує, що він мав розпочати торгівельну діяльність в магазині за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 10 а, згідно умов договору про виконання робіт від 09.02.204 з 10.03.2024. За весь цей час замовник сплачував орендну плату за вказане приміщення в розмірі 191 452,00 грн на місяць, на підставі договору оренди №2 від 21.08.2019 укладеному з ФОП Гречанюк П.Д. та недоотримав прибуток від своєї діяльності в цьому приміщенні. Відтак, замовником понесені збитки по сплаті орендних платежів за період з 10.03.2024 по 15.04.2024 в розмірі 225 419,30 грн. Крім того, вказує, що замовник поніс додаткові витрати в розмірі 114 079,98 грн. без ПДВ на іншого підрядника, з яким 17.04.2024 було укладено договір №VR-17.04.2024 про виконання робіт за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 10А для завершення ремонтно-будівельних робіт на об'єкті після відповідача. Акт здачі-приймання робіт з підрядником ФОП Михнюк М.С., який після відповідача закінчував роботи на об'єкті підписано 17.05.2024, таким чином вказує, що він відновив роботу магазину лише 17.05.2024 замість 10.03.2024, і весь цей час ніс збитки через неможливість здійснювати господарську діяльність і отримувати від неї дохід, на який він розраховував. Відповідно до цього, просить, рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2024 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи №909/577/24 в порядку письмового провадження без виклику представників сторін в судове засідання, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, які наявні в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши наявні у справі докази в сукупності з апеляційною скаргою та відзивом на неї, судова колегія встановила такі обставини:
09.02.2024 ТОВ «Мишак і партнери» (виконавець) та ТОВ «ВФ Ритейл» (замовник) уклали договір №VR-09.02.2024 про виконання робіт (а.с.17-20), згідно п.1.1. якого виконавець зобов'язався в обумовлений договором строк виконати замовнику ТОВ «ВФ Ритейл» будівельно-монтажні роботи у магазині замовника за адресою: 76018, Україна, м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності 10а. Роботи мали бути виконані в обсязі згідно договірної ціни, що є додатком №1 до цього договору, а замовник зобов'язувався прийняти виконані належним чином роботи та сплатити їх вартість у відповідності з умовами даного договору.
Як вказує позивач дія договору почалася 14.02.2024, згідно п.11.1., з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін, а 15.02.2024 ТОВ «ВФ Ритейл», згідно до п.4.1.1. договору, було сплачено передоплату в розмірі 70% вартості робіт, вказаної в п.3.1. договору, протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня підписання договору на основі виставленого виконавцем рахунку-фактури, що становить 475 275,55 грн без ПДВ, в підтвердження чого послався на платіжну інструкцію №0010002193 від 15.02.2024.
Пунктом 2.1.1. договору встановлено, що виконавець зобов'язаний виконати роботи належної якості впродовж 20 календарних днів, на основі погодженої сторонами договірної ціни, викладеної в додатку №1, що є невід'ємною частиною договору, з моменту передачі об'єкту відповідальній особі В. Мишаку для виконання робіт; належним чином виконувати інші умови цього договору.
Відтак, як вказує позивач, фактичний доступ на об'єкт замовника виконавець отримав 19.02.2024, в підтвердження чого посилається на акт здачі-приймання фронту робіт (будівельного майданчика), відповідно виконання робіт мало бути завершено 10.03.2024.
На початку березня 2024 року замовник звернувся до виконавця з електронним листом про хід виконання робіт, на що виконавець надіслав письмову відповідь за вих. №3 від 07.03.2024, в якій просив перенести строки закінчення робіт на 13.03.2024.
Проте, як вказує позивач 13.03.2024 роботи по договору не були виконані і відповідно замовник звернувся до виконавця електронним листом з претензією щодо порушення строків договору, на що виконавцем була надана відповідь за вих. №5 від 19.03.2024, в якій виконавець визнав порушення строку виконання робіт і запевнив, що роботи будуть виконані в розумні строки.
21.03.2024 замовник направив виконавцю претензію щодо невиконання умов договору вих. №R/24/112 від 21.03.2024 та просив повідомити про термін закінчення робіт.
Однак, як стверджує позивач, станом на 02.04.2024, роботи визначені договором не виконані, що відображено в акті №1 від 02.04.2024 .
15.04.2024 в результаті обстеження магазину замовника уповноваженими представниками сторін встановлено, що станом на 15.04.2024 роботи не завершені, про що складено акт обстеження та фіксації об'ємів виконаних робіт на об'єкті м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 10а магазин VODAFONE за №2 від 15.04.2024.
Відтак, позивач стверджує, що станом на 15.04.2024 прострочення виконання робіт по договору становило 36 календарних днів.
Отже, 15.04.2024 замовник скористався своїм правом на відмову від договору, про що повідомив листом за вих. №R/24/145 від 15.04.2024.
У зв'язку з відмовою замовника від договору, виконавець повернув об'єкт нерухомості (будівельний майданчик), яким зафіксовано, що роботи по ремонту об'єкта не завершені виконавцем, що підтверджується актом від 15.04.2024.
16.05.2024 позивачем на адресу відповідача надіслано претензію вих. №R/24/183, згідно якої керуючись п.п. 7.2, 7.4 та 7.9 договору вимагав у строк до 31.05.2024 включно перерахувати на рахунок ТОВ «ВФ Ритейл» 225 419,30 грн. в якості штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань по договору (а.с.47-48).
У додаткових поясненнях, які надано позивачем на розгляд суду першої інстанції відображено детальний розрахунок неустойки, з врахуванням пунктів 7.2, 7.4. договору, де зазначено що штраф становить 18 000,00 грн, пеня 67899,50 грн (за 10 днів), пеня 2647963,76 грн (за 15 днів). З посиланням на ст. ст. 3, 551, 624, 627 ЦК України, позивач вказує, що має право на стягнення з відповідача неустойки в сумі 2 733 863,26 грн, однак звертається до суду з позовною заявою про часткове стягнення неустойки (штрафу і пені) в сумі 225 419,30 грн, що є ціною позову та не перевищує розмір збитків, понесених позивачем щодо неналежного виконання відповідачем умов договору. Тобто, позивач керуючись загальними засадами справедливості, добросовісності, розумності частково просить стягнути неустойку в сумі 225 419,30 грн. від загального розміру 2 733 863,26 грн. (а.с.133-137).
З врахуванням викладених обставин справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідивши наявні матеріали справи та подані сторонами докази в апеляційному провадженні, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
У відповідності до вимог частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частиною 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 ЦК України).
В свою чергу, договір, відповідно до статті 638 ЦК України, є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно вимог статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника його виконання. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Як вбачається з матеріалів справи між сторонами існували договірні відносини на підставі договору від 09.02.2024 за №VR-09.02.2024 про виконання робіт, який по суті є договором підряду.
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України).
В ч. 1 ст. 846 ЦК України визначено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі.
Згідно із статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
В свою чергу, частина друга статті 849 ЦК України надає замовнику право під час виконання роботи відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
Як встановлено з обставин справи, 15.04.2024 замовник скористався своїм правом на відмову від договору, про що повідомив листом за вих. №R/24/145 від 15.04.2024 і, відповідно, виконавець повернув об'єкт нерухомості (будівельний майданчик) за актом від 15.04.2024, яким зафіксовано, що роботи по ремонту об'єкта не завершені виконавцем.
У відповідності до вимог ст. 610 ЦК України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Умовами договору встановлено, зокрема:
- п.7.2. що у разі порушення виконавцем п.2.1.2. та/або у разі не надання чи несвоєчасного надання замовнику фото звіту, навмисного приховування дефектів та/або порушень технології виконання робіт замовник має право стягнути з виконавця штраф у розмірі 1000 грн за кожен випадок порушень вказаних в цьому пункті договору;
- п.7.4. у випадку несвоєчасного виконання виконавцем зобов'язань згідно до п.2.1.1 цього договору, виконавець сплачує замовнику штраф в розмірі 1% від загальної вартості робіт за кожен день простроченого виконання робіт. У випадку невиконання виконавцем робіт понад 10 (десять) календарних днів виконавець додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 15% від загальної вартості робіт, за кожен день простроченого виконання робіт.
Згідно відображеного розрахунку у додаткових поясненнях (а.с.133-137) вбачається, що розрахунок збитків розрахований згідно пунктів 7.2, 7.4. договору, становить 18 000,00 грн, пеня 67899,50 грн (за 10 днів), пені 2647963,76 грн (за 15 днів), тобто загальна сума неустойки складає 2733863,26 грн, однак позивач просив стягнути неустойку (штраф і пеню) частково в сумі 225 419,30 грн з посиланням на ст. ст. 3, 551, 624, 627 ЦК України.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Згідно положень ст. 617 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Як в суді першої так і апеляційної інстанції відповідач посилається на неможливість виконати роботи відповідно до умов договору за №VR-09.02.2024 від 09.02.2024 внаслідок дій саме позивача, що спростовується матеріалами справи, зокрема:
Щодо зміни ціни договору шляхом врахування 5% податку, слід зазначити, що в преамбулі договору вказано, що ТОВ "Мишак і Партнери" є платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 % без реєстрації ПДВ.
Відповідно до п. 3.1. договору ціна такого становить 678 965 грн 07 коп. без ПДВ.
В свою чергу пункт 3.2. договору передбачає, що ціна договору включає всі податки, збори та обов'язкові платежі, які мають бути сплачені сторонами.
Судом першої інстанції встановлено, що умови оподаткування визначені вірно, ціна договору погоджена сторонами як в п. 3.1. договору так і в додатку №1 - договірна ціна, де вказано перелік робіт, матеріалів та їх вартість.
Таким чином, відповідач на момент підписання договору погодився з ціною договору та іншими його умовами, в тому числі, і з умовою, що ціна договору включає всі податки і збори та обов'язкові платежі.
Твердження щодо змін найменування та матеріалів договірної ціни, то відповідач не надав суду доказів, на підтвердження факту внесення замовником змін щодо найменування та матеріалів договірної ціни, що істотно змінювало б ціну договору.
Слід відмітити, що, всі додаткові роботи, які перелічені в листі № 9 від 28.03.2024, не є додатковими роботами, а передбачені в договірній ціні, яка є додатком №1 до договору і відповідач підписав акт виконаних робіт від 15.04.2024, виходячи з фактичного об'єму виконаних робіт.
Щодо виконання електромонтажних робіт за іншою схемою, то сторони в п. 99 додатку №1 до договору № VR-09.02.2024 від 09.02.2024 узгодили, що обов'язок по виконанню проектних робіт (електрика) покладається на виконавця. В зв'язку з чим, судом вірно відмічено, що виконавець зобов'язаний сам контролювати виконання електромонтажних робіт згідно проєкта.
Посилання відповідача на те, що причиною прострочення виконання робіт згідно з договором відбулось через зміну світильників, спростовується видатковою накладною №30100027 від 01.03.2024, згідно з якою ТОВ "Мишак і Партнери" 01.03.2024 придбав у ТОВ "Енерджі сейвінг солюшн" світильники світлодіодні Maxus T5 10W4100K 600 mm в кількості 13 шт., та світильники світлодіодні Maxus T5 20W4100K 1200 mm в кількості 161 шт. Отже, відповідно вірним є висновок суду про те, що відповідач, після отримання доступу на об'єкт, був обізнаний які саме світильники необхідно монтувати та придбав відповідне електротехнічне обладнання, однак станом на 02.04.2024 їх не встановив.
В частині тверджень, щодо монтажу стелі, який не був виконаний станом на 02.04.2024, то суд першої інстанції встановив, що згідно з додатком 1 до договору, сторони погодили роботи з монтажу профілю для освітлення (п.30 та п.92 договірної ціни), таким чином, роботи з монтажу стелі передбачені умовами договору, який підписаний відповідачем, а тому його посилання на те, що «каркас Амстронг» це додаткові роботи, які стали причиною порушення термінів виконання робіт по договору, спростовуються його умовами.
Щодо строку пред'явлення вимоги про сплату штрафних санкцій, на що звертає скаржник увагу, то суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно п.11.1. договору, такий вважається укладеним з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2024 включно, але у будь-якому разі до повного погашення сторонами своїх зобов'язань за даним договором.
Слід врахувати те, що відповідач свідомо прийняв на себе зобов'язання належно виконувати всі умови зазначеного договору, тобто погодився з наявністю у нього обов'язку в тому числі й щодо сплати позивачу неустойки за прострочення строків виконання зобов'язання за договором відповідно до розділу 7 договору.
Скаржник в обґрунтування своїх доводів посилається на позицію Західного апеляційного господарського суду у подібній справі, яка викладена у постанові від 12.03.2024 (справі №909/951/23), однак обставини вказаної справи і підстави відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення неустойки не є аналогічними даній справі, а відтак не беруться судом до уваги.
Також, скаржник стверджує в апеляційній скарзі про те, що позивач по суті просить стягнути збитки, а не неустойку за договором, в зв'язку з чим, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог. Однак, як встановлено з матеріалів справи позивачем в додаткових пояснення вказано, що він звертається до суду з позовною вимогою про часткове стягнення неустойки (штраф, пеня) і розраховує її відповідно до договору, що спростовує доводи скаржника в цій частині. Суд враховує також п. 7.9. договору, яким визначено, що виконавець зобов'язаний у повному обсязі компенсувати замовнику збитки, що виникли у останнього у зв'язку з невиконанням/неналежним виконанням виконавцем своїх зобов'язань або порушення гарантій за цим договором, в тому числі упущену вигоду та неотриманий прибуток. Тобто, позивачем заявлено до стягнення збитки, завдані неналежним виконанням договору про виконання робіт.
З огляду на вказані обставини, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення місцевого господарського суду з огляду на те, що таке прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права та з повним дослідженням матеріалів та обставин справи, а доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому таке слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
З врахуванням вищевикладеного та керуючись статтями 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
В задоволенні вимог апеляційної скарги ТОВ «Мишак і Партнери» відмовити.
Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 у справі №909/577/24 залишити без змін.
Судові витрати покласти на скаржника.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає оскарженню.
Справу повернути в Господарський суд Івано-Франківської області.
Головуюча суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.Б. Желік