79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"19" листопада 2025 р. Справа №914/2441/15(914/1129/25)
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Желік М.Б.
суддів Галушко Н.А.
Орищин Г.В.
за участю секретаря судового засідання Гуньки О.П.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" від 18.09.2025 (вх. №01-05/2787/25 від 18.09.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 (суддя Цікало А.І., повне рішення складено 10.09.2025)
у справі №914/2441/15 (914/1129/25)
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн"
до відповідача: Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія"
про: стягнення 28 215 566,88 грн. (з яких: 23378950,13 грн. - основний борг; 3 270 529,99 грн. - інфляційні втрати; 1566086,76 грн. - 3% річних)
в межах справи:№ 914/2441/15
про банкрутство: Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія"
за участю представників сторін:
від позивача Лєщинський К.Д. (поза межами приміщення суду)
від відповідача Кріль Н.Г. (в залі суду)
Учасникам процесу роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 35, 42, 46 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст.222 Господарського процесуального кодексу України фіксування судового засідання здійснюється технічними засобами.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі №914/2441/15 (914/1129/25) позов ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" до ПАТ "Львівська вугільна компанія" про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу № С-21/06/22-1 від 21.06.2022 у розмірі 28215566 грн. 88 коп. (з яких: 23378950,13 грн. - основний борг; 3270529,99 грн. - інфляційні втрати; 1566086,76 грн. - 3% річних) - задоволено частково. Стягнуто з ПАТ "Львівська вугільна компанія" на користь ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" 23 378 950,13 грн. заборгованості та 338 586,81 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні позову в частині стягнення 4 836 616,75 грн. (з яких: 3 270 529,99 грн. - інфляційні втрати; 1 566 086,76 грн. - 3% річних) - відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" звернулося до Західного апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження, змінити рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі № 914/2441/15 (914/1129/25) в частині відмови в стягненні 3 270 529,99 грн. інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. 3% річних. В частині стягнення 3 270 529,99 грн. інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. 3% річних ухвалити нове рішення, яким стягнути з ПАТ "Львівська вугільна компанія" на користь ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" 3 270 529,99 грн. інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. 3% річних. В інших частинах рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі № 914/2441/15 (914/1129/25) залишити без змін. Стягнути з ПАТ "Львівська вугільна компанія" на користь ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн" понесені судові витрати на оплату судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до протоколу передачі справи раніше визначеному складу суду від 18.09.2025 справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: Желік М.Б. - головуючий суддя, члени колегії судді - Орищин Г.В., Галушко Н.А.
23.09.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" від 18.09.2025 (вх. №01-05/2787/25 від 18.09.2025) на рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі №914/2441/15 (914/1129/25); призначено розгляд справи на 15.10.2025; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу до 10.10.2025; витребувано матеріали справи №914/2441/15 (914/1129/25) в Господарського суду Львівської області.
Представник скаржника подав до суду клопотання (вх. №01-04/7408/25) про участь представника в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів, яке ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 задоволено.
06.10.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду враховуючи те, що головуючий суддя Желік М.Б. 15.10.2025 перебуватиме у відпустці змінено дату та час судового засідання у справі № 914/2441/15 (914/1129/25) з 15.10.2025 о 11 год. 50 хв. на 13.10.2025 о 12 год. 15 хв.
08.10.2025 ПАТ "Львівська вугільна компанія" подало відзив на апеляційну скаргу (вх. №01-04/7714/25), в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
13.10.2025 ухвалою Західного апеляційного господарського суду розгляд апеляційної скарги відкладено з підстав зазначених у ній.
В судове засідання 19.11.2025 сторони участь уповноважених представників забезпечили, які надали пояснення щодо вимог та доводів апеляційної скарги та просили врахувати їх при прийнятті постанови.
Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, взявши до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, враховуючи наведені представниками сторін доводи, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги апеляційної скарги слід задоволити, а оскаржене рішення скасувати в оскарженій частині, прийнявши нове рішення, з огляду на наступне.
Розгляд справи в суді першої інстанції. Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу № С-21/06/22-1 від 21.06.2022 у розмірі 28215566 грн. 88 коп. (з яких: 23378950,13 грн. - основний борг; 3270529,99 грн. - інфляційні втрати; 1566086,76 грн. - 3% річних).
Виснуючи про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог місцевий господарський суд зазначив наступне:
- заборгованість відповідача перед позивачем за поставлену електричну енергію згідно умов договору про постачання електричної енергії споживачу № С-21/06/22-1 від 21.06.2022 становить 23378950,13 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі електричної енергії та платіжними дорученнями про часткову оплату за отриману електроенергію.
- матеріали справи свідчать, що відповідач не заперечив розміру заборгованості перед позивачем, а також не надав доказів погашення такої заборгованості.
- акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки на оплату надсилались відповідачу на його електронну адресу, зазначену в договорі, а саме: lvk-hole@ukr.net, що підтверджується відповідними роздруківками із служби електронної пошти Gmail, які додано до позовної заяви.
- вказане спростовує твердження відповідача про те, що позивач не надсилав відповідачу відповідні рахунки на оплату, а отже строк виконання платежу не настав.
- Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
- ПАТ "Львівська вугільна компанія" є єдиною збагачувальною фабрикою на території західної України, яка займається профільним збагаченням вугілля та випуском вугільного концентрату. У зв'язку із значними пошкодженнями об'єктів теплової генерації через масовані обстріли рф, у відповідача відсутні ринки збуту вугільної продукції, що призвело до виникнення у відповідача заборгованості, зокрема із виплати заробітної плати працівникам позивача та заборгованості перед бюджетом. Відповідач перебуває в судовій в судовій процедурі банкрутства, що свідчий про важкий фінансовий стан відповідача.
- беручи до уваги зазначене, суд дійшов висновку про можливість зменшити розмір інфляційних та 3 відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача до 0,00 грн.
- сплачений позивачем судовий збір у розмірі 338586,84 грн. суд вирішив покласти на відповідача без врахування зменшеного судом розміру інфляційних та відсотків річних.
Узагальнені доводи апелянта, заперечення відповідача.
Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" подало апеляційну скаргу в якій зазначає про не вірне застосування норм матеріального права, та не застосування релевантної судової практики у даних правовідносинах, що є підставою для скасування оскарженого рішення в частині відмови у стягненні інфляційних втрат та 3% річних, з огляду на наступне:
- судом встановлено, а сторонами не заперечується факт загального розміру заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 23 378 950,13 грн. за спожиту електричну енергію, за умовами укладеного між сторонами договору.
- відповідно, відповідачем допущено порушення термінів розрахунків по договору №С-21/06/22-1 від 21.06.2022, підставою чого стало нарахування позивачем інфляційного збільшення суми боргу та 3 річних у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, що визначено сторонами нормами цивільного законодавства та умовами зазначеного договору.
- зволікання відповідача із здійсненням розрахунків завдає шкоди позивачу, оскільки сума заборгованості знецінюється в наслідок стрімкої інфляції в період воєнного стану в державі.
- судом не враховано, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких визначена ст. 625 ЦК України не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредитору. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми, так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій.
- судом при зменшенні розміру заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних не враховано майнового стану позивача, його змоги здійснювати обов'язкові платежі, розраховуватися із контрагентами, тощо. Не надано оцінки збиткам понесеним позивачем враховуючи розмір заборгованості відповідача, що порушує принципи справедливості, добросовісності, розумності та змагальності сторін.
- судом також не враховано, що інфляційні втрати та 3% річних є акцесорними вимогами, які виникають із деліктної відповідальності відповідно до ст. 625 ЦК України та слідують за основним боргом. Вони не є неустойкою, а є компенсацією збитків кредитора від знецінення коштів через інфляцію та за користування чужими коштами. А отже, не підлягають зменшенню за ч. 3 ст. 551 ЦК України чи ст.233 ГК України.
- відповідно акцесорні вимоги стягуються в повному обсязі без необґрунтованого зменшення. Більше того, суд не може зменшити мінімально встановлений розмір 3% річних за ст. 625 ЦК України, оскільки це фіксована компенсація за користування коштами кредитора. Зменшення можливе лише для договірних відсотків, що перевищують мінімум, з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24.
Публічне акціонерне товариство "Львівська вугільна компанія" не погоджуючись із доводами апеляційної скарги у поданому до суду відзиві зазначило наступне:
- відповідно до умов п.5.5 договору постачальник у строк визначений договором або комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору, формує, підписує та надсилає споживачу рахунок на оплату постачання електричної енергії.
- пункт 3.1. комерційної пропозиції ставить в залежність оплати споживачем послуг з постачання електроенергії факт направлення йому рахунку постачальником.
- в свою чергу, відповідач заперечує факт отримання рахунків за постачання електроенергії від постачальника, а відтак стверджує, що строк платежу за визначені позивачем розрахункові періоди не настав, відповідно відсутнє порушення грошового зобов'язання із сторони відповідача щодо сплати окрім основного боргу, сум нарахованих інфляційних збільшень та 3% річних.
- посилання позивача на правову позицію викладену постанові Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 910/13527/17 є свідченням того, що рахунки на оплату постачання електричної енергії на адресу відповідача не направлялися.
- долучені позивачем до матеріалів справи докази відправлення рахунків на електронну адресу відповідача не є належними електронними доказами, що підтверджують факт їхньої відправки оскільки протирічать положенням Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", зокрема ст. 11, яка передбачає, що електронний документи вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа.
Фактичні обставини справи, встановлені судом за результатами оцінки доказів.
21.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (постачальник, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Львівська вугільна компанія" (cпоживач, відповідач у справі) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № С-21/06/22-1, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язався передавати електричну енергію споживачу (відповідачу) для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач зобов'язався прийняти електричну енергію і сплатити постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії, а також здійснити інші платежі згідно з умовами договору (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 5.1. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком № 2 до договору (надалі - комерційна пропозиція).
Відповідно до п. 3.1. комерційної пропозиції, споживач здійснює розрахунок за поставлену у розрахунковому місяці електричну енергію до 15 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим.
Пунктом 1.4. договору встановлено, що обмін документами на виконання умов цього договору між сторонами передбачає їх підписання КЕП (кваліфікований електронний підпис) за допомогою сервісу на сайті Центрального засвідчувального органу Міністерства цифрової трансформації України та надіслання на електронну пошту іншої сторони.
Відповідно до п. 14 додатку 1 заяви-приєднання та розділу 14 договору, офіційною електронною адресою ПАТ "Львівська вугільна компанія" є lvk-hole@ukr.net.
Згідно з п. 5.5. договору, постачальник у строк, визначений договором або комерційною пропозицією яка є додатком 2 до цього договору, формує, підписує та надсилає споживачу рахунок на оплату постачання електричної енергії в порядку передбаченому п. 1.4. цього договору.
Пунктом 5.20. договору встановлено, що постачальник не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем, формує та зі своєї сторони підписує та надсилає споживачу акт передачі-прийому електричної енергії та акт звірки в порядку, який зазначений в п. 1.4. цього договору.
Відповідно до п. 5.24 договору, у випадку не надіслання споживачем постачальнику підписаного кваліфікованим електронним підписом в порядку, який зазначений в п.1.4. цього договору, акта прийому-передачі електричної енергії або неотримання постачальником обґрунтованих заперечень до акту передачі-прийому електричної енергії, такий акт передачі-прийому електричної енергії вважається погодженим та підписаним споживачем.
На виконання умов договору, у період з 01.12.2023 по 30.04.2024 позивач поставив, а відповідач прийняв електричну енергію на загальну суму 78 307 068,06 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами приймання-передачі електричної енергії № 1992 від 31.12.2022 на суму 9328117,93 грн., № 71 від 31.01.2023 на суму 8059457,74 грн., № 257 від 28.02.2023 на суму 8385419,00 грн., № 527 від 31.03.2023 на суму 8461674,98 грн., № 711 від 30.04.2023 на суму 5086324,42 грн., № 936 від 31.05.2023 на суму 4015349,64 грн., № 1122 від 30.06.2023 на суму 2390459,68 грн., № 1243 від 31.07.2023 на суму 2276283,18 грн., № 1413 від 31.08.2023 на суму 2729900,94 грн., № 1553 від 30.09.2023 на суму 2476795,32 грн., № 1672 від 31.10.2023 на суму 3242891,41 грн., № 1814 від 30.11.2023 на суму 3410348,71 грн., № 1987 від 31.12.2023 на суму 3912103,97 грн., № 58 від 01.01.2024 на суму 3818096,30 грн., № 209 від 29.02.2024 на суму 3445578,13 грн., № 394 від 31.03.2024 на суму 3874524,89 грн., № 506 від 30.04.2024 на суму 3393741,82 грн.
Натомість, відповідач лише частково оплатив позивачу послуги за отриману електричну енергію у період з 01.12.2023 по 30.04.2024 на суму 54 928 117,93 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується сторонами.
Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за отриману електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № С-21/06/22-1 від 21.06.2022 становить 23 378 950,13 грн. Ні розміри спожитої електричної енергії, ні сума основної заборгованості не заперечується сторонами.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 3 270 529,99 грн. інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. 3% річних.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України).
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
За своєю правовою природою договір, який було укладено сторонами є договором постачання електричної енергії.
У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами 1, 2, 6 статті 56 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачено, що постачання електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Постачання електричної енергії електропостачальниками здійснюється з дотриманням правил роздрібного ринку.
Відповідно до п. 4.1. Постанови НКРЕКП № 312 від 14.03.2018 "Про затвердження Правил роздрібного ринку електричної енергії", розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.
Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
До того ж у силу вимог частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений у силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Такий висновок наведено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) звернула увагу на те, що інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов'язання. Тому зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18) вказала, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов'язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 Цивільного кодексу України).
Колегією суддів не встановлено встановлення сторонами в договорі іншого розміру процентів річних, відповідно у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.
За змістом вищенаведених норм нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19), від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).
Інфляційні втрати та проценти річних є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобовєязання і входять до складу такого зобов'язання (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Законодавець в главі 24 Господарського кодексу України (чинного станом на час виникнення спірних правовідносин) врегулював загальні засади відповідальності учасників господарських відносин таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Тобто, колегія суддів виснує, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру заявлених до стягнення сум, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Однак, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.
Законодавство не містить переліку підстав для зменшення процентів річних. Такими підставами можуть бути, зокрема, дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов'язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу, а також інші підстави, підтверджені конкретними обставинами справи.
Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи, має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.
Також, як зазначалося судом вище, при вирішенні питання про зменшення процентів річних суд має враховувати принципи розумності, справедливості, пропорційності та дотримуватись балансу між інтересами боржника і кредитора.
До того ж у постанові від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.
З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та наведені в цій постанові висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних, як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.
При цьому слід враховувати, що суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.
Отже, саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов'язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов'язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних.
Відтак, розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом.
Щодо можливості зменшення заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості колегія суддів зазначає наступне.
Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14.11.2006 № 519).
Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об'єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.
Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.
Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов'язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 904/4334/22, від 24.01.2024 у справі № 917/991/22, від 01.10.2024 у справі № 910/18091/23 та від 05.11.2024 у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 712/4975/22.
Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, яка не була врахована місцевим господарським судом при вирішенні даного спору.
З урахуванням наведеного доводи скаржника про те, що суд не може зменшити визначений Цивільним кодексом України мінімальний розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат є обґрунтованими, відповідно рішення місцевого господарського суду, який виснував про можливість їх зменшення до 0,00 грн. є таким, що прийняте з не правильним застосуванням норм матеріального права, відтак підлягає скасуванню.
Здійснивши перерахунок заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму основного боргу судова колегія зазначає, що такі є арифметично правильними, та з врахуванням означених вище висновків суду апеляційної інстанції не підлягали зменшенню, відтак позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо встановлення обставин направлення позивачем відповідачу рахунків на оплату послуг з постачання електроенергії судова колегія зазначає настпне.
У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Судом встановлено, що акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки на оплату надсилались відповідачу на його електронну адресу, зазначену в договорі, а саме: lvk-hole@ukr.net, що підтверджується відповідними роздруківками із служби електронної пошти Gmail, які додано до позовної заяви.
Вказане спростовує твердження відповідача про те, що позивач не надсилав відповідачу відповідні рахунки на оплату, а отже строк виконання платежу не настав. При цьому, долучені акти приймання-передачі є підписаними зі сторони відповідача уповноваженою особою з проставлянням печатки товариства за кожен звітний місяць, що не заперечується ним. І як вбачається із долучених роздруківок такі направлялися одночасно із рахунками на оплату наданих послуг, відтак твердження відповідача про не доведення факту їх отримання свідчить про його недобросовісну поведінку, та є свідченням бажання уникнути відповідальності за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань.
Загальні висновки суду апеляційної інстанції.
В порядку положень п.4 ч.1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у цьому рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Зважаючи на те, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження та підтверджуються долученими доказами, беручи до уваги межі перегляду оскаржуваного рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а оскарження в частині рішення господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі №914/2441/15 (914/1129/25) скасуванню, з прийняттям в скасованій частині нового рішення про задоволення позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи висновки суду про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, скасування рішення місцевого господарського суду та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, судова колегія виснує про наявність підстав для здійснення розподілу судових витрат шляхом його покладення на відповідача.
Керуючись ст.ст.86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1 Вимоги апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" від 18.09.2025 (вх. №01-05/2787/25 від 18.09.2025) - задоволити.
2. Рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі №914/2441/15 (914/1129/25) в частині відмови в стягненні 3 270 529,99 грн. - інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. - 3% річних - скасувати.
3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (с.Стрілець, Сокальський район, Львівська область, 80086, ідентифікаційний код 35879807) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (вул. Євгена Чикаленка, б. 34, м.Київ,01001, ідентифікаційний код 43231355) 3 270 529,99 грн. - інфляційних втрат та 1 566 086,76 грн. - 3% річних.
4. В решті рішення Господарського суду Львівської області від 02.09.2025 у справі №914/2441/15 (914/1129/25) - залишити без змін.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Львівська вугільна компанія" (с.Стрілець, Сокальський район, Львівська область, 80086, ідентифікаційний код 35879807) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (вул. Євгена Чикаленка, б. 34, м.Київ,01001, ідентифікаційни код 43231355) 87 059,10 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
6. На виконання цієї постанови Господарському суду Львівської області видати відповідний наказ.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, встановлені ст. 287, 288 ГПК України.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Повна постанова складена 01.12.2025
Головуючий суддя Желік М.Б.
суддя Галушко Н.А.
суддя Орищин Г.В.