СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/14050/23
пр. № 2/759/864/25
01 грудня 2025 рокуСвятошинський районний суд м. Києва в складі:
головуючої - судді: Шум Л.М.
за участю секретаря: Дубини Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Святошинського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою шляхом виселення, суд -
У липні 2023року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою шляхом виселення.
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником трьохкімнатної квартири, що знаходиться заадресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва №288 про придбання майна з прилюдних торгів від 20.01.2022 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №295571143 від 20.01.2022 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Раніше зазначена квартира належала на праві особистості приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого Кравченко Н.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального геругу 20.09.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за №з-1604.
Вищезазначена квартира була продана на електронних торгах - 10 травня 2019року, після чого ОСОБА_2 втратив право власності на квартиру, і отже, з 20 січня 2022 року ОСОБА_2 та члени родини також втратили право на користування та володіння квартирою та були зареєстрованими в квартирі.
Проте, ОСОБА_2 та члени його родини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно звільнити квартиру після її продажу і виявляють намір у подальшому проживанні в належній позивачу квартирі проти його волі та бажання.?
Підтвердженням того, що в спірній квартирі, яка належить на праві власності позивачу, зареєстрований попередній власник є копія витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 09.02.2022 рік, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Реєстрація та проживання відповідачів в належній позивачу на праві особистої при власності квартири існує всупереч його волі та створює йому перешкоди в користуванні, володінні та розпорядженні належною квартирою.
Враховуючи, що позивач набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, тобто на законних підставах, він не є такою особою, який повинний надати відповідачам при їх виселенні інше житлове приміщення у розумінні статті 109 ЖК УРСР.
01.08.2023року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху (а.с. 18).
18.09.2023року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.29).
26.10.2023року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі (а.с. 41).
23.09.2024 скаовно рішення суду від 26.03.2024 та призначено справу до підготовчого засідання (а.с.100).
26.06.2025 закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду(а.с.131).
В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його адвокат Шмат Р.П. не з"явилися, надіслали до суду заяву про слухання справи у їх відсутності та просили суд задовольнити позов.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Ярошенко С.М. в судове засідання, не з"явилися, про час та місце слухання справи, повідомлялися належним чином.
Згідно вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Згідно з положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За змістом статей 43, 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Таким чином, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частини першої, пунктів 1-2 частини другої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Суд, дослідивши письмові докази, матеріали справи, встановив наступні правовідносини.
Судом встановлено, що позивач є власником трьохкімнатної квартири, що знаходиться заадресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва № 288 про придбання майна з прилюдних торгів від 20.01.2022 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сєровою О.В.(а.с.5)
Судом встановлено, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №295571143 від 20.01.2022 року право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1 .
Раніше зазначена квартира належала на праві особистості приватної власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири посвідченого Кравченко Н.П. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального геругу 20.09.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за №з-1604(а.с.6).
Судом встановлено, що вищезазначена квартира була продана на електронних торгах - 10 травня 2019року, після чого ОСОБА_2 втратив право власності на квартиру, і отже, з 20 січня 2022 року ОСОБА_2 та члени родини також втратили право на користування та володіння квартирою та були зареєстрованими в квартирі(а.с.5).
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та члени його родини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 добровільно звільнити квартиру після її продажу і виявляють намір у подальшому проживанні в належній позивачу квартирі проти його волі та бажання. Підтвердженням того, що в спірній квартирі, яка належить на праві власності позивачу, зареєстрований попередній власник є копія витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва станом на 09.02.2022 рік, відповідно до якої за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (а.с.7).
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Частиною 4 ст. 41 Конституції України встановлено принцип непорушності приватної власності.
За положеннями ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном і він реалізовує їх на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
На підставі статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпорядження своїм майном.
Згідно ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч. 1 ст. 109 ЖК України, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Згідно ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР, громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Таким чином, зазначене вище положення Житлового закону установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання їм іншого жилого приміщення.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених прав, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головних із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 14 Конституції України).
Відповідно до ст. 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.
Основоположні принципи здійснення повноважень власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 року та є складовою її правової системи, відповідно до вимог ст. 9 Конституції України.
Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Під право володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном, не пов'язана з використанням його властивостей.
Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.
Під правом розпоряджатися розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 34, 39 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», під час розгляду позовів про визнання особою такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт 3 частини першої статті 346 ЦК України) із зняттям останнього з реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями ст. 405 ЦК України.
Відповідно до вимог ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
У Постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року зазначено, що вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; ст. 405 ЦК України). Отже у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши водночас одну із таким вимог:
1)Про позбавлення права власності на житлове приміщення;
2)Про позбавлення права користування житловим приміщенням;
3)Про визнання особи безвісно відсутньою;
4)Про оголошення фізичної особи померлою.
Закон №1382-1У є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.
З огляду на зазначене вище, позов підлягає задоволенню, оскільки позивач набув право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акту про реалізацію предмета іпотеки, тобто на законних підставах, він не є такою особою, який повинний надати відповідачам при їх виселенні інше житлове приміщення у розумінні статті 109 ЖК УРСР.
На підставі вищевикладеного, відповідно до ст. ст. 12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, ст. ст. 317, 319, 391 ЦК України, Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні квартирою шляхом виселення- задовольнити.
Усунути перешкоди в користуванні належної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , квартирою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути із ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 сплачений ним судовий збір у сумі 1073 грн.60 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.
Суддя: Л.М. Шум