печерський районний суд міста києва
Справа № 757/56520/25-к
26 листопада 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю представника власника майна - адвоката: ОСОБА_3 , прокурора: ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у залі суду в м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/23452/25-к від 22.05.2025 у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023,-
12.11.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/23452/25-к від 22.05.2025 у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023.
Мотивуючи означене клопотання, адвокат ОСОБА_3 вказує, що в рамках кримінального провадження № 12023211040002894 від 28.12.2023 до Печерського районного суду міста Києва на розгляд надійшло клопотання заступника начальника першого відділу управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю Офісу Генерального прокурора ОСОБА_6 у вище зазначеному кримінальному провадженні щодо накладення арешту на майно, а саме на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами розгляду клопотання слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва винесено ухвалу від 22.05.2025, якою накладено арешт на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Аналізуючи ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва можна вважати, що в даному випадку арешт було накладено необґрунтовано, а тому він підлягає скасуванню.
Як вбачається з ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва, прокурор просить накласти арешт на майно, що на праві власності належить ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , з позбавленням права відчуження, розпорядження та користування майном з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання.
Отже, арешт накладено на майно, яке на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , який немає жодного відношення та відповідного статусу в даному кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи потребу у накладенні арешту на вищевказане майно «прокурор припускає, що дане майно, яке за договором дарування №415 перейшло у власність ОСОБА_5 від його батька ОСОБА_7 , є можливо придбаним останнім за грошові кошти потерпілого ОСОБА_8 , які останній будучи введеним в оману передавав під видом отримання послуг відповідно до укладеного договору щодо юридичного супроводу в процесі виділення, підготовки документів на проведення конкурсу та забудову земельної ділянки».
Проте сторона захисту звертає увагу, що прокурор, вказуючи на дані обставини у своєму формулюванні використовує вирази такі, як «може», «припускає», а чітко вказані факти, які підтверджують купівлю даного майна за грошові кошти, отримані злочинним шляхом відсутні, отже дана обставина ґрунтується стороною обвинувачення виключно на власних припущеннях.
Отже, є підстави вважати, що порушені права третьої особи - власника майна ОСОБА_5 шляхом безпідставного накладення арешту на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні вимоги клопотання підтримав з викладених в ньому підстав та просив задовольнити.
Прокурор ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо задоволення клопотання заперечував, зазначивши, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209 та ч. 4 с. 190 (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 , діючи спільно з батьком ОСОБА_7 та ОСОБА_10 (особа, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження у зв'язку з розшуком), розробив та реалізував злочинний план, спрямований на заволодіння коштами підприємця ОСОБА_8 під приводом юридичного супроводу отримання дозвільних документів на забудову земельної ділянки Міністерства оборони України у місті Львові.
Використовуючи свій статус адвоката, знання у сфері будівництва та тривалі довірливі стосунки з потерпілим, ОСОБА_9 переконав ОСОБА_8 у наявності впливових зв'язків у вищому керівництві держави та можливості зміни цільового призначення земельної ділянки для зведення житлового комплексу. Для створення видимості правомірності дій укладалися договори, надавалися розписки, а також використовувались завідомо підроблені документи.
У період з березня 2021 року по липень 2023 року ОСОБА_8 , довіряючи ОСОБА_9 , ОСОБА_7 і ОСОБА_10 (особа, щодо якої матеріали виділені в окреме провадження у зв'язку з розшуком), добровільно передав їм грошові кошти частинами у великих розмірах: від 150 000 до 700 000 доларів СІЛА за кожним епізодом, а також 70 000 євро. Для підтвердження «реальності» домовленостей ОСОБА_9 неодноразово готував та підписував нові договори про надання юридичних послуг чи спільну діяльність, у тому числі із залученням військової частини НОМЕР_1 . Водночас жодних фактичних дій щодо отримання дозволів чи організації забудови здійснено не було.
Вказані дії із передаванням потерпілим ОСОБА_9 грошових кошті задля вирішення питань по будівництву тривало до 20.07.2023.
За вказаний період потерпілий ОСОБА_8 передав ОСОБА_9 під письмову розписку наступні грошові кошти: 19.03.2021 в сумі 150 000 доларів США; 29.04.2021 в сумі 220 000 доларів США; 30.07.2021 в сумі 150 000 доларів США; 18.10.2021 в сумі 200 000 доларів США; 14.12.2021 в сумі 200 000 доларів США; 02.02.2022 в сумі 300 000 доларів США; 15.03.2022 потерпілий зустрівся із кумом ОСОБА_9 - ОСОБА_10 у м. Вінниця на АЗС та передав грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, який після того мав передати кошти ОСОБА_9 ; 02.03.2023 в сумі 700 000 доларів США; 18.05.2023 в сумі 70 000 Євро та 30 000 доларів США; 20.07.2023 в сумі 100 000 доларів США.
Загалом за цією шахрайською схемою підозрювані заволоділи коштами потерпілого ОСОБА_8 у розмірі 2 065 000 доларів США та 70 000 євро, що в еквіваленті становить 67 001 589,50 грн. Отримані суми вони розподіляли та використовували на власний розсуд.
У зазначеному кримінальному провадженні заступником Генерального прокурора 07.05.2025 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190 (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) КК України.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 29.07.2025 у справі № 757/35325/25-к строк досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023211040002894 продовжено до шести місяців, тобто до 07.11.2025.
На даний час стороною обвинувачення 03.11.2025 відповідно до вимог ст. 290 КПК України прийнято рішення про завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023 та надано стороні захисту доступ до матеріалів провадження з метою ознайомлення.
Відтак, з 03.11.2025 сторона захисту розпочала ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у порядку, передбаченому ст. 290 КПК України.
Поряд з цим у межах вказаного кримінального провадження також досліджувалися факти можливої легалізації (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом, оскільки ОСОБА_9 та ОСОБА_7 у період заволодіння шляхом обману коштами ОСОБА_8 придбали ряд об'єктів нерухомості та транспортні засоби, тобто за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України.
Крім того, у зв'язку з встановленням фактів придбання ОСОБА_9 та ОСОБА_7 нерухомості та транспортних засобів за кошти, одержані злочинним шляхом, прокурором 02.11.2025 з кримінального провадження № 12023211040002894 виділено матеріали в окреме провадження № 12025000000002879 за ознаками ч. 2 ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), оскільки за вказаним епізодом протиправної діяльності (ч. 2 ст. 209 КК України) на даний час особам не повідомлялось про підозру, однак існує необхідність у продовженні здійснення розслідування.
Таким чином на даний час у межах кримінального провадження № 12025000000002879 від 02.11.2025 розслідуються факти можливої легалізації (відмивання) майна ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , одержаного злочинним шляхом, оскільки останні у період заволодіння шляхом обману коштами ОСОБА_8 придбали ряд об'єктів нерухомості та транспортні засоби, у тому числі нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на яке накладено арешт ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 22.05.2025.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, ОСОБА_7 з моменту отримання злочинним шляхом грошових коштів від ОСОБА_8 набув права власності на нерухоме майно, а саме: 22.04.2021 на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Проте, після проведення санкціонованих обшуків у рамках кримінального провадження № 12023211040002894 за місцем проживання ОСОБА_7 , які мали місце 07.05.2025 відповідно до отриманих ухвал слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, останній, усвідомлюючи те, що перебуває у статусі підозрюваного та серед покарань, яке може бути призначене за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України (у редакції на момент вчинення кримінального правопорушення) є конфіскація майна, а тому з метою уникнення його конфіскації того ж дня, 07.05.2025, здійснив перереєстрацію права власності на нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за сином, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом укладення договору дарування № 415, що має ознаки удаваного правочину, спрямованого на приховування активів.
Згідно отриманої відповіді Головного управління Державної податкової служби у м. Києві № 33038/5/26-15-12-06-09-сі від 04.11.2024 щодо надання відомостей про доходи та її детального аналізу встановлено, що за період з 01.01.2010 по 30.06.2024 ОСОБА_7 отримав дохід на загальну суму 5 452 613,50 грн. (п'ять мільйонів, чотириста п'ятдесят дві тисячі, шістсот тринадцять гривень, 50 копійок).
Ураховуючи наведене, орган досудового розслідування має конкретні підстави вважати, що нерухоме майно, придбане ОСОБА_7 22.04.2021 може бути за грошові кошти потерпілого ОСОБА_8 , які останній, будучи введеним в оману передавав під видом отримання послуг відповідно до укладеного договору щодо юридичного супроводу в процесі виділення, підготовки документів на проведення конкурсу та забудову земельної ділянки.
Постановою слідчого ГСУ НП України від 08.05.2025 вказане майно визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
В межах досудового розслідування кримінального провадження № 12023211040002894 представником потерпілого заявлено цивільний позов на суму 101 450 706 грн.
Арешт вказаного майна 22.05.2025 здійснено для забезпечення цього позову та можливої конфіскації відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України.
Крім того, арешт вказаного майна відповідає критеріям ст. 98 КПК України, оскільки майно набуте за кошти, одержані злочинним шляхом, і може бути речовим доказом у кримінальному провадженні.
Разом з тим, факти, наведені в клопотанні адвоката ОСОБА_3 , уже були предметом судового розгляду.
Зокрема, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 05.09.2025 (справа № 757/40096/25-к) адвокату ОСОБА_3 уже відмовлялось у скасуванні арешту майна ОСОБА_5 , накладеного ухвалою слідчого судді від 22.05.2025, оскільки доводи адвоката не підтверджені доказами, а підстав для скасування арешту не встановлено.
Слідчий суддя, заслухавши пояснення адвоката, заперечення прокурора, вивчивши клопотання, матеріали, якими воно обґрунтовується, приходить до наступного.
Судовим розглядом встановлено, що Головним слідчим управлінням Національної поліції України за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 209 та ч. 4 с. 190 (в редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення) КК України.
Слідчим суддею Печерського районного суду міста Києва винесено ухвалу від 22.05.2025, якою накладено арешт на нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, вул. Репина І., буд. 38 приміщення 259.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Так, як вбачається із ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 22.05.2025, метою арешту майна, є збереження конфіскації майна.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України.
Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що слід врахувати необхідність забезпечення справедливого балансу між конкуруючими інтересами відповідної особи і суспільства в цілому. Необхідно зважати й на те, що цілі, згадані в цьому положенні можуть мати певне значення при визначені того, чи забезпечено баланс між вимогами відповідних суспільних інтересів і основоположним правом заявника на власність. В обох контекстах держава користується певним полем розсуду при визначені заходів, які необхідно вжити для забезпечення дотримання Конвенції. Рішення «Sargsyan v. Azerbaijan», n.220.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
При цьому, підозра ОСОБА_5 не пред'являлась, що в свою чергу вказує на безпідставність такого обмеження права власника на мирне володіння та користування своїм майном.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справі «Антріш проти Франції», «Кушоглу проти Болгарії»). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»).
Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Разом з тим, слідчому судді не надано доказів та не доведено існування правових підстав для подальшого збереження арешту майна, та відсутніми ризиками які слугували підставами для накладення арешту на майно, зважаючи на досить тривале перебування майна під арештом, а відтак клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 170-175, 309, 392, 532, 535 КПК України,-
Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_5 про скасування арешту майна, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/23452/25-к від 22.05.2025 у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2023 - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/23452/25-к від 22.05.2023 у кримінальному провадженні № 12023211040002894 від 28.12.2025 на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_1